До кінця року ми очікували на курс 28-29 грн/$. Тепер все залежить від нового глави НБУ

Про те, як довго триватимуть важкі часи, скільки цього року витратять з бюджету на антикризові заходи і що буде з гривнею, в інтерв'ю «Мінфіну» розповів голова департаменту макроекономічних досліджень групи ICU Сергій Ніколайчук.

– Найбільш обговорюваною фінансовою новиною залишається відставка голови НБУ. Багато експертів вже налякали обивателів перспективою глибокої девальвації гривні через кадрові перестановки у центробанку. Які, на вашу думку, макроекономічні наслідки матиме зміна керівника Нацбанку?

– Зміна керівника НБУ матиме вплив на економіку, якщо з приходом нового голови зміниться політика регулятора.

Читайте також: Шмигаль про нового голову НБУ: Сюрпризів не буде

Якщо крісло голови Нацбанку отримає кандидат, який перебуває під олігархічним впливом, і політика регулятора буде виражатися в лобізмі інтересів окремих персоналій, то велика ймовірність, що в перспективі року-двох ми можемо прийти до повноцінної фінансової кризи, сплеску інфляції та втрати доходів і заощаджень громадян.

Якщо ж Нацбанк продовжить концентруватися на забезпеченні цінової та фінансової стабільності, то економіка не помітить кадрових пертурбацій.

Я думаю, що влада віддасть перевагу розвитку подій за другим сценарієм, враховуючи зацікавленість у його реалізації більшої частини суспільства і західних партнерів.

– Україна потроху виходить з карантину. Чи означає це, що ми пройшли дно падіння економіки?

– Я думаю, що так. Дно кризи збіглося з періодом карантину: у квітні, в розпал локдауну, у нас фіксувалося найбільше падіння за всіма макроекономічними показниками.

У травні ми вже бачимо невелике поліпшення. Особливо це проявилося в торгівлі: якщо у квітні цей сектор показав 12-відсоткове падіння в річному вимірі, то вже в травні зріс на 0,6%.

Загалом, за приблизними підрахунками, якщо в квітні ВВП впав на 13%, то вже в травні падіння сповільнилося до 10%.

Читайте також: Після Смолія: Що буде з курсом гривні і чи буде НБУ друкувати гроші

Червнева статистика повинна бути ще кращою. Адже карантинні обмеження почали знімати тільки наприкінці травня. Тенденція прискорилася минулого місяця. В червні ми бачимо відновлення транспорту, що допомагає поступовому відновленню і в інших галузях.

– Складається враження, що Україна переживає наслідки локдауну не так катастрофічно, як деякі сусіди. Наприклад, та ж Туреччина нещодавно впритул наблизилася до ситуації 2018 року, коли турецька ліра втратила половину вартості за півроку.

У червневій доповіді ОЕСР сказано, що цього року російську економіку чекає падіння, якого не було з початку дев'яностих. Чи справді у нас не все так погано і чому?

– Як мінімум, наша економіка переживає цю кризу не гостріше, ніж інші, як це було, скажімо, в кризу 2008-2009 років. Або не так глибоко, як кризу 14-го року.

Причин тому декілька. Перша – специфіка структури української економіки. Вона виявилася вдало пристосованою до особливостей коронакризи: ми маємо досить високу частку у ВВП агросектору «плюс» зростаючий IT-сектор. А це як раз ті сектори, які вийшли переможцями з нинішньої ситуації.

Україна є чистим імпортером енергоресурсів. Значне падіння цін на нафту і газ стало дуже сильним згладжуючим фактором. За нашими прогнозами, цього року скоротиться імпорт енергоносіїв з $13 млрд до $7,5 млрд.

І, нарешті, у структурі нашого національного продукту найбільш постраждалі від кризи галузі займають не такі великі частки, як в інших країнах. Якщо повернутися до прикладу Туреччини, то в її структурі ВВП дуже висока частка туристичних послуг.

Ми ж – чистий споживач таких послуг. Наприклад, минулого року українці витратили на подорожі $9 млрд. А іноземці в Україні – трохи більше $1,5 млрд.

Обмеження закордонних поїздок позитивно позначиться на платіжному балансі.

