kingcity
Зареєстрований:
27 грудня 2015

Останній раз був на сайті:
5 березня 2021 о 21:45
Перегляд профілю:
Сьогодні: 10
Всього: 4247

kingcity - блог

Стать:
мужской
Місто:
Львів
Місце роботи:
принциповий тунеядець
Блог
Коментарі
Валютний форум
Відгуки
Гаряча лінія

«Ти» і «Ви» - трохи про етикет, історію та взаємовідносини у суспільстві.

23 жовтня 2020, 20:04   + 75 голосов 248 комментариев

З появою суспільства стали з`являтись і розвиватись різного роду градації між його прошарками – вікові, соціальні, статусні і т.д. І відповідно стали з`являтись різні форми звертання при спілкуванні між собою представників різних суспільних груп та прошарків. З плином історії змінювались державні устрої, мінялась соціальна вертикаль, правила суспільної поведінки а відповідно і правила етикету і форми звертання – одні відмирали, з`являлись нові, а деякі дожили і до наших днів, зокрема і форми звертання «ти» і «ви».

Перш ніж говорити про правила їх вживання, їхнє місце у суспільних стосунках та етикеті, хотілось би звернутись до історії – коли і як з`явились ці форми, як застосовувались у спілкуванні у різні часи у різних народів і тоді перейти до нинішніх часів.

Появу цих форм звертання вчені відносять ще до часів Римської імперії, де було прийняте звертання на «ви» до правителів. За однією версією – так як імператор міг мати кілька титулів («імператор римської імперії…», «повелитель земель… », «владика країв…» і т.д.), тобто фактично уособлював в одній персоні кількох осіб, то і звертатись до нього потрібно було у множині – на «ви». За іншою – після поділу Римської імперії на Західну та Східну у ній з`явилось два імператори, які практично весь час були разом – на урочистотях, зібраннях, навіть «офіс»: ) у них був один. Зрештою і самі вони були братами – Аркадій та Гонорій, сини імператора Феодосія Великого. Тому і звертались до них у множині – «Ваша Величність». Далі – у різні часи у різних народів форми звертання розвивались і трансформувались, змінювались правила їх вживання. Так, у Німеччині у 16-му ст. існувало навіть не дві, а чотири форми звертання і вживались вони виключно в залежності від соціального статусу особи, до якої звертались.В Англії були форми звертання «you» («ви») і «thou» («ти»), «thou» відмерло у 17 ст., залишившись хіба у текстах древніх молитов. На Русі здавна була прийнята лише одна форма звертання – «ти». Так звертались навіть до царя. Звертання на «ви» у російську (а за нею і в українську) мови прийшло відносно пізно – у XVI ст. боярин Андрій Курбський став одним з перших, хто став вживати таку форму, взявши це з модного тоді польського етикету, а у 1722р. Петро I закріпив її законодавчо у своїй «табели о рангах». Ця «табель» не враховувала вікову різницю чи близькість стосунків – виключно соціальний стан. Нижчестоячий у цій ієрархії повинен був звертатись до вищестоячого на «ви», вищестоячий до нижчестоячого – на «ти».За порушення цього правила накладався штраф, при чому він накладався як за звертання до вищестоячого на «ти», так і за звертання до нижчестоячого на «ви». Щось подібне згодом з`явилось і в Україні — у 1756 р. гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Потрібно відмітити, що не дивлячись на всі табелі і укази, звертання «ви» майже не прижилось серед сільського населення і селяни вперто продовжували «тикати» навіть при звертанні до царя.

З часом звання та титули, перераховані у «табели», стали відмирати, а з ними відмерла і сама «табель». І в середині ХІХ ст. вибір форми звернення «ти» чи «ви» став явищем виключно соціальним – форма звертання визначала соціальний статус людини. Високопоставлені чиновики вимагали до себе звертання на «ви» на знак поваги, самі при цьому «тикаючи» підлеглим. У той же час до людей «без чинів і звань» стало приходити усвідомлення, що така ситуація є принизливою і з`явились спроби її змінити – так, наприклад, серед вимог повсталих робітників Ленських копалень у 1912р. була і така: «рабочих называть не на ты, а на вы». А після лютневої революції 1917р. у наказі № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 року по армії було сказано: «обращение на ты отменяется совершенно».Хоча наказ цей виявився нежиттєздатним.

Жовтневий переворот 1917 року разом із радикальною зміною соціального устрою приніс світу і нову форму суспільства, яку у 1920-і роки стали називати «новая общность людей – советский народ». Як хтось пожартував, «общество из светского превратилось в советское». Прийшла ера «власти рабочих и крестьян» — до керівництва державою прийшов пролетаріат, який не був переобтяжений культурними цінностями та нормами етикету. В міста хлинула маса народу, який звик «тикати» всім і кожному, а по звертанню «ви» визначалась людина «білої кості» — представник інтелігенції чи потомок дворянства, який сприймався як ворог. В повсякдення увійшло «ти» у поєднанні з фамільярним «товарищ» — це стало знаком соціальної близькості і поєднання спільною метою (побудовою комунізму). Сформувалась і своєрідна манера поведінка – така собі грубувата недбалість. Лише у кінці 1920-х – на початку 30-х у етикет спілкування стало повертатись звертання «ви». Можливо, це відбулось завдяки тому, що доступ до освіти отримали всі прошарки населення, а не лише привілейовані. Взагалі, як на мене, пізній (повоєнний, десь з 60-х років) радянський етикет став такою собі сумішшю пролетарської фамільярності, відголосків петровських табелей (чинопоклонство), намагання наслідувати західні «правила доброго тону», підглянуті у фільмах чи журналах, які просочувались на терени «країни Рад» чи почуті від тих, кому довелось побувати за «залізним занавісом», та «заповідей», прописаних у так званому «моральному кодексі будівника комунізму». Етикет у побуті та повсякденному житті трохи відрізнявся від офіційного. Перше, чим він відзначався – вважалось нормальним, що старший «тикає» молодшому за віком, навіть якщо він звертається до дорослої людини. До старших прийнято ж було звертатись на «ви» та по-імені й по-батькові.Такі форми, як «пан, пані» не використовувались – це вважалось проявом «буржуазності», яка була неприйнятна для «советского человека», а загальноприйняте тоді «товарищ» вживалось в основному на офіційному рівні. Взагалі, на всяких офіційних заходах прийнято було звертання лише на «ви» у поєднанні з «товарищ»+ прізвище, ну або з іменем+по-батькові. Аналогічно, коли у різних офіційних зверненнях чи новинах мова йшла про високопоставлених осіб чи керівників держави, обов`язковою формою було «товарищ»+прізвище ну або прізвище+ім`я+по-батькові. Поєднання на кшталт нинішнього «Президент України <ім`я+прізвище>» було недопустиме. У статуті радянської армії було прописано, що «военнослужащие обязаны обращаться друг к другу исключительно на Вы», але реально цього дотримувались хіба на парадах та якихось «зразково-показових» заходах – в реальності старші по званню безбожно «тикали» молодшим, вимагаючи чи при цьому звертання до себе на «Ви». Зрештою, наскільки я можу судити, зустрічається таке і зараз. У ВУЗах навпаки, дуже рідко викладачі дозволяли собі «тикати» студентам. Я сам пам`ятаю, як ставши у 1987 р. студентом, був гордий від того, що поважні люди, сивочолі доценти та професори звертались до мене, 17-річного «юнця» та таких же як я моїх одногрупників, на «ви». Ну і звичайно на «ви» прийнято було звертатись до незнайомої людини – що є і зараз (принаймні прийнятим).

