kingcity
Зареєстрований:
27 грудня 2015

Останній раз був на сайті:
30 листопада 2021 о 23:48
Перегляд профілю:
Сьогодні: 2
Всього: 7918

kingcity - блог

Стать:
мужской
Місто:
Львів
Місце роботи:
принциповий тунеядець
Блог
Коментарі
Валютний форум
Відгуки
Гаряча лінія

Звернення до Альфа-банку

13 листопада 2021, 15:15   + 26 голосов 13 комментариев

Про всяк випадок вирішив продублювати тут своє зверненя до Альфа-банку.

https://minfin.com.ua/ua/company/alfa-bank/review/254998/

Можливо, буде від цього якийсь толк...

Шановні працівники маркетингової, рекламноЇ і т.д служб Альфа-банку !

На протязі тривалого часу у гілці відгуків банку постійно з`являються хвалебні відгуки на адресу служби підтримки чи окремих працівників банку, які крім дифірамбів практично не містять жодної конкретики. Ці відгуки є однотипними по стилю написання та змісту, пишуться в здебільшого людьми, які зареєстровані на сайті безпосередньо перед написанням відгуку, або подекуди за декілька днів до написання відгуку і які так само щезають з форуму, написавши один, зрідка — два позитивних відгуки на адресу Альфа-банку. Не потрібно володіти видатними аналітичними здібностями, щоб здогадатись, що ці відгуки написані працівниками банку, або наближеними до банку людьми з метою підняти рейтинг банку. Але «набиті» таким чином зірки не сприяють позитивному іміджу банку і підняттю його реального рейтингу. Навпаки — це скоріш відверне частину діючих та потенційних клієнтів від банку. Гілка відгуків Альфи все більше стає нечитабельною — знайти корисну інформацію за купою такого інформаційного сміття стає все важче.

Я, як клієнт банку, зацікавлений у конструктивному обговоренні його діяльності, висвітленні здобутків і проблем банку.Як читач і дописувач Мінфіну — у отриманні об`єктивної і повної інформації і обміні думками з іншими учасниками форуму.Тому переконливо прошу банк припинити публікацію таких «опусів» і не засмічувати форум різним «інфосміттям». Я далекий від ілюзії, що банк визнає свою причетність до цих відгуків, зрештою це і не важливо. Але сподіваюсь, що подібного «трешу» віднині у гілці банку більше не з`явиться.

 

Хто пам`ятає свій 24 серпня 1991 — поділимось спогадами?

24 серпня 2021, 0:52   + 30 голосов 28 комментариев

Сьогодні у нашої країни ювілей — 30 років відділяють нас від того дня, коли Україна проголосила суверенітет і стала незалежною державою.Я думаю, багато наших форумчан були свідками, а може й учасниками тодішніх подій.Звичайно, час стирає спогади і почуття.Але можливо знайдуться ті, у кого на пам`яті ці, без сумніву, доленосні події і хто захоче поділитись своїми спогадами про цей день. У мене він залишився у пам`яті навіть у деяких дрібницях – так, ніби це відбулось тиждень-другий тому.

У серпні-вересні 1991-го я, як курсант військової кафедри свого ВУЗу, проходив військові збори у одній з частин ППО у місті Стрий.У інституті я навчався за спеціальністю «Електронні прилади та пристрої», відтак на військовій кафедрі нашою спеціальністю були радіолокаційні станції (звичайно, освоювали і загальновійськові навики), після цього проходили завершальний практичний вишкіл у відповідній військовій частині.

24 серпня 1991р. припало на суботу.Позаду був напружений тиждень – у 1-й половині цього тижня розпочався і закінчився так званий «серпневий путч» або заколот ГКЧП («Государственного комитета по чрезвычайному положению») – спроба групи високопоставлених радянських урядовців-консерваторів захопити владу в країні з метою не допустити розвалу СРСР і звернути країну з того шляху змін, яким вона йшла.У цей період у частині була об`явлена повна бойова готовність, проводились заходи на випадок загострення ситуації, а нас морально готували до того, що можливо доведеться взяти в руки зброю і виконувати бойові накази. Але, на щастя, до цього не дійшло.

Погода у цей день видалась чудовою – сонячною, але не спекотною, легкі хмаринки на небі та приємний вітерець.Чого не скажеш про мій настрій – він був препаршивий.На вихідні нас відпускали додому – за винятком тих, хто був задіяний у нарядах, чергуваннях і т.д.От і мені у цей день «випала честь» замість поїздки додому виконувати обов`язки помічника чергового по КПП.Після ранкового «построения» я сумним поглядом провів своїх «сослуживців», які бадьорим кроком рушили до воріт частини.Кожен з них уже складав плани на вихідні – у когось текла слинка при думці про гарячий борщ і вареники, які чекали його на домашньому столі, хтось намірювався посидіти з друзями за гальбою пива чи піти на дискотеку у клуб, ну а хтось вже був під владою романтичних почуттів від очікування скорої зустрічі з дівчиною… А мої перспективи на найближчу добу обмежувались тісною кімнаткою чергового з убогою обстановкою – стіл, дві табуретки, тапчан та шафа, все це приблизно мого віку.Отже, поки мої товариші покидали розташування частини, я поплівся на збройовий склад – отримати штик-ніж (атрібут моєї тимчасової посади, правильніше було б сказати багнет-ніж, але так тоді просто ніхто не говорив), а звідти – на ввірений пост, по дорозі проклинаючи своє лихе везіння та радянську армію з міністром оборони включно.Там з видом каторжника, який щойно прибув на місце відбуття покарання, я доповів черговому, помічником якого був призначений, що «курсант kingcity…бла-бла-бла…явился» і почувши у відповідь «вольно», понуро опустився на табуретку.Мій начальник лише хитро посміхнувся, спостерігаючи за мною – старий служака чудово розумів мій настрій.Як не дивно, я досі добре пам`ятаю його зовнішність – високий, міцно збитий чолов`яга, років 45-ти, з рудими вусами, пожовклими на кінчиках від тютюнового диму, в званні старшого прапорщика.

