Пенсійна реформа: чи «потягнуть» її недержавні фонди

Основу інфраструктури системи формуватимуть Державний накопичувальний пенсійний фонд і недержавні пенсійні фонди (НПФ). І відразу, з огляду на результати діяльності НПФ на рівні добровільних накопичень, виникають сумніви щодо їхньої готовності до такої відповідальної місії.

Наразі НПФ акумулюють пенсійні внески, забезпечують управління (але безпосередньо не управляють) пенсійними коштами та здійснюють пенсійні виплати на користь учасників. Основні недоліки цієї моделі насамперед пов’язані з:

1. відсутністю фінансової та інших видів юридичної відповідальності засновників НПФ,
2. невизначеною концепцією фідуціарних обов’язків органів управління НПФ,
3. невідповідністю системи управління в НПФ сучасним принципам корпоративного управління, елементами якого є внутрішній нагляд, прозора організаційна структура, система внутрішнього контролю, забезпечення так званих ключових функцій тощо.

З 2003 року понад половини НПФ юридично або фактично припинили свою діяльність. Із 59 НПФ, які наразі включені до відповідного реєстру, п’ять припинили подавати звітність із недержавного пенсійного забезпечення, ще три — перебувають у процесі припинення. Вихід із ринку багатьох пенсійних фондів супроводжувався втратою персоніфікованого обліку, а подекуди й пенсійних коштів їхніх учасників.

Станом на перше півріччя 2024 року сукупна вартість пенсійних активів НПФ становить лише 5,3 млрд грн, із яких близько половини припадає на активи корпоративного НПФ Національного банку України. Пенсійні активи кожного третього НПФ — менш як 1 млн грн.

З огляду на те, що система добровільного накопичувального пенсійного забезпечення охоплює 886,6 тис. осіб, пенсійні активи, які припадають на одну особу, — це лише трохи більше 6 тис. грн.

Відповідальність засновників НПФ

З огляду на особливий правовий статус цих установ, від засновників не вимагається робити внески та брати на себе будь-які майнові зобов’язання перед ними. Щобільше, законодавство не встановлює навіть номінальної відповідальності за невиконання засновниками НПФ своїх обов’язків.

Наслідки зрозумілі: при втраті засновниками інтересу до того «проєкту» або при протиправному виведенні пенсійних активів «під патронатом» засновників, останні нерідко формально самоусуваються від виконання своїх повноважень, припиняють брати участь у зборах чи виконувати будь-які інші функції, залишаючи НПФ напризволяще.

Після такого самоусунення засновників відбувається поступове руйнування системи корпоративного управління, згасання операційної діяльності та у результаті остаточний колапс НПФ і втрата пенсійних активів.

Невизначені зобов’язання

Про те, що третій рівень пенсійної системи «має дуже невизначену концепцію фідуціарних зобов’язань», свого часу було окремо зазначено ще у Звіті USAID «Основні питання реформування пенсійної системи в Україні».

На практиці це означає відсутність у органів управління НПФ, а насамперед у ради фонду, яка є аналогом наглядової ради господарських товариств, реальних, а не декларативних обов’язків діяти в інтересах учасників.

Члени ради фонду призначаються засновниками, утримуються ними та можуть бути достроково, без будь-яких формальних підстав виведені засновниками зі складу цієї ради.

За умови цілковитої підпорядкованості засновникам члени ради фонду є (і не можуть не бути) провідниками інтересів передусім саме засновників. Відтак, засновники можуть нав’язати раді фонду прийняття будь-яких важливих для себе рішень. У результаті при виникненні конфлікту між інтересами засновників та інтересами учасників НПФ члени ради фонду зазвичай самоусуваються від виконання покладених на них повноважень, залишаючись байдужими свідками виведення пенсійних активів або вчинення інших зловживань, за якими стоять засновники.

Система управління

Система управління НПФ на законодавчому рівні загалом залишається архаїчною, оскільки не модернізувалася з 2003 року, коли було ухвалено Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Відтоді принципи корпоративного управління, як орієнтир для належно функціонуючої системи управління в корпоративному секторі, були суттєво переглянуті. Відповідні зміни принципів корпоративного управління враховано в оновленій Директиві Європейського парламенту і Ради (ЄС) про діяльність установ професійного пенсійного забезпечення та нагляд за ними (Директива IORP), яка набула чинності 2017 року і положення якої Україна зобов’язана імплементувати.

Актуальні принципи корпоративного управління та положення Директиви IORP додатково визначають, якою має бути структура управління, і містять вказівки для їхнього застосування. Відповідно до згаданих принципів, структура управління НПФ повинна передбачати щонайменше призначення до ради фонду незалежних членів, створення на рівні ради фонду комітетів із найважливіших питань, які належать до її компетенції, формування прозорої організаційної структури управління, впровадження системи внутрішнього контролю, забезпечення так званих ключових функцій, зокрема, функції управління ризиками, внутрішнього аудиту та, за необхідності, актуарної функції, тощо.

Читайте також: Україна запускає пенсійну реформу: чому Польщі це вдалося лише з другої спроби

Що робити

Важливо, що природа кожного з цих недоліків є різною, відтак, ризики, спричинені кожним із них, не можуть бути перекриті усуненням інших недоліків. Отже, для належного збереження пенсійних накопичень потрібно, аби модель управління пенсійними схемами була позбавлена кожної зі згаданих проблем.

Оскільки до повного перезавантаження пенсійної системи залишилось обмаль часу, а успіх реформи і головне — недоторканність накопичень громадян — безпосередньо залежать від її безпосередньої реалізації, час приділити увагу готовності існуючої інфраструктури НПФ реалізувати задум Мінсоцполітики.

Коли, як не зараз, слід почати неупереджене та ґрунтовне обговорення моделі організації управління накопичувальними пенсійними схемами, до якого мають бути залучені не лише учасники ринку, а й незалежні експерти та представники ключових стейкхолдерів, насамперед роботодавців і профспілок.