Дохідність до 50-70%. Як в Україні проводитимуть «народні» IPO

Українцям збираються запропонувати на покупку акції державних компаній, які продаватимуться на відкритому ринку, тобто на фондовій біржі. Новий проект тиждень тому анонсував голова Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку, але без будь-яких деталей. Мовляв, влада запропонує приватним інвесторам акції компаній, що належать державі на 100%. Мова про первинні публічні розміщення на відкритому ринку. Їх ще називають «народними» IPO (Initial Public Offering). Примітно і створює ілюзію доступності, що може бути корисно в ході просування нового проекту.

«Мінфін» намагався з'ясувати, як його бачать чиновники і профучастники ринку. А головне — що «народні» IPO зможуть дати приватним інвесторам.

Що планує Нацкомісія

Над публічними розміщеннями акцій держпідприємств тільки почали працювати. Затвердженого проекту ще немає, проводяться консультації з учасниками ринку.

«Комісія готова допомогти в організації проведення „народних“ IPO для українських державних компаній. Але для цього, перш за все, потрібна зацікавленість і бажання самих компаній до здійснення такої процедури», — повідомив «Мінфіну» голова Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку Руслан Магомедов.

Продаж акцій держкомпаній — це приватизація. Тому до процесу впритул буде підключатися Фонд держмайна, кожен крок узгоджуватиметься з урядом.

Затвердженого або навіть приблизного списку держкомпаній, які почнуть виводити на IPO, поки що немає. Є лише загальні плани уряду стосовно деяких структур: до 2022 року на публічне розміщення акцій збиралися вивести Ощадбанк, а до 2025 року — компанію «Нафтогаз України». У чомусь це збігається з поточними прикидками нового керівництва НКЦПФР.

«Ми бачимо хороші перспективи у емітентів з банківської сфери і оборонпрому», — сказав Магомедов.

Чиновники сподіваються зробити розпродаж акцій по-справжньому масовим, тому хочуть максимально знизити поріг інвестицій.

«Потенційними інвесторами для такого виду IPO можуть бути пересічні громадяни, з розміром інвестицій на початковому рівні від 1000 грн. Інвестувати можуть не тільки приватні особи, а й інституційні інвестори, венчурні фонди і недержавні пенсійні фонди. Комісія сподівається, що найближчим часом ми зможемо говорити про конкретні державні компанії, які проявлять інтерес і готовність до проведення „народних“ IPO, а українці будуть готові інвестувати власні кошти в ці компанії», — висловив надію Магомедов.

У НКЦПФР запевнили, що для запуску «народного» IPO не буде потрібно змінювати чинне законодавство. Достатньо буде уточнень/роз'яснень регулятора з ряду питань для держструктур.

«Успіх в реалізації ідеї з „народними“ IPO повністю залежить від дій регулятора. Захист прав інвесторів за рахунок ефективного регулювання і корпоративних практик є ключовими елементами побудови бізнесу і зростання довіри інвесторів», — запевнив «Мінфін» керуючий локальними активами групи ICU Григорій Овчаренко.

Яку модель оберуть

Україна не першовідкривач «народних» IPO, їх вже проводили в багатьох країнах, тому на цей рахунок є різний досвід.

«Якщо говорити про практичний досвід проведення „народних“ IPO, які були в сусідніх країнах, то можна взяти для прикладу Польщу. Там проведення такої процедури дало досить ефективні результати», — сказав Руслан Магомедов.

Поляки обкатали перший масштабний розпродаж акцій на прикладі свого страховика PZU ще у 2010 році, коли виставили 29,9% його акцій на Варшавській біржі і отримали за них $2,7 млрд (всю компанію тоді оцінили в $9,03 млрд). Головний акціонер страховика, уряд Польщі, продав 5% акцій, а другий співвласник (нідерландський Eureko) — ще 24,9%. Те IPO назвали по істині «народним», оскільки в ньому взяли участь 250 тис. поляків.