Отак розпочався день – нудний і одноманітний.Час від часу виїзджала-заїзджала якась машина – потрібно було відкрити-закрити ворота… Подекуди хтось виходив-заходив у частину – цей факт фіксувався у журналі… До когось з солдат приїхали родичі – потрібно було його викликати… Оце й усі заняття.Періодично ми з «шефом» заводили розмови про те та про се, та ходили по черзі на перекури – зачасту навіть не від бажання покурити, а просто згаяти час.Взагалі курити я кинув уже давно, але у студентські часи мав цю звичку.Трохи урізноманітнював наше буття маленький радіоприймач, з якого почергово звучали музика, розважальні передачі та новини.Так минув день і непомітно настала ніч.Теми для розмов якось вичерпались, крім того у мене від непомірної кількості викурених за день сигарет почала боліти голова.Ми мовчки сиділи, думаючи кожен про своє. «Прапор» глянув на годинник і взяв у руки радіоприймач, щоб настроїти його на хвилю, по якій мали транслюватись новини. І тут… Рівний і виважений голос диктора промовив, що Верховна Рада України прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України.Спочатку ми й не усвідомили значення цих слів і просто нерозуміюче-здивовано переглянулись. І тут «осенило» — та ж сталося! На карті світу з`явилась нова держава – Україна! Наша держава! Начальник мій вигукнув: «Звершилось, бл… ь !» і підтвердив свою радість забористим, цвітастим мовним зворотом, який не підлягає цитуванню. Та й повторити його докладно я навряд чи зміг би – такі багатоповерхові мовні конструкції вміли будувати лише прапорщики радянської армії: ).Мої почуття я не можу описати однозначно. Це і гордість – таки змогли! І трохи сум – і що, всі інші республіки, які входили до складу СРСР – тепер «заграница»? І хвилюючо-азартне відчуття невідомості – а що ж далі? І відчуття радості – все, тепер починається нове життя, радісне й безхмарне. Причому, без сумніву, почнеться це життя якщо не завтра, то з наступного тижня точно. Звичайно, майбутня реальність виявилась далеко не такою райдужною, як у той момент видавалось.Але тоді ми ще цього не знали…

Коли вгамувались наші перші емоції, ми привітали один другого рукостисканням.І якогось оживились – пропала нудьга, ми стали обговорювати новину, висувати різні версії майбутнього розвитку подій і т.д. Так і проговорили до самого ранку – до закінчення нашого чергування.

Щоб логічно завершити свою розповідь, додам, що десь за тиждень-півтора ми, курсанти військової кафедри, складали іспит на отримання офіцерського звання, по якому отримали звання лейтенантів запасу… невідомо якої армії. Радянська вже була «не в тему», української ще офіційно не існувало… І до останнього дня зборів на наших пілотках і поясних пряжках красувалась п`ятикутна зірка з серпом і молотом.По отриманню звання ми мали складати присягу – знову таки, давати присягу СРСР, про відокремлення від якого щойно оголосили, було недоречно, української присяги ще не існувало.Тому ритуал приведення до присяги був відкладений на невизначений час, а ми на наступний день після складання іспиту просто залишили військову частину і повернулись до звичного студентського життя – щоб через рік отримати дипломи і шукати своє місце у новому суспільстві, у новій країні, адаптуватись до нових законів життя і моральних цінностей – багато з того, що нам прищеплювали з дитинства і до цього часу, раптом виявилось неактуальним… До речі, хоча свій диплом я отримав через рік після проголошення незалежності, але на ньому теж витиснений радянський герб з серпом і молотом.Але це вже зовсім інша історія…

Отак я зустрів прихід державності України. Може, хтось пам`ятає свій день 24 серпня 1991 – що він тоді робив, як його провів? Маєте бажання – поділіться спогадами…

 

Обмеження комісій на еквайринг: чи буде хід у відповідь?

1 квітня 2021, 20:49   + 30 голосов 73 комментария

Уряд готує чергове «покращення» — планується примусово обмежети комісію банків за надання еквайрингових послуг, встановишши її максимальний розмір на рівні 1% від суми транзакції.Промоніторивши еквайрингові тарифи основних банків-надавачів цих послуг — Приватбанка, Аваля, Ощадбанка, Альфа-банка, ПУМБа, можу сказати, що на сьогодні середній розмір цієї комісії становить 2%. Отже, фактично мова йде про уполовинювання доходів банків від цього виду операцій. Ініціатива викликала досить жваве обговорення, основним мотивом якого було питання, яким чином на це відреагують банки і бізнес — чи будуть банки якимось чином шукати шляхи компенсації втрати частини доходу і чи знизять ціни продавці і надавачі послуг у зв`язку із зменшенням витрат (комісії, яку вони платять банку за обслуговування карткових розрахунків).

Відступивши трохи від теми, скажу, що особисто я категорично проти втручання держави у ринкові процеси в цілому і у тарифну політику банків зокрема. Винятком можуть бути випадки, коли є факт зловживання монопольним становищем, або коли очевидною є змова учасників ринку. Для мене таке втручання є відголоском «планової економіки» — коли ціноутворення було повністю у руках держави. Наслідки відомі...

Однак повернемось до обговорюваної ініціативи і її можливих наслідків. У своїх дописах я періодично звертаюсь до історичних аналогій, тому наведу два приклади і тепер (вірніше, нагадаю, я їх вже наводив у своїх коментарях):

1. Початок 2000-х. НБУ вирішив взятись адміністративними методами регулювати курси обміну валют. Курс обміну прив`язали до офіційного курсу НБУ (відхилення від нього допускалось не більше ніж на певний відсоток в одну і другу сторону), також обмежений був розмір маржі між купівлею-продажем валюти.На жаль, не пам`ятаю цифр — розміру цих обмежень.Реакція банків не забарилась — вони ввели додаткову комісію за здійснення операції обміну.На табло з курсами обміну валют з`явилась стрічка: « + комісія (n) % від суми операції ».

2. Друга половина 2000-х. Уряд вирішує знизити ввізне мито на мобільні телефони з метою зменшення «сірого імпорту» та зниження цін. Якщо я не помиляюсь, знижене мито було на 10%. Але ціни на телефони від цього не знизились від слова «зовсім».Тоді я і спитав свого товариша — співвласника мережі магазинів цифрової техніки, чому так.Його відповідь була: «а навіщо? Вони і по існуючих цінах непогано продаються».

Що ми бачимо? На спроби держави обмежити дохід, банки шукають шляхів «вирівнювання ситуації», тобто компенсації недоотриманого прибутку шляхом коректування тарифів — наприклад, введенням нових комісій (чи підвищенням існуючих). Хочу зауважити, що тоді мова йшла про значно менше обмеження доходу. Сподіватись, що банк не буде шукати шляхів компенсації втрат при уполовиненні доходу — як мінімум, наївно.Інше питання — як це буде здійснюватись. Відміна різних «плюшок» і введення додаткових комісій для держателів карт може викликати відтік клієнтів.Тому, скоріш за все, банки будуть шукати варіантів «ті ж яйця, тільки у профіль» — введення додаткових комісій для бізнесу, з тим розрахунком, щоб дохід від них компенсовував втрати від зменшення комісії за еквайринг (тобто щоб витрати продавців залишались на тому ж рівні).

Щодо цін на товари і послуги — як видно з відповіді бізнесмена, не буде продавець без необхідності знижувати ціну на товар — тобто поки товар нормально продається, не залежується на прилавку, ніхто знижувати ціну на нього не буде.