Що ж маємо у нинішній час? Для початку подивимся, як прийнято звертатись один до одного у інших країнах і тоді перейдемо до наших реалій. Взагалі, як на мою думку, найбільш раціонально це вирішено в Англії (та відповідно у англомовних країнах). Форма звертання лише одна – «ю» (you), тобто «ви» (з цього приводу є старий жарт, що англієць навіть до своєї собаки звертається на «ви»). Немає також по-батькові. В офіційному спілкуванні чи при звертанні до незнайомого (-ої) вживається містер/місіс/міс (mister/missis/miss). Є ще, правда, звертання «сер» (sir). Але в Англії воно вживається лише для звертання до титулованих осіб (лицарського звання), в інших англомовних країнах – на знак пошани до особи з високим соціальним статусом, до начальника, чи старшого по званню (у армії). Вживається також при звертанні до клієнта у різних закладах – наприклад, таку форму звертання часто використовують офіціанти у ресторанах чи клерки у банках. Зі свого відносно недавнього досвіду скажу, що власне так звертався до мене офіціант ресторану швейцарського готелю, у якому я жив. Може також використовуватись при звертанні до незнайомої людини, як підкреслення поваги. Тобто до рядового англійця (назвем його умовно Джон) більшість людей, з якими він спілкується, так і буде звертатись – Джон. Для близької родини та друзів він може бути Джонні. У офіційному та діловому спілкуванні, а також при спілкуванні з незнайомими чи малознайомими – містер Джон, в окремих випадках – сер. І звичайно, всі будуть говорити йому «ви» (you) – іншого просто не дано.Все.

В італійській мові є дві форми звертання – Lei (Ви, пишеться обов`язково з великої букви) і tu (ти).Звертання Ви вживається при офіційному спілкуванні і при спілкуванні між незнайомими людьми. Після знайомства у переважній більшості випадків італійці переходять на ти, незалежно від вікової різниці. Звичайно є і винятки – цього не буде при спілкуванні учня з професором чи пацієнта з доктором, маються на увазі більш побутові ситуації.

У Німеччині та Франції спілкування є досить регламентованим, зокрема спілкування між начальниками та підлеглими. Звертання на «ти» допустиме лише між колегами, які достатньо добре між собою знайомі. Ну і звичайно між близькими людьми.Розповсюдженим є вживання різних звань – «доктор», «інженер», «професор», а при їх відсутності – «колега. Хоча, як пишуть деякі джерела, «ти» в останній час починає превалювати.

В Іспанії ситуація приблизно подібна до нашої: «ти» для друзів, рідних, близьких по віку і статусу, (навіть малознайомих). «Ви» — для незнайомих, старших по віку, вищих по статусу. А от в Португалії «Ви» використовується в основному для офіційного спілкування, в повсякденному житті превалює «ти».

Цікава ситуація в країнах Скандинавського півострова – звертання «ви» практично не вживається ні в розмовному ні в письмовому спілкуванні. Воно залишається лише по відношенню до осіб королівської династії. А у Фінляндії пішли ще дальше – часто звертання на «ви» там носить майже образливий характер.

А от у деяких східних мовах (японська, корейська, в`єтнамська) взагалі уникається вживання займенника для прояву ввічливості.Зокрема, в японській існують спеціальні форми дієслів для звертання до людей різного статусу і вираження поваги.

Повернемось до наших реалій. Нинішні спеціалісти з питань етикету стверджують, що звертання на «Ви» є обов`язковим у наступних випадках:

1. Незалежно від віку та соціального походження — в офіційному середовищі, при зверненні до малознайомого або ж незнайомого. При цьому, звернення на «Ви» до людини, що досягла 25 років, доповнюється ім’ям і по батькові; до тих же, кому від 15 до 25 — найчастіше тільки повною формою імені.

2. При спілкуванні з людиною, яку зустріли вперше.

3. У спілкуванні між товаришами по службі, у разі присутності при цьому сторонніх осіб.

4. Під час ділового спілкування у разі відсутності неформальних відносин між людьми.

5. До колег під час конференції, симпозіуму, тощо, незалежно від форм спілкування з ними у неформальній обстановці та у вільний від роботи час.

6. При спілкуванні лікаря з пацієнтом, незалежно від обставин.

7. Журналістами під час інтерв’ю навіть з добре знайомими людьми.

8. При зверненні до учнів старшої та середньої школи, що підкреслює шанобливе ставлення і відзначає зрілість особистості.

9. По відношенню до людей старшого віку — разом з ім’ям і по батькові.

10. В офіційній обстановці навіть по відношенню до добре знайомої людини.

Звертання на «ти» допустимо:

1. У сім’ї, що є свідченням близьких відносин. Хоча і сьогодні де-не-де зберігається традиція звернення до батьків на «Ви».

2. У неофіційній обстановці при зверненні до хорошого знайомого, колеги, друга, до дітей.

3. У школі при зверненні до дитини до 9 років.

Чітких правил, що регулюють перехід з «Ви» на «ти», немає, але практика спілкування встановила певні орієнтири. Отже:

1. Не можна приймати одностороннє рішення про перехід на «ти», особливо це стосується підлеглої людини, так як це може бути сприйнято як фамільярність.

2. Старший може запропонувати молодшому перейти на «ти», однак це жодною мірою не зобов’язує молодшого погодитися на такий перехід, незважаючи на вікову різницю.

3. Перехід на «ти» з людиною, з якою існує велика різниця у віці та соціальному статусі, можливий виключно за бажанням обох співрозмовників.

4. У відносинах між чоловіком і жінкою пропозицію про перехід на «ти» має виходити виключно від жінки. Це правило не так суворо дотримується при ділових відносинах.

Що ж маємо насправді на сьогоднішній день? Чи дійсно ці правила повноцінно працюють? Поділюсь трохи своїми спостереженнями та роздумами.

Передовсім хотілось би зупинитись ще на двох моментах – спілкування у мережах (Інтернеті) і у робочих колективах.

Напевне багато хто, особливо старше покоління IT-спеціалістів (або як колись казали «комп`ютерщиків»), пам`ятає ще часи «доінтернетні» та період «раннього» інтернету, коли він був ще задоволенням дорогим і не всім доступним. Власне тоді ентузіастами була створена некомерційна мережа FIDO, яка служила як для обміну особистими повідомленнями (нетмейл-ом) так і для публічного обговорення різних тематичних питань у «ехоконференціях» або просто «ехах» — прообразах нинішніх форумів. У 1990р ця мережа прийшла в СРСР (потім СНД) і була популярною аж до початку 2000-х, як недорога альтернатива Інтернету. Контингент користувачів мережі був у більшості однорідний – молоді люди, спеціалісти чи любителі по різних технічних напрямках. Там і склалось неписане правило – спілкувались всі між собою виключно на «ти».Потім частково це правило перекочувало в інтернет – мовляв, в інтернеті люди один одного не бачать, тому там усі рівні, крім того різні форуми та площадки для спілкування багато хто вважає свого роду «клубами по інтересах», тісним колом, а відповідно і вважає доцільним там спілкування на «ти».Хоча приймати це правило, чи ні – особиста справа кожного.

Спілкування у робочих колективах теж має свої особливості. Прийнято вважати, що до начальника потрібно звертатись виключно по-мені та по-батькові і обов`язково на «ви», незалежно від його віку. Начальник же може звертатись до підлеглих по-імені та по-батькові чи просто по-імені, але обов`язково на «ви». Але багато «руководящих лиц» нехтують цим, вважаючи, що вищий службовий статус дає їм право спілкуватись з підлеглими зверхньо – спілкуються з ними на «ти», часто навіть не звертаючи уваги на те, що підлеглий по віку значно старший.До речі, зауважив, що деякі начальники навіть зі своїми колишніми підлеглими продовжують спілкуватись у тій же манері. Спілкування ж між колегами залежить від самого колективу і атмосфери, яка там склалась.У одних колективах дотримуються більш офіційної манери спілкування, у інших – тих же правил, що у побуті і позаробочому спілкуванні, а є колективи, де прийнято вважати, що всі працівники – це одна спільнота, яка «тягне спільну лямку» і тому там спілкуються на «ти» без врахування вікових різниць.У деяких молодих компаніях проєвропейського зразка допускається (чи навіть схвалюється) спілкування на «ти» без врахування не тільки вікових різниць, а й службових статусів. Як приклад – моя донька працює бухгалтером в ІТ-компанії. Зі своїм директором вона спілкується на «ти», незважаючи на різницю у службовому становищі, та й у віці (12-13р).

