Мінфін - Курси валют України

Встановити
kingcity

kingcity

0 підписників12 підписок

Був на сайті 25 червня 2022 о 09:11

Чоловіча

Львів

принциповий тунеядець

На Мінфіні з 27 грудня 2015

Заблокувати

"Будь собою, інші ролі зайняті" – Оскар Уайльд

Записи

26

4 червня 2022, 21:24

Ви говорили, що нашої нації немає…

Як сильно сказано… Пройняло мало не до сліз... Джерело: видання «Obozrevatel» Українка Ілона Скала написала пронизливий текст про війну Росії проти України. У ньому йдеться про те, як повномасштабне вторгнення РФ змінило кожного українця і пробудило в ньому поклик крові. Це послання зачитав автор YouTube-каналу «Голосу душі» Андрій Федоров. Він розповів, що це відео він із командою записував уночі на підземній парковці, яку використовують як бомбосховище, ховаючись від російських снарядів «Я думав, ненавидіти вас сильніше вже неможливо. Але ви підняли нашу ненависть на якийсь позамежний рівень. Ви копнули такі глибини… Розбудили вікові поклади. Розлупили ядро землі і звідти ринула вогняна лава. Ми вас ненавидимо. Кожного, хто прийшов, хто підтримав і хто промовчав. І посилайте нах** всіх, хто намагається втюхати нам зараз якісь промінчики добра. На даний момент нам доступні дві опції: страх та ненависть. А ні, страх теж недоступний. Ми вас ненавидимо. Ви прийшли підло. Вночі. На. Нашу. Землю! Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей – дитинство. Ви вкрали у нас весну. Вона прийшла, а ми її не помітили. Але в нас буде ще багато весен, а ви вже потонули у темряві. Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів. І всі ці сто життів ми будемо ненавидіти вас. За наших сивих батьків, які мали б коротати собі час із вудкою, але йдуть у тероборону За дітей, які розливають коктейлі Молотова та народжуються під бомбами. За кожного загиблого. За кожне місто. За кожне вирване з корінням дерево. За зруйнований пологовий будинок. Але ми все відбудуємо. Найбільш віруючі з нас забули про смиренність і готові гризти вам горлянки та ламати хребти. Наше „що єси на небесах“ – відправити вас туди більше. Наше „амінь“ – щоб ви здохли. Ви казали, що ми не є нацією, що нас немає. Але зараз кожен українець у будь-якій точці світу почув поклик крові. Ці невідомі ниточки, судини, нейрони передали цей код нації, перетворивши всіх нас на добре налагоджений механізм, мурашник, де кожна мурашка тягне свою маленьку частинку. І з цих маленьких частинок ми викладемо вам похоронний курган і напишемо на ньому „нех** шастать!“. А потім наша ненависть мутує. Вона переросте у щось бридко-гидливе. І ми передамо це почуття світу як естафету. Отож. Доброго вечора, ми з України ».

+15

14

8 травня 2022, 13:33

Отак Задорнов «напророчив»… Сам про те не знаючи

Російський письменник і сатирик М.Задорнов був активним прихильником політики Путіна, поставив свій підпис на листі про підтримку анексії Криму, також відомий своїм українофобством та зневажливими сатиричними репліками по відношенню до України. Та чи міг він уявити, наскільки стане один з його номерів пророчим по відношенню до власної країни... youtu.be/d-091tGNFcU

+18

2

1 квітня 2022, 12:56

Неприємний допис про капітуляцію Росії, Крим і Донбас

Нижче наводжу статтю Романа Павлюка, віце-президента з технологій компанії Intellias. Як на мене реалістичний і тверезий погляд на нинішню ситуацію та подальші перспективи України в нинішній війні, без модних нині трендів — як без «урапатріотизму» та «зрадофільства», так і без «всепропальства». Згідний з автором відсотків на 80-90 винятком є лише деякі нюанси. Отже: Неприємний допис про капітуляцію Росії, Крим і Донбас Зараз буде дуже болючий для багатьох допис, тому якщо при його читанні відчуєте сильний butthurt (сильний пекучий біль ззаду нижче пояса) – я вас попереджав. Ніякої капітуляції росії не буде . І, відповідно, не буде угоди, де рф капітулює. Це АБСОЛЮТНО нереально. Капітуляція – це коли країна втрачає державність унаслідок військового тиску. Заставити втратити державність країну з найбільшим ядерним арсеналом – неможливо, бо ядерна доктрина рф каже прямо і однозначно: у випадку загрози втрати суверенітету і державності натискати «червону» кнопку. Тому про будь-яку згадку капітуляції рф забуваємо і більше ніколи не згадуємо в притомних дискусіях цю можливість. Репарацій не буде. Це наслідок з першого пункту. Країну, яка не капітулювала, заставити платити репарації неможливо. Їх навіть вимагати неможливо. Тому про те, що рф щось там навіть гіпотетично може і буде платити, – забуваємо. Як мінімум, до кращих часів. Крим не буде наш найближчих кілька років – це гарантовано. Так само, як і не буде він взятий військовим шляхом. Вторгнення в Крим з точки зору рф – це агресія і це розв’язує їй повністю руки до натискання на всі червоні кнопки. І не треба тут говорити про «міжнародно признані кордони» – рф і її ядерній доктрині на це начхати. Тому Крим поки не наш і на тому ставимо крапку з комою. Донбас нам зараз не потрібен за ту ціну, яку прийдеться заплатити , якщо би ми за нього воювали. Наступальна операція там обійдеться нам щонайменше в 10-15 тис загиблих і невідомо ще скільки покалічених (а нам, нагадаю, ще треба до того звільнити остаточно Північ і Південь). Там, в луганді, не буде нашої тероборони і не буде людей, які зустрічатимуть нас з обіймами, як на Сумщині. Там територія ворога, зомбі з промитими мізками, які нас ненавидять і проти яких ПРИЙДЕТЬСЯ проводити каральні операції, як це збирався робити «владімірскій омон», що згорів під Харковом. Тому *** – це поки no go. (Примітка: і Крим, і Донбас Україна має визнавати як свої території, на які згідно з міжнародним правом поширюється її суверенітет, але які є тимчасово окупованими. Це будуть ті гирі на ногах рф, які не дадуть їй розвиватися). З роісею прийдеться вести переговори і прийдеться щось підписувати. Якщо Україна буде гордо норовити і зривати переговори, вимагаючи від країн гарантів (а вони теж беруть участь в переговорах і тиснуть на роісю) нереальних умов, то врешті-решт на нас заб’ють (типу «ааааа, ну ви просто воювати хочете, а мир для вас другорядне!…») і тоді будемо воювати камінням і палицями, а нашій економіці остаточно настане гаплик. Наша позиція не настільки сильна, аби качати права по максимуму. Це треба признати нарешті і приземлитися в реальність. Тому скільки би не вартував папір, на якому напишуть той договір, – його треба підписати. І крапка. Так, роіся буде прописана у договорі про гарантії нашої безпеки . Це її тверда умова. Не пропишуть – війна продовжується, а з нею бомбардування міст, інфраструктури, цивільних і так далі. Як саме буде організована безпека – невідомо, але, скоріш за все, там не треба буде згоду всіх країн-гарантів, аби дати військову допомогу. Інакше це вже no go для нас. Так, з рф знімуть деякі санкції , якщо вона підпише мирний договір і виведе війська на лінію 22.2.2022. Західна культура передбачає структурність і однозначність: ти нагнітаєш – тебе карають більше, ти відступаєш і співпрацюєш – тобі йдуть на зустріч. Основні санкції не знімуть, зокрема блокування ЗВР і купівлю технологій. Але ембарго на нафту-газ можуть зняти або хоча б ввести квоти. Так що про це попереджаю зразу, аби не було зради. Ця наша війна, що триває зараз, – це не за Крим і Донбас, і тим більше не за Москву. Це за Київ, Львів, Маріуполь, Харків, Херсон і Чернігів. Це війна за нашу державність. І ми її вже виграли, бо ми, зокрема наша Армія, захистили наш сувернітет. Тому не треба задавати оте ваше «а як то так без Криму?! А за що тоді боролися!?» А за те, щоб назва «Україна» лишилася на карті! У підсумку: знімаємо «рожеві» чи якісь там окуляри, спускаємося в реальність, включаємо голову і перестаємо вже нарешті зрадо**бити. Нагадую, що ціль путіна – це знищення нашої державності і вона провалена повністю. У першу чергу завдяки нашим ЗСУ! Це якщо би питали «а за що ж ми тоді боролися». І ще раз нагадую, що існування України автоматично означає крах рф. Тому зараз нам не треба напрягатися ламати росію десь там насильно – нам просто треба активно відбудовуватися після війни, зокрема армію, а крах росії настане сам – процес там вже пішов, а з війною – прискорився на порядки. Вкладаємося в економіку! Підтримуємо Армію! Віримо в ЗСУ! Україна була, є і буде! Джерело: видання Zaxid.net