Мене у коментарях звинувачували в однобокості — мовляв я допускаю зміну тарифів банку, але не допускаю зміну цін рітейлом. Це не так, ніякої однобокості немає. Закони ринку однаково діють і для банків і для продавців товарів/надавачів послуг. Але будь-який бізнес (і банківський в т.ч.) прагне отримання максимально можливого доходу і буде робити для цього все можливе. Та й зменшення ціни на 1% не зробить товар привабливішим для покупця — того, хто готовий заплатити за річ 1000 грн., ціна у 1010 грн. не відштовхне.

Зрештою, щоб не бути голослівним, на протязі вчора-сьогодні провів невелике опитування. Трьом представникам бізнесу з різних сфер задав одне і те ж питання: чи знизять вони ціни при зменшенні тарифу на еквайринг. Ось результати (зі слів опитаних):

1.Власник невеликого продуктового магазину, який знаходиться біля мого будинку.

Взагалі йому зручніше працювати з готівкою, термінал він встановив, тому що про це просили багато постійних клієнтів (в т.ч. і я) і він би його з радістю «здихався». Знижувати ціни не буде — вважає, що його ціни і так достатньо конкурентні, та й коли встановлював термінал, то цін не піднімав, отже не буде їх знижувати тепер.

2. Власник двох ювелірних магазинів.

У нього і так ціни досить динамічні, є знижки 10 — 20 -25 %, цей 1% тут ні на що не впливає і заради нього переписувати цінники він не буде.

3.Згадуваний вище співвласник мережі магазинів цифрової техніки.Зауважу, що за ці роки у них розширився перелік напрямків діяльності — з`явилась торгівля годинниками та, брендовим спортивним одягом.

Його відповідь була негайна і категорична — «звичайно, ні». Причини: 1) існують товари, ціну на які вказує виробник (retail price) і навіть при наявності бажання вони її не змінять; 2) при визначенні ціни на товар керуються у першу чергу, ситуацією на ринку — попитом, пропозицією, цінами у конкурентів і т.д., затрати на еквайринг не належать до визначних факторів; 3)хоча доля безготівкових розрахунків зростає, більшість покупців поки що платить готівкою. При готівкових розрахунках є свої затрати, ставити дві різних ціни — для готівкових і безготівкових розрахунків ніхто не буде. Співвідношення готівкових розрахунків до безготівкових у їхній мережі — приблизно 60: 40. 4) традиційний аргумент — навіщо знижувати ціну на товар, якщо він нормально продається по існуючій ціні.

Виглядає, що «цінопаду» не буде...

Наміри банкірів мені, на жаль, з`ясувати не вдалось. Головні офіси більшості банків знаходяться у Києві, там у мене немає таких знайомих, які могли б дати інформацію з цього приводу. З тих банків, головні офіси яких знаходяться у нашому місті, мені вдалось поспілкуватись лише з одним. Але там мені відповіли, що ще цього питання не розглядали.

Одним словом, якщо цю постанову приймуть — зміни однозначно будуть. У кращому випадку нейтрального характеру. Позитиву очікувати не доводиться.У всякому разі я на нього не розраховую.

 

Чекаєм нових крадіжок з карт ?

25 березня 2021, 19:13   + 30 голосов 44 комментария

Щойно стихла історія з крадіжками коштів з карт ПУМБа та ще кількох банків. Схоже, назріває нова.

Якщо вірити автору, то й контактний номер телефону не рятує.

"На власній сторінці в Інстаграм у сторіс відомий тернопільський бізнесмен, власник видавництва «Заза Принт» і Західноукраїнської книжкової фабрики Артур Карпюк розповів, як шахраї зняли з його рахунків усі гроші ще й відкрили кредит на його ім'я.

«Якимось чином зловмисники заволоділи моїм номер мобільного телефону „Київстар“, який до речі на контракті, отримали смс на мій номер телефону, через який я зараз записую це відео, ввійшли в систему „Мій Київстар“, не зрозуміло як, і включили перереєстрацію на інший номер телефону, зайшли в ситему „Приват 24“, почистили усі мої картки, більше того відкрили ще кредит на 32 тис грн., -відзначив Артур Карпюк»."

Більше тут:

https://ternopoliany.te.ua/zhittya/56803-znialy-vsi-hroshi-i-vidkryly-kredyt-kyivstar-ta-pryvatbank-pochystyly-ternopilskoho-biznesmena-na-kruhlenku-sumu-video#

 

«Ти» і «Ви» - трохи про етикет, історію та взаємовідносини у суспільстві.

23 жовтня 2020, 20:04   + 75 голосов 250 комментариев

З появою суспільства стали з`являтись і розвиватись різного роду градації між його прошарками – вікові, соціальні, статусні і т.д. І відповідно стали з`являтись різні форми звертання при спілкуванні між собою представників різних суспільних груп та прошарків. З плином історії змінювались державні устрої, мінялась соціальна вертикаль, правила суспільної поведінки а відповідно і правила етикету і форми звертання – одні відмирали, з`являлись нові, а деякі дожили і до наших днів, зокрема і форми звертання «ти» і «ви».

Перш ніж говорити про правила їх вживання, їхнє місце у суспільних стосунках та етикеті, хотілось би звернутись до історії – коли і як з`явились ці форми, як застосовувались у спілкуванні у різні часи у різних народів і тоді перейти до нинішніх часів.

Появу цих форм звертання вчені відносять ще до часів Римської імперії, де було прийняте звертання на «ви» до правителів. За однією версією – так як імператор міг мати кілька титулів («імператор римської імперії…», «повелитель земель… », «владика країв…» і т.д.), тобто фактично уособлював в одній персоні кількох осіб, то і звертатись до нього потрібно було у множині – на «ви». За іншою – після поділу Римської імперії на Західну та Східну у ній з`явилось два імператори, які практично весь час були разом – на урочистотях, зібраннях, навіть «офіс»: ) у них був один. Зрештою і самі вони були братами – Аркадій та Гонорій, сини імператора Феодосія Великого. Тому і звертались до них у множині – «Ваша Величність». Далі – у різні часи у різних народів форми звертання розвивались і трансформувались, змінювались правила їх вживання. Так, у Німеччині у 16-му ст. існувало навіть не дві, а чотири форми звертання і вживались вони виключно в залежності від соціального статусу особи, до якої звертались.В Англії були форми звертання «you» («ви») і «thou» («ти»), «thou» відмерло у 17 ст., залишившись хіба у текстах древніх молитов. На Русі здавна була прийнята лише одна форма звертання – «ти». Так звертались навіть до царя. Звертання на «ви» у російську (а за нею і в українську) мови прийшло відносно пізно – у XVI ст. боярин Андрій Курбський став одним з перших, хто став вживати таку форму, взявши це з модного тоді польського етикету, а у 1722р. Петро I закріпив її законодавчо у своїй «табели о рангах». Ця «табель» не враховувала вікову різницю чи близькість стосунків – виключно соціальний стан. Нижчестоячий у цій ієрархії повинен був звертатись до вищестоячого на «ви», вищестоячий до нижчестоячого – на «ти».За порушення цього правила накладався штраф, при чому він накладався як за звертання до вищестоячого на «ти», так і за звертання до нижчестоячого на «ви». Щось подібне згодом з`явилось і в Україні — у 1756 р. гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Потрібно відмітити, що не дивлячись на всі табелі і укази, звертання «ви» майже не прижилось серед сільського населення і селяни вперто продовжували «тикати» навіть при звертанні до царя.