Ну а тепер про напевне найобширнішу область спілкування – побут, повсякдення, оточуючі нас знайомі, малознайомі та незнайомі люди і т.д. На етикет, манери спілкування та форми звертання не можуть не впливати процеси, які відбуваються у суспільстві – переоцінки моральних та суспільних цінностей і відповідно зміни етичних орієнтирів.І на жаль, такі явища, як моральна деградація та примітивізація посідають не останню роль у трансформації нинішнього суспільства. Помічаю в останні роки скептичне чи навіть презирливе ставлення частини суспільства (особливо її молодих представників) до звертання на «ви». Хтось вважає це анахронізмом і пережитком минулого, хтось проявом надмірної манірності, хтось просто не бачить у цьому змісту і т.д. Проаналізувавши своє спілкування з оточуючими (з близькими і не дуже), зауважив такий цікавий момент: люди мого віку або старші схильні більше до спілкування на «ви», часто ще з додатком «пан/пані». Покоління ж молодше більше тягнеться до «тикання». Звертання навіть до малознайомої людини чи до старшої по віку просто по імені вже давно стало нормою. Сам кілька разів був свідком ситуацій, коли молоді люди віком 20-22р. «тикали» тим, кому за 40, а то й за 50. Причому що цікаво – часто це не було викликане бажанням образити чи принизити – вони просто вважали це нормою. Мало того, минулого року була ще така ситуація: в гості до моєї тоді 9-річної племінниці Соломії прийшов однокласник. Вони вирішили вийти погуляти, але звичайно потрібно було спитати дозволу у її матері. І тут малий вирішив проявити ініціативу – звернувся до моєї сестри, матері своєї однокласниці (40 р.) з питанням «чи ти пустиш Соломію погуляти»? Звичайно, були зроблені відповідні зауваження і більше такого не повторялось, ну але сам факт говорить про деякі особливості виховання.

Чим це пояснити? Важко сказати.Можливо це є частина загальної моральної деградації і примітивізації цінностей, які, на жаль, можемо спостерігати у суспільстві. Дехто вважає, що спілкуватись треба по принципу «будь простіший і тоді до тебе люди потягнуться» і відповідно «тикає» всім підряд.В зв`язку з цим згадується прочитана колись історія – у однієї молодої жінки чоловік звик «тикати» всім без розбору.Так от, вона написала, що із-за цього у неї у свій час ледь не зірвалось весілля – коли вона привела нареченого на знайомство зі своїми батьками, той одразу почав їм «тикати». Звичайно, від такої «простоти» батьки нареченої до майбутнього зятя не потягнулись і їй вартувало потім великих зусиль загладити цей інцидент.Можливо, як я вже писав, все більше людей вважає «ви» анахронізмом, мовляв у розвинутих країнах від цієї форми звертання дедалі більше позбавляються.Хоча це твердження суперечливе.

Є ще одна версія – зміна меж вікових періодів. Що я маю на увазі? Згадаємо твори деяких класиків. У Пушкіна є фраза «в комнату вошел старик лет 30». Ю.Тинянов: «Николай Михайлович Карамзин был старше всех собравшихся. Ему было тридцать четыре года – возраст угасания». «Дряхлому старику» — чоловіку Анни Кареніної було 48 років. «Старикану» кардиналу Рішельє на момент подій, описаних в романі А.Дюма «Три мушкетери», а саме осади Ля-Рошелі, було 42 роки. Тобто у ті часи людина після 30-ти вважалась вже літньою, а після 40-ка то і взагалі «стариканом».Тепер візьмем не такі далекі радянські часи. Дитинство закінчувалось приблизно років у 16. Можна вже було відвідувати фільми з розряду «крім дітей до 16» — були і такі тоді. Молодість закінчувалась ближче до 30. Навіть у комсомолі (ВЛКСМ — всесоюзній ленінській комуністичній спілці молоді) була гранична вікова норма перебування у її членстві — 28 років, вважалось що далі вже людина під поняття «молодої» не підпадає.Після 30-ти – це вже був цілком зрілий вік, хоч і ще не літній, але досить поважний і статечний.Як ностальгічно співав тоді Ю.Лоза: «Мне уже многое поздно, мне уже многим не стать… Вот мне и стало за тридцать – самое время мечтать». 40 – це був вік уже літній, ну а після 50-ти могли і в «старпери» записати. Що маємо тепер? Ще у 2012-му ВОЗ запропонувала наступну вікову градацію: до 25років – це період дитинства та юності, 25-44 – молодість, 44-60 – зрілість, 60-75 – літній вік, після 75 – старість. Тобто людство «молодіє». Якщо колись люди у віці, наприклад, 25 і 40 – це були особи різних вікових категорій (причому навіть не сусідніх), то тепер це одна вікова категорія. Відповідно і постає питання – якщо це люди однієї категорії, то напевне доречніше їм спілкуватись на «ти»? Та й поняття вікової різниці у всіх різне – для одних 5-7 років це вже багато, для інших навіть 20 не показник.

Поглянемо на рекламу у ЗМІ – вона часто використовує «ти» і відповідно спонукає до нього: «Для тебе у нас спеціальні умови…», «скористайся нашою вигідною пропозицією…», «ти можеш отримати у подарунок…». Але ж цю рекламу читають і літні люди і люди з високим соціальним статусом ?

Зауважив, що працівники деяких компаній та оператори деяких колл-центрів звертаються до своїх клієнтів просто по-імені (щоправда на «ви»), навіть якщо працівник зовсім молодий, а перед ним людина значно старшого віку.Оператори ж колл-центрів взагалі своїх клієнтів не бачать.Може у такому випадку варто додавати перед іменем «пан/пані» ?

Особисто мені важко однозначно відповісти на ці запитання.Я вихований в одних традиціях, але розумію, що з часом звичаї і устої змінюються. Я за просте спілкування, але я проти фамільярності.Я рідко першим переходжу на «ти», але якщо і роблю це – то за згодою співрозмовника. І дуже не люблю, коли мені починають «тикати» не питаючи згоди.Хоча бачу, що для багатьох, особливо молодих людей, це норма. Зрештою, згадаємо ще про одну функцію «ти» і «ви» — дистанція. Перехід на «ти» — це скорочення дистанції, установлення більш неформальних відносин. Можливо співрозмовник цього не хоче ?

Я підтримую стосунки з одним зі своїх колишніх керівників (колишнім керуючим банку). Різниця у віці у нас – 25 років. Але навіть у часи, коли я був його підлеглим, він звертався до мене і до інших працівників на «ви». Так само звертається й зараз.

У моєму будинку, поверхом нижче живе один старший чоловік – зустрічаю його деколи зранку, коли він вигулює свого собаку.Я не знаю, скільки точно йому років.Але знаю, що він має трьох синів, причому його наймолодший син – мій ровесник.І у мене язик не повернеться цьому чоловіку «тикнути». Та й він мені завжди каже «ви». У той же час, що молодші деколи можуть дозволити собі «тикнути» першими і без дозволу, вважаючи, що це нормально. Чи то може я зі своїми знайомими – сусідом, колишнім шефом і т.д., застряг у минулому ?