+30

41

10 березня 2022, 23:01

Головне — не «втомитися» від війни

Почався найбільш неприємний і паскудний період війни… Коли фронти стабілізувалися, а люди втомилися. Коли немає щоденної ейфорії від подвигів, а відео спалених колон і розкаяних полонених стає не подією, а буденністю. Коли локальні перемоги, яких вистачає, по емоційному заряду не йдуть у жодне порівняння з історіями захисників Зміїного чи аеропорту Гостомеля. Коли думаєш не по контр-наступ, а про те, як врятувати мешканців Маріуполя. Коли надії, що санкції проти країни-агресора розбудять сумління її громадян або завтра її розвалять, не збуваються. Бо не могли збутися в принципі. Коли західноукраїнські області переповнені біженцями, а полиці магазинів навіть у відносно спокійних регіонах заповнені все менше. І у цій ситуації головне «не втомитися». Бо саме на це і розраховує ворог, скидаючи чергові бомби на цивільних. Зрозуміти, що війна – це, здебільшого, не подвиги, а кров, сльози, біль і страждання. Зрозуміти, що війна не закінчиться завтра чи через місяць, а закінчиться невідомо коли. Але наша поразка почнеться тоді, коли ми пустимо в себе «усталость от войни». Тому цього ніяк допустити не можна. Джерело: видання Zaxid.net

+15

13

1 березня 2022, 12:52

Відсотки та кешбеки — армії та постраждалим від війни!

Сьогодні 1-е число. Банки виплачують відсотки на залишки по рахунках, по депозитах і т.д. У багатьох накопичились кешбеки, бонуси і т.д. Я сьогодні весь свій накопичений кешбек та отримані відсотки перераховую на підтримку ЗСУ. Закликаю інших приєднатися. Я не прошу навіть жертвувати якісь свої заощадження, зарплату чи доходи від бізнесу. Розумію — всім зараз важко, у багатьох зараз грошові надходження зменшишись чи взагалі припинились. Але думаю пожертвувати своїм пасивним доходом, хоча б за один місяць зможемо ми всі, а для армії — це не мала підтримка. Технічно здійснити це досить просто — у додатках багатьох банків з`явилась опція «Допомога ЗСУ». Також реквізити для переказу (для тих, у кого відсутня вищевказана опція): https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-vidkriv-spetsrahunok-dlya-zboru-koshtiv-na-potrebi-armiyi Слава героям ! UPD: у додатках деяких банків сьогодні побачив опцію «Допомога постраждалим». Закликаю не нехтувати і нею, це не менш важливо. Реквізити для переказу (аналогічно, для тих, у кого відсутня вищевказана опція): https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-vidkriv-rahunok-dlya-gumanitarnoyi-dopomogi-ukrayintsyam-postrajdalim-vid-rosiyskoyi-agresiyi

+15

24

13 листопада 2021, 15:15

Звернення до Альфа-банку

Про всяк випадок вирішив продублювати тут своє зверненя до Альфа-банку. https://minfin.com.ua/ua/company/alfa-bank/review/254998/ Можливо, буде від цього якийсь толк... Шановні працівники маркетингової, рекламноЇ і т.д служб Альфа-банку ! На протязі тривалого часу у гілці відгуків банку постійно з`являються хвалебні відгуки на адресу служби підтримки чи окремих працівників банку, які крім дифірамбів практично не містять жодної конкретики. Ці відгуки є однотипними по стилю написання та змісту, пишуться в здебільшого людьми, які зареєстровані на сайті безпосередньо перед написанням відгуку, або подекуди за декілька днів до написання відгуку і які так само щезають з форуму, написавши один, зрідка — два позитивних відгуки на адресу Альфа-банку. Не потрібно володіти видатними аналітичними здібностями, щоб здогадатись, що ці відгуки написані працівниками банку, або наближеними до банку людьми з метою підняти рейтинг банку. Але «набиті» таким чином зірки не сприяють позитивному іміджу банку і підняттю його реального рейтингу. Навпаки — це скоріш відверне частину діючих та потенційних клієнтів від банку. Гілка відгуків Альфи все більше стає нечитабельною — знайти корисну інформацію за купою такого інформаційного сміття стає все важче. Я, як клієнт банку, зацікавлений у конструктивному обговоренні його діяльності, висвітленні здобутків і проблем банку.Як читач і дописувач Мінфіну — у отриманні об`єктивної і повної інформації і обміні думками з іншими учасниками форуму.Тому переконливо прошу банк припинити публікацію таких «опусів» і не засмічувати форум різним «інфосміттям». Я далекий від ілюзії, що банк визнає свою причетність до цих відгуків, зрештою це і не важливо. Але сподіваюсь, що подібного «трешу» віднині у гілці банку більше не з`явиться.

