Чи будуть українці отримувати пенсії через 15 років

Щоб не допустити такої ситуації, голова уряду запропонував вже з наступного року ввести накопичувальну пенсійну систему. Чи дійсно ситуація в Пенсійному фонді критична і чи допоможе вирішити проблему накопичувальна пенсійна система, експерти розповіли виданню Еспресо. «Мінфін» публікує ключові тези.

Микола Шамбір, радник міністра соціальної політики України

Проблема пенсійних систем будь-яких країн — це співвідношення платників і отримувачів. В Україні одна із найскладніших демографічних ситуацій. Ми маємо 13 млн платників і 11,3 млн пенсіонерів, тобто близько 1:1. Ця ситуація з кожним роком погіршується.  Пенсійна система, і солідарна зокрема, може успішно працювати, коли є хороше співвідношення 2:1. Тобто два платники — один отримувач.

З цифри 203 млрд грн, які йдуть з бюджету у Пенсійний фонд, 38 млрд грн — дефіцит. І ця цифра навіть за останні роки далеко не найгірша. Якщо ми беремо солідарні системи європейських країн, то сьогодні буквально одиниці не є дефіцитними.

Дефіцит при рості економіки дуже просто подолати: не підвищувати пенсії. Тоді дефіцит долається за рахунок підвищення внесків. Але, звичайно, ми цим шляхом йти не можемо, тому що пенсії в Україні дуже низькі. Уряд не може взяти на себе рішення чисто математично досягнути бездефіцитності пенсійного фонду. Ми повинні мати баланс між видатками, які йдуть з державного бюджету, зокрема і на покриття дефіциту, і підвищенням пенсій та підтриманням хоч якомусь рівні їхньої купівельної спроможності.

Накопичувальна система не є панацеєю і вона не покликана повністю змінити солідарну систему.

Наше законодавство передбачає трискладову пенсійну систему:

• солідарна система першого рівня,
• обов’язкова накопичувальна система другого рівня,
• добровільне накопичення третього рівня.

Перший і третій рівень у нас діють. Запуск обов’язкової накопичувальної дасть стабілізацію пенсійній системі. Дохід пенсіонера із трьох джерел сприятиме стабільності: якщо у якійсь із систем є проблема, інші компенсують.

Читайте також: Коли та на скільки. У Мінсоцполітики показали календар підвищення пенсій в 2021 році

Для запуску другого рівня не потрібно дуже багато часу, тобто навіть 2021 рік може бути стартом, хоч і не з початку року.

Андрій Рева, колишній міністр соціальної політики

Як взагалі виплачується пенсія? Пенсія виплачується за рахунок коштів пенсійного фонду. Ми з вами працюємо, роботодавець нараховує на нашу заробітну плату єдиний соціальний внесок, який скеровується у Пенсійний фонд, і виплачується пенсія пенсіонерам. Чим більше нас з вами, працюючих, тим більше грошей у Пенсійному фонді, тим вищі пенсії.

Збираєш заощадження? Обирай депозит в надійному банку та отримай бонус від «Мінфіну»

Сьогодні платниками до Пенсійного фонду є лише 10 млн громадян (при тому, що 22 млн людей працездатного віку). То в чому проблема: у поганій демографії, чи у тому, що у нас половина громадян працездатного віку не платить соціальний внесок?

Якщо ми подивимося на 12 млн, які не платять, картина буде наступна:

• За 3 млн людей у нас платить держава, це соціально незахищені люди: жінки у відпустці по догляду за дитиною, отримувачі соціальної допомоги.
• 3 млн людей, які працюють і є офіційно зайнятими, звільнені від сплати єдиного соціального внеску.
• У нас 2 млн безробітних.
• 3 млн перебувають за кордоном.
• Нарешті, є люди, які працюють в тіні.

