Чому частина банків не хочуть підвищувати відсотки за вкладами, та що має зробити регулятор, щоб усунути цю проблему, «Мінфіну» розповів економіст та фінансовий аналітик Віталій Шапран.
18 квітня 2025, 16:07
Чому облікова ставка збільшується, а дохідність гривневих вкладів — не дуже
Одна з найсерйозніших проблем — це слабка реакція державних банків на підвищення НБУ своєї ставки та навіть на зміни в дизайні монетарної політики. За моїми спостереженнями, реагують добре на зміну ставки НБУ тільки невеликі банки, на які припадає 20−30% ринку депозитів населення, і які (зазвичай) не мають розгалужених мереж відділень.
Державні банки на дії НБУ реагують мляво. Погляньте на таблицю 1. Які зміни відбулись з 10 березня до 16 квітня? Як державні банки відреагували на минуле зростання ставки НБУ та на ще більше підвищення ставок для банків за депозитними сертифікатами НБУ? Помітно збільшив ставки лише Приватбанк.
Інші або взагалі нічого не змінювали, або підвищили формально, щоб не можна було сказати, що вони ігнорують НБУ.
Хоча НБУ затверджує керівний склад банків, а самі банки належать державі, проте діалог між НБУ та розпорядником держбанків (Мінфіном) дуже кволий. Річ у тім, що при зростанні облікової ставки НБУ автоматично зростають витрати Мінфіну:
- на обслуговування ОВДП, дохідність яких прив’язана до ставки НБУ і які знаходяться в портфелі НБУ;
- Мінфіну доводиться більше витрачати на залучення нових коштів через ОВДП, оскільки банки завжди мають вибір, що купувати — ОВДП чи депозитні сертифікати НБУ.
Тож зростання ставок за ДС НБУ автоматично штовхає вгору ставки за ОВДП, що призводить до здорожчання державного боргу.
Чому державні банки ігнорують рух ставки НБУ
А тепер уявіть собі таку картину, коли після чергового підвищення ставки НБУ приходить до Мінфіну і пропонує провести бесіди з державними банками, щоб ті підвищили ставки за депозитами.
Виходить, що, на додачу до перших двох статей витрат, НБУ сприятиме тому, щоб державні банки збільшили свої витрати на депозити і менше отримали прибутку, який йде частково до державного бюджету. Тож такий крок із позиції Мінфіну є третьою статтею витрат державного бюджету.
Це пояснює, чому державні банки ігнорують рух ставки НБУ або реагують на нього формально. НБУ намагається керувати ринком, а насправді в нас давно вже діє державна олігополія, мотивація якої не є ринковою.
Спочатку варто витягти монетарну трансмісію з-під завалів командно-адміністративних мотивів державної олігополії, а вже потім рухати ставку. На жаль, НБУ за останні 3 роки не зробив абсолютно нічого для покращення роботи монетарної трансмісії, обмежившись зміною дизайну.
Вплив війни на попит на заощадження
Уявіть собі, що навколо вашого будинку літають шахеди, в сусідній будинок було влучання, по ТБ також є тривожні новини, або навіть ви в окопі під обстрілами. Вам дзвонить менеджер Ощадбанку і пропонує зробити депозит на 2 роки в гривнях під 12−13% річних. Можливо, хтось і зробить, але: (А) сума буде невеликою, (Б) таких людей точно буде небагато.
В період війни попит на банківські послуги є, але він обумовлений: (А) Страхом фізично втратити кошти в полум'ї війни; (Б) Побоюваннями, що кошти можуть невідкладно знадобитись в будь-який момент.
Тож є підвищений попит на депозити до запитання, а не на строкові. Зі свого боку, система регулювання НБУ побудована на довоєнній ідеології, коли банки стимулюють залучати строкові кошти. Такі висновки зроблені після аналізу динаміки депозитів населення
1. Кошти населення в банках у національній валюті зросли всього на 14,4%. Це трохи більше, ніж споживча інфляція, але значно менше, ніж темпи зростання середньої з/п. Кошти населення на депозитах на вимогу в національній валюті зросли на 19,65%. Тож населення (як я і згадував вище) більше схильне до зберігання депозитів у національній валюті на рахунках до запитання.
2. Частка строкових депозитів населення в національній валюті знизилась з 35,75% до 33,55%. Прямо скажімо, 65−70% ресурсів на рахунках до запитання — це не зовсім комфортна ситуація для ліквідності банків. І ця ситуація погіршується.