+26

15

24 серпня 2021, 00:52

Хто пам`ятає свій 24 серпня 1991 — поділимось спогадами?

Сьогодні у нашої країни ювілей — 30 років відділяють нас від того дня, коли Україна проголосила суверенітет і стала незалежною державою.Я думаю, багато наших форумчан були свідками, а може й учасниками тодішніх подій.Звичайно, час стирає спогади і почуття.Але можливо знайдуться ті, у кого на пам`яті ці, без сумніву, доленосні події і хто захоче поділитись своїми спогадами про цей день. У мене він залишився у пам`яті навіть у деяких дрібницях – так, ніби це відбулось тиждень-другий тому. У серпні-вересні 1991-го я, як курсант військової кафедри свого ВУЗу, проходив військові збори у одній з частин ППО у місті Стрий.У інституті я навчався за спеціальністю «Електронні прилади та пристрої», відтак на військовій кафедрі нашою спеціальністю були радіолокаційні станції (звичайно, освоювали і загальновійськові навики), після цього проходили завершальний практичний вишкіл у відповідній військовій частині. 24 серпня 1991р. припало на суботу.Позаду був напружений тиждень – у 1-й половині цього тижня розпочався і закінчився так званий «серпневий путч» або заколот ГКЧП («Государственного комитета по чрезвычайному положению») – спроба групи високопоставлених радянських урядовців-консерваторів захопити владу в країні з метою не допустити розвалу СРСР і звернути країну з того шляху змін, яким вона йшла.У цей період у частині була об`явлена повна бойова готовність, проводились заходи на випадок загострення ситуації, а нас морально готували до того, що можливо доведеться взяти в руки зброю і виконувати бойові накази. Але, на щастя, до цього не дійшло. Погода у цей день видалась чудовою – сонячною, але не спекотною, легкі хмаринки на небі та приємний вітерець.Чого не скажеш про мій настрій – він був препаршивий.На вихідні нас відпускали додому – за винятком тих, хто був задіяний у нарядах, чергуваннях і т.д.От і мені у цей день «випала честь» замість поїздки додому виконувати обов`язки помічника чергового по КПП.Після ранкового «построения» я сумним поглядом провів своїх «сослуживців», які бадьорим кроком рушили до воріт частини.Кожен з них уже складав плани на вихідні – у когось текла слинка при думці про гарячий борщ і вареники, які чекали його на домашньому столі, хтось намірювався посидіти з друзями за гальбою пива чи піти на дискотеку у клуб, ну а хтось вже був під владою романтичних почуттів від очікування скорої зустрічі з дівчиною… А мої перспективи на найближчу добу обмежувались тісною кімнаткою чергового з убогою обстановкою – стіл, дві табуретки, тапчан та шафа, все це приблизно мого віку.Отже, поки мої товариші покидали розташування частини, я поплівся на збройовий склад – отримати штик-ніж (атрібут моєї тимчасової посади, правильніше було б сказати багнет-ніж, але так тоді просто ніхто не говорив), а звідти – на ввірений пост, по дорозі проклинаючи своє лихе везіння та радянську армію з міністром оборони включно.Там з видом каторжника, який щойно прибув на місце відбуття покарання, я доповів черговому, помічником якого був призначений, що «курсант kingcity…бла-бла-бла…явился» і почувши у відповідь «вольно», понуро опустився на табуретку.Мій начальник лише хитро посміхнувся, спостерігаючи за мною – старий служака чудово розумів мій настрій.Як не дивно, я досі добре пам`ятаю його зовнішність – високий, міцно збитий чолов`яга, років 45-ти, з рудими вусами, пожовклими на кінчиках від тютюнового диму, в званні старшого прапорщика. Отак розпочався день – нудний і одноманітний.Час від часу виїзджала-заїзджала якась машина – потрібно було відкрити-закрити ворота… Подекуди хтось виходив-заходив у частину – цей факт фіксувався у журналі… До когось з солдат приїхали родичі – потрібно було його викликати… Оце й усі заняття.Періодично ми з «шефом» заводили розмови про те та про се, та ходили по черзі на перекури – зачасту навіть не від бажання покурити, а просто згаяти час.Взагалі курити я кинув уже давно, але у студентські часи мав цю звичку.Трохи урізноманітнював наше буття маленький радіоприймач, з якого почергово звучали музика, розважальні передачі та новини.Так минув день і непомітно настала ніч.Теми для розмов якось вичерпались, крім того у мене від непомірної кількості викурених за день сигарет почала боліти голова.Ми мовчки сиділи, думаючи кожен про своє. «Прапор» глянув на годинник і взяв у руки радіоприймач, щоб настроїти його на хвилю, по якій мали транслюватись новини. І тут… Рівний і виважений голос диктора промовив, що Верховна Рада України прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України.Спочатку ми й не усвідомили значення цих слів і просто нерозуміюче-здивовано переглянулись. І тут «осенило» — та ж сталося! На карті світу з`явилась нова держава – Україна! Наша держава! Начальник мій вигукнув: «Звершилось, бл… ь !» і підтвердив свою радість забористим, цвітастим мовним зворотом, який не підлягає цитуванню. Та й повторити його докладно я навряд чи зміг би – такі багатоповерхові мовні конструкції вміли будувати лише прапорщики радянської армії: ).Мої почуття я не можу описати однозначно. Це і гордість – таки змогли! І трохи сум – і що, всі інші республіки, які входили до складу СРСР – тепер «заграница»? І хвилюючо-азартне відчуття невідомості – а що ж далі? І відчуття радості – все, тепер починається нове життя, радісне й безхмарне. Причому, без сумніву, почнеться це життя якщо не завтра, то з наступного тижня точно. Звичайно, майбутня реальність виявилась далеко не такою райдужною, як у той момент видавалось.Але тоді ми ще цього не знали… Коли вгамувались наші перші емоції, ми привітали один другого рукостисканням.І якогось оживились – пропала нудьга, ми стали обговорювати новину, висувати різні версії майбутнього розвитку подій і т.д. Так і проговорили до самого ранку – до закінчення нашого чергування. Щоб логічно завершити свою розповідь, додам, що десь за тиждень-півтора ми, курсанти військової кафедри, складали іспит на отримання офіцерського звання, по якому отримали звання лейтенантів запасу… невідомо якої армії. Радянська вже була «не в тему», української ще офіційно не існувало… І до останнього дня зборів на наших пілотках і поясних пряжках красувалась п`ятикутна зірка з серпом і молотом.По отриманню звання ми мали складати присягу – знову таки, давати присягу СРСР, про відокремлення від якого щойно оголосили, було недоречно, української присяги ще не існувало.Тому ритуал приведення до присяги був відкладений на невизначений час, а ми на наступний день після складання іспиту просто залишили військову частину і повернулись до звичного студентського життя – щоб через рік отримати дипломи і шукати своє місце у новому суспільстві, у новій країні, адаптуватись до нових законів життя і моральних цінностей – багато з того, що нам прищеплювали з дитинства і до цього часу, раптом виявилось неактуальним… До речі, хоча свій диплом я отримав через рік після проголошення незалежності, але на ньому теж витиснений радянський герб з серпом і молотом.Але це вже зовсім інша історія… Отак я зустрів прихід державності України. Може, хтось пам`ятає свій день 24 серпня 1991 – що він тоді робив, як його провів? Маєте бажання – поділіться спогадами…