Також фінансисти радять вивчити досвід Казахстану, хоча не пропонують його цілком переймати.

«У Казахстані проект стартував у 2011 році і мав тривати до 2015-го. Але до реального IPO дійшли всього 2 з 5 анонсованих держкомпаній. І місцева рахункова палата оцінила результати як незадовільні. Відзначивши, що з моменту проведення IPO частка „народних акціонерів“ скоротилася. Тобто, поставлені завдання виконані не були», — розповів «Мінфіну» радник голови правління Кредитвест банку Василь Невмержицький.

Відверто невдалою вважається російська практика, але про неї також важливо знати, щоб не повторювати чужих помилок. У РФ державний Банк ВТБ у травні 2007 року провів додаткову емісію, збільшивши статутний капітал на 29%, і продав інвесторам 1 513 млрд звичайних акцій (22,5% капіталу).

«Була розгорнута широка рекламна компанія і приблизно 20% випуску купили фізичні особи. Але потім котирування банку почали сильно падати, що надовго відлякало приватних інвесторів від участі в IPO. Завищені очікування — це теж погано. Реклама говорила про потенціал зростання котирувань ВТБ до кінця року від 30 до 50%», — пояснив «Мінфіну» проблему керівник департаменту інвестиційного аналізу і навчання інвестгрупи «Універ Капітал» Андрій Верников.

Читайте також: Топ-10 брокерів, за допомогою яких можна купити акції на іноземних фондових біржах

Хто візьметься за проект

До організації «народних» IPO відразу повинні підключати всіх гравців фінансового ринку:

• Біржі — там торгуватимуться акції, виставлені на IPO.

• Інвестиційні фонди — як потенційних великих інвесторів.

• Брокерів — як посередників між емітентом і інвестором.

• Банки — через них підуть всі платежі з купівлі/продажу акцій, ще вони можуть бути депозитаріями — тобто зберігачами цінних паперів.

Кожна сторона повинна відповідати за свою частину угоди. Ролі і функціональне навантаження розподіляють організатори.

«У розвинених країнах біржі в розміщенні акцій взагалі не беруть участі. Розміщення проводять інвестбанки, яких емітент обрав в якості букраннера (від англ. Bookrunner — відповідає за збір і облік заявок на покупку цінних паперів), і воно проходить на позабіржовому ринку. Біржі лише здійснюють лістинг і дають можливість вторинного обігу акцій наступного дня після завершення розміщення. Не думаю, що потрібно винаходити якийсь інший велосипед», — зазначив у спілкуванні з «Мінфіном» директор з розвитку бізнесу «Української біржі» Олексій Сухоруков.

Фінансисти повинні максимально спростити і автоматизувати процес покупки акцій підприємств для простих людей. Щоб їм не доводилося бігати і укладати пачками договори. Інакше IPO не буде масовим або, як люблять говорити чиновники, — «народним».

Це було доведено на прикладі облігацій внутрішньої держпозики. Доки фізособам доводилося ходити по інвестфондам і банкам, продажі ОВДП йшли досить мляво. Вони активізувалися після підключення до процесу Приватбанку, точніше, його системи інтернет-банкінгу Приват24. Тепер облігації можна купувати вдома на дивані.

Щось подібне пропонується зробити і в історії з «народними» IPO. Щоб проста людина могла через мобільний додаток в будь-який момент купити/продати цікаву акцію і стежити за котируваннями в онлайні через свій смартфон.

«Використання мобільних додатків для покупки/продажу акцій — це скоріше необхідність, без якої ініціатива народного IPO може провалитися», — сказав «Мінфіну» аналітик з інвестування фондової компанії «БТС Брокер» Тарас Тупало.

З банками на цей рахунок поки що не вели предметних переговорів. Але в тому ж Приватбанку «Мінфін» запевнили, що технічно зможуть реалізувати подібний проект досить швидко — за місяць, оскільки обкатали багато моментів на запуск продажів ОВДП в Приват24. Їх колегам оцінити масштаби поки що складніше.