З часом звання та титули, перераховані у «табели», стали відмирати, а з ними відмерла і сама «табель». І в середині ХІХ ст. вибір форми звернення «ти» чи «ви» став явищем виключно соціальним – форма звертання визначала соціальний статус людини. Високопоставлені чиновики вимагали до себе звертання на «ви» на знак поваги, самі при цьому «тикаючи» підлеглим. У той же час до людей «без чинів і звань» стало приходити усвідомлення, що така ситуація є принизливою і з`явились спроби її змінити – так, наприклад, серед вимог повсталих робітників Ленських копалень у 1912р. була і така: «рабочих называть не на ты, а на вы». А після лютневої революції 1917р. у наказі № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 року по армії було сказано: «обращение на ты отменяется совершенно».Хоча наказ цей виявився нежиттєздатним.

Жовтневий переворот 1917 року разом із радикальною зміною соціального устрою приніс світу і нову форму суспільства, яку у 1920-і роки стали називати «новая общность людей – советский народ». Як хтось пожартував, «общество из светского превратилось в советское». Прийшла ера «власти рабочих и крестьян» — до керівництва державою прийшов пролетаріат, який не був переобтяжений культурними цінностями та нормами етикету. В міста хлинула маса народу, який звик «тикати» всім і кожному, а по звертанню «ви» визначалась людина «білої кості» — представник інтелігенції чи потомок дворянства, який сприймався як ворог. В повсякдення увійшло «ти» у поєднанні з фамільярним «товарищ» — це стало знаком соціальної близькості і поєднання спільною метою (побудовою комунізму). Сформувалась і своєрідна манера поведінка – така собі грубувата недбалість. Лише у кінці 1920-х – на початку 30-х у етикет спілкування стало повертатись звертання «ви». Можливо, це відбулось завдяки тому, що доступ до освіти отримали всі прошарки населення, а не лише привілейовані. Взагалі, як на мене, пізній (повоєнний, десь з 60-х років) радянський етикет став такою собі сумішшю пролетарської фамільярності, відголосків петровських табелей (чинопоклонство), намагання наслідувати західні «правила доброго тону», підглянуті у фільмах чи журналах, які просочувались на терени «країни Рад» чи почуті від тих, кому довелось побувати за «залізним занавісом», та «заповідей», прописаних у так званому «моральному кодексі будівника комунізму». Етикет у побуті та повсякденному житті трохи відрізнявся від офіційного. Перше, чим він відзначався – вважалось нормальним, що старший «тикає» молодшому за віком, навіть якщо він звертається до дорослої людини. До старших прийнято ж було звертатись на «ви» та по-імені й по-батькові.Такі форми, як «пан, пані» не використовувались – це вважалось проявом «буржуазності», яка була неприйнятна для «советского человека», а загальноприйняте тоді «товарищ» вживалось в основному на офіційному рівні. Взагалі, на всяких офіційних заходах прийнято було звертання лише на «ви» у поєднанні з «товарищ»+ прізвище, ну або з іменем+по-батькові. Аналогічно, коли у різних офіційних зверненнях чи новинах мова йшла про високопоставлених осіб чи керівників держави, обов`язковою формою було «товарищ»+прізвище ну або прізвище+ім`я+по-батькові. Поєднання на кшталт нинішнього «Президент України <ім`я+прізвище>» було недопустиме. У статуті радянської армії було прописано, що «военнослужащие обязаны обращаться друг к другу исключительно на Вы», але реально цього дотримувались хіба на парадах та якихось «зразково-показових» заходах – в реальності старші по званню безбожно «тикали» молодшим, вимагаючи чи при цьому звертання до себе на «Ви». Зрештою, наскільки я можу судити, зустрічається таке і зараз. У ВУЗах навпаки, дуже рідко викладачі дозволяли собі «тикати» студентам. Я сам пам`ятаю, як ставши у 1987 р. студентом, був гордий від того, що поважні люди, сивочолі доценти та професори звертались до мене, 17-річного «юнця» та таких же як я моїх одногрупників, на «ви». Ну і звичайно на «ви» прийнято було звертатись до незнайомої людини – що є і зараз (принаймні прийнятим).

Що ж маємо у нинішній час? Для початку подивимся, як прийнято звертатись один до одного у інших країнах і тоді перейдемо до наших реалій. Взагалі, як на мою думку, найбільш раціонально це вирішено в Англії (та відповідно у англомовних країнах). Форма звертання лише одна – «ю» (you), тобто «ви» (з цього приводу є старий жарт, що англієць навіть до своєї собаки звертається на «ви»). Немає також по-батькові. В офіційному спілкуванні чи при звертанні до незнайомого (-ої) вживається містер/місіс/міс (mister/missis/miss). Є ще, правда, звертання «сер» (sir). Але в Англії воно вживається лише для звертання до титулованих осіб (лицарського звання), в інших англомовних країнах – на знак пошани до особи з високим соціальним статусом, до начальника, чи старшого по званню (у армії). Вживається також при звертанні до клієнта у різних закладах – наприклад, таку форму звертання часто використовують офіціанти у ресторанах чи клерки у банках. Зі свого відносно недавнього досвіду скажу, що власне так звертався до мене офіціант ресторану швейцарського готелю, у якому я жив. Може також використовуватись при звертанні до незнайомої людини, як підкреслення поваги. Тобто до рядового англійця (назвем його умовно Джон) більшість людей, з якими він спілкується, так і буде звертатись – Джон. Для близької родини та друзів він може бути Джонні. У офіційному та діловому спілкуванні, а також при спілкуванні з незнайомими чи малознайомими – містер Джон, в окремих випадках – сер. І звичайно, всі будуть говорити йому «ви» (you) – іншого просто не дано.Все.

В італійській мові є дві форми звертання – Lei (Ви, пишеться обов`язково з великої букви) і tu (ти).Звертання Ви вживається при офіційному спілкуванні і при спілкуванні між незнайомими людьми. Після знайомства у переважній більшості випадків італійці переходять на ти, незалежно від вікової різниці. Звичайно є і винятки – цього не буде при спілкуванні учня з професором чи пацієнта з доктором, маються на увазі більш побутові ситуації.

У Німеччині та Франції спілкування є досить регламентованим, зокрема спілкування між начальниками та підлеглими. Звертання на «ти» допустиме лише між колегами, які достатньо добре між собою знайомі. Ну і звичайно між близькими людьми.Розповсюдженим є вживання різних звань – «доктор», «інженер», «професор», а при їх відсутності – «колега. Хоча, як пишуть деякі джерела, «ти» в останній час починає превалювати.

