Чому «жити по кишені» — помилкова модель для України

Таку думку висловив учасник PhD програми з економіки Університету Міссурі Олександр Вальчишен в колонці для Економічної правди. «Мінфін» пропонує ознайомитись зі скороченою версією його публікації.

Головний принцип  управління країною

Порада від депутата з правлячої партії Євгена Брагара «продати собаку та сплатити платіжку за комуналку» не є випадковою обмовкою недосвідченого спікера, що сталася через його молодість та несформований світогляд.

Її коріння більш глибоке. Адже ця порада є цілком тотожною до поширеної тези, яку давно озвучують високі представники влади та їхні консультанти: «Страна должна жить по срєдствам».

У  високих кабінетах влади – від Національного банку до Кабінету міністрів та Офісу Президента – керуються саме цією тезою під час управління країною.

Економічна модель, що побудована навколо цієї тези, існує не перший рік або, як кажуть політологи, не перший політичний цикл.

На мою думку, вона складається з двох елементів. По-перше, економісти на вищих щаблях влади України керуються маніпулятивним й оманливим економічним постулатом, нібито «країна повинна жити по кишені».

По-друге, засоби масової інформації приходять на допомогу таким економістам для розповсюдження й закріплення серед політиків та практиків відповідних рефлексій.

Особисті і державні фінанси

Спробую пояснити, чому теза «країна повинна жити по кишені» є маніпулятивною та оманливою.

Для багатьох людей правило «жити по кишені» є щоденною нормою. Суспільна думка засуджує тих, хто поводиться інакше.

Коли економісти-реформатори говорять, що ціла країна повинна жити по кишені, то ми майже автоматично погоджуємося, що й інші гравці в економіці, з яких найбільш значущим є уряд, теж повинні жити по кишені. Інакше буде економічна криза.

Однак насправді державні фінанси дуже відрізняються від персональних. Заклик «жити по кишені» для економіки держави є таким само безглуздям, як заклик до п’ятирічної дитини сидіти на одному місці й не рухатися.

Безумовно, з допомогою гаджетів можна прив'язати дитину до дивану на довгий час. Але ж всі розуміють, що таке завмирання на місці не є корисним для здоров’я дитини.

Так само і для економіки країни не добре, коли її підштовхують до завмирання із порадами «жити по кишені».

Країна не може жити по кишені. Адже вона складається з багатьох осіб та родин, організацій та урядових структур, й з ними взаємодіють іноземні бізнес-організації. Щодня відбуваються фінансові операції й розрахунки між ними.

Кредит як двигун економіки

Сучасні економіки побудовані на грошах й кредиті – це означає, що кожен день і кожну хвилину хтось (принаймні дві особи) створюють кредит, адже позичальник не має попередньо накопичених залишків коштів.

Без кредиту або дефіцитного фінансування, наприклад, в США не можна було уявити створення електромобілів Ілоном Маском. Адже досить довгий час його компанія працювала в дефіциті або із збитками.

Обирай кредити на всі випадки життя в каталозі від «Мінфіну»

Якщо б уся економіка дотримувалась правила «жити по кишені», тобто без дефіцитного фінансування – її стан був би цілковито депресивним.

У реальності будь-яка економіка живе в режимі щоденного застосування механізму внутрішнього фінансового ринку для реалізації дефіцитного фінансування.

Під час цього процесу створюються фінансові активи, які спонукають до або завершують процес створення матеріальних активів.

Найкраще цей механізм працює, коли фінансові активи номіновані в власній грошовій одиниці країни. Таким чином влада країни оберігає економіку від фінансових ексцесів.

Якщо ж фінансові активи в економіці створюються в іноземній валюті й особливо її урядом, тоді здатність влади країни вгамовувати власну економіку від потрясінь втрачається.

Міжнародний фактор

Маніпуляція із тезою, що країна повинна жити по кишені, має й іншу сторону. Економісти, що озвучують цю тезу для України, таким чином виправдовують й підтримують певне налаштування внутрішнього фінансового ринку, де принципу «жити по карману» немає й близько!

Наприклад, Національний банк таким чином говорить, що він не «фінансує» центральний уряд країни у власній грошовій одиниці. Ні прямо, ні опосередковано.

Мовляв, останньому слід «запозичувати» через внутрішній та міжнародний фінансовий ринок – тобто випускаючи ОВДП та єврооблігації як у гривні, так й в іноземних грошових одиницях.

Тут слід згадати, що виплати урядом доходу за усіма ОВДП та єврооблігаціями та іншими фінансовими зобов'язаннями входять до захищених статей держбюджету.

«Жити по кишені» в такій конструкції означає, що кредитор уряду захищений від ризику неплатежу.

Також цю конструкцію неможливо утримувати без заходів постійної присутності кредитора останньої інстанції (чи то у вигляді програми МВФ чи то альтернативних кредиторів) та заходів із роздержавлення, оптимізації, приватизації, концесії та створення ринку землі.

Тобто відбувається обмін матеріальних активів, що походять з України, на фінансові, що походять за кордону, цей процес називається «залученням інвестицій».

Таким чином, українцям вже давно пропонують «продати собаку». Різного роду оптимізації є заходами того самого порядку.

Читайте також: Собаче життя. 10 елітних порід собак для оплати комуналки

Ризик втратити все

У зв'язку з цим можна згадати джерела, що вказують на міжнародний досвід. Є приклад, коли народ опинявся і без «собаки» після невдало проведених реформ.

Скористаюся дослідженням економіста Мета Форстатера, що стосується африканського народу маазай в період деколонізації континету.

Історично цей народ жив на землях у східній Африці (сучасні Кенія й Танзанія). Люди маазай мали традиційний спосіб життя, використовуючи гуртом власну землю для випасання худоби.

Відносини між ними споконвіку базувалися на принципі зворотності. Але у 1950-60-х роках колоніальна та постколоніальна влада вирішила комерціалізувати внутрішні процеси, включно з розбудовою агросектору, щоб той не тільки забезпечував їжею власне населення, але й заробляв інвалюту.

Землі були поділені та власники отримали можливість надавати її в заставу для кредиту, в тому числі в інвалюті.

Результат був невтішний – порушення традиційного способу життя призвело до деградації земель, посухи й нездатності корінного населення прогодувати себе.

Один зі звітів про результати реформи відрапортував, що «значна кількість кісток була виставлена на продаж».

Таким чином, колишні пастухи народу Маазай перетворилися на продавців кісток власної худоби.

Депутат, що запропонував «продати собаку» пенсіонерці, насправді зробив послугу українському народу, оскільки він наочно продемонстрував, що стоїть за дороговказом «страна должна жить по срєдствам», за який несуть відповідальність як політики, так й українська інтелектуальна еліта.

Читайте також: 10 причин для оптимізму. Чому кредити повинні подешевшати

Економічна програма влади має бути змістовно переоціненою суспільством. Без цього – українські громадяни будуть й надалі отримувати сміхотворні рецепти виходу з кризи від власних політиків.