Вічна війна, як стратегія: що насправді стоїть за небажанням рф домовлятися з Україною, США і ЄС

«Мовчання Америки, мовчання інших у світі лише заохочує путіна», — написав у Х Президент Зеленський. Трамп може й волів би не помічати цього, але що робити, якщо йому про це нагадали всі. Довелося реагувати. У результаті американський президент назвав очільника кремля божевільним.

«Він без потреби вбиває людей, і я говорю не лише про солдатів. Ракети і дрони вдаряють по містах в Україні, без жодної на те причини. Ми розмовляємо, а він випускає ракети по Києву та інших містах», — додав він.

Центральне питання на порядку денному зараз — які мотиви путіна, що саме його штовхає на маніакальне продовження війни? Він не дослуховується не те що до ЄС чи США, а, схоже, навіть і до побажань з КНР.

Маніакальна пристрасть до війни супроводжується феєрією параноїдального розладу з історичним аспектом про половців, війну зі шведами, денацифікацію та іншими вигадками, які навіть у рф виглядають трохи надуманими.

Тактичний мотив

Якщо послухати наших військових, то вони зауважують, що росіяни мають на фронті повільне просування з дуже перемінним успіхом. Попри значні втрати людей, вони намагаються атакувати, десь в них це виходить, десь — ні.

Не будучи експертом із військової справи, я не можу тут проводити оцінки «успіхів» та втрат, але можу допустити, що диктатору докладають про ситуацію на фронті в дещо кращих тонах, ніж вона насправді є для росіян, і тому він вірить, що може захопити ще більше України.

Рецепту тут немає жодного, окрім силового: міцно і показово надавати «по шапці», так щоб це вже не можна було сховати в тенетах російської пропаганди.

Питання «чим, як, і за яких обставин» — це питання до наших військових та до наших партнерів, яким би варто було б під ці заходи постачати більше зброї. Наразі дозвіл від наших ключових партнерів бити вглиб рф є доречним в цій ситуації.

Стратегічний мотив

Вважаю, що політекономічний компонент поведінки російського диктатора є ґрунтовнішим в його мотивах. Десь у 2023 році, після того, як він вирішив вести війну на виснаження, він вимушений був переводити економіку на воєнні рейки.

Поглиблювались не тільки санкції проти рф і втрата росією європейських ринків, але й залежність російської економіки від їх ВПК.

Біда оборонного сегменту в тому, що, навіть якщо війни немає, то витрати на ВПК не живлять економіку, вони просто лягають на склади, заморожуючи ресурси. Якщо ж війна йде, то ресурси в буквальному сенсі висаджуються у повітря, натомість сторони, зазвичай, або не отримують нічого, або мінус у формі інвалідів, біженців та збитків від руйнувань.

Такі характеристики воєнної економіки дуже сильно впливають на поведінку агресорів. Путін далеко не перший заручник моделі «розширення імперії»: Наполеон, Гітлер та інші криваві лідери в свій час через це пройшли.

Спробуйте поставити себе на місце диктатора: у рф розпочинається економічна криза, невдоволення віддалених регіонів зростає разом із зростанням невдоволення олігархату, а населенню дедалі важче пояснювати, навіщо ця війна.

Чому путін не хоче зупинити війну

А тепер змоделюємо зупинку війни, та які наслідки очікуватимуть рф у поствоєнному майбутньому:

1. Санкції залишаться, оскільки росіяни не хочуть повертати Крим та інші українські землі. Колишній основний торговий партнер рф — ЄС — не скасує санкції точно.
2. Кошти ЦБР та російських державних компаній в ЄС, США, Швейцарії, Канаді, Японії та Великобританії лишатимуться заарештованими, оскільки питання відшкодування збитків Україні саме собою не зникне.
3. Два попередніх чинники, плюс охолодження світової економіки під тиском Трампа, створюють для путіна дуже небезпечний коктейль. Економіка — на воєнних рейках, а її переведення в цивільний стан потребує коштів. Якщо ВПК припиняє бути економічним стимулятором, нафта торгується за 50−60 доларів за барель, діють санкції і є заморожені резерви, то це прямий шлях до розпаду рф.

Масова демобілізація, звісно, заощадить кошти федеральному бюджету, але куди підуть ті 0,5−1,0 млн демобілізованих, які звикли отримувати по 200 тис. рублів на місяць і безкарно вбивати? А поїдуть вони до своїх віддалених регіонів знову на 50 тис. рублів (в кращому разі) до дуже невдоволеної місцевої влади та олігархату.

От і виходить, що путін не боїться ані Зеленського, ані Трампа. Він боїться виключно своїх же росіян та того «бандитського Петербургу», з якого він виліз. Тож для нього зараз замороження війни вкупі з санкціями, замороженими активами та перспективами світової економічної кризи — це майже гарантоване повторення сценарію розпаду СРСР.

Тому він і затягує переговори, показово демонструючи впевненість у собі.

«Скелети» у російській шафі

Російська економіка зараз має три «скелети у шафі»:

1. Криза у цивільних галузях економіки;
2. Гостра нестача в системі місцевих державних фінансів;
3. Імпотенція федерального бюджету.

Якщо розкласти промислове виробництво на галузі, то у рф вже третій квартал поспіль зростають переважно ВПК і суміжні з ним галузі. Гостра криза просто вбила вугільну галузь, рибну промисловість та вже впритул підібралась до металургів і будівельників.

Федеральний центр завжди забирав найласіші податки, а місцевій владі залишав податок на прибуток і ПДФО. Коли вугільні шахти почали закриватись, то збори до місцевих бюджетів попадали, і уряд (наприклад) Кемеровської області сів на голодний пайок.