Давайте подивимося як платять. У нас із 10 млн людей, які платять внески до Пенсійного фонду, є наймані працівники, за яких платить роботодавець; є підприємці, які є самозайнятими особами, які сплачують ЄСВ. Якщо взяти людей, які платять внесок з мінімальної заробітної платні, то з 10 млн таких 4 млн. Це означає, що їхній місячний платіж до Пенсійного фонду складає 1100 грн на місяць. Уявіть: мінімальна пенсія для людини без стажу — 1712 грн, а з повним стажем — 2100 грн.

Тобто, 4 млн працюючих на мінімальній зарплаті утримують 2 млн пенсіонерів. А 6 млн на білій зарплаті утримують 9 млн пенсіонерів, тобто два працюючих утримують трьох пенсіонерів. Це справедливо? Це не перекоси в навантаженні на працюючих? Чи може уряд це виправити?

Шмигаль каже: ми введемо загальнообов’язкову накопичувальну систему. Але щоб відправити гроші у накопичувальну систему, треба ж їх десь взяти. Ми з вас заберемо 4%: 2% ви заплатите з зарплати, ще 2% з ЄСВ, і ми направимо у недержавні пенсійні фонди. Хто буде гарантувати ці вклади? Яким буде розмір пенсії після того, як ці кошти потраплять туди? А що буде, якщо ці кошти пропадуть? На це відповідей немає.

Читайте також: Недержавний пенсійний фонд: що це, як вибрати НПФ і відкрити рахунок

Якщо у вас є зайві кошти, ви вірите недержавним пенсійним фондам, ви можете самі туди піти. Є 63 фонди, вони працюють з 2004 року. Але результати діяльності цих фондів плачевні.

Проблема навіть не в тому, щоб зібрати з людей кошти — хоча це додатковий податок. А в тому, що ці гроші ніколи не будуть працювати на людей.

Для того, щоб вводити накопичення, потрібно створити умови. Не можна спочатку зібрати гроші, а потім думати, куди їх вкласти.

Григорій Овчаренко, голова підрозділу з управління локальними активами групи ICU

Накопичувальна система існує майже в усіх країнах, навіть у так званих країнах пострадянського простору. Нещодавно така система запрацювала і у наших східних сусідів — у Грузії, Вірменії. Вона передбачає, що за рахунок або додаткових внесків, або перерозподілу існуючих внесків кожна особа накопичує собі особисто на пенсію. Цей перехід потрібен для того, щоб зняти частину навантаження держави і перекласти її безпосередньо на самих платників. Щоб додати розмір майбутніх пенсійних виплат вже безпосередньо з кишені самих громадян.

Є різні погляди на існування такої накопичувальної системи, тому що вона теж має свої ризики, як і будь-яка система. Вона більш уразлива до системних криз. Тому що гроші таких накопичувальних систем вкладаються безпосередньо в ринкові активи. Тож вони залежать від коливань та від макроекономіки. Але вони не залежать від балансу солідарної системи — кількості платників і кількості пенсіонерів. Тож вона має свої переваги та недоліки, і в більшості випадків вона доповнює існуючу систему.

Накопичувальна система може і повинна вкладати і в міжнародні ринки капіталу, які з часом дають можливість збільшити купівельну спроможність цієї системи.

Читайте також: Скільки грошей українцям виплатили недержавні пенсійні фонди

Дехто каже, що в Україні немає фондового ринку. Це не зовсім так. Немає конкретної категорії ринку акцій. Але існують інші інструменти, які працюють, зокрема, інструменти боргового ринку. Деякі країни більше вкладають в інструменти з фіксованою дохідністю. До цих інструментів відноситься і локальний борг, або так звані державні облігації, корпоративні облігації, депозити й інші. Тож для запуску цієї системи в Україні вже достатньо інструментів.

Марія Репко, заступниця директора Центру економічної стратегії

У 80-ті народжуваність в Україні була висока. Але вже у 1990-ті, після розпаду СРСР, народжуваність дуже сильно знизилася. Таким чином, ми маємо ситуацію, що людей віком від 30 до 50 років, коли вони підуть на пенсію, буде нікому замістити у робочій силі.