 

Відірвалась пані банкірша...

17 жовтня 2020, 20:21   + 0 голосов 51 комментарий

Давно не чув, щоб керівників банків нетверезими за кермом ловили. Принаймні у нашому місті. Але тут — «перл» :

У Львові директорка банку кермувала автівкою у нетверезому стані

 

Мовний вандалізм

1 червня 2020, 17:46   + 46 голосов 170 комментариев

Звичайно, взаємовплив різних мов існував і існує. Окремі слова однієї мови проникають в іншу, там трансформуються або приживаються в первісному вигляді. І часто це несе позитив — в «приймаючій» мові може просто не бути аналога іншомовному слову, або те, що в одній мові можна висловити одним словом, у іншій вимагає цілого речення. Але є і зворотня сторона — часто іншомовні слова стають паразитами, які калічать мову. Або виникають цілі «суржики», як от україно-російський, який є досить поширеним у певних регіонах. На Львівщині, яка довший час була територією Польщі, відповідно деколи можна почути полонізми, як от наприклад, коли мова йде про жінку, можуть сказати «кобіта» (пол. kobieta — жінка). Також нерідко, правда переважно у сільській місцевості, можна почути польські займенники і манеру будувати речення на польський лад. Наприклад для вираження радості, замість «я тішуся», можна почути «я сі тішу» (.ja sie ciesze). Завжди вважав, що для культури спілкування правильність мовлення є невід`ємною частиною, а тому сам до таких «мовних метаморфоз» відношусь досить негативно. По можливості, стараюсь поправити співрозмовника, якщо він допускає такі або подібні. Звичайно, важливо при цьому не образити. Наприклад, спілкуючись по телефону зі знайомою з Черкащини, почув від неї, що у них «на вулиці пасмурно». Відповів, що у нас так не буває, у нас буває лише похмуро. Іншому знайомому, з яким сиділи у сауні, на слова, що він йде вдіватися, відповів, що я мабуть буду одягатися. Так само на рахунок «кобіт» — сказав колись людині, що не залишилось у нас таких, всі «вруцілі до краю своєго» (wrucili do kraju swojego — повернулися до своєї країни), одні жінки залишились.

Десь з середини 90-х до нас стали масово проникати різні англомовні запозичення. Спочатку носіями таких слів стали медійники, та «комп`ютерна братія» — програмісти, системні адміністратори, та й просто любителі «комп`ютерної сфери». Спеціально вживаю власне ці слова, так як таких слів як ІТ-спеціаліст чи «айтішник» тоді ще просто не було. Потім ця «мода» стала розповсюджуватись і за межі цих сфер, переважно серед молоді. Для мене першим таким словом стало слово «піар». Якщо сказати точніше, воно то і словом стало власне в українській мові, в англійській слова такого немає, є абревіатура PR (public relations — зв`язки з громадськістю). Як на мене, таке запозичення є виправданим — в українській мові важко знайти аналог цьому слову. Ну хіба що деколи його вживають надміру і не зовсім влучно. Одного разу, сидячи в приймальні в одній установі, почув як секретарка в розмові з колегою, сказала, що їхній співробітник «зараз піариться перед шефом».

Але з поширенням цієї моди, багато слів стали проникати в нашу мову просто без всякої потреби і змісту. Так, наприклад, один мій знайомий. розказуючи мені, як вони з дружиною відпочивали у Туреччині, сказав. що там вони пофрендились з парою з Києва. Донька моїх знайомих, збираючись зі своїм хлопцем у гості, підганяла його, говорячи, що «там піпл вже зібрався». Нещодавно тут, на форумі, спілкуючись з одним з учасників на тему плинності кадрів у банківській системі, зауважив, що замість слова «відділення» (банку), він вживає слово «бранч» (англ. branch — відділення). Не знаю, чим людині слово «відділення» не до вподоби, але постарався натякнути йому на це, написавши, що мабуть це така дань моді. (Якщо ця людина читає цей мій допис — прошу, без образ, нічого особистого, я без всякої лихої думки! ). Якось у мене в уяві мимоволі і «проект» таблички з розпорядком роботи на дверях такого «бранчу» постав.Щось приблизно таке: «Шановний піпл ! Наше бранч відкрито для вас з 9 о`клок до 18 о`клок, ланчбрейк з 13о`клок до 14о`клок. Є також зона селф-сервісу, де знаходиться банкомат, який можна юзати круглодобово».

Це, звичайно, жарт. Але я прослідковую таку особливість: коли мова йде про вживання русизмів чи полонізмів, то ставлення до цього переважно від різко негативного до нейтрального — людину можуть вважати і малограмотною і неосвіченою і чуть не ворогом і т.д. Зате от коли мова йде про англомовні «словечки» — часто це вважається або просто нормою або більше, символом якоїсь «просунутості», «сучасності», «ерудованості». І що мене обурює і тривожить — цю моду підхопили деякі ЗМІ і широко використовують її у рекламі. Наприклад, у рекламі однієї з мереж побутової техніки говориться, що у них можна придбати «гаджет на будь-який баджет». Чесно кажучи, може я з віком починаю тупити, але до мене не зразу і дійшло, що під словом «баджет» мається на увазі бюджет. Інша реклама закликає «лусни бабл і забий на трабл» — ще один «перл».

Як на мене — скажу коротко: суржик україно-англійський нічим не кращий від суржика того ж україно-російського, другими словами це такий же мовний вандалізм. Невже українські слова «подружитись», «потоваришувати», «заприязнитись» є менш милозвучними, ніж манірне «пофрендитись»? Чи в описаній вище ситуації слова «гості», «товариство», прозвучали б гірше, ніж безлике «піпл» ?

Ще один аспект. Зауважив, що деякі дописувачі (не тільки на цьому форумі), щоб показати свою зневагу, пишуть власні назви з малої букви. Наприклад, «росія», «путін». Може хтось зразу мене в агенти Кремля запише, але я так ніколи не роблю, власне з тієї от причини, що в українській мові є таке правило — писати власні назви з великої букви. Своє презирство до агресора можна виразити різними способами (не тільки словесними) і недотримання правил рідної мови — не найкращий з них. Це мені скоріше нагадує старе прислів`я: «на зло тещі виколю собі одне око, щоб вона мала кривого зятя».

Українську мову на протязі віків нищили і калічили. її зневажали і принижували. Невже тепер, коли Україна стала незалежною державою, а українська мова — державною, ми перетворимось на сірий піпл, який сам же нищить рідну мову, бездумно і без потреби юзаючи різні чужомовні словечки? Невже вони настільки пестять комусь слух, що декотрі готові відмовитись від своїх, рідних ?