– Чи можна говорити, що застаріла структура нашої економіки цього разу зіграла для нас в «плюс»?

– У структурі нашої економіки частка послуг значно менша, ніж у розвинених країнах. А нинішня криза – перш за все, криза сфери послуг.

Але не менш важливою є і друга причина, через яку наша економіка зараз не виглядає найбільшим лузером: до кризи ми підійшли без значних макроекономічних дисбалансів.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, зовсім інша монетарна політика. На відміну від попередніх років, у нас немає такого девальваційного навісу.

Замість того, щоб боротися з девальваційним тиском, як це відбувається в тій же Туреччині, НБУ має можливість серйозно послаблювати монетарну політику і надавати додаткові стимули для економіки.

Те ж саме можна сказати і про фіскальну політику. В останні роки дефіцит нашого бюджету становив близько 2%. Серйозно знизилося співвідношення держборгу до ВВП – з майже 90% у 12-тому році до 50% зараз. І це теж дає можливість для маневру, в тому числі і для збільшення бюджетного дефіциту заради підтримки економіки.

Ну і останнє – на відміну від попередніх криз, банківська система досить стійка. А це дає можливість кредитуватися реальному сектору економіки замість того, щоб витрачати кошти на ресурсну підтримку самих банків.

– Але як раз відсутність повноцінного кредитування і стало багато в чому запорукою стабільності банківської системи: немає кредитування – не нарощуються і ризики неповернень...

– Частково так: оскільки у нас не було такого кредитного буму, як перед глобальною фінансовою кризою, то немає і накопичених дисбалансів. Навпаки, ми зараз починаємо з низького старту: у банків є можливість, є ресурс для кредитування.

– Поки що ми бачимо лише скорочення кредитування. Чи можна його запустити зараз?

– Тут потрібно говорити про те, що низькі відсоткові ставки — важлива, але не єдина умова. Державна програма підтримки малого бізнесу «5,7,9», що так і не запрацювала на повну силу, — найкраще тому підтвердження.

Що ж сталося? У попередні десятиліття Нацбанк дозволяв операції, які призводили до накопичення дисбалансів, високих ризиків. Зараз політика НБУ набагато жорсткіша. Більш консервативними в плані оцінки позичальників стали і самі банки.

Тому, навіть на тлі зниження кредитних ставок, я не очікую буму кредитування найближчі пару років.

Щоб це сталося, реальний сектор повинен підтягуватися до стандартів, які банки висувають до своїх позичальників. А це поступовий процес.

– Яку макроекономічну картину ми побачимо в Україні, якщо світ і нашу країну накриє друга хвиля вірусу?

– Нова хвиля пандемії може бути, і не одна. Але зараз і медична система підготовлена краще, і ми бачимо прориви в дослідженнях вакцини і ліків проти коронавірусу. Тому навряд чи повториться ситуація, яку ми бачили, скажімо, у тій же Італії.

Та й національні економіки вже адаптовані до таких потрясінь набагато краще. Тому уряди інших країн, і України вже не будуть використовувати такі незграбні методи боротьби з пандемією, як тотальний локдаун.

Адаптивний карантин, який без сумніву, буде не таким небезпечним для економіки. Ми в своїх прогнозах поки що припускаємо, що відновлення піде за такою траєкторією: спершу швидкий відскік. Це ми побачили вже наприкінці травня. За результатами червня картинка буде ще яскравішою.

Читайте також: Подолати наслідки кризи вдасться не раніше 2025 року

Далі, у 3-4 кварталах, перейдемо до поступового відновлення.

– Чому знизяться темпи відновлення економіки?

– Це пов'язано, по-перше, із зовнішнім попитом, який буде відновлюватися теж поступово. У міру відновлення глобальної економіки для нас будуть погіршуватися умови торгівлі: поступове зростання цін на енергоносії і зниження цін на залізну руду, яка є однією з основних статей експорту України.

По-друге, через зниження доходів населення буде падати внутрішній попит. Безумовно, в уряду є можливість для його стимулювання. Цього року у нас запланований бюджетний дефіцит майже в 300 млрд грн.

Читайте також: Євро чи долар: у чому зберігати заощадження

За перші 4 місяці він склав лише 24 млрд грн. У травні-червні не було помітно великих бюджетних витрат.