Місцева влада звернулась до федерального центру з проханням закрити діру в бюджеті на 10 млрд рублів, діру закрили за допомогою кредитів Сбербанку під ринкові відсотки. Наступну діру вже в травні на 14 млрд рублів закривав ВТБ і знову під ринкові 23% річних, але зараз регіон повідомив, що має потребу ще в 6 млрд рублів.

І от тут вже почали проявлятись фундаментальні протиріччя між федеральним центром і регіонами. Так, проблеми у Кемеровській області почались з санкцій ЄС щодо заборони купівлі російського вугілля саме через війну, яку розпочав федеральний центр, а відповідальність тепер нестимуть місцева влада і звичайні громадяни.

Такі аномалії повипливали в Хакасії, в Хабаровському краї на Сахаліні, в Якутії і навіть на Камчатці. Тільки на позаминулому тижні російський диктатор переніс на 3−5 років реалізацію проєктів із будівництва газопроводів до Мурманська та на Сахаліні, а також зі зведення мосту через річку Обь.

Кожна друга публічна компанія у рф оголосила про скорочення інвестицій у 2025−2026 рр. Охолодження торкнулось навіть дуже ліквідних секторів, наприклад, виробника м’ясопродуктів «Черкізово», який завжди був прибутковим. Скорочення інвестицій, погані очікування бізнесу та зниження цін на нафту, вкупі з санкційним тиском, призвели до зниження ліквідності федерального бюджету.

Як наслідок, номінальний дефіцит бюджету Мінфін рф підвищив із 1,7 трлн рублів до 3,8 трлн рублів, і думаю, це ще не останній перегляд у 2025 році. ЦБР через державні банки і операції РЕПО щомісяця заливає до бюджету додатково приблизно по 1−2 трлн рублів, по суті, підгодовуючи уряд новою емісією.

В таких умовах ЦБР ненайближчим часом знизить ставку, а інфляція і девальвація рубля — це лише питання часу.

Виходить, що в меню у путіна зараз є тільки 2 опції:

1. Контрольована криза зі сподіваннями розтягнути колапс до політичних змін в країнах ЄС;
2. Неконтрольований розпад.

Звісно, КДБіст обирає контрольовану кризу, яка дає надію хоч на щось. Але тут виникають деякі ускладнення.

Рудий пастух і «альпійська» корівка

Якби на глобусі були тільки 2 країни (рф і Україна), то можливо ситуація б і давала якусь надію для путіна, але є ще ЄС, США та і решта світу, яка також має геополітичні інтереси.

Будемо відверті, США за будь-якого розкладу залишаються «на коні».

Існування путіна, як страшилки для Європи, яка купуватиме в США зброю, — це до певної межі вигідно США. Тому у Трампа та його адміністрації є певна інертність, а місцями й байдужість, а риторика американського президента швидко змінюється, залежно від результатів торгових переговорів із ЄС.

А от ЄС має прямий і конкретний інтерес в українській перемозі.

Існування рф в її нинішньому вигляді, з агресивною риторикою та вочевидь гітлерівськими амбіціями, створює необхідність додаткових витрат на оборону.

Якщо рахувати за купівельною спроможністю, то кожен рік через російську небезпеку тільки ЄС додатково витрачатиме на оборону близько 1 трлн доларів США, і це без огляду на допомогу Україні (номінальні витрати можуть бути меншими).

Звісно, частина цих коштів стане виторгом американських оборонних компаній Lockheed Martin, Boeing, Northrop Grumman тощо. Якщо ж страшилка для ЄС на Сході зникне, то і в зростанні оборонних бюджетів європейських країн великої потреби не буде.

Створений ЄС оборонний фонд на 150 млрд євро — це тільки стартовий внесок в гонитву озброєнь.

Чи означають виявлені економічні інтереси США в оборонній галузі, що США та рф можуть бути союзниками.

Абсолютно точно — ні, максимум — це просто ситуативна взаємодія.

У форматі торгових переговорів між США та ЄС питання оборонних закупок не є фундаментальним. США очікуватимуть поступок від ЄС та інших європейських країн в торгових переговорах, і по мірі відсутності таких поступок можуть зриватись на цитування риторики кремля.

В цій тонкий грі трампівської адміністрації з чіткими економічними мотивами росіян просто використовують у якості кнута, щоб «альпійська корівка» йшла в потрібному для «пастуха» напрямку.

Читайте також: Трамп витяг путіна з багна, але зараз не хоче фіксувати збиток: чи є у нас вибір

Які сценарії на столі

Для України було б простіше, щоб цей весь бізнесовий театр припинив п'єсу, а Європа, США та Україна відверто поговорили в тристоронньому форматі.

ЄС дав би торгові поступки для США і заощадила на оборонних видатках, а Трамп забув би про «дружбу» з путіним назавжди. У такого сценарію є економічне майбутнє.

Втім, на жаль, він не єдиний можливий.

Є ще сценарій, за яким війна може дійсно стати «вічною», але менш інтенсивною, місцями замороженою. Оцей східний подразник постійно стимулюватиме зростання оборонних витрат в Європі, що, в принципі, для ЄС, України та інших країн Європи є проблемним сценарієм.

На мою думку, Європа сьогодні під тиском вочевидь гітлерівських амбіцій путіна та ризиків замороження коштів в оборонних витратах схиляється до того, щоб зібратись і разом із Україною дати російському диктатору якісну відсіч.

Це може потребувати великих одномоментних витрат, проте спростить геополітичну ситуацію і призведе до швидшого завершення війни в Україні.

Автор:

Фінансовий аналітик Шапран Віталій