 

Про Union Pay та китайські банки

21 березня 2020, 23:47   + 31 голос 8 комментариев

Минулого року Приватбанк опублікував новину про початок співпраці з китайською платіжною системою Union Pay. Говорилось про можливість здійснення розрахунків картками цієї системи в українській торгово-сервісній мережі (але лише там, де є термінали Приватбанку), можливість зняття готівки у банкоматах Приватбанку, а також Приват заявляв, що буде здійснювати емісію цих карток. Але до реалізації останнього пункту поки що не дійшло, а з першими двома — не все так гладко.Нещодавно мені випала нагода побачити картку Union Pay а також отримати трохи інформації про роботу банківської системи Китаю. Деякий час тому повернулась з Китаю донька моїх знайомих, де працювала кілька років (легально).Користувалась цією картою для отримання зарплати. Я вирішив отримати у неї трохи інформації і про саму карту і про роботу банків Китаю.Зауважу, що ця людина — не спеціаліст у банківській справі та банківських технологіях, тому інформація досить загальна і місцями, можливо, розпливчаста.Ну але по порядку. Union Pay — це єдина платіжна карткова система Китаю. Там практично неможливо розрахуватись Visa чи Mastercard, а тим більше American Express. Деякі банки випускають Visa, але роблять це для клієнтів, які мають великий оборот по рахунку та мають потреби здійснення оплат на закордонних ресурсах чи за кордоном. Такого поняття, як «зарплатна карта» у китайців не існує. Роботодавець сказав їй відкрити карту у будь-якому банку і повідомити йому реквізити. Карту вона відкрила у ICBC (Industrial and Commercial Bank of China) — це найбільший комерційний банк Китаю, знаходиться у державній власності.Взагалі китайські банки неохоче відкривають карти іноземцям (виною жорстка політика уряду Китаю у міграційному та банківському законодавстві). Тим не менше, власне ICBC є найбільш лояльним у цьому плані до іноземців, хоча і там перевіряють особу клієнта (якщо це іноземець) дотошно — процедура оформлення карти тривала кілька годин. В банку у неї попросили паспорт з робочою візою (отримати карту по туристичній чи сімейній візі нереально), довідку про реєстрацію у поліції, контракт з роботодавцем а також довідку від роботодавця, що вона дійсно працює у нього згідно цього контракту. Вона попросила піти з нею у банк одного із співробітників — і для підтвердження інформації про себе і для того, щоб пояснив менеджерам банку мету візиту і відкриття карти (у менеджерів китайських банків з англійською так собі...).Також потрібно слідкувати, щоб менеджери вірно внесли всі дані — бували випадки, коли робились помилки при написанні імені та прізвища, а також, коли менеджери плутали ім`я та прізвище одне з одним.Із-за цього можуть бути проблеми при верифікації на різних ресурсах. Вона відкрила собі саму просту дебетну карту. Карта з чіпом, але без NFC та магнітної смуги. Коду CVV також немає. Є PIN код для зняття готівки, всі інші підтвердження здійснюються кодом з СМС. Карта має 19-ти значний номер.Також у неї досить довгий термін дії — 10 років (оформляла вона її у 2016 р). Карта неіменна — іменні карти взагалі непопулярні у Китаї, китайці воліють отримати карту відразу і почати користуватись, а не чекати на виготовлення іменної і ще раз йти у банк.Також нечастими є кредитні карти — іноземцям отримати їх дуже важко, а китайці не люблять користуватись кредитами.Вартість отримання карти на той час складала 100 юанів, щомісячна плата за обслуговування 2 юаня.Розрахунки в торгово-сервісній мережі та інтернеті — безкоштовно.Зняття готівки: у банкоматах свого банку 4 юаня (незалежно від суми), у інших банкоматах та за кордоном — 14 юанів.Обмеження на зняття готівки у банкоматі — 10 000 юанів за транзакцію.Інформації по зняттю готівки у касі банку немає — їй не доводилось цього робити.Якщо по карті не буде руху коштів (зняття комісії за обслуговування не враховується) на протязі двох років — її закриють.

Ще один нюанс обслуговування у китайських банках. У нас неодноразово описувались випадки, коли той же Приватбанк відмовляв людям в обслуговуванні, якщо ті не мали їхньої карти і старався всім впарити свою кредитку «Універсальну». Виявляється, що у Китаї людині теж можуть відмовити в обслуговуванні у банку, якщо вона не має карти цього банку (будь-якої).

Ще хочу додати, що самий популярний спосіб розрахунку у Китаї — це смартфон. Для цього карта підв`язується до WeChat чи AliPay. Сама карта для оплати використовується дуже рідко.

Тепер про розрахунки цією картою за кордоном.Вони можливі не всюди. Я не знаю від чого це залежить, як мені було сказано, «від того, наскільки платіжна система країни перебування дружня до платіжної системи Китаю» — не знаю, що за цим стоїть. У Мюнхені власниці вказаної карти два рази довелось розрахуватись нею — без проблем. На Філіппінах, коли вона хотіла здійснити покупку в інтернеті, їй довелось використати VPN і підставити китайський IP, щоб провести транзакцію.

Підходим до самого цікавого — робота карти в Україні.І тут нас чекав великий облом… Спробували розрахуватись картою у двох магазинах (термінали приватівські).У першому випадку термінал «задумався» тоді видав якусь помилку (на жаль, не запам`ятав текст повідомлення — «карту відхилено», чи «карта не читається» — щось таке). У другому — після недовгих «роздумів» термінал теж спочатку видав якесь повідомлення, потім раптом попросив ПІН-код, після введення якого просто завис. Зі слів власниці карти, раніше вона пробувала зняти готівку у банкоматі Привата — теж невдало. Але не все так безнадійно. З її ж слів, картка Union Pay її подруги працює тут нормально (з приватівськими терміналами та банкоматами). Але у неї інша картка — не можу сказати яка це карта, якого вона рівня, єдине, що вдалось дізнатись — що крім чіпа вона має ще магнітну стрічку.

Поки що це все, що маю сказати. Якщо отримаю ще якусь інформацію — допис доповню.

UPD Додам ще два моменти.

1. Карта підв`язується до веб- та мобільного банкінгу банку. Підключенння — безкоштовне, абонплати теж немає

2. А у Приваті не всі і знають про Union Pay. Перед тим, як власниця карти мала повернутись в Україну, її батько подзвонив мені з проханням дізнатись, чи дійсно ця карта буде працювати тут. Я звернувся до однієї своєї знайомої, яка працює начальником відділення Привата, але вона не змогла надати мені точної інформації, відповіла, що «щось про таке чула, але конкретно нам ніхто нічого не доводив». Звернувся у інше відділення — там після хвилинної паузи менеджер відповіла: «а що це таке Union Pay — якісь перекази? ». Довелось написати представнику банку на Мінфіні, який відповів, що ці карти обслуговуються у терміналах і банкоматах Привата. Хоча, як виявилось, не всі.

UPD2 Перевірив описану карту по BIN: тип карти DEBIT, категорія STANDARD.

 
 

З Різдвом !

7 січня 2020, 11:38   + 31 голос Написати коментар

Вітаю всіх форумчан, читачів та редакцію Мінфіну зі світлим святом Різдва Христового !

Бажаю всім здоров`я, злагоди в родинах, затишку в оселях, мирного неба над головою. Також бажаю кожному прожити цей рік в гармонії зі світом та з самим собою і прийти до наступного Різдва з новими здобутками (як матеріальними та кар`єрними так і духовними).

Хай в році новім,

При святому Різдві,

Всі мрії сповняться -

Давні й нові!

Як тим пастухам,

Хай Вам ангел щоднини

Приносить до дому

Приємні новини!

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!

 

Хто в курсі - поясніть

26 грудня 2019, 10:00   + 16 голосов 7 комментариев

Так як на сайті немає гілки, присвяченої кредитним бюро, задаю питання тут: у нас тут у темах, присвячених кредитам і кредитним картам, часто згадують УБКІ (Українське бюро кредитиних історій). Але крім нього у нас ще є ПВБКІ (Перше всеукраїнське бюро кредитних історій), МБКІ (міжнародне бюро кредитних історій), БКІ УКБ (Бюро кредитних історій «Українське кредитне бюро»)… Чим вони між собою відрізняються і у кого найповніша база і найточніша інформація ?

 

«Ефект юрби» - дієвий метод впливу у всі часи

6 грудня 2019, 15:07   + 90 голосов 28 комментариев

Як на мене, частково ця стаття перегукується з тією, яку виклав Andrey M у своєму блозі (Шизофрения вокруг нас). Але судіть самі.

Один французский учёный подметил удивительную особенность нашего сознания и написал свой главный труд по этой проблеме. На котором вырос весь пиар и манипуляции массовым сознанием современности.