В Іспанії ситуація приблизно подібна до нашої: «ти» для друзів, рідних, близьких по віку і статусу, (навіть малознайомих). «Ви» — для незнайомих, старших по віку, вищих по статусу. А от в Португалії «Ви» використовується в основному для офіційного спілкування, в повсякденному житті превалює «ти».

Цікава ситуація в країнах Скандинавського півострова – звертання «ви» практично не вживається ні в розмовному ні в письмовому спілкуванні. Воно залишається лише по відношенню до осіб королівської династії. А у Фінляндії пішли ще дальше – часто звертання на «ви» там носить майже образливий характер.

А от у деяких східних мовах (японська, корейська, в`єтнамська) взагалі уникається вживання займенника для прояву ввічливості.Зокрема, в японській існують спеціальні форми дієслів для звертання до людей різного статусу і вираження поваги.

Повернемось до наших реалій. Нинішні спеціалісти з питань етикету стверджують, що звертання на «Ви» є обов`язковим у наступних випадках:

1. Незалежно від віку та соціального походження — в офіційному середовищі, при зверненні до малознайомого або ж незнайомого. При цьому, звернення на «Ви» до людини, що досягла 25 років, доповнюється ім’ям і по батькові; до тих же, кому від 15 до 25 — найчастіше тільки повною формою імені.

2. При спілкуванні з людиною, яку зустріли вперше.

3. У спілкуванні між товаришами по службі, у разі присутності при цьому сторонніх осіб.

4. Під час ділового спілкування у разі відсутності неформальних відносин між людьми.

5. До колег під час конференції, симпозіуму, тощо, незалежно від форм спілкування з ними у неформальній обстановці та у вільний від роботи час.

6. При спілкуванні лікаря з пацієнтом, незалежно від обставин.

7. Журналістами під час інтерв’ю навіть з добре знайомими людьми.

8. При зверненні до учнів старшої та середньої школи, що підкреслює шанобливе ставлення і відзначає зрілість особистості.

9. По відношенню до людей старшого віку — разом з ім’ям і по батькові.

10. В офіційній обстановці навіть по відношенню до добре знайомої людини.

Звертання на «ти» допустимо:

1. У сім’ї, що є свідченням близьких відносин. Хоча і сьогодні де-не-де зберігається традиція звернення до батьків на «Ви».

2. У неофіційній обстановці при зверненні до хорошого знайомого, колеги, друга, до дітей.

3. У школі при зверненні до дитини до 9 років.

Чітких правил, що регулюють перехід з «Ви» на «ти», немає, але практика спілкування встановила певні орієнтири. Отже:

1. Не можна приймати одностороннє рішення про перехід на «ти», особливо це стосується підлеглої людини, так як це може бути сприйнято як фамільярність.

2. Старший може запропонувати молодшому перейти на «ти», однак це жодною мірою не зобов’язує молодшого погодитися на такий перехід, незважаючи на вікову різницю.

3. Перехід на «ти» з людиною, з якою існує велика різниця у віці та соціальному статусі, можливий виключно за бажанням обох співрозмовників.

4. У відносинах між чоловіком і жінкою пропозицію про перехід на «ти» має виходити виключно від жінки. Це правило не так суворо дотримується при ділових відносинах.

Що ж маємо насправді на сьогоднішній день? Чи дійсно ці правила повноцінно працюють? Поділюсь трохи своїми спостереженнями та роздумами.

Передовсім хотілось би зупинитись ще на двох моментах – спілкування у мережах (Інтернеті) і у робочих колективах.

Напевне багато хто, особливо старше покоління IT-спеціалістів (або як колись казали «комп`ютерщиків»), пам`ятає ще часи «доінтернетні» та період «раннього» інтернету, коли він був ще задоволенням дорогим і не всім доступним. Власне тоді ентузіастами була створена некомерційна мережа FIDO, яка служила як для обміну особистими повідомленнями (нетмейл-ом) так і для публічного обговорення різних тематичних питань у «ехоконференціях» або просто «ехах» — прообразах нинішніх форумів. У 1990р ця мережа прийшла в СРСР (потім СНД) і була популярною аж до початку 2000-х, як недорога альтернатива Інтернету. Контингент користувачів мережі був у більшості однорідний – молоді люди, спеціалісти чи любителі по різних технічних напрямках. Там і склалось неписане правило – спілкувались всі між собою виключно на «ти».Потім частково це правило перекочувало в інтернет – мовляв, в інтернеті люди один одного не бачать, тому там усі рівні, крім того різні форуми та площадки для спілкування багато хто вважає свого роду «клубами по інтересах», тісним колом, а відповідно і вважає доцільним там спілкування на «ти».Хоча приймати це правило, чи ні – особиста справа кожного.

Спілкування у робочих колективах теж має свої особливості. Прийнято вважати, що до начальника потрібно звертатись виключно по-мені та по-батькові і обов`язково на «ви», незалежно від його віку. Начальник же може звертатись до підлеглих по-імені та по-батькові чи просто по-імені, але обов`язково на «ви». Але багато «руководящих лиц» нехтують цим, вважаючи, що вищий службовий статус дає їм право спілкуватись з підлеглими зверхньо – спілкуються з ними на «ти», часто навіть не звертаючи уваги на те, що підлеглий по віку значно старший.До речі, зауважив, що деякі начальники навіть зі своїми колишніми підлеглими продовжують спілкуватись у тій же манері. Спілкування ж між колегами залежить від самого колективу і атмосфери, яка там склалась.У одних колективах дотримуються більш офіційної манери спілкування, у інших – тих же правил, що у побуті і позаробочому спілкуванні, а є колективи, де прийнято вважати, що всі працівники – це одна спільнота, яка «тягне спільну лямку» і тому там спілкуються на «ти» без врахування вікових різниць.У деяких молодих компаніях проєвропейського зразка допускається (чи навіть схвалюється) спілкування на «ти» без врахування не тільки вікових різниць, а й службових статусів. Як приклад – моя донька працює бухгалтером в ІТ-компанії. Зі своїм директором вона спілкується на «ти», незважаючи на різницю у службовому становищі, та й у віці (12-13р).

