Думки вголос про економічні виклики

Всі ми пам’ятаємо про ультраоптимістичні прогнози зростання економіки новим урядом. По цьому прогнозу пройшлися вже всі хто хотів, але все таки, вставлю і свої 5 копійок. На мою думку, прогнози зростання на 40% це лише результат невиправдано високих очікувань ліберальної групи в новій владі, що більшість економічний проблем України можна вирішити лише завдяки швидким внутрішнім реформам, які певною мірою блокувалися владою старою. Отже, самий факт тотальної очистки старої влади + прийняття швидких реформаторських законопроектів призведуть до збільшення інвестицій, а значить позначиться на економічному зростанні України.
Не полишає враження, що такі очікування були своєрідною проекцією передвиборчого оптимізму, який демонструвало більшість дописувачів і цього форуму, що в свій час критикували експрезидента. На думку яких вже сама заміна Порошенка будь-ким іншим призведе до «покращення вже зараз». Звичайно, як на мене, слава Богу що цим будь-ким іншим не стали Юлія Тимошенко, або хтось з соціалістично зорієнтованих політиків, а уряд сформулювали власне молоді ліберали з ідеологією Міклоша-Бальцеровича. Тут звичайно не всі зі мною погодяться, але право на соціальний популізм це право кожного. Я тут лише сподіваюся, що президент у пориві лукашенківського гніву у боротьбі за підтримку соціально озабочених і безвідповідальних мас не розжене цей уряд за рік, коли окажеться, що він не зможе реалізувати нереально оптимістичних очікувань президента про дешеві кредити, зниження тарифів і швидке зростання соціального забезпечення українців, швидке зростання економіки.
Проте при всьому схваленні більшості міністрів-урядовців мене цікавить питання: чи враховують младореформатори крім аспектів, які є внутрішньоукраїнськими також і всі об’єктивній реалії під час макроекономічного планування? З’являється враження що ні, або у кращому випадку що тільки зараз починають на них звертати увагу.
Отже, які зовнішні (об’єктивні) виклики треба враховувати новій владі під час макроекономічного планування?
— Мир на Донбасі не наступить, отже витрати на армію мають тільки зростати, а інвестиції на Схід України будуть заходити в’яло;
— Кошти від транзиту російського газу поступово обнуляться (хоча і не одразу), що призведе до значного посилення негативного сальдо і зниження щорічного прирісту ВВП (цікаво, чи це враховується взагалі)
— Світові аналітики кожний рік з усі більшою впевненістю прогнозують нову світову кризу, яка неодмінно позначиться на нашій сировинній економіці (у мене таке враження що таку ймовірність взагалі ніхто не враховує під час планування)
— Фактор можливого зниження світових цін на сировину (яка є левовою частиною українського експорту)
Думаю колеги можуть допомогти згадати ще 2-3 зовнішніх виклики, які можуть попсувати плани досягнення 40% зростання за 5 років.
Заради справедливості зауважу, що попередня влада також грішила завищуваними очікуваннями, які не завжди враховували зовнішні реалії та безпосередньо пов’язані з ними наслідки для економіки. Хоча, ані Яценюк, ані Гройсман не обіцяли такого зростання як Гончарук-Мілованов-Маркарова! Оцінюючи економічні прорахунки попередньої влади більш слідувало би писати про невідповідність між потребами активних секторальних реформ та їх реальною профанацією, внаслідок чого українська економіка не досягнула навіть середнього прогнозу, заявленого в 2015 р., згідно з яким зростання протягом 2016-2018 рр. вбачалося на рівні (2, 3 та 4% відповідно). У разі проведення активніших реформ (особливо судової, прокуратури, поліції; запровадження ринку землі, розблокування великої приватизації) ці плани можна було би перевершити на кілька пунктів і досягти позитивного прогнозу, де заявлені цифри (2-3-4) відрізнялися на 0,5-1%. За профанацією судової реформи, доречі, цілком доречно критикували експрезидента і впевнений, це коштувало йому багатьох електоральних відсотків під час виборів.
Але критикувати це лише критикувати. Відтепер подивимося як нова влада буде радити себе зі старими-новими внутрішніми викликами, які, доречі, також опосередковано впливають на економічну сферу. Самий факт реформування судів міг би багато додати до «свині-копилки» економічного зростання, нейтралізувавши, наприклад фактор в’ялого конфлікту на Донбасі. Наразі, на превеликий жаль, не бачу ніяких натяків на те, що нова влада прагне руйнувати візантійщину в судочинстві та функціонуванні силовиків. А це, міна повільної дії, яка неодмінно вийде боком новій владі, як вийшла боком владі старій. На жаль ми всі заручники цього, тому що кожний новий уряд може бути гіршим ніж попереднім і ми ще раз в своєму короткому житті будемо згадувати, що цей уряд міг щось змінити, але змарнував нагоди і втратив можливості.
Так, нажаль, нам всім українцям треба буде знову пройти випробування зовнішніми викликами, які можуть вплинути на комфорт кожного. Але тут головне не кидатися в крайнощі і не вимагати зайвих соціальних благ шляхом ще більшого послаблення хворої економіки. А ось те, як ми пройдемо виклики внутрішні великою мірою залежить від нової влади. І тут я не поділяю риторику прихильників влади старої, які у сліпому фанатичному запалі, чи бажанні насолити за нещодавнє фіаско готові вішати всіх собак своїх чи чужих на «младореформаторів». Навпаки, я бажаю новому уряду тверезого раціонального погляду на економіку і сміливості чистити авгієві конюшні не звертаючи увагу на популістичні схильності населення, політичних опонентів чи лоббі Коломойського у своїй партії.