Личный секретарь Сталина в 1920-х годах Бажанов писал, что книга Гюстава Лебона «Психология толпы» была одной из настольных книг Ленина.

Лебон предсказал важную роль толпы в наше время и дал методы управления толпой. Чем и пользуются политики. Скажем, Гитлер использовал технологию упрощённых лозунгов. Сейчас вы увидите как и почему она работает. Но для начала нужно очертить — что такое «толпа».

Вспомните, как ведёт себя косяк сельди. Когда рыбы получают сигнал об опасности, то моментально и одновременно разворачиваются и меняют направление.

А автомобили на светофоре? Водители стоят на красный. Загорается зелёный и видят сигнал все водители одновременно, но начинают ехать они постепенно, начиная с первого автомобиля, а не моментально, как стая сельди.

Водители — это не толпа, а организованная группа. Каждый из них обдумывает свои действия. На таких тоже можно влиять. Но влиять на толпу проще и эффективнее, потому что толпа не думает, а действует моментально по сигналу лидера, как каждая отдельная селёдка в стае.

Так что же такого особенного подметил Лебон, что ему уже 100 лет низко кланяется любая власть планеты?

А дело всё в том, что любой человек в толпе, как бы перестаёт быть человеком и становится частью духа толпы. Он теряет всю свою культурную надстройку и превращается в нечто животное, первобытное. Вот что пишет Лебон.

В толпе «сознательная личность исчезает, причем чувства и идеи всех отдельных единиц, образующих целое, принимают одно и то же направление. Образуется коллективная душа, имеющая, конечно, временный характер, но и очень определенные черты… Индивид, пробыв несколько времени среди действующей толпы, под влиянием ли токов, исходящих от этой толпы, или каких-либо других причин – неизвестно, приходит скоро в такое состояние, которое очень напоминает состояние загипнотизированного субъекта».

Лебон предсказал наступление «эры масс» и связал с этим общий упадок культуры. В силу низкого интеллекта больших масс людей ими правят бессознательные инстинкты — убить или изнасиловать для них как «доброе утро».

И главное — толпа нелогична. Более того, толпа не приемлет логики. Чем меньше логики в посылах толпе, тем эффективнее она выполняет приказы.

Вспомните, некоторые политики несут такую околесицу с экрана… И мы удивляемся, как можно быть такими глупцами! Но всё это неспроста.

Теперь-то вы понимаете, что эти политики вещают для людей, которые вовлечены в толпу политических страстей, а не для вас, которые понимают и задумываются над сказанным. Но и для вас есть свои технологии, так что не расслабляйтесь.

А такая технология маразма и называется — «упрощённые лозунги», её-то и применял Гитлер. Сегодня особенно любят перед выборами использовать такую технологию. Иногда билборды кричат такую чушь, что волосы шевелятся от удивления. Например, на последних выборах в Украине все города обвесили лозунгом от Тимошенко: «Снизим цену на газ в 2 раза». Но как это они сделают — не поясняли. И это ещё скромно было.

Под конец избирательной компании появился некий Каплин, который украл и усилил посыл: «Снизим цену на газ в 4 раз». И это не шутка.

Задача любой нынешней власти — превратить общество в толпу. И не имеет значения кто у власти: Путин, Зеленский или Трамп.

Опасность превращения народа в толпу грозит любой культуре – через реформы школ, ослабление традиций и осмеяние авторитетов, воздействие рекламы, телевидения, интернета и массовой культуры, возбуждая несбыточные притязания и пропаганду безответственности. Всё это — признаки технологий «толпообразования».

 

Справа Дубневичів - «поїзд зрушив» чи фарс нової влади у старих традиціях ?

16 листопада 2019, 12:24   + 15 голосов 63 комментария

Думаю, що про події, які розгортаються в останні дні навколо братів Дубневичів, чули всі – новини про зняття депутатської недоторканності з Ярослава Дубневича, члена депутатської групи «За майбутнє», колишнього голови комітету Верховної ради з питань транспорту, його арешт і вихід на свободу опублікували чи не всі ЗМІ України. Це й не дивно, адже Ярослав Дубневич став 1-м «доторканним» депутатом нової ВР 9-го скликання. Особисто я з інтересом слідкую за цими подіями – це вихідці з Львівщини, одні з найвпливовіших людей у регіоні, тут про них було відомо ще задовго до того, як про них заговорили по всій Україні (а це сталось після того, як вони стали депутатами ВР). Народ Львівщини присвоїв їм титул «галицьких королів».

Першою «ластівкою» у нинішній справі проти них (а до цього була не одна справа і не один скандал) стала новина у львівських регіональних ЗМІ про обшуки у будинку Богдана Дубневича – старшого з братів та на сьогоднішній день екс-нардепа. Під час обшуків було вилучено iPhone XS з перепискою з різними абонентами, флешку з файлами контактів (зокрема на ній був файл з назвою Кучма.contacts), два блокноти з записами, документи, які свідчать про недостовірність даних у деклараціях Дубневичів, а також договори дарування та позики готівкових коштів, розписки про отримання грошей і т.д. Слід зауважити щодо файлу Кучма.contacts – на разі невідомо, чи мова йде про екс-президента Кучму чи про про радника директора фірми Дубневичів ТОВ «Енергія» Ігоря Кучму. Далі – зняття недоторканності з Ярослава Дубневича, історія з його заставою і арештом. Десь трохи і насмішила і обурила мене ця комедія з арештом – напевне ніяк не міг «король всегалицький» повірити, що його можуть «закатати в каталажку», тому і кричав на весь світ, що готовий до арешту, навіть речі зібрав, заставу він платити не буде, бо ні у чому не винен та й грошей на неї не має. Це при тому, що у попередні роки вони з братом декларували мільйони доларів та сотні мільйонів гривень готівкою. І на цьому фоні особливо цинічно виглядали заклики одного з помічників Дубневича – він закликав допомогти Дубневичу зібрати кошти на заставу.Реакція багатьох людей була відповідна – у коментарях і соцмережах з`являлись іронічні пости з проханням опублікувати номер картки щоб можна було скинути «бідолазі» сотню-другу гривень. Опинившись у камері, пан нардеп різко позицію змінив – кошти на заставу знайшлися та були внесені, у СІЗО він пробув менше доби. Мабуть сервіс тамтешній не сподобався: ) .

Наступний етап – пройшли обшуки у керівників підприємств, власниками яких є Дубневичі.