+30

28

1 квітня 2021, 20:49

Обмеження комісій на еквайринг: чи буде хід у відповідь?

Уряд готує чергове «покращення» — планується примусово обмежети комісію банків за надання еквайрингових послуг, встановишши її максимальний розмір на рівні 1% від суми транзакції.Промоніторивши еквайрингові тарифи основних банків-надавачів цих послуг — Приватбанка, Аваля, Ощадбанка, Альфа-банка, ПУМБа, можу сказати, що на сьогодні середній розмір цієї комісії становить 2%. Отже, фактично мова йде про уполовинювання доходів банків від цього виду операцій. Ініціатива викликала досить жваве обговорення, основним мотивом якого було питання, яким чином на це відреагують банки і бізнес — чи будуть банки якимось чином шукати шляхи компенсації втрати частини доходу і чи знизять ціни продавці і надавачі послуг у зв`язку із зменшенням витрат (комісії, яку вони платять банку за обслуговування карткових розрахунків). Відступивши трохи від теми, скажу, що особисто я категорично проти втручання держави у ринкові процеси в цілому і у тарифну політику банків зокрема. Винятком можуть бути випадки, коли є факт зловживання монопольним становищем, або коли очевидною є змова учасників ринку. Для мене таке втручання є відголоском «планової економіки» — коли ціноутворення було повністю у руках держави. Наслідки відомі... Однак повернемось до обговорюваної ініціативи і її можливих наслідків. У своїх дописах я періодично звертаюсь до історичних аналогій, тому наведу два приклади і тепер (вірніше, нагадаю, я їх вже наводив у своїх коментарях): 1. Початок 2000-х. НБУ вирішив взятись адміністративними методами регулювати курси обміну валют. Курс обміну прив`язали до офіційного курсу НБУ (відхилення від нього допускалось не більше ніж на певний відсоток в одну і другу сторону), також обмежений був розмір маржі між купівлею-продажем валюти.На жаль, не пам`ятаю цифр — розміру цих обмежень.Реакція банків не забарилась — вони ввели додаткову комісію за здійснення операції обміну.На табло з курсами обміну валют з`явилась стрічка: « + комісія (n) % від суми операції ». 2. Друга половина 2000-х. Уряд вирішує знизити ввізне мито на мобільні телефони з метою зменшення «сірого імпорту» та зниження цін. Якщо я не помиляюсь, знижене мито було на 10%. Але ціни на телефони від цього не знизились від слова «зовсім».Тоді я і спитав свого товариша — співвласника мережі магазинів цифрової техніки, чому так.Його відповідь була: «а навіщо? Вони і по існуючих цінах непогано продаються». Що ми бачимо? На спроби держави обмежити дохід, банки шукають шляхів «вирівнювання ситуації», тобто компенсації недоотриманого прибутку шляхом коректування тарифів — наприклад, введенням нових комісій (чи підвищенням існуючих). Хочу зауважити, що тоді мова йшла про значно менше обмеження доходу. Сподіватись, що банк не буде шукати шляхів компенсації втрат при уполовиненні доходу — як мінімум, наївно.Інше питання — як це буде здійснюватись. Відміна різних «плюшок» і введення додаткових комісій для держателів карт може викликати відтік клієнтів.Тому, скоріш за все, банки будуть шукати варіантів «ті ж яйця, тільки у профіль» — введення додаткових комісій для бізнесу, з тим розрахунком, щоб дохід від них компенсовував втрати від зменшення комісії за еквайринг (тобто щоб витрати продавців залишались на тому ж рівні). Щодо цін на товари і послуги — як видно з відповіді бізнесмена, не буде продавець без необхідності знижувати ціну на товар — тобто поки товар нормально продається, не залежується на прилавку, ніхто знижувати ціну на нього не буде. Мене у коментарях звинувачували в однобокості — мовляв я допускаю зміну тарифів банку, але не допускаю зміну цін рітейлом. Це не так, ніякої однобокості немає. Закони ринку однаково діють і для банків і для продавців товарів/надавачів послуг. Але будь-який бізнес (і банківський в т.ч.) прагне отримання максимально можливого доходу і буде робити для цього все можливе. Та й зменшення ціни на 1% не зробить товар привабливішим для покупця — того, хто готовий заплатити за річ 1000 грн., ціна у 1010 грн. не відштовхне. Зрештою, щоб не бути голослівним, на протязі вчора-сьогодні провів невелике опитування. Трьом представникам бізнесу з різних сфер задав одне і те ж питання: чи знизять вони ціни при зменшенні тарифу на еквайринг. Ось результати (зі слів опитаних): 1.Власник невеликого продуктового магазину, який знаходиться біля мого будинку. Взагалі йому зручніше працювати з готівкою, термінал він встановив, тому що про це просили багато постійних клієнтів (в т.ч. і я) і він би його з радістю «здихався». Знижувати ціни не буде — вважає, що його ціни і так достатньо конкурентні, та й коли встановлював термінал, то цін не піднімав, отже не буде їх знижувати тепер. 2. Власник двох ювелірних магазинів. У нього і так ціни досить динамічні, є знижки 10 — 20 -25 %, цей 1% тут ні на що не впливає і заради нього переписувати цінники він не буде. 3.Згадуваний вище співвласник мережі магазинів цифрової техніки.Зауважу, що за ці роки у них розширився перелік напрямків діяльності — з`явилась торгівля годинниками та, брендовим спортивним одягом. Його відповідь була негайна і категорична — «звичайно, ні». Причини: 1) існують товари, ціну на які вказує виробник (retail price) і навіть при наявності бажання вони її не змінять; 2) при визначенні ціни на товар керуються у першу чергу, ситуацією на ринку — попитом, пропозицією, цінами у конкурентів і т.д., затрати на еквайринг не належать до визначних факторів; 3)хоча доля безготівкових розрахунків зростає, більшість покупців поки що платить готівкою. При готівкових розрахунках є свої затрати, ставити дві різних ціни — для готівкових і безготівкових розрахунків ніхто не буде. Співвідношення готівкових розрахунків до безготівкових у їхній мережі — приблизно 60: 40. 4) традиційний аргумент — навіщо знижувати ціну на товар, якщо він нормально продається по існуючій ціні. Виглядає, що «цінопаду» не буде... Наміри банкірів мені, на жаль, з`ясувати не вдалось. Головні офіси більшості банків знаходяться у Києві, там у мене немає таких знайомих, які могли б дати інформацію з цього приводу. З тих банків, головні офіси яких знаходяться у нашому місті, мені вдалось поспілкуватись лише з одним. Але там мені відповіли, що ще цього питання не розглядали. Одним словом, якщо цю постанову приймуть — зміни однозначно будуть. У кращому випадку нейтрального характеру. Позитиву очікувати не доводиться.У всякому разі я на нього не розраховую.