Ну а тепер про напевне найобширнішу область спілкування – побут, повсякдення, оточуючі нас знайомі, малознайомі та незнайомі люди і т.д. На етикет, манери спілкування та форми звертання не можуть не впливати процеси, які відбуваються у суспільстві – переоцінки моральних та суспільних цінностей і відповідно зміни етичних орієнтирів.І на жаль, такі явища, як моральна деградація та примітивізація посідають не останню роль у трансформації нинішнього суспільства. Помічаю в останні роки скептичне чи навіть презирливе ставлення частини суспільства (особливо її молодих представників) до звертання на «ви». Хтось вважає це анахронізмом і пережитком минулого, хтось проявом надмірної манірності, хтось просто не бачить у цьому змісту і т.д. Проаналізувавши своє спілкування з оточуючими (з близькими і не дуже), зауважив такий цікавий момент: люди мого віку або старші схильні більше до спілкування на «ви», часто ще з додатком «пан/пані». Покоління ж молодше більше тягнеться до «тикання». Звертання навіть до малознайомої людини чи до старшої по віку просто по імені вже давно стало нормою. Сам кілька разів був свідком ситуацій, коли молоді люди віком 20-22р. «тикали» тим, кому за 40, а то й за 50. Причому що цікаво – часто це не було викликане бажанням образити чи принизити – вони просто вважали це нормою. Мало того, минулого року була ще така ситуація: в гості до моєї тоді 9-річної племінниці Соломії прийшов однокласник. Вони вирішили вийти погуляти, але звичайно потрібно було спитати дозволу у її матері. І тут малий вирішив проявити ініціативу – звернувся до моєї сестри, матері своєї однокласниці (40 р.) з питанням «чи ти пустиш Соломію погуляти»? Звичайно, були зроблені відповідні зауваження і більше такого не повторялось, ну але сам факт говорить про деякі особливості виховання.

Чим це пояснити? Важко сказати.Можливо це є частина загальної моральної деградації і примітивізації цінностей, які, на жаль, можемо спостерігати у суспільстві. Дехто вважає, що спілкуватись треба по принципу «будь простіший і тоді до тебе люди потягнуться» і відповідно «тикає» всім підряд.В зв`язку з цим згадується прочитана колись історія – у однієї молодої жінки чоловік звик «тикати» всім без розбору.Так от, вона написала, що із-за цього у неї у свій час ледь не зірвалось весілля – коли вона привела нареченого на знайомство зі своїми батьками, той одразу почав їм «тикати». Звичайно, від такої «простоти» батьки нареченої до майбутнього зятя не потягнулись і їй вартувало потім великих зусиль загладити цей інцидент.Можливо, як я вже писав, все більше людей вважає «ви» анахронізмом, мовляв у розвинутих країнах від цієї форми звертання дедалі більше позбавляються.Хоча це твердження суперечливе.

Є ще одна версія – зміна меж вікових періодів. Що я маю на увазі? Згадаємо твори деяких класиків. У Пушкіна є фраза «в комнату вошел старик лет 30». Ю.Тинянов: «Николай Михайлович Карамзин был старше всех собравшихся. Ему было тридцать четыре года – возраст угасания». «Дряхлому старику» — чоловіку Анни Кареніної було 48 років. «Старикану» кардиналу Рішельє на момент подій, описаних в романі А.Дюма «Три мушкетери», а саме осади Ля-Рошелі, було 42 роки. Тобто у ті часи людина після 30-ти вважалась вже літньою, а після 40-ка то і взагалі «стариканом».Тепер візьмем не такі далекі радянські часи. Дитинство закінчувалось приблизно років у 16. Можна вже було відвідувати фільми з розряду «крім дітей до 16» — були і такі тоді. Молодість закінчувалась ближче до 30. Навіть у комсомолі (ВЛКСМ — всесоюзній ленінській комуністичній спілці молоді) була гранична вікова норма перебування у її членстві — 28 років, вважалось що далі вже людина під поняття «молодої» не підпадає.Після 30-ти – це вже був цілком зрілий вік, хоч і ще не літній, але досить поважний і статечний.Як ностальгічно співав тоді Ю.Лоза: «Мне уже многое поздно, мне уже многим не стать… Вот мне и стало за тридцать – самое время мечтать». 40 – це був вік уже літній, ну а після 50-ти могли і в «старпери» записати. Що маємо тепер? Ще у 2012-му ВОЗ запропонувала наступну вікову градацію: до 25років – це період дитинства та юності, 25-44 – молодість, 44-60 – зрілість, 60-75 – літній вік, після 75 – старість. Тобто людство «молодіє». Якщо колись люди у віці, наприклад, 25 і 40 – це були особи різних вікових категорій (причому навіть не сусідніх), то тепер це одна вікова категорія. Відповідно і постає питання – якщо це люди однієї категорії, то напевне доречніше їм спілкуватись на «ти»? Та й поняття вікової різниці у всіх різне – для одних 5-7 років це вже багато, для інших навіть 20 не показник.

Поглянемо на рекламу у ЗМІ – вона часто використовує «ти» і відповідно спонукає до нього: «Для тебе у нас спеціальні умови…», «скористайся нашою вигідною пропозицією…», «ти можеш отримати у подарунок…». Але ж цю рекламу читають і літні люди і люди з високим соціальним статусом ?

Зауважив, що працівники деяких компаній та оператори деяких колл-центрів звертаються до своїх клієнтів просто по-імені (щоправда на «ви»), навіть якщо працівник зовсім молодий, а перед ним людина значно старшого віку.Оператори ж колл-центрів взагалі своїх клієнтів не бачать.Може у такому випадку варто додавати перед іменем «пан/пані» ?

Особисто мені важко однозначно відповісти на ці запитання.Я вихований в одних традиціях, але розумію, що з часом звичаї і устої змінюються. Я за просте спілкування, але я проти фамільярності.Я рідко першим переходжу на «ти», але якщо і роблю це – то за згодою співрозмовника. І дуже не люблю, коли мені починають «тикати» не питаючи згоди.Хоча бачу, що для багатьох, особливо молодих людей, це норма. Зрештою, згадаємо ще про одну функцію «ти» і «ви» — дистанція. Перехід на «ти» — це скорочення дистанції, установлення більш неформальних відносин. Можливо співрозмовник цього не хоче ?

Я підтримую стосунки з одним зі своїх колишніх керівників (колишнім керуючим банку). Різниця у віці у нас – 25 років. Але навіть у часи, коли я був його підлеглим, він звертався до мене і до інших працівників на «ви». Так само звертається й зараз.

У моєму будинку, поверхом нижче живе один старший чоловік – зустрічаю його деколи зранку, коли він вигулює свого собаку.Я не знаю, скільки точно йому років.Але знаю, що він має трьох синів, причому його наймолодший син – мій ровесник.І у мене язик не повернеться цьому чоловіку «тикнути». Та й він мені завжди каже «ви». У той же час, що молодші деколи можуть дозволити собі «тикнути» першими і без дозволу, вважаючи, що це нормально. Чи то може я зі своїми знайомими – сусідом, колишнім шефом і т.д., застряг у минулому ?

 

Відірвалась пані банкірша...