Хто ж вони такі, ці «братики-акробатики», звідки взялись і як пробрались на бізнесовий та політичний Олімп? Самі звичайні хлопці, народились у с.Зубра, яке нині впритул межує зі Львовом, у простій сім`ї – батько водій, мати швачка.Обоє закінчили взуттєве ПТУ, працювали на взуттєвих підприємствах. У 1988 Богдан відкриває майстерню по ремонту та виготовленню взуття, виготовляє там взуття з пластику, так звані «мильниці».У 1989 Ярослав започатковує кооператив з виробництва взуття, там вже виготовляють «балетки». Приблизно у цей період відбувається подія, яку без перебільшення можна назвати переломним моментом у долі наших «героїв» — на них звернув увагу Георгій Кірпа, тодішній 1-й заступник начальника Львівської залізниці.Невідомо, з якого приводу і при яких обставинах відбулось це знайомство, але факт, що воно зіграло ключову роль у подальшій кар`єрі братів.Та у 1989-му стається халепа – Богдан Дубневич попадає на лаву підсудних і отримує тюремний строк 8 років за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (ст. 86-1 Кримінального кодексу УРСР). Сам Богдан стверджує, що він став «політичною жертвою» — відмовився співпрацювати з радянським режимом.Версія, як на мене, сміхотворна – чим міг підприємець середньої руки, яких було тоді вже тисячі по всій країні і який на той час ніяким боком не пхався до політики, так допекти радянській владі? Є і інша, неофіційна, але дуже розповсюджена версія – він «підставився» за одного з родичів Кірпи, взявши на себе його вину. Якихось офіційних підтверджень цьому немає, але є деякі факти, які непрямо можуть свідчити на користь цієї версії. Зокрема те, що термін свій він до кінця не відбув – у 1992р.був звільнений достроково за станом здоров`я, у нього «знайшли» серйозні проблеми з очима і визнали практично сліпим.Дивним був процес прийняття цього рішення — Дубневич, відбуваючи покарання у Чернівецькій області, пройшов лікарське обстеження в Одеській області, а рішення про його звільнення прийняв суд міста Дрогобич Львівської області. При цьому після звільнення жодних відомостей про хвороби Дубневича більше немає.Як можна зауважити з численних фотографій, станом на сьогоднішній день Богдан Дубневич навіть окулярів не носить. Не завадила «важка хвороба» наступного року стати йому головою сільськогосподарського виробничого підприємства «Львівське», яке було створено на базі колишнього радгоспу у рідній Зубрі. І незабаром помічником голови підприємства стає його молодший брат Ярослав. У цьому ж 1993 стається ще одна знакова для братів подія – Георгій Кірпа стає начальником Львівської залізниці. Діяльність він здійснює у «кращих традиціях» — докладає максимум зусиль, щоб перетворити успішне державне підприємство на власний бізнес-проект.Звичайно, без надійних партнерів у такій справі не обійтися. І наші «братани» ними стали. Вони отримують вигідні підряди на роботи, отримують замовлення для Львівської залізниці, зокрема на виробництво і поставку пластикових виробів, водночас Кірпа використовує їхні підприємства як «прокладки» у своїх махінаціях.

Велику роль для бізнесу Дубневичів зіграло і знайомство з Михайлов Костюком – майбутнім начальником Львівської а згодом і Укрзалізниці.Не можу сказати коли воно відбулось – до «відсидки» Богдана чи після, але цей факт зіграв свою знакову роль в успіху братів.

У 2003 році брати переходять на новий рівень своєї бізнес-діяльності – засновують НВП «Колійні технології», яке згодом перейменовують у корпорацію «Колійно-ремонтні технології», або скорочено – корпорацію «КРТ». Практично зразу це підприємство стає «куркою, що несе золоті яйця», отримуючи багатомільйонні замовлення від залізниці, зокрема на колійні кріплення. Кількість нулів у контрактах фірми росте пропорційно з кар`єрним ростом Кірпи.

Помаранчева революція та смерть Кірпи на якийсь час пригальмовують бурхливу діяльність підприємства, та у лютому 2008 р. начальником Укрзалізниці стає вищезгаданий Михайло Костюк і всі відпрацьовані схеми отримують «друге дихання». «Корпорація КРТ» фактично стає монополістом на поставки залізничних кріплень. Всі вимоги тендерів та технічні умови до продукції пишуться виключно під фірму Дубневичів, щоб не допустити до участі у тендерах конкурентів або визнати їх продукцію такою, що не відповідає вимогам.І хоча неодноразово спливали факти, що аналогічну продукцію не гіршої якості можна було закупити у конкурентів «КРТ» або й за кордоном по значно нижчих цінах, ситуацію це не міняло. Ось лише один приклад: https://www.chesno.org/akb/case/1214/ .Поставляють Дубневичі також дизельне паливо для залізниці.

Необхідно трохи розказати про історію появи залізничного скріплення (КПП-5), яке поставляє «Корпорація КРТ» залізниці. Розроблене воно було до 2000р. у державному науково-конструкторському технологiчному бюро шляхового господарства «Укрзалiзницi», яке очолював тоді Володимир Говоруха. Але при патентуванні винаходу він стикнувся з тиском згори – його змусили записати Михайла Костюка та Ярослава Дубневича як співавторів винаходу. Важко уявити який вклад у цей винахід міг внести Ярослав Дубневич, якщо на той час він не те що спеціальної (залізничної), а й взагалі вищої освіти не мав.Бюро отримало тоді за розробку 50 000 грн. (прибл. 6000 – 6200 USD по тодішньому курсу), колектив – зарплату і на тому все.У подальшому цей винахід наша «гоп-компанія» просто відібрала у його автора.Яким чином — не знаю, по одній з версій у нього внесли якусь формальну незначну зміну і перепатентували вже на себе.У всякому разі маємо факт – винахід, який приносить мільйонні прибутки людям які не мають жодного стосунку до його створення, своєму справжньому автору не приносить ні копійки, хоч той міг би мати немалі дивіденди.Лише за час керівництва Костюка Укрзалізницею (2008-2011рр.) Дубневичі отримали замовлень на 3 млрд.грн. Значна частина ж отриманих коштів виводилась братами «у тінь» через фіктивні фірми та конвертаційні центри.

Треба сказати, що хоча залізничний бізнес є найважливішим та найприбутковішим напрямком діяльності Дубневичів, але ним вони не обмежуються.Сферою їх інтересів є будівельна галузь (фірми «Будінвест, «Львівцентробуд», «Архібуд», «Технобуд»), виробництво будматеріалів («Галкерамзит», завод «Шляхзалізобетон», Рівненський завод залізобетонних конструкцій), комунальна теплоенергетика (ТЕЦ Новояворівська та Нового Роздолу), сонячну енергетику (ТОВ «Ліг Агро»), горілчаний бізнес (ТМ «Абсолютний стандарт»), медіасфера («Львівська газета», FM-радіо «Галичина» інтернет видання «Галнет»). І це далеко не повний перелік.

З приходом до влади Януковича для Дубневичів настали важкі часи. Поступово контроль над Укрзалізницею отримали «донецькі».Такий ласий шматок, як «корпорація КРТ» не міг пройти повз їхню увагу. Братам відрізали доступ до залізничних тендерів і багатомільйонних контрактів. Активізувалися силові структури, в офісах Дубневичів розпочалися численні «маски-шоу». Хоч всі ці події добре «потріпали» бізнес Дубневичів, важкі часи вони пережили. Головне – їм вдалося зберегти всі патенти на продукцію.Щоправда, окремі з них стали власністю кіпрської компанії «КRТ Investments LTD» (назва нічого не нагадує? ), відтак гроші за їх використання тепер благополучно осідають на офшорних рахунках наших героїв.

З приходом до влади Порошенка життя стало налагоджуватись.Брати швидко зорієнтувались у ситуації і прихилились до політичної сили нового Президента. Богдан Дубневич став представником Президента у Львівській обл. Став відроджуватись бізнес. Уже в серпні 2014-го свій перший залізничний тендер виграє афільована з Дубневичами фірма «Експозиція». А наступного року до переможної участі у державних торгах повернулася і головна фірма сімейства — «Корпорація КРТ».

Не можна обійти стороною політичну діяльність Дубневичів. На певному етапі свого шляху брати зрозуміли, що політика може дати потужний поштовх для розвитку бізнесу, а доступ до влади і вплив на прийняття певних рішень відкривають широкі можливості для фінансового зростання. Немале значення мало і отримання недоторканності, ну і звичайно брати прекрасно розуміли, що будучи під крилом певної політсили чи владоможців їм буде значно простіше безкарно здійснювати свої афери. Почали вони свою політдіяльність скромно – Ярослав став депутатом у райраді рідної Пустомитівщини. І дуже скоро цей регіон став їхньою «вотчиною», а тамтешні депутати перетворились на послушних «кнопкодавів», які покірно голосували за потрібні Дубневичам рішення. Богдан замахнувся зразу на Верховну Раду, але тоді ще його час не прийшов – вибори він програв. Далі була Львівська обласна рада, а звідтам вже відкрився шлях у Верховну Раду.