+30

84

25 березня 2021, 19:13

Чекаєм нових крадіжок з карт ?

Щойно стихла історія з крадіжками коштів з карт ПУМБа та ще кількох банків. Схоже, назріває нова. Якщо вірити автору, то й контактний номер телефону не рятує. " На власній сторінці в Інстаграм у сторіс відомий тернопільський бізнесмен, власник видавництва «Заза Принт» і Західноукраїнської книжкової фабрики Артур Карпюк розповів, як шахраї зняли з його рахунків усі гроші ще й відкрили кредит на його ім'я. «Якимось чином зловмисники заволоділи моїм номер мобільного телефону „Київстар“, який до речі на контракті, отримали смс на мій номер телефону, через який я зараз записую це відео, ввійшли в систему „Мій Київстар“, не зрозуміло як, і включили перереєстрацію на інший номер телефону, зайшли в ситему „Приват 24“, почистили усі мої картки, більше того відкрили ще кредит на 32 тис грн., - відзначив Артур Карпюк» ." Більше тут: https://ternopoliany.te.ua/zhittya/56803-znialy-vsi-hroshi-i-vidkryly-kredyt-kyivstar-ta-pryvatbank-pochystyly-ternopilskoho-biznesmena-na-kruhlenku-sumu-video#

+30

44

23 жовтня 2020, 20:04

«Ти» і «Ви» - трохи про етикет, історію та взаємовідносини у суспільстві.

