Чому продають два найбільші державні банки України?

Глава Національного банку України Валерія Гонтарева підтримує перспективу продажу частини акцій державних «Ощадбанку» і «Укрексімбанку» таким інвесторам, як Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) або Міжнародна фінансова корпорація (IFC), повідомили вчора ЗМІ України. Підтримує – ще не значить, що ЄБРР чи IFC куплять. Частина – ще не значить, що вона не може становити 99,9%.

«Входження таких організацій, як ЄБРР або Міжнародна фінансова корпорація, в капітал держбанків є сьогодні вкрай важливим, насамперед, для поліпшення якості корпоративного управління в них. Це також сприятиме перетворенню „Ощадбанку“ на справжній роздрібний банк, який буде працювати з населенням, малим і середнім бізнесом, а також посиленню фокуса „Укрексімбанку“ на підтримці зовнішньоторговельних операцій», — наголошується в повідомленні.

А до сьогодні, виходить, ці два монстри банківської системи України не були справжніми роздрібними банками і не фокусувалися на зовнішньоторговельних операціях.

Якраз ОШАДБАНК України і був справжнісіньким роздрібним банком, а УКРЕКСІМБАНК, як випливає з самої назви цього банку, і був українським банком, що спеціалізувався на експортних та імпортних фінансових операціях. Якість корпоративного управління занепокоїла? Якщо в державі немає двох достойних менеджерів для управління такими значущими для держави банками, то це вже занадто. Що це тоді за держава така?

То ж причина, напевно, в іншому.

Всім добре відомо, що перша трійка за величиною активів банків України це ПРИВАБАНК, ОЩАДБАНК і УКРЕКСІМБАНК:

Якщо активи банку здорові, то продавати його чисте безглуздя. Адже здорові активи означають прибуткову роботу, а для державних банків і державних мужів це і повинно бути основним завданням: множити багатство і славу держави. Для її громадян такі банки повинні бути надійним прихистком для їхніх трудових збережень. Якщо поглянути на першу трійку, то легко побачити, що вкупі два державних банки України переважають справжнього приватного монстра – Приватбанк.

А за вагомістю активів пара на продаж становить 23,6% усього і, в тому числі, 24,9% у валюті від відповідних активів БСУ. Для довідки: активи БСУ всього 1259682139 тис. грн. і, в тому числі у валюті, 592996368 тис. грн.

Можна сміливо говорити, що практично продається чверть банківської системи України. Це можуть робити тільки банкроти. Коли вже все продано і більше продавати нічого. Але якби це було в якійсь іншій країні, то так, може бути. Але не в Україні.

БСУ нараховує 11873 діючих структурних підрозділів банків (за виключенням неплатоспроможних банків). І 4266, або 35,9% буде продано. Це справді державна мережа, що покриває всю Україну величезною кількістю спеціально призначених для цієї діяльності приміщень. А тепер їх хочуть продати. І це понад ⅓ мережі БСУ. Це справжня перлина України, так, як в свій час була ГТС України. А перли в нас продавати не прийнято. Тільки в крайньому випадку. Тільки тоді, коли в цих перлах сидять токсичні скорпіони, яких неможливо викурити жодним чином. Оскільки сама мережа відділень являє собою справжню цінність, значить вся суть в цих активах, які так і називають – токсичними. Разом валютні активи токсичної пари складають 147 571 062 тис. грн. За курсом НБУ (2601.9961 грн./100$) це становить 5,67 млрд. дол. США.

Зрозуміло, що якби це були справжні здорові валютні активи, то ніхто б ці банки не продав за жодних обставин. Цікаво, що валютні активи маленького за кількістю відділень Укрексімбанку значно переважать валютні активи Ощадбанку. Щось у цій історії мені навіяло Грецію і її троянського коня.

«Сегодня греческий внешний долг ($389 млрд) составляет 188% от ВВП ($209 млрд). Как греки дошли до жизни такой? По мнению известного греческого экономиста Я.Сатраса, «проблема роста греческого долга уходит корнями в 1974 год. С 1974 года началось беспрецедентное расширение государственного сектора. Экономика, которая уже с 1973 года находилась в состоянии рецессии, не могла выдержать такого расширения, результатом чего стало появление устойчивого дефицита и роста государственного долга на протяжении всего периода 1980-х годов». Кроме того, в 1964 году социалистическое правительство Г. Папандреу согласилось выплатить предвоенные долги Греции, несмотря на то, что вклад страны в войне на стороне союзников давал основания для их списания… Да и немцам греки за восемь лет до этого, в 1956 году, благородно «простили» свою часть причитающихся репараций. Так что «черные полковники» появились неспроста… Но в 1981 году, когда Греция вступала в Евросоюз, её внешний долг составлял чуть более $10 млрд, а в 1999 году, когда Греция входила в зону евро, — около $87 млрд (92 млрд евро на тот момент). Нынешний внешний долг Греции — гигантский обман, фикция, продукт сговора национальных политических элит с крупным транснациональным капиталом. Кредиты банально делились между ними, а до экономики и населения доходило в лучшем случае 15-20% от полученных сумм, причем большая часть этих денег направлялась на потребление, на поддержание иллюзии высокого уровня жизни, а не на создание новых производств — напротив, промышленность и сельское хозяйство Греции уничтожались стремительно и безжалостно. Главными посредниками в этом процессе были приватизированные после 2000 года крупнейшие греческие банки».

От і маємо подібну ситуацію, як і в Греції, і тепер потрібно здихатися найбільших державних банків України. Яку схему задумав уряд і кому продадуть троянського коня України стане зрозуміло пізніше, але в цій історії повинні бути постраждалі. І на це питання відповідають валютні зобов’язання пари державних банків. І вони складають 183 380 427 тис. грн. Зверніть увагу, що валютні активи пари (147 571 062 тис. грн.) значно менші валютних зобов’язань, тобто, навіть за умови здорових активів, їх повернути неможливо, хіба що купити потрібну валюту для їх покриття. Але валюти в Україні для цього немає. А зростання курсу долара робить цю операцію практично неможливою. Якщо ж допустити, що оці 183 млрд. грн. доведеться повертати гривнями, то потрібно усвідомити, що така сума погубить БСУ. Курс підскочить до небес і наступить анархія. Втрата влади, Майдани і кров. Отже задумана операція уникнути повернення валютних зобов’язань. Хто купить, — не дасть вже державних гарантій повернення. Як це буде — невідомо. Куди будуть посилати вкладників і на скільки років розтягнеться ця процедура теж невідомо. Але очевидно, що саме уникнення державних гарантій повернення вкладів і є метою цією операції. Скоріш за все після купівлі ці банки будуть оголошені банкротами і їх перепродадуть вдруге. Вивіски змінять і на цьому кінець.