Треба сказати, що Дубневичі ніколи не були перебірливими у виборі політсили для співпраці. Головний критерій – партія повинна бути провладною або близькою до влади і членство у ній повинно приносити економічні дивіденди.Тому то і опинялись постійно то під одними то під іншими партійними прапорами.Першою їхньою партією стала Аграрна партія (головним львівським аграрієм був тоді губернатор Михайло Гладій), потім БЮТ (зблизились з цією політсилою коли Ю.Тимошенко стала прем`єром), далі «Відродження» (не дивно з огляду на бізнес братів, цю партію ще називали «партією залізничників»), з приходом до влади Порошенка переметнулись в «Удар», а далі – в БПП. Перед парламентськими виборами деякі аналітики задавались питанням, чи не стануть брати «слугами народу», але видно ті ще вагаються.

До речі, поговорюють, що у 90-і Богдан Дубневич був близький до СДПУ(о) і особисто до Віктора Медведчука.

Всю діяльність братів супроводжують регулярні скандали, викриття і т.д. На сьогоднішній день Богдан фігурував (чи фігурує) у 46, а Ярослав – у 41 антикорупційному розслідуванні.

Я наведу для прикладу лише два епізоди, які спали мені на пам`ять.

На початку 2012 р. за ініціативи Івана Деньковича та групи депутатів було розпочато розслідування щодо ухилення від сплати податків та відмивання коштів «корпорацією КРТ», були оприлюднені деякі факти які підтверджували ці звинувачення. Але «братани» швидко все «порішали», розслідування було припинено, а «КРТ» перетворилась вже… на одного з найбільших платників податків у Львівській області і одного з найсумлінніших.

Другий епізод – відносно недавня справа (січень 2018) про незаконне заволодіння понад 300 мільйонів кубів газу «Нафтогазу» на суму понад 1,4 мільярда гривень компаніями Дубневичів «Енергія-Новий Розділ», «Енергія-Новояворівськ» та «Енергія». Поки що теж ця справа «заглохла»…

У певних ЗМІ частенько з`являються дописи про «благодійність» братів – як за їхнього сприянні побудовано школу чи відремонтовано дорогу. Але придивимось ближче до цих «благодіянь». У більшості з них прослідковується одна схема: використовуючи свій вплив, брати лоббіюють виділення бюджетних коштів на будівництво чи ремонт певного об`єкту, а тоді самі ці кошти і «освоюють» — роботи виконують фірми братів.Але цим не переймаються рядові громадяни – їм головне кінцевий результат, школа чи дорога збудована, а все решта їх не цікавить, тому часто люди ще їм і вдячні. За свій рахунок брати не такі щедрі – можуть, наприклад, оплатити автобус прочанам, бажаючим відвідати монастир на території області, чи джерело у сусідній області, або організувати чемпіонат з рибалки – просто зібравши людей з вудками на березі озера і виставивши їм казан кулешу.Можуть подарувати іконостас церкві чи якесь приладдя школі. Не більше. Була інформація про їхню волонтерську допомогу воїнам АТО та їх поїздки на передову – не можу детально про це нічого сказати, знаю лише, що не все з того, що вони возили на передову, закуплено ними – багато речей придбано чи пожертвувано іншими людьми, вони їх просто доставляли.Але повторюю, зараз я не готовий детально говорити за які кошти і звідки бралась ця допомога.

Є в українців давнє прислів`я — «не дай Боже з Івана пана».Це у повній мірі стосується наших героїв.Люблять вони повиставляти напоказ свою заможність. Їхній маєток у рідній Зубрі давно вже став місцевим взірцем стилю «бикоко» (іронічна назва, якою активісти Майдану охрестили у свій час маєток генпрокурора Пшонки – кричуща розкіш без всякого смаку і стилю). А взагалі у їхній власності сотні об`єктів нерухомості і не тільки на Львівщині, земельні ділянки, дорогі авто і звичайно мільйони готівки у різних валютах. Місцеві ЗМІ склали навіть карту нерухомості Дубневичів: https://zaxid.net/zhurnalisti_stvorili_onlaynkartu_neruhomosti_brativ_dubnevichiv_n1405808. І то, ця карта застаріла, вона 3-річної давності, якщо я не помиляюсь, за останніми даними у власності братів і їх сімей зараз знаходяться 273 об`єкти нерухомості. Одним з цих об`єктів є кам’яниця у самому серці Львова — на площі Ринок. На початку 16 століття вона належала австрійському лікарю Гепнеру. Однак тепер вона належить Богдану Дубневичу – він купив її за майже 17 млн грн. Це пам’ятка архітектури, всіяна латинськими написами як ось: «Вхопити Бога за бороду», або ж «Де багатство, там і друзі».На першому поверсі цієї споруди її новий власник облаштував ресторан.

На одному із з'їздів БПП Богдан Дубневич «засвітився» у годиннику з платини Ulysse Nardin Forgerons Minute Repeater ціною від $213 500 до $305 000.

Якось у одній приватній розмові я почув, що на одній з зустрічей з педагогами на Пустомитівщині, Богдан Дубневич похизувався, що вартість його мештів є більшою, ніж річна зарплата вчителя.

Що можна сказати сказати у короткому підсумку? Опинившись у потрібному місці у потрібний час двоє звичайних хлопців, середньої руки підприємців розпочали сходження на бізнесовий та політичний Олімп по принципу «для досягнення мети всі засоби хороші», а метою були і є гроші. При цьому не дуже рахувались з буквою закону та не обтяжували себе якимись принципами та мораллю. Дійшли до того, що стали крутити свої афери вже майже відкрито, будучи впевненими у власній безнаказаності та вседозволеності. Але, як кажуть, «скільки нитці не витись, кінець все одно настане». Хочеться вірити, що це він власне і настає, попри те, що дотепер їм все сходило з рук… Поки писався допис, з`явилась інформація, що Кабмін ініціює передачу Новояворівської ТЕЦ, яка належала братам Дубневичам, групі «Нафтогаз України» для оплати заборгованості підприємства і відновлення опалювального сезону в регіоні. «Чем занималась частная компания-управитель все это время — с этим должны разобраться соответствующие правоохранительные органы … В каждой несостоятельности в решении проблемы есть имя и должность. Представители полиции этим занимаются. », — заявил премьер-министр работникам ТЭЦ – так пише видання OilPoint. Може дійсно, «поїзд зрушив» — влада стала боротись з олігархами? У цьому разі нинішня справа Дубневичів може стати «лакмусовим папірцем» для теперішньої влади – показати чи дійсно нова влада хоче боротись з засиллям олігархів і якщо так, то чи достатньо у неї для цього сил та засобів. Чи це просто переділ сфер впливу, намагання «віджати» бізнес і т.д. Час покаже, а поки що «ставлю на голосування» свої варіанти подальшого розвитку подій і фіналу історії:

1.Все «порішається» як завжди – комусь заплатять, з кимось домовляться, натиснуть і справа вчергове «заглохне».

2.У них «відіжмуть» бізнес (принаймні частину), позбавлять політичного і суспільного впливу і лишать у спокої.

3.Брати не стануть чекати фіналу, виведуть які можливо активи за кордон, що не зможуть – перепишуть на людей зі свого оточення і самі втечуть «за бугор».

4.Правосуддя восторжествує, брати отримають немалі тюремні строки з конфіскацією майна, сядуть у тюрму, а їхні статки поповнять бюджет держави.

Отож голосуєм… Або пропонуєм свої варіанти.

P.S. При написанні допису була використана інформація з відкритих джерел. Допускаю, що при викладенні фактів могли закрастись дрібні неточності, які не впливають на загальну суть сказаного. Всі висновки та твердження є моєю власною думкою.

 
 
Сторінки: 12