З появою суспільства стали з`являтись і розвиватись різного роду градації між його прошарками – вікові, соціальні, статусні і т.д. І відповідно стали з`являтись різні форми звертання при спілкуванні між собою представників різних суспільних груп та прошарків. З плином історії змінювались державні устрої, мінялась соціальна вертикаль, правила суспільної поведінки а відповідно і правила етикету і форми звертання – одні відмирали, з`являлись нові, а деякі дожили і до наших днів, зокрема і форми звертання «ти» і «ви». Перш ніж говорити про правила їх вживання, їхнє місце у суспільних стосунках та етикеті, хотілось би звернутись до історії – коли і як з`явились ці форми, як застосовувались у спілкуванні у різні часи у різних народів і тоді перейти до нинішніх часів. Появу цих форм звертання вчені відносять ще до часів Римської імперії, де було прийняте звертання на «ви» до правителів. За однією версією – так як імператор міг мати кілька титулів («імператор римської імперії…», «повелитель земель… », «владика країв…» і т.д.), тобто фактично уособлював в одній персоні кількох осіб, то і звертатись до нього потрібно було у множині – на «ви». За іншою – після поділу Римської імперії на Західну та Східну у ній з`явилось два імператори, які практично весь час були разом – на урочистотях, зібраннях, навіть «офіс»: ) у них був один. Зрештою і самі вони були братами – Аркадій та Гонорій, сини імператора Феодосія Великого. Тому і звертались до них у множині – «Ваша Величність». Далі – у різні часи у різних народів форми звертання розвивались і трансформувались, змінювались правила їх вживання. Так, у Німеччині у 16-му ст. існувало навіть не дві, а чотири форми звертання і вживались вони виключно в залежності від соціального статусу особи, до якої звертались.В Англії були форми звертання «you» («ви») і «thou» («ти»), «thou» відмерло у 17 ст., залишившись хіба у текстах древніх молитов. На Русі здавна була прийнята лише одна форма звертання – «ти». Так звертались навіть до царя. Звертання на «ви» у російську (а за нею і в українську) мови прийшло відносно пізно – у XVI ст. боярин Андрій Курбський став одним з перших, хто став вживати таку форму, взявши це з модного тоді польського етикету, а у 1722р. Петро I закріпив її законодавчо у своїй «табели о рангах». Ця «табель» не враховувала вікову різницю чи близькість стосунків – виключно соціальний стан. Нижчестоячий у цій ієрархії повинен був звертатись до вищестоячого на «ви», вищестоячий до нижчестоячого – на «ти».За порушення цього правила накладався штраф, при чому він накладався як за звертання до вищестоячого на «ти», так і за звертання до нижчестоячого на «ви». Щось подібне згодом з`явилось і в Україні — у 1756 р. гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Потрібно відмітити, що не дивлячись на всі табелі і укази, звертання «ви» майже не прижилось серед сільського населення і селяни вперто продовжували «тикати» навіть при звертанні до царя. З часом звання та титули, перераховані у «табели», стали відмирати, а з ними відмерла і сама «табель». І в середині ХІХ ст. вибір форми звернення «ти» чи «ви» став явищем виключно соціальним – форма звертання визначала соціальний статус людини. Високопоставлені чиновики вимагали до себе звертання на «ви» на знак поваги, самі при цьому «тикаючи» підлеглим. У той же час до людей «без чинів і звань» стало приходити усвідомлення, що така ситуація є принизливою і з`явились спроби її змінити – так, наприклад, серед вимог повсталих робітників Ленських копалень у 1912р. була і така: «рабочих называть не на ты, а на вы». А після лютневої революції 1917р. у наказі № 1 Петроградської Ради від 1 березня 1917 року по армії було сказано: «обращение на ты отменяется совершенно».Хоча наказ цей виявився нежиттєздатним. Жовтневий переворот 1917 року разом із радикальною зміною соціального устрою приніс світу і нову форму суспільства, яку у 1920-і роки стали називати «новая общность людей – советский народ». Як хтось пожартував, «общество из светского превратилось в советское». Прийшла ера «власти рабочих и крестьян» — до керівництва державою прийшов пролетаріат, який не був переобтяжений культурними цінностями та нормами етикету. В міста хлинула маса народу, який звик «тикати» всім і кожному, а по звертанню «ви» визначалась людина «білої кості» — представник інтелігенції чи потомок дворянства, який сприймався як ворог. В повсякдення увійшло «ти» у поєднанні з фамільярним «товарищ» — це стало знаком соціальної близькості і поєднання спільною метою (побудовою комунізму). Сформувалась і своєрідна манера поведінка – така собі грубувата недбалість. Лише у кінці 1920-х – на початку 30-х у етикет спілкування стало повертатись звертання «ви». Можливо, це відбулось завдяки тому, що доступ до освіти отримали всі прошарки населення, а не лише привілейовані. Взагалі, як на мене, пізній (повоєнний, десь з 60-х років) радянський етикет став такою собі сумішшю пролетарської фамільярності, відголосків петровських табелей (чинопоклонство), намагання наслідувати західні «правила доброго тону», підглянуті у фільмах чи журналах, які просочувались на терени «країни Рад» чи почуті від тих, кому довелось побувати за «залізним занавісом», та «заповідей», прописаних у так званому «моральному кодексі будівника комунізму». Етикет у побуті та повсякденному житті трохи відрізнявся від офіційного. Перше, чим він відзначався – вважалось нормальним, що старший «тикає» молодшому за віком, навіть якщо він звертається до дорослої людини. До старших прийнято ж було звертатись на «ви» та по-імені й по-батькові.Такі форми, як «пан, пані» не використовувались – це вважалось проявом «буржуазності», яка була неприйнятна для «советского человека», а загальноприйняте тоді «товарищ» вживалось в основному на офіційному рівні. Взагалі, на всяких офіційних заходах прийнято було звертання лише на «ви» у поєднанні з «товарищ»+ прізвище, ну або з іменем+по-батькові. Аналогічно, коли у різних офіційних зверненнях чи новинах мова йшла про високопоставлених осіб чи керівників держави, обов`язковою формою було «товарищ»+прізвище ну або прізвище+ім`я+по-батькові. Поєднання на кшталт нинішнього «Президент України » було недопустиме. У статуті радянської армії було прописано, що «военнослужащие обязаны обращаться друг к другу исключительно на Вы», але реально цього дотримувались хіба на парадах та якихось «зразково-показових» заходах – в реальності старші по званню безбожно «тикали» молодшим, вимагаючи чи при цьому звертання до себе на «Ви». Зрештою, наскільки я можу судити, зустрічається таке і зараз. У ВУЗах навпаки, дуже рідко викладачі дозволяли собі «тикати» студентам. Я сам пам`ятаю, як ставши у 1987 р. студентом, був гордий від того, що поважні люди, сивочолі доценти та професори звертались до мене, 17-річного «юнця» та таких же як я моїх одногрупників, на «ви». Ну і звичайно на «ви» прийнято було звертатись до незнайомої людини – що є і зараз (принаймні прийнятим). Що ж маємо у нинішній час? Для початку подивимся, як прийнято звертатись один до одного у інших країнах і тоді перейдемо до наших реалій. Взагалі, як на мою думку, найбільш раціонально це вирішено в Англії (та відповідно у англомовних країнах). Форма звертання лише одна – «ю» (you), тобто «ви» (з цього приводу є старий жарт, що