Яким МФО належить 60% ринку мікрокредитів України

Які ключові принципи роботи і перспективи мікрокредитування в Україні та кому належать ключові гравці, в колонці для НВ розповіли керівник управління ліцензування фінансових компаній НБУ Вадим Романюк і старший спеціаліст управління ліцензування фінансових компаній НБУ Микола Александров.

Що відбувалося на ринку

Минулий рік став роком змін для ринку мікрокредитування в Україні. По-перше, у мікрофінансових компаній та інших небанківських установ змінився регулятор. Ним став Національний банк. По-друге, коронакриза негативно вплинула на доходи громадян, а відповідно й на їх можливість брати нові позики і обслуговувати старі. Проте сегмент мікрокредитування досить швидко адаптувався до цих змін і продовжує активну діяльність на ринку.

Одним з цікавих питань є те, як НБУ буде регулювати мікрокредитні компанії, що надають «кредити до зарплати». Каталізатором неабиякого суспільного інтересу є дві діаметрально протилежні позиції. З одного боку, такі організації викликають у частини суспільства, м'яко кажучи, негативні емоції, пов'язані з високими відсотковими ставками і надокучливими та неетичними діями колекторів.

З іншого боку, ці компанії задовольняють колосальний попит споживачів в отриманні швидкої фінансової допомоги — річні обсяги виданих мікрокредитів обчислюються десятками мільярдів гривень. Цей бізнес робить чималі інвестиції в сучасні технології та розвиток FinTech. Гравці ринку використовують штучний інтелект для миттєвого скорингу (оцінки) потенційного клієнта, впроваджують сучасні методи віддаленої ідентифікації і верифікації клієнта в межах онлайн-кредитування і вводять інші інноваційні сервіси.

Хто головні гравці

Станом на 18 січня 2021 року 776 компаній мають ліцензії регулятора на надання коштів у позику (в тому числі і на умовах фінансового кредиту). Втім, ця статистика не повинна вводити в оману, адже багато з цих компаній:

• є кептивними («кишеньковими») компаніями фінансово-промислових груп. Їх діяльність не має нічого спільного з наданням фінансових послуг, адже, по суті, вони не пропонують кредити третім особам;
• кредитують бізнес, а не громадян;
• є «сплячими», тобто не ведуть активної діяльності.

Зазначені компанії безумовно заслуговують на окрему увагу регулятора, але це є предметом вже іншого аналізу. Відкинувши їх, ринок «кредитів до зарплат» звужується до близько 150 компаній, серед яких топ-10 з видачі кредитів охоплюють понад 60% ринку, а топ-25 — понад три чверті. Тобто, ринок є досить концентрованим.

Назви найбільших брендів відомі не тільки їх клієнтам, але і багатьом громадянам, завдяки досить активній маркетинговій стратегії. За інформацією, якою володіє Національний банк, за обсягами видачі кредитів фізичним особам за минулий рік топ-10 складають такі компанії:

Хто ж стоїть за цими брендами і компаніями? На сьогодні ми ще офіційно не оцінювали прозорість структур власності цих компаній. Йде активна робота над розробкою правових актів для врегулювання цього питання. Тому під час попередньої оцінки ми керувалися, в основному, інформацією, вказаною в офіційних публічних реєстрах.

На перший погляд, більшість з топ-10 компаній мають прозору структуру власності. Бенефіціарами в реєстрах вказані відомі українські та зарубіжні бізнесмени. Втім, після пошуку інформації про зазначених осіб в інтернеті деякі прізвища можуть викликати питання.

Більше питань до прозорості власників компаній поза першого ешелону. Ми вже бачимо чимало типових і знайомих для нас схем з досвіду банківського ринку: серед власників — офшори, структури власності закільцьовані (коли компанія володіє сама собою), у деяких компаній номінальні власники.

Розповімо про реальний випадок. Власник декількох фінансових компаній абсолютно відкрито заявляв про свій контроль над ними в публічних інтерв'ю, незважаючи на те, що офіційно бенефіціарами цих компаній значилися інші невідомі особи.

Називати конкретні прізвища і компанії зараз було б передчасно, адже, як було відзначено, НБУ ще офіційно не оцінював прозорість структури власності цього ринку. Нехай ці сумніви поки що залишаться суб'єктивною думкою авторів.

Читайте також: Кого насправді кредитують українські банки

Найближчими місяцями почнеться масштабна робота з приведення мікрофінансовими компаніями своїх структур власності у відповідність до нових вимог. Нові ж вимоги знаходяться на фінальній стадії підготовки і будуть незабаром затверджені.

Моделі бізнесу

Хотілося б згадати про деякі бізнес-моделі на ринку «зарплатних кредитів», до яких власники і менеджмент компаній вдаються в конкурентних умовах, ускладнених карантином:

• очевидно зміщення акценту більшості гравців ринку на онлайн-кредитування, хоча класичні позики, що видаються в офісах фінансових установ, все ще користуються попитом (близько 70% кредитів надаються онлайн)

• одні власники бізнесу докладають значних зусиль в розвиток єдиної компанії і одного бренду, одночасно інші — створюють різні окремі компанії або бренди для різних цілей (онлайн/офлайн, заставне/беззаставне кредитування, стягнення проблемної заборгованості тощо).

• одні компанії знаходять свою специфічну нішу і не розпорошуються на всі можливі напрямки кредитування, наприклад — надання кредиту виключно через свої додатки на смартфонах.

Розвиток P2P

Окремий цікавий сегмент, який активно шукає себе на українському ринку — peer-to-peer (P2P) кредитування або «краудфандінг». Ця модель передбачає наявність посередника або створення спеціальної платформи (маркетплейса), через яку громадяни «дають в борг» один одному. Позичальник в цій моделі може навіть не помітити відмінності від звичайної мікропозики, не здогадуючись, що кошти йому дає в борг не фінансова компанія, а інші фізичні особи. Для інвесторів це може бути цікавою, хоча і ризиковою альтернативою звичайним депозитам.

Сьогодні законодавством прямо не врегульоване порядок роботи P2P-кредитування. Однак ринок завжди йде попереду регулювання, особливо, коли це стосується інновацій. Сегмент P2P-кредитування потихеньку наповнюється своїми гравцями. Ми це активно спостерігаємо завдяки роботі нашої Експертної ради з питань комунікації з інноваційними компаніями — платформи для діалогу з FinTech ринком. За останній рік на його адресу надійшло кілька звернень від потенційних організаторів P2P-кредитування.

Читайте також: Захист прав клієнтів банків та МФО: що змінилося

Інші ризики цього сегмента пов'язані з відсутністю повної і прозорої інформації про позичальників. Тому організатор платформи P2P-кредитування не завжди може перевірити кредитну історію позичальників і провести якісний скоринг. Також непрозорими є процедури збору та використання коштів кредиторів/інвесторів, а механізми повернення коштів у разі банкрутства організатора P2P-кредитування фактично відсутні.

Нацбанк розуміє як ризики, так і перспективи цього ринку. Саме тому стимулювання розвитку і регуляція P2P платформ відноситься до однієї з п'яти ключових цілей стратегії фінансового сектора України до 2025 — «Забезпечення розвитку ринку FinTech, цифрових технологій і платформ регуляторів».