Новий президент Аргентини вирішив перейти на долар та ліквідувати нацбанк

В Аргентині переміг анархо-капіталіст (що це взагалі таке?) — так він себе називає, Хав'єр Мілей. 53 роки, економіст, популярний телекоментатор, колишній вчитель «тантричного сексу», — так він про себе говорить.

Переміг із розгромним рахунком — набравши 56% голосів — найбільший відсоток від початку демократичних виборів у країні після повалення диктатури військових 1983 року. Тобто з тотальною підтримкою народу.

На своїх передвиборних мітингах він завжди у шкіряній чорній куртці, з бакенбардами та з бензопилою — нею він після перемоги відпилюватиме непотрібні частини від держави Аргентина.

Про нього дуже важко писати з гумором. Ось наприклад: він володіє п'ятьма величезними собаками породи мастіф, всі клоновані від одного пса, який помер і був особливим улюбленцем нашого героя. Усіх п'ятьох звати іменами відомих ліберальних економістів (є Мюррей на честь Мюррея Ротбарда, Мілтон на честь Мілтона Фрідмана — і так далі).

Мілей багато разів казав, що вечорами радяться зі своїми собаками щодо поточних питань. Наголошуючи, що Мюррей — його радник щодо фінансів, Мілтон — щодо політики, і є ще собака, яка радить щодо тарифів. Ось написав я, і ви думаєте — автор на дивані пише гумор, але не смішно. А це не гумор, а правда! Підкріплена його особистими цитатами, а також свідками.

Або ось — він сказав: «Пеле — кращий футболіст, ніж Марадона!» Інший кандидат після цього додому не дійшов би в Аргентині! А цей розгромно на виборах переміг!

Соціальні погляди

Крім правих поглядів, у Мілея є й неоднозначні. Він уже пообіцяв закон про торгівлю людськими органами — тобто ти зможеш, наприклад, продати одну з нирок тому, хто більше готовий заплатити. В принципі, дуже ринковий підхід, але я не знаю поки що демократичних країн, де такий закон діє.

Він повністю заперечує вплив людини на глобальне потепління — і Грету, і всіх її друзів теж обзиває ліваками.

Також пропонує повну заборону абортів — дивне для лібертаріанця втручання у приватне життя громадян. І, навпаки, скасування заборони на купівлю та носіння зброї — все буде в Аргентині, як у Техасі.

Міжнародна політика

Мілею до вподоби потужно висловлюватися: так, римський Папа Франциск (який аргентинець) для нього «брудний комуністичний мудак» (jackass), — напевно, треба ретельніше думати, коли так сильно обзиваєш лідера світових католиків у повністю католицькій країні.

Китай (головного торгового партнера Аргентини) і росію він дуже критикує, називаючи диктатурами, і каже, що з ними не торгуватиме. Нам може це й приємно, а от експортерам аргентинського м'яса та пшениці — мабуть, не дуже. Бразильського Президента (другого торгового партнера) називає «огидним ліваком» — я, до речі, згоден. Але такі випади проти найбільшої економіки континенту — точно не допомагають у торгівлі і, взагалі, у відносинах.

Натомість, він дуже любить Ізраїль, на один із останніх мітингів він прийшов із гігантським ізраїльським прапором і ним розмахував. Мені це теж приємно, але як це допоможе Аргентині, я не розумію. Також дуже високо він говорить про Америку, але там його герой — це Трамп, який привітав дуже сердечно Мілея з перемогою. Але Трамп ще коли там кермуватиме (або взагалі ніколи), а грошей Аргентині треба просто зараз і дуже багато!

Також Мілей повністю на боці України — хоч одна країна «глобального Півдня» тепер буде за нас…

Долар замість песо

Головним пунктом реформ є перехід від валюти песо до долара, тобто зробити долар США єдиною валютою країни. Таке, в принципі, було й раніше, зараз долар — офіційна валюта в Еквадорі (там уже після цього були два дефолти країни), Сальвадорі та Панамі — саме країни з Латинської Америки.

З хорошого — це відразу вбиває інфляцію (у них зараз інфляція 140% на рік, просто божевілля!). З поганого — може пошкодити економіку. Нині Аргентина має приблизно 30 різних курсів песо щодо долара. Кожна експортна індустрія має свій — тобто, якщо ти продав на експорт м'ясо, то ти зможеш обміняти долари на песо за одним (неринковим) курсом. А якщо, скажімо, продав пшеницю — то за іншим, але теж неринковим.