англієць навіть до своєї собаки звертається на «ви»). Немає також по-батькові. В офіційному спілкуванні чи при звертанні до незнайомого (-ої) вживається містер/місіс/міс (mister/missis/miss). Є ще, правда, звертання «сер» (sir). Але в Англії воно вживається лише для звертання до титулованих осіб (лицарського звання), в інших англомовних країнах – на знак пошани до особи з високим соціальним статусом, до начальника, чи старшого по званню (у армії). Вживається також при звертанні до клієнта у різних закладах – наприклад, таку форму звертання часто використовують офіціанти у ресторанах чи клерки у банках. Зі свого відносно недавнього досвіду скажу, що власне так звертався до мене офіціант ресторану швейцарського готелю, у якому я жив. Може також використовуватись при звертанні до незнайомої людини, як підкреслення поваги. Тобто до рядового англійця (назвем його умовно Джон) більшість людей, з якими він спілкується, так і буде звертатись – Джон. Для близької родини та друзів він може бути Джонні. У офіційному та діловому спілкуванні, а також при спілкуванні з незнайомими чи малознайомими – містер Джон, в окремих випадках – сер. І звичайно, всі будуть говорити йому «ви» (you) – іншого просто не дано.Все. В італійській мові є дві форми звертання – Lei (Ви, пишеться обов`язково з великої букви) і tu (ти).Звертання Ви вживається при офіційному спілкуванні і при спілкуванні між незнайомими людьми. Після знайомства у переважній більшості випадків італійці переходять на ти, незалежно від вікової різниці. Звичайно є і винятки – цього не буде при спілкуванні учня з професором чи пацієнта з доктором, маються на увазі більш побутові ситуації. У Німеччині та Франції спілкування є досить регламентованим, зокрема спілкування між начальниками та підлеглими. Звертання на «ти» допустиме лише між колегами, які достатньо добре між собою знайомі. Ну і звичайно між близькими людьми.Розповсюдженим є вживання різних звань – «доктор», «інженер», «професор», а при їх відсутності – «колега. Хоча, як пишуть деякі джерела, «ти» в останній час починає превалювати. В Іспанії ситуація приблизно подібна до нашої: «ти» для друзів, рідних, близьких по віку і статусу, (навіть малознайомих). «Ви» — для незнайомих, старших по віку, вищих по статусу. А от в Португалії «Ви» використовується в основному для офіційного спілкування, в повсякденному житті превалює «ти». Цікава ситуація в країнах Скандинавського півострова – звертання «ви» практично не вживається ні в розмовному ні в письмовому спілкуванні. Воно залишається лише по відношенню до осіб королівської династії. А у Фінляндії пішли ще дальше – часто звертання на «ви» там носить майже образливий характер. А от у деяких східних мовах (японська, корейська, в`єтнамська) взагалі уникається вживання займенника для прояву ввічливості.Зокрема, в японській існують спеціальні форми дієслів для звертання до людей різного статусу і вираження поваги. Повернемось до наших реалій. Нинішні спеціалісти з питань етикету стверджують, що звертання на «Ви» є обов`язковим у наступних випадках: 1. Незалежно від віку та соціального походження — в офіційному середовищі, при зверненні до малознайомого або ж незнайомого. При цьому, звернення на «Ви» до людини, що досягла 25 років, доповнюється ім’ям і по батькові; до тих же, кому від 15 до 25 — найчастіше тільки повною формою імені. 2. При спілкуванні з людиною, яку зустріли вперше. 3. У спілкуванні між товаришами по службі, у разі присутності при цьому сторонніх осіб. 4. Під час ділового спілкування у разі відсутності неформальних відносин між людьми. 5. До колег під час конференції, симпозіуму, тощо, незалежно від форм спілкування з ними у неформальній обстановці та у вільний від роботи час. 6. При спілкуванні лікаря з пацієнтом, незалежно від обставин. 7. Журналістами під час інтерв’ю навіть з добре знайомими людьми. 8. При зверненні до учнів старшої та середньої школи, що підкреслює шанобливе ставлення і відзначає зрілість особистості. 9. По відношенню до людей старшого віку — разом з ім’ям і по батькові. 10. В офіційній обстановці навіть по відношенню до добре знайомої людини. Звертання на «ти» допустимо: 1. У сім’ї, що є свідченням близьких відносин. Хоча і сьогодні де-не-де зберігається традиція звернення до батьків на «Ви». 2. У неофіційній обстановці при зверненні до хорошого знайомого, колеги, друга, до дітей. 3. У школі при зверненні до дитини до 9 років. Чітких правил, що регулюють перехід з «Ви» на «ти», немає, але практика спілкування встановила певні орієнтири. Отже: 1. Не можна приймати одностороннє рішення про перехід на «ти», особливо це стосується підлеглої людини, так як це може бути сприйнято як фамільярність. 2. Старший може запропонувати молодшому перейти на «ти», однак це жодною мірою не зобов’язує молодшого погодитися на такий перехід, незважаючи на вікову різницю. 3. Перехід на «ти» з людиною, з якою існує велика різниця у віці та соціальному статусі, можливий виключно за бажанням обох співрозмовників. 4. У відносинах між чоловіком і жінкою пропозицію про перехід на «ти» має виходити виключно від жінки. Це правило не так суворо дотримується при ділових відносинах. Що ж маємо насправді на сьогоднішній день? Чи дійсно ці правила повноцінно працюють? Поділюсь трохи своїми спостереженнями та роздумами. Передовсім хотілось би зупинитись ще на двох моментах – спілкування у мережах (Інтернеті) і у робочих колективах. Напевне багато хто, особливо старше покоління IT-спеціалістів (або як колись казали «комп`ютерщиків»), пам`ятає ще часи «доінтернетні» та період «раннього» інтернету, коли він був ще задоволенням дорогим і не всім доступним. Власне тоді ентузіастами була створена некомерційна мережа FIDO, яка служила як для обміну особистими повідомленнями (нетмейл-ом) так і для публічного обговорення різних тематичних питань у «ехоконференціях» або просто «ехах» — прообразах нинішніх форумів. У 1990р ця мережа прийшла в СРСР (потім СНД) і була популярною аж до початку 2000-х, як недорога альтернатива Інтернету. Контингент користувачів мережі був у більшості однорідний – молоді люди, спеціалісти чи любителі по різних технічних напрямках. Там і склалось неписане правило – спілкувались всі між собою виключно на «ти».Потім частково це правило перекочувало в інтернет – мовляв, в інтернеті люди один одного не бачать, тому там усі рівні, крім того різні форуми та площадки для спілкування багато хто вважає свого роду «клубами по інтересах», тісним колом, а відповідно і вважає доцільним там спілкування на «ти».Хоча приймати це правило, чи ні – особиста справа кожного. Спілкування у робочих колективах теж має свої особливості. Прийнято вважати, що до начальника потрібно звертатись виключно по-мені та по-батькові і обов`язково на «ви», незалежно від його віку. Начальник же може звертатись до підлеглих по-імені та по-батькові чи просто по-імені, але обов`язково на «ви». Але багато «руководящих лиц» нехтують цим, вважаючи, що вищий службовий статус дає їм право спілкуватись з підлеглими зверхньо – спілкуються з ними на «ти», часто навіть не звертаючи уваги на те, що підлеглий по віку значно старший.До речі, зауважив, що деякі начальники навіть зі своїми колишніми підлеглими продовжують спілкуватись у тій же манері. Спілкування ж між колегами залежить від самого колективу і атмосфери, яка там склалась.