3. До того ж ми не бачимо якогось фундаментального зростання депозитів населення, і ті 40−50 млрд доларів США, які знаходяться поза банківською системою України, залучити не вдається. Тобто потенціальний кредитний ресурс зберігається «під матрацами», а поточне номінальне зростання відбувається під тиском зростання доходів громадян. Хоча саме по собі зростання є непоганим симптомом і вказує, що банківська система свою функцію «на мінімалках» все ж виконує.
Чому в Україні завищений горизонт ставки
Якщо провести оцінку прогнозів НБУ з 2023 року, то я не зафіксував фактів, щоб прогнози НБУ потрапляли точно в ціль (графік 1). До третього кварталу 2024 року НБУ був весь час песимістом, тобто його інфляційні прогнози були гірші за фактичну інфляцію. У четвертому кварталі 2024 року ситуація змінилася, й НБУ став оптимістом: його прогнози були кращими за фактичну інфляцію.
Виключенням є перший квартал 2025 року, коли інфляція (14,6%) майже збіглась з прогнозом НБУ (14,3%). Саме такий збіг
Втім, судити про якість прогнозів на трьохмісячній базі просто неможливо, особливо, якщо мова йде про початок року. Прогноз виходив у січні 2025 року, а інфляція утворювалась в березні 2025 року, тож фактично лаг був значно меншим, ніж 3 місяці.
Те, що НБУ систематично не вгадує з прогнозами щодо інфляції, вказує на низьку якість прогнозних процесів у монетарному блоці. Відсутність якісного інфляційного прогнозування в НБУ призводить до 3-х драматичних наслідків:
1. Прогнозам НБУ припиняють довіряти на ринку. Якщо впродовж 2−3 років не було співпадінь прогнозів із фактичною інфляцією, то ринок просто припиняє їх враховувати у своїй діяльності. А це означає, що НБУ стає все важче і важче вербально керувати інфляційним очікуваннями. Тобто ринок із часом припиняє слухати, що очікує монетарна влада.
2. Якщо прогнози НБУ систематично не збігаються з фактичною інфляцією, це означає, що НБУ при прийнятті рішення щодо облікової ставки весь час помиляється. В теорії вважається, що для подолання інфляції центральному банку варто встановлювати ставку вищу не за поточну інфляцію, а за прогнозну на 3−12 місяців. Часовий горизонт визначається ефективністю роботи монетарної трансмісії в країні. А як же НБУ може правильно визначати ставку, якщо в нього прогноз весь час не потрапляє у фактичну інфляцію. Невірний прогноз вказує на те, що НБУ має хибне уявлення про інфляцію через 6−12 місяців.
3. Специфіка України в тому-то і полягає, що через неробочу монетарну трансмісію в нас завищений горизонт дії ставки: не 1−6 місяців, як на розвинутих ринках, а 6−15 місяців. Тож ефект від зміни ставки сьогодні відчувається пізніше (один із прикладів за держбанками показує, чому так відбувається). І от за умов такого горизонту впливу якість прогнозування інфляції набуває особливого значення. В наших умовах якість прогнозів потрібно дивитись не за 3−6 місяців, а за 9−12 місяців, а вона в нас виходить абсолютно незадовільною.
Читайте також: Гривневі депозити перетікають у валютні: скільки зараз заробляють на вкладах у малих банках
Що ж робити
Дуже добре, що НБУ не підвищив ставку. Для мене це позитивний сигнал і сподівання, що вони почнуть розмірковувати над тим, що роблять, і змінюватись. А зробити потрібно наступне:
1. Вирішити проблему слабкої реакції державних банків на дії НБУ та усунути їх конфлікт інтересів із Мінфіном. Як це зробити — є декілька методів. Описувати їх не буду, бо вони для 3−4 читачів у цій країні.
2. Має змінитись парадигма регулювання операцій банків, щоб вони могли запропонувати населенню більше продуктів до запитання. Серед населення країни, яка приймає участь у війні, є попит на ці продукти. За їх допомогою можна залучати більше коштів на депозити, і не тільки державних банків.
3. НБУ має негайно покращити систему прогнозування, особливо щодо інфляції. Встановлювати ставку при систематичних помилкових прогнозах НБУ просто неможливо. Крім того, потрібно повертати довіру до прогнозів НБУ, які систематично не потрапляли в ціль, і війна цьому не є виправданням.
4. НБУ має змінити комунікаційну стратегію і навчитись визнавати помилки, вести широкі консультації з ринком та Урядом. Але головне — це вивчати сьогодні зміну попиту на банківські та страхові послуги від населення та бізнесу. Монетарна політика, регулювання та нагляд в основній своїй масі ще працюють на довоєнних лекалах, що і породжує непорозуміння на ринку.
Автор:
Коментарі - 11