Тому весь фіскальний стимул прийдеться якраз на другу половину року. Але це все одно не ті можливості стимулювання, які можуть дозволити собі розвинені країни.

– Є й інша проблема. Розвинені країни планують стимулюючі програми підтримки своїх економік, як мінімум, на дворічну перспективу.

Світ щосили накачує економіку грошима, в тому числі, і прямими виплатами населенню, щоб підтримати кінцеве споживання. Ми ж у цьому сенсі обмежені зобов'язаннями перед МВФ не збільшувати пільги і соцвиплати. Чи є у нас можливість стимулювати економіку, не порушуючи зобов'язання перед Фондом?

– Я б не говорив так категорично, що програма співпраці з МВФ передбачає різке скорочення фіскальних стимулів.

Наступного року ми взяли зобов'язання зберегти бюджетний дефіцит у межах 4-5% ВВП. Так, це значно менше, ніж 7,5% ВВП, обумовлені для бюджету поточного року. Але це фактично удвічі вище, ніж рівень бюджетного дефіциту останніх 3-4 років.

Тож вихід з кризи на основі програми співробітництва з Фондом – це найбільш адекватне рішення.

– Тобто тактика виходу з кризи у нас не буде відрізнятися від решти світу?

– Однаковий загальний підхід: основний стимул припадає на цей рік. Далі уряди, в тому числі й наш, будуть поступово знижувати цей допінг для економік.

– Наскільки критично зараз Україна залежить від допомоги МВФ?

– За останні роки наша економіка серйозно зміцніла. А тому, швидше за все, зможе вижити і без нових траншів.

Але питання в тому, щоб не виживати, а розвиватися. А для цього потрібен кредитний ресурс. Фінансова підтримка МВФ, яка набагато дешевша, ніж ринкові запозичення, точно зайвою не буде.

Крім того, співпраця з МВФ – це своєрідний знак якості для зовнішніх інвесторів, які не особливо довіряють нашій внутрішній економічній експертизі. Тому так важливо залишатися в програмі.

– Якщо вже ми заговорили про особливості нашої економіки, потрібно згадати і ще один цікавий факт: незважаючи на кризу, курс гривні залишається відносно стабільним, тобто фактично не відображає економічних реалій. Як довго буде зберігатися така ситуація?

– Категорично не згоден з тим, що курс не відображає економічних реалій. Так, вкладення в українські ОВДП, які часто називають головною причиною стабільності нацвалюти, — це теж економічні реалії.

Наприклад, у 13-му році долар за 8 грн — теж відображає економічні реалії, які полягали в тому, що для підтримки міцної гривні НБУ спалював свої резерви.

Головне зараз — це баланс попиту і пропозиції. У наших прогнозах ми очікуємо, що ситуація трохи зміниться. Головних причин дві.

Перша — погіршення зовнішньоекономічних балансів, насамперед, торгового. Це пов'язано з відновленням попиту на імпорт та поступовим зростанням цін на енергоносії. Друга – серйозне пом'якшення монетарної політики НБУ.

Зниження його відсоткової ставки зробить вкладення в гривневі активи менш прибутковими. Це буде стимулювати інвесторів, у т. ч. і зовнішніх, потроху змінювати свої гривневі портфелі в інвалюті.

– Тобто гривня все ж таки буде девальвувати?

– Ті зміни, про які я говорив, не будуть різкими.

Тож до кінця року ми у своєму червневому прогнозі закладали курс 28-29 грн/$. Багато в чому цей прогноз зараз залежить від майбутніх політик НБУ у зв'язку зі зміною керівництва.

– Зараз у світі активно переглядаються виробничі ланцюжки, виробництва переносять або на батьківщину, або ближче до споживача, в т. ч. до кордонів ЄС. Чи Україна може скористатися цим шансом?

– Не варто спокушатися: конкуренція за інвестиції буде дуже серйозною. Виграють ті країни, які нададуть інвестором найбільш комфортні умови роботи.

Для поліпшення цих умов Україні ще належить дуже багато зробити – від створення надійної судової системи та ефективного захисту прав власності до сучасної інфраструктура і полегшеного доступу до неї.

«Мінфін»