На жаль, з плином часу люди виходитимуть на пенсію, а нових людей до робочої сили залучатися не будуть. Тому кожен працюючий отримає набагато більше навантаження у вигляді пенсіонерів, яких вони будуть змушені утримувати за рахунок свого доходу. Тому пенсії будуть невеликі. Великі пенсії просто нема звідки взяти.

Дуже важливо, щоб зараз люди у віці 30+ дуже гарно це розуміли. І, по-перше, накопичували собі на пенсію. По-друге, отримували ті навички, завдяки яким вони зможуть заробляти собі на життя у 50-60 років. Ну і, по-третє, звісно, вкладали в освіту своїх дітей, які підтримуватимуть їх у старості.

Проблема з накопичувальною системою в Україні має два боки. Перший — це те, що у нас немає інструментів, у які би можна було вкладати ці накопичення на 20-30 років, і отримати якщо не гарантований дохід, то хоча б з низьким ризиком. У нас існують тільки державні облігації та дуже неприємна історія шахрайств на фінансових ринках.

Друга особливість накопичувальних систем. В Україні цього ще не було, але через це пройшла Росія, частково навіть Польща, частково — Казахстан і — Угорщина. Коли вони зіткнулися із дефіцитом солідарного рівня — тобто в Пенсійному фонді не вистачало грошей, щоб платити пенсії поточним пенсіонерам, — держави засунули руку в кишеню до людей, які накопичували собі на оцих обов’язкових рахунках. Ці рахунки було частково націоналізовано, кошти спрямовано на виплату пенсій поточним пенсіонерам. І накопичення людей стали «віртуальними»: може десь на рахунку у тебе щось з’явиться, а може і не з’явиться.

З макроекономічної точки зору, якщо зараз не можна вкладати у фінансові ринки (ані в акції, ані в облігації, в інші якісь інструменти капіталу, бо вони не існують), навіть якщо запустити цю накопичувальну систему, то вкладати кошти пенсіонерів будуть або в банківські депозити, або в ОВДП. Людям зараз самим нічого не заважає відкладати собі на депозити. А вкладення в ОВДП — це такий самий державний борг і державні зобов’язання, як і просто виплати пенсій.

Тарас Козак, президент інвестиційної групи «Універ»

Відповідно до світового досвіду, треба об’єднувати солідарну і накопичувальну систему. Накопичувальна полягає в тому, що поки людина працює, вона зобов’язана частину своїх доходів відкладати спеціально на пенсію. На той час, коли вона не зможе забезпечувати себе.

Чому накопичувальна пенсійна система все ще не створена? Перша проблема політична. Це не вигідно сьогоднішнім керманичам, адже накопичувальна система дасть результати років за 20. Весь цей час це будуть додаткові видатки громадян.

Сьогодні невирішеним є запитання, де брати кошти, щоб відкладати. Чи зменшити відрахування до пенсійного фонду (тоді держава повинна буде ще більше дотувати), чи додатково брати якісь внески з працедавця (а роботодавці у нас і так не хочуть показувати білу зарплатню, тому що високі видатки на фонд оплати праці), чи навантажити працівника, щоб він з і так часто невеличкої зарплатні віддавав щось на 30-40 років вперед.

Друга проблема полягає у довірі до фінансових інституцій. Ви сьогодні віддаєте кошти — і будете залежати від установи через 30-40 років, коли будете старенькі. А раптом на той момент ця структура збанкротує? А раптом гроші зникнуть? А раптом вони девальвуються? Ці питання теж треба вирішувати.

Читайте також: Компанії, які платять акціонерам навіть в пандемію: заробляємо на дивідендних аристократах

Вже зараз українцям, щоб забезпечити гідну старість, треба — перше і основне — відкладати частину коштів не для споживання, а для накопичення. Привчити себе до того, що 10% від зарплатні, а якщо якась премія — то до 50% — мають бути заощаджені.