Китай розправив плечі: чому КНР буде простіше шукати союзників у Тихому океані

Я не знаю, як розсудить Трампа з його тарифами економічна історія, проте я дивлюся на таблицю з тарифами, з погляду геополітичної, і мені стає сумно. Загальний висновок австралійців точно сформульовано дуже авторитетним місцевим оглядачем Пітером Хартчером: із економічного погляду, Австралію «пронесло», бо вся торгівля з США — приблизно 5% зовнішньої торгівлі, і тариф для Австралії — найнижчий — 10%, тобто реального економічного впливу, за великим рахунком, тариф на економіку Австралії не матиме.

Проте ці тарифи — пряме порушення багатьох міждержавних угод: насамперед угоди про вільну торгівлю між США та Австралією, які було підписано найвищими достойниками обох країн і ратифіковано парламентами обох країн, і якщо США можуть порушити міждержавні угоди такого рівня, то чого тоді варті будь-які інші домовленості з Америкою?

Ось простий приклад геополітичних проблем. США обклали тарифом у 22% весь експорт із Вануату. Якщо ви не чули про Вануату, то це — одна з невеликих країн Океанії, яких там багато. Всі вони маленькі (в Тувалу, іншій острівній країні, наприклад, всього 10 тисяч жителів), але це не заважає їм грати велику роль в деяких питаннях. З політичного погляду — це багато голосів у різних міжнародних організаціях — від ООН до ФІДЕ.

Голос Тувалу або Вануату в ООН «важить» рівно стільки ж, скільки голос Німеччини або Іспанії. З іншого політичного погляду — в регіоні три з дванадцяти країн, які визнають Тайвань (і для Тайваня це дуже важливо). З економічного погляду — це величезні (бо території країн дуже великі — острови в океані розкидано так, що площа водної поверхні Федеративних Штатів Мікронезії складає приблизно 3 мільйони квадратних кілометрів, або п’ять Україн) площі води для промислової риболовлі.

Та головне значення острівних країн — військове. Той, хто контролює острівні держави Тихого океану, контролює сполучення між континентальними Сполученими Штатами та так званою «першою лінією островів», тобто ланцюгом великих островів (від Японії до Тайваня і островів Південної Кореї), які закривають Китаю вільний вихід у відкритий океан, а також між США та Австралією і Новою Зеландією. Саме тому, наприклад, на всіх цих тихоокеанських островах під час Другої Світової були бази країн, що воювали, і зараз найбільша острівна база США на атолі Гуам — саме в Мікронезії (регіоні, а не країні).

Китай зараз прагне залучити маленькі тихоокеанські держави на свій бік. Аби не визнавали Тайвань. Аби голосували в ООН разом із Китаєм. Аби допомагали Китаю або