У одних колективах дотримуються більш офіційної манери спілкування, у інших – тих же правил, що у побуті і позаробочому спілкуванні, а є колективи, де прийнято вважати, що всі працівники – це одна спільнота, яка «тягне спільну лямку» і тому там спілкуються на «ти» без врахування вікових різниць.У деяких молодих компаніях проєвропейського зразка допускається (чи навіть схвалюється) спілкування на «ти» без врахування не тільки вікових різниць, а й службових статусів. Як приклад – моя донька працює бухгалтером в ІТ-компанії. Зі своїм директором вона спілкується на «ти», незважаючи на різницю у службовому становищі, та й у віці (12-13р). Ну а тепер про напевне найобширнішу область спілкування – побут, повсякдення, оточуючі нас знайомі, малознайомі та незнайомі люди і т.д. На етикет, манери спілкування та форми звертання не можуть не впливати процеси, які відбуваються у суспільстві – переоцінки моральних та суспільних цінностей і відповідно зміни етичних орієнтирів.І на жаль, такі явища, як моральна деградація та примітивізація посідають не останню роль у трансформації нинішнього суспільства. Помічаю в останні роки скептичне чи навіть презирливе ставлення частини суспільства (особливо її молодих представників) до звертання на «ви». Хтось вважає це анахронізмом і пережитком минулого, хтось проявом надмірної манірності, хтось просто не бачить у цьому змісту і т.д. Проаналізувавши своє спілкування з оточуючими (з близькими і не дуже), зауважив такий цікавий момент: люди мого віку або старші схильні більше до спілкування на «ви», часто ще з додатком «пан/пані». Покоління ж молодше більше тягнеться до «тикання». Звертання навіть до малознайомої людини чи до старшої по віку просто по імені вже давно стало нормою. Сам кілька разів був свідком ситуацій, коли молоді люди віком 20-22р. «тикали» тим, кому за 40, а то й за 50. Причому що цікаво – часто це не було викликане бажанням образити чи принизити – вони просто вважали це нормою. Мало того, минулого року була ще така ситуація: в гості до моєї тоді 9-річної племінниці Соломії прийшов однокласник. Вони вирішили вийти погуляти, але звичайно потрібно було спитати дозволу у її матері. І тут малий вирішив проявити ініціативу – звернувся до моєї сестри, матері своєї однокласниці (40 р.) з питанням «чи ти пустиш Соломію погуляти»? Звичайно, були зроблені відповідні зауваження і більше такого не повторялось, ну але сам факт говорить про деякі особливості виховання. Чим це пояснити? Важко сказати.Можливо це є частина загальної моральної деградації і примітивізації цінностей, які, на жаль, можемо спостерігати у суспільстві. Дехто вважає, що спілкуватись треба по принципу «будь простіший і тоді до тебе люди потягнуться» і відповідно «тикає» всім підряд.В зв`язку з цим згадується прочитана колись історія – у однієї молодої жінки чоловік звик «тикати» всім без розбору.Так от, вона написала, що із-за цього у неї у свій час ледь не зірвалось весілля – коли вона привела нареченого на знайомство зі своїми батьками, той одразу почав їм «тикати». Звичайно, від такої «простоти» батьки нареченої до майбутнього зятя не потягнулись і їй вартувало потім великих зусиль загладити цей інцидент.Можливо, як я вже писав, все більше людей вважає «ви» анахронізмом, мовляв у розвинутих країнах від цієї форми звертання дедалі більше позбавляються.Хоча це твердження суперечливе. Є ще одна версія – зміна меж вікових періодів. Що я маю на увазі? Згадаємо твори деяких класиків. У Пушкіна є фраза «в комнату вошел старик лет 30». Ю.Тинянов: «Николай Михайлович Карамзин был старше всех собравшихся. Ему было тридцать четыре года – возраст угасания». «Дряхлому старику» — чоловіку Анни Кареніної було 48 років. «Старикану» кардиналу Рішельє на момент подій, описаних в романі А.Дюма «Три мушкетери», а саме осади Ля-Рошелі, було 42 роки. Тобто у ті часи людина після 30-ти вважалась вже літньою, а після 40-ка то і взагалі «стариканом».Тепер візьмем не такі далекі радянські часи. Дитинство закінчувалось приблизно років у 16. Можна вже було відвідувати фільми з розряду «крім дітей до 16» — були і такі тоді. Молодість закінчувалась ближче до 30. Навіть у комсомолі (ВЛКСМ — всесоюзній ленінській комуністичній спілці молоді) була гранична вікова норма перебування у її членстві — 28 років, вважалось що далі вже людина під поняття «молодої» не підпадає.Після 30-ти – це вже був цілком зрілий вік, хоч і ще не літній, але досить поважний і статечний.Як ностальгічно співав тоді Ю.Лоза: «Мне уже многое поздно, мне уже многим не стать… Вот мне и стало за тридцать – самое время мечтать». 40 – це був вік уже літній, ну а після 50-ти могли і в «старпери» записати. Що маємо тепер? Ще у 2012-му ВОЗ запропонувала наступну вікову градацію: до 25років – це період дитинства та юності, 25-44 – молодість, 44-60 – зрілість, 60-75 – літній вік, після 75 – старість. Тобто людство «молодіє». Якщо колись люди у віці, наприклад, 25 і 40 – це були особи різних вікових категорій (причому навіть не сусідніх), то тепер це одна вікова категорія. Відповідно і постає питання – якщо це люди однієї категорії, то напевне доречніше їм спілкуватись на «ти»? Та й поняття вікової різниці у всіх різне – для одних 5-7 років це вже багато, для інших навіть 20 не показник. Поглянемо на рекламу у ЗМІ – вона часто використовує «ти» і відповідно спонукає до нього: «Для тебе у нас спеціальні умови…», «скористайся нашою вигідною пропозицією…», «ти можеш отримати у подарунок…». Але ж цю рекламу читають і літні люди і люди з високим соціальним статусом ? Зауважив, що працівники деяких компаній та оператори деяких колл-центрів звертаються до своїх клієнтів просто по-імені (щоправда на «ви»), навіть якщо працівник зовсім молодий, а перед ним людина значно старшого віку.Оператори ж колл-центрів взагалі своїх клієнтів не бачать.Може у такому випадку варто додавати перед іменем «пан/пані» ? Особисто мені важко однозначно відповісти на ці запитання.Я вихований в одних традиціях, але розумію, що з часом звичаї і устої змінюються. Я за просте спілкування, але я проти фамільярності.Я рідко першим переходжу на «ти», але якщо і роблю це – то за згодою співрозмовника. І дуже не люблю, коли мені починають «тикати» не питаючи згоди.Хоча бачу, що для багатьох, особливо молодих людей, це норма. Зрештою, згадаємо ще про одну функцію «ти» і «ви» — дистанція. Перехід на «ти» — це скорочення дистанції, установлення більш неформальних відносин. Можливо співрозмовник цього не хоче ? Я підтримую стосунки з одним зі своїх колишніх керівників (колишнім керуючим банку). Різниця у віці у нас – 25 років. Але навіть у часи, коли я був його підлеглим, він звертався до мене і до інших працівників на «ви». Так само звертається й зараз. У моєму будинку, поверхом нижче живе один старший чоловік – зустрічаю його деколи зранку, коли він вигулює свого собаку.Я не знаю, скільки точно йому років.Але знаю, що він має трьох синів, причому його наймолодший син – мій ровесник.І у мене язик не повернеться цьому чоловіку «тикнути». Та й він мені завжди каже «ви». У той же час, що молодші деколи можуть дозволити собі «тикнути» першими і без дозволу, вважаючи, що це нормально. Чи то може я зі своїми знайомими – сусідом, колишнім шефом і т.д., застряг у минулому ?

+75

250


Головна/

kingcity