Я читав, що бізнесмени носять 15% відкату в сумках до різних міністерств, щоб їм «покращили» курс. Офіційний курс (приблизно) 350 песо за долар (і за ним кожен мешканець може купити 200 дол на місяць), а реальний курс (приблизно) 1 100 песо.

Усім це дуже набридло, песо всі не люблять і, зокрема, тому Мілей і переміг. Проблема лише в тому, що країна взагалі не має валютних резервів, а при переході на долар треба для початку все песо в обігу обміняти на долари. Це навіть за ринковим курсом $30 млрд — а їх і близько немає. І оскільки країна — найбільший у світі боржник МВФ, нові не дадуть у борг.

Читайте також: Румунія: чому одну з найбідніших держав ЄС ставлять за взірець Україні

Пишуть, що на рахунках за кордоном населення та бізнес тримають приблизно $250 млрд. Не знаю, чим це допоможе. Але поки що перша і головна реформа — доларизація та закриття Центробанку — виглядає сумнівною.

Менше ролі держави

Друга реформа — різке скорочення держави: скоротити кабінет міністрів до восьми міністерств: Економіки, Юстиції, Внутрішніх справ, Безпеки, Оборони, Зовнішніх Зв'язків, Інфраструктури та Людського капіталу. Зараз у країні 20 міністерств — тож багатьом буде боляче! Ліквідація багатьох керівних посад, які були створені просто для того, щоб розставити друзів. За останні 4 роки, коли правили «ліві», кількість чиновників зросла, пишуть, на 80%. Ця реформа, напевно, найпростіша — важелі влади є, довіра народу також. Подивимося, як у нього вийде, і, заразом, повчимося для себе!

Третє — повна приватизація. У країні газети, авіалінії, нафта та багато іншого — все в руках держави. Він хоче їх продати. На папері начебто все просто. А на практиці? В Аргентині дуже потужні профспілки, які, коли їм щось не подобається, виводять на вулиці сотні тисяч людей і, по суті, зупиняють країну. Страйки на транспорті, школах — були дуже частими за часів передостаннього Президента-реформатора Макрі (2015−2018 роки) і тому йому мало що вдалося.

Але от Мілей отримав найбільше (і у відсотках, і в абсолюті) голосів виборців на всіх виборах, починаючи з 1983 року — коли вигнали військових диктаторів. І він має свою групу підтримки — багато молоді — причому часто бідної молоді. З його величезною харизмою, він може також вивести їх на вулицю і (вперше в історії країни) показати профспілкам «кузькіну мать».

Четверте — лібералізація торгівлі. Для того, щоб не давати виводити з країни валюту, уряд придумав багато перепон у торгівлі. Мені казали друзі, що кожне постачання будь-якого обладнання вимагає сертифікації кожної партії, а не постачальника. І це дуже бюрократично та довго. Продаючи на експорт, навпаки, фірма потім має продати країні всю валютну виручку. Податки країни божевільні і часто тупі. Все це скасувати легко — була б воля.

Наступне — трудовий кодекс. Звільнити працівника в Аргентині майже неможливо. Або супердорого. Дивись знову тему «потужні профспілки». Думаю, що він зможе це змінити, інакше, великі іноземні інвестиції навряд чи прийдуть. Він обіцяв, наприклад, скасування штрафів, що накладаються на компанії, які звільняли працівників без поважної причини.

Відмова від державних громадських робіт та модернізація інфраструктури країни за рахунок проєктів, що фінансуються приватним сектором. Тому що зараз приватний сектор не допускається до проєктів інфраструктури. Дивно це дуже.

Читайте також: Кенія: як живе і на чому заробляє головний союзник України в Африці

Що я вважаю суперважливим: ми тут, в Україні, маємо на його реформи дивитися, вчитися та робити висновки для себе. Тому що Аргентина схожа на Україну (і за населенням — у них 46 мільйонів, і за величезним агросектором, і за корупцією).

У наших політиків, звісно, немає п'яти величезних собак-мастифів, щоб їм порадили правильні реформи, — можливо, це і є причина відсутності реформ?