«Термін реалізації оцінити проблематично — не дуже зрозумілий масштаб робіт. За відчуттями, це 4−6 місяців. Але цього проекту поки що немає в беклозі», — пояснив «Мінфіну» співзасновник Monobank Олег Гороховський.

У бірж вже є деякі напрацювання з цього приводу.

«Наприклад, „Українська біржа“ дала можливість підключати до торгів будь-які системи, в тому числі мобільні додатки, понад 10 років тому. Сьогодні таку можливість в Україні надає лише один брокер — „Фрідом Фінанс“. Але я впевнений, що через пару років таких брокерів буде ще мінімум 3−4, в тому числі серед них будуть і банки», — вважає Олексій Сухоруков.

Читайте також: Скільки втратили ті, хто вклався в золото на початку року

​Де розміщуватимуться

Безліч питань залишається і щодо стратегії IPO. У фінансистів немає спільної думки щодо послідовності розміщень, вони розділилися на два табори:

• Одні вважають, що перше «народне» IPO має бути організовано на базі великого комерційного підприємства/корпорації. Щоб на ній все обкатати. Це повинна бути публічна компанія з ім'ям, з перспективами, в її прибутковості ніхто не повинен сумніватися. Тільки після масштабного (вдалого) розміщення акцій приватної корпорації, проекти з продажами акцій для населення повинні запускати держкомпанії.

• Інші переконані, що піонером і першовідкривачем глобального розміщення акцій повинна стати велика держструктура. Що саме на ній потрібно все спробувати/перевірити, а потім запускати на новий для українців ринок всіх інших.

«Для вітчизняного ринку поява на біржі акцій державних компаній була б дуже хорошим моментом. Для інвесторів і активних трейдерів такі цінні папери необхідні для спекуляцій і довгострокових вкладень коштів», — зауважив «Мінфіну» голова аналітичного департаменту інвестиційної компанії Eavex Capital Дмитро Чурін.

Немає єдиної думки і щодо формату продажу акцій. Їх обговорюється два:

• Проведення першого «народного» IPO тільки на одній з українських бірж. До розміщення намагатимуться залучити не тільки населення (фізичних осіб), а й інвестфонди з банками. Як українські, так і іноземні.

• Виведення компанії на дві біржі одночасно: українську та іноземну.

«Наприклад, американські біржі зараз максимально оптимістичні з тих, які, в принципі, доступні. Там найбільше інвесторів-ентузіастів, готових вкладати на тривалий термін. Підготовка займе один або два роки», — спрогнозував «Мінфіну» аналітик ГК «Фінам» Леонід Деліцин.

Можуть бути обрані і європейські майданчики, наприклад, та ж Варшавська фондова біржа.

«IPO з крос-лістингом на українській і на одній з європейських бірж забезпечить найбільший рівень захисту прав власності для потенційних інвесторів, але вимагатиме реєстрації емітента акцій в одній з країн ЄС. Упевнений, що цим шляхом підуть IPO успішних українських бізнесів. Це дозволить отримати максимальну оцінку капіталізації і максимум грошей від продажу акцій», — пояснив Олексій Сухоруков.

Наші сусіди вже проводили розміщення за такою схемою.

«За таким прикладом пішла компанія Ozon. Вона розмістила свої акції на Нью-Йоркській біржі, після чого її акції стали доступними і на російських майданчиках», — уточнив «Мінфіну» аналітик Alpari Максим Пархоменко.

З цієї частини рішення ухвалюватиме емітент, тобто компанія, що виходить на біржу. А також уряд і всі потрібні відомства, якщо перше «народне» IPO проведе держпідприємство.

Читайте також: Куди інвестують банкіри

Як зацікавити людей IPO

За найоптимістичнішою оцінкою, організація першого публічного розміщення акцій для широких мас може зайняти від 6 до 10 місяців у випадку з приватною корпорацією. Або ж 1,5−2 роки у випадку з держпідприємством і дотриманням усіх приватизаційних норм, пошуком коштів і виконанням інших процедур.

Виведенню компанії на біржу повинна передувати потужна інформаційна/рекламна кампанія. Адже всі знають про низький рівень фінансової грамотності українського населення, відсутність довіри до фінансового сектору і до гривні, а також про небажання наших людей ризикувати своїми грошима.

У випадку з держпідприємствами «народне» IPO повинне на кожному кроці підтримуватися чинною владою і пропагуватися високопоставленими чиновниками з найвищим рівнем довіри у людей. Ще було б непогано підключити до проекту авторитетних громадських діячів і навіть зірок/акторів. Американським компаніям це допомогло.

«Масовий інвестор може взяти участь „серцем“. Як, наприклад, у IPO, яке щойно відбулося, корпорації The Honest Company, заснованої акторкою Джесікою Альбою», — зауважив Леонід Деліцин.

Просування і PR-кампанії в Україні повинні бути дуже потужними.

«Народне» IPO — це часткова приватизація державних компаній шляхом виведення частини їх акцій на біржу. Воно також носить пропагандистський характер, спрямований на популяризацію фондового ринку серед широких мас населення. Держкомпанія повинна бути прибутковою і стабільної, щоб інвестори були впевнені на 100%, що навіть через 10−20 років акції працюватимуть на них", — підкреслив Тарас Тупало.

Щоб мотивувати людей і заспокоїти тих, хто сумнівається, влада може передбачити після розміщення акцій процедуру squeeze-out. Це зворотний викуп емітентом акцій у фізосіб з будь-якої причини. Щоб людина мала шанс повернути свої кошти, якщо коливається або передумала.

Також покупку акцій держкомпаній можу підстьобнути податкові пільги для приватних інвесторів. Поки що вони діють в Україні лише для ОВДП: людям не потрібно платити з доходів від держоблігацій податок на доходи фізосіб (18%) і військовий збір (1,5%). Щось подібне можна зробити і для учасників «народних» IPO.

Для просування глобального проекту потрібні нові цікаві пропозиції, які зможуть залучити на фондовий ринок нових інвесторів. Тих, хто там знаходиться, точно недостатньо для розвитку.

«На українських біржах зараз дуже мало інвесторів — близько 10 000. З них, за моєю оцінкою, готові купувати українські акції не більше 10%. На „всенародне“ розміщення це буде не дуже схоже», — вважає Олексій Сухоруков.

Говорячи про мотивацію і просування, він назвав «Мінфіну» відразу п'ять кроків, необхідних для успішного розміщення акцій:

1. Зняття бюрократичних бар'єрів для простого і швидкого відкриття рахунку в цінних паперах.
2. Податкова мотивація довгострокових інвестицій.
3. Дозвіл розрахунків за біржовими угодами в іноземній валюті.
4. Крос-лістинг акцій в Україні та одній з країн Євросоюзу.
5. Розміщення не менше 25% акцій.

При цьому важливо правильно обрати компанію-емітента та мінімізувати політичні та корпоративні ризики. Реформа корпоративного управління в державному секторі йде з великим скрипом, адміністративні важелі при управлінні компаніями є наріжним каменем.

«З найбільш публічних прикладів можна виділити нещодавнє звільнення голови НАК «Нафтогаз» в обхід наглядової ради, а також постійну ротацію членів наглядової ради в «Укрзалізниці», — навів приклади Дмитро Чурін.

Він також згадав компанію «Мотор Січ», яку зараз готують до націоналізації. При тому, що невирішеним залишається питання акцій, які знаходяться в руках приватних інвесторів та інвестфондів: цінні папери підприємства активно торгувалися на біржах, доки їх обіг не був зупинений за рішенням суду в квітні 2018 року.

Скільки зароблять інвестори

В якості можливих претендентів на IPO від держави зараз називають різні компанії і банки: Ощадбанк, Приватбанк, «Укрпошта», аеропорт «Бориспіль», «Укрзалізниця», «Нафтогаз». А коли говорять про приватний бізнес, виділяють розкручені компанії з високою впізнаваністю.

«При поліпшенні ситуації в країні, такі компанії як „Розетка“, „Нова Пошта“ цілком могли б цим шляхом вийти на фондовий ринок», — вважає Максим Пархоменко.

Підприємства великі та відомі. Але людям все одно радять пам'ятати про високі ризики при покупках акцій. Такі інвестиції мають мало спільного з депозитами і ОВДП. Вони ніким не гарантуються, мова йде про біржову торгівлю і гроші можна втратити. Новий Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (за аналогією з банківськими депозитами) тут не створять, і ніяких компенсацій не буде.

«Потенційні інвестори повинні пам'ятати, що акції є найбільш ризиковим інструментом для вкладень і компенсувати можливі збитки ніхто нікому не буде. Особливо, якщо акції будуть придбані на біржах і у міноритаріїв не буде важелів впливу ні на кадрові рішення, ні на операційну діяльність. Ніхто не гарантує дохідність і повернення», — підкреслив у бесіді з «Мінфіном» директор департаменту управління проектами рейтингового агентства IBI-Rating Віктор Шулик.

Фінансисти розраховують, що на фондовому ринку з'явиться нова публіка. І про всяк випадок попереджають людей, що при великих вкладеннях (150−400 тис. грн, залежно від банку) їм доведеться пояснювати походження своїх коштів.

«Не виключаю, що проект може привернути увагу найбільш азартної частини суспільства. Якщо, зрозуміло, на торги не будуть виставлені акції якого-небудь наддохідного держпідприємства. При цьому частина коштів може зайти і у вигляді готівки. У цьому випадку питання від фінансового моніторингу неминучі. Банк напевно зажадає документів, що підтверджують джерела походження грошей», — підтвердив Василь Невмержицький.

Подібні інвестиції не мають нічого спільного з банківськими депозитами, тому банки не бачать в них конкурентів для себе.

«Не очікую відтоку вкладів населення з банків. За статистикою 2020 року, вклади 98% в банках-учасниках ФГВФО не перевищують 200 тис. грн. Ця сума становить приблизно 239 млрд грн. Всього сума депозитів фізосіб, включаючи ФОПів, до речі, становить 608 млрд грн. Тобто, вклади до 200 тис. грн — це приблизно 39%», — прокоментувала «Мінфіну» ситуацію член наглядової ради Укрексімбанку Вікторія Страхова.

За різними оцінками, середній розмір початкової інвестиції фізособи в ході відкритих розміщень акцій може скласти 10−20 тис. грн.

«Якщо „народні“ IPO себе добре покажуть, то дадуть поштовх для виходу на біржу українських приватних компаній і заведенню акцій іноземних емітентів. При такому сценарії річні обсяги торгів акціями можуть досягти позначки $15−17 млрд за 8−10 років», — спрогнозував Тарас Тупало.

Підсумковий результат багато в чому залежатиме від держави, якості організації IPO, роботи компаній, економічної ситуації в країні і безлічі інших чинників. Експерти намагаються не передбачати можливу дохідність подібних інвестицій в майбутньому. Хоча загалом визнають, що при правильній організації і сприятливому збігу всіх обставин потенціал досить високий.

«На первинних розміщеннях можна заробляти 50−70% річних. Далі при хорошому зростанні індустрії і компанії акції можуть зрости ще більше — в 2−5 разів протягом декількох років», — підсумував Максим Пархоменко.

Автор:

Фінансовий журналіст Олена Лисенко

Пише на теми: Банки, небанківські фінансові ринки, макроекономіка, фондовий ринок