17 жовтня 2020, 20:21   + 0 голосов 51 комментарий

Давно не чув, щоб керівників банків нетверезими за кермом ловили. Принаймні у нашому місті. Але тут — «перл» :

У Львові директорка банку кермувала автівкою у нетверезому стані

 

Мовний вандалізм

1 червня 2020, 17:46   + 46 голосов 191 комментарий

Звичайно, взаємовплив різних мов існував і існує. Окремі слова однієї мови проникають в іншу, там трансформуються або приживаються в первісному вигляді. І часто це несе позитив — в «приймаючій» мові може просто не бути аналога іншомовному слову, або те, що в одній мові можна висловити одним словом, у іншій вимагає цілого речення. Але є і зворотня сторона — часто іншомовні слова стають паразитами, які калічать мову. Або виникають цілі «суржики», як от україно-російський, який є досить поширеним у певних регіонах. На Львівщині, яка довший час була територією Польщі, відповідно деколи можна почути полонізми, як от наприклад, коли мова йде про жінку, можуть сказати «кобіта» (пол. kobieta — жінка). Також нерідко, правда переважно у сільській місцевості, можна почути польські займенники і манеру будувати речення на польський лад. Наприклад для вираження радості, замість «я тішуся», можна почути «я сі тішу» (.ja sie ciesze). Завжди вважав, що для культури спілкування правильність мовлення є невід`ємною частиною, а тому сам до таких «мовних метаморфоз» відношусь досить негативно. По можливості, стараюсь поправити співрозмовника, якщо він допускає такі або подібні. Звичайно, важливо при цьому не образити. Наприклад, спілкуючись по телефону зі знайомою з Черкащини, почув від неї, що у них «на вулиці пасмурно». Відповів, що у нас так не буває, у нас буває лише похмуро. Іншому знайомому, з яким сиділи у сауні, на слова, що він йде вдіватися, відповів, що я мабуть буду одягатися. Так само на рахунок «кобіт» — сказав колись людині, що не залишилось у нас таких, всі «вруцілі до краю своєго» (wrucili do kraju swojego — повернулися до своєї країни), одні жінки залишились.

Десь з середини 90-х до нас стали масово проникати різні англомовні запозичення. Спочатку носіями таких слів стали медійники, та «комп`ютерна братія» — програмісти, системні адміністратори, та й просто любителі «комп`ютерної сфери». Спеціально вживаю власне ці слова, так як таких слів як ІТ-спеціаліст чи «айтішник» тоді ще просто не було. Потім ця «мода» стала розповсюджуватись і за межі цих сфер, переважно серед молоді. Для мене першим таким словом стало слово «піар». Якщо сказати точніше, воно то і словом стало власне в українській мові, в англійській слова такого немає, є абревіатура PR (public relations — зв`язки з громадськістю). Як на мене, таке запозичення є виправданим — в українській мові важко знайти аналог цьому слову. Ну хіба що деколи його вживають надміру і не зовсім влучно. Одного разу, сидячи в приймальні в одній установі, почув як секретарка в розмові з колегою, сказала, що їхній співробітник «зараз піариться перед шефом».

Але з поширенням цієї моди, багато слів стали проникати в нашу мову просто без всякої потреби і змісту. Так, наприклад, один мій знайомий. розказуючи мені, як вони з дружиною відпочивали у Туреччині, сказав. що там вони пофрендились з парою з Києва. Донька моїх знайомих, збираючись зі своїм хлопцем у гості, підганяла його, говорячи, що «там піпл вже зібрався». Нещодавно тут, на форумі, спілкуючись з одним з учасників на тему плинності кадрів у банківській системі, зауважив, що замість слова «відділення» (банку), він вживає слово «бранч» (англ. branch — відділення). Не знаю, чим людині слово «відділення» не до вподоби, але постарався натякнути йому на це, написавши, що мабуть це така дань моді. (Якщо ця людина читає цей мій допис — прошу, без образ, нічого особистого, я без всякої лихої думки! ). Якось у мене в уяві мимоволі і «проект» таблички з розпорядком роботи на дверях такого «бранчу» постав.Щось приблизно таке: «Шановний піпл ! Наше бранч відкрито для вас з 9 о`клок до 18 о`клок, ланчбрейк з 13о`клок до 14о`клок. Є також зона селф-сервісу, де знаходиться банкомат, який можна юзати круглодобово».

Це, звичайно, жарт. Але я прослідковую таку особливість: коли мова йде про вживання русизмів чи полонізмів, то ставлення до цього переважно від різко негативного до нейтрального — людину можуть вважати і малограмотною і неосвіченою і чуть не ворогом і т.д. Зате от коли мова йде про англомовні «словечки» — часто це вважається або просто нормою або більше, символом якоїсь «просунутості», «сучасності», «ерудованості». І що мене обурює і тривожить — цю моду підхопили деякі ЗМІ і широко використовують її у рекламі. Наприклад, у рекламі однієї з мереж побутової техніки говориться, що у них можна придбати «гаджет на будь-який баджет». Чесно кажучи, може я з віком починаю тупити, але до мене не зразу і дійшло, що під словом «баджет» мається на увазі бюджет. Інша реклама закликає «лусни бабл і забий на трабл» — ще один «перл».

Як на мене — скажу коротко: суржик україно-англійський нічим не кращий від суржика того ж україно-російського, другими словами це такий же мовний вандалізм. Невже українські слова «подружитись», «потоваришувати», «заприязнитись» є менш милозвучними, ніж манірне «пофрендитись»? Чи в описаній вище ситуації слова «гості», «товариство», прозвучали б гірше, ніж безлике «піпл» ?

Ще один аспект. Зауважив, що деякі дописувачі (не тільки на цьому форумі), щоб показати свою зневагу, пишуть власні назви з малої букви. Наприклад, «росія», «путін». Може хтось зразу мене в агенти Кремля запише, але я так ніколи не роблю, власне з тієї от причини, що в українській мові є таке правило — писати власні назви з великої букви. Своє презирство до агресора можна виразити різними способами (не тільки словесними) і недотримання правил рідної мови — не найкращий з них. Це мені скоріше нагадує старе прислів`я: «на зло тещі виколю собі одне око, щоб вона мала кривого зятя».

Українську мову на протязі віків нищили і калічили. її зневажали і принижували. Невже тепер, коли Україна стала незалежною державою, а українська мова — державною, ми перетворимось на сірий піпл, який сам же нищить рідну мову, бездумно і без потреби юзаючи різні чужомовні словечки? Невже вони настільки пестять комусь слух, що декотрі готові відмовитись від своїх, рідних ?

 

Про Union Pay та китайські банки

21 березня 2020, 23:47   + 31 голос 8 комментариев

Минулого року Приватбанк опублікував новину про початок співпраці з китайською платіжною системою Union Pay. Говорилось про можливість здійснення розрахунків картками цієї системи в українській торгово-сервісній мережі (але лише там, де є термінали Приватбанку), можливість зняття готівки у банкоматах Приватбанку, а також Приват заявляв, що буде здійснювати емісію цих карток. Але до реалізації останнього пункту поки що не дійшло, а з першими двома — не все так гладко.Нещодавно мені випала нагода побачити картку Union Pay а також отримати трохи інформації про роботу банківської системи Китаю. Деякий час тому повернулась з Китаю донька моїх знайомих, де працювала кілька років (легально).Користувалась цією картою для отримання зарплати. Я вирішив отримати у неї трохи інформації і про саму карту і про роботу банків Китаю.Зауважу, що ця людина — не спеціаліст у банківській справі та банківських технологіях, тому інформація досить загальна і місцями, можливо, розпливчаста.Ну але по порядку. Union Pay — це єдина платіжна карткова система Китаю. Там практично неможливо розрахуватись Visa чи Mastercard, а тим більше American Express. Деякі банки випускають Visa, але роблять це для клієнтів, які мають великий оборот по рахунку та мають потреби здійснення оплат на закордонних ресурсах чи за кордоном. Такого поняття, як «зарплатна карта» у китайців не існує. Роботодавець сказав їй відкрити карту у будь-якому банку і повідомити йому реквізити. Карту вона відкрила у ICBC (Industrial and Commercial Bank of China) — це найбільший комерційний банк Китаю, знаходиться у державній власності.Взагалі китайські банки неохоче відкривають карти іноземцям (виною жорстка політика уряду Китаю у міграційному та банківському законодавстві). Тим не менше, власне ICBC є найбільш лояльним у цьому плані до іноземців, хоча і там перевіряють особу клієнта (якщо це іноземець) дотошно — процедура оформлення карти тривала кілька годин. В банку у неї попросили паспорт з робочою візою (отримати карту по туристичній чи сімейній візі нереально), довідку про реєстрацію у поліції, контракт з роботодавцем а також довідку від роботодавця, що вона дійсно працює у нього згідно цього контракту. Вона попросила піти з нею у банк одного із співробітників — і для підтвердження інформації про себе і для того, щоб пояснив менеджерам банку мету візиту і відкриття карти (у менеджерів китайських банків з англійською так собі...).Також потрібно слідкувати, щоб менеджери вірно внесли всі дані — бували випадки, коли робились помилки при написанні імені та прізвища, а також, коли менеджери плутали ім`я та прізвище одне з одним.Із-за цього можуть бути проблеми при верифікації на різних ресурсах. Вона відкрила собі саму просту дебетну карту. Карта з чіпом, але без NFC та магнітної смуги. Коду CVV також немає. Є PIN код для зняття готівки, всі інші підтвердження здійснюються кодом з СМС. Карта має 19-ти значний номер.Також у неї досить довгий термін дії — 10 років (оформляла вона її у 2016 р). Карта неіменна — іменні карти взагалі непопулярні у Китаї, китайці воліють отримати карту відразу і почати користуватись, а не чекати на виготовлення іменної і ще раз йти у банк.Також нечастими є кредитні карти — іноземцям отримати їх дуже важко, а китайці не люблять користуватись кредитами.Вартість отримання карти на той час складала 100 юанів, щомісячна плата за обслуговування 2 юаня.Розрахунки в торгово-сервісній мережі та інтернеті — безкоштовно.Зняття готівки: у банкоматах свого банку 4 юаня (незалежно від суми), у інших банкоматах та за кордоном — 14 юанів.Обмеження на зняття готівки у банкоматі — 10 000 юанів за транзакцію.Інформації по зняттю готівки у касі банку немає — їй не доводилось цього робити.Якщо по карті не буде руху коштів (зняття комісії за обслуговування не враховується) на протязі двох років — її закриють.

Ще один нюанс обслуговування у китайських банках. У нас неодноразово описувались випадки, коли той же Приватбанк відмовляв людям в обслуговуванні, якщо ті не мали їхньої карти і старався всім впарити свою кредитку «Універсальну». Виявляється, що у Китаї людині теж можуть відмовити в обслуговуванні у банку, якщо вона не має карти цього банку (будь-якої).

Ще хочу додати, що самий популярний спосіб розрахунку у Китаї — це смартфон. Для цього карта підв`язується до WeChat чи AliPay. Сама карта для оплати використовується дуже рідко.

Тепер про розрахунки цією картою за кордоном.Вони можливі не всюди. Я не знаю від чого це залежить, як мені було сказано, «від того, наскільки платіжна система країни перебування дружня до платіжної системи Китаю» — не знаю, що за цим стоїть. У Мюнхені власниці вказаної карти два рази довелось розрахуватись нею — без проблем. На Філіппінах, коли вона хотіла здійснити покупку в інтернеті, їй довелось використати VPN і підставити китайський IP, щоб провести транзакцію.

Підходим до самого цікавого — робота карти в Україні.І тут нас чекав великий облом… Спробували розрахуватись картою у двох магазинах (термінали приватівські).У першому випадку термінал «задумався» тоді видав якусь помилку (на жаль, не запам`ятав текст повідомлення — «карту відхилено», чи «карта не читається» — щось таке). У другому — після недовгих «роздумів» термінал теж спочатку видав якесь повідомлення, потім раптом попросив ПІН-код, після введення якого просто завис. Зі слів власниці карти, раніше вона пробувала зняти готівку у банкоматі Привата — теж невдало. Але не все так безнадійно. З її ж слів, картка Union Pay її подруги працює тут нормально (з приватівськими терміналами та банкоматами). Але у неї інша картка — не можу сказати яка це карта, якого вона рівня, єдине, що вдалось дізнатись — що крім чіпа вона має ще магнітну стрічку.

Поки що це все, що маю сказати. Якщо отримаю ще якусь інформацію — допис доповню.

UPD Додам ще два моменти.

1. Карта підв`язується до веб- та мобільного банкінгу банку. Підключенння — безкоштовне, абонплати теж немає

2. А у Приваті не всі і знають про Union Pay. Перед тим, як власниця карти мала повернутись в Україну, її батько подзвонив мені з проханням дізнатись, чи дійсно ця карта буде працювати тут. Я звернувся до однієї своєї знайомої, яка працює начальником відділення Привата, але вона не змогла надати мені точної інформації, відповіла, що «щось про таке чула, але конкретно нам ніхто нічого не доводив». Звернувся у інше відділення — там після хвилинної паузи менеджер відповіла: «а що це таке Union Pay — якісь перекази? ». Довелось написати представнику банку на Мінфіні, який відповів, що ці карти обслуговуються у терміналах і банкоматах Привата. Хоча, як виявилось, не всі.

UPD2 Перевірив описану карту по BIN: тип карти DEBIT, категорія STANDARD.

 
 

З Різдвом !

7 січня 2020, 11:38   + 31 голос Написати коментар

Вітаю всіх форумчан, читачів та редакцію Мінфіну зі світлим святом Різдва Христового !

Бажаю всім здоров`я, злагоди в родинах, затишку в оселях, мирного неба над головою. Також бажаю кожному прожити цей рік в гармонії зі світом та з самим собою і прийти до наступного Різдва з новими здобутками (як матеріальними та кар`єрними так і духовними).

Хай в році новім,

При святому Різдві,

Всі мрії сповняться -

Давні й нові!

Як тим пастухам,

Хай Вам ангел щоднини

Приносить до дому

Приємні новини!

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!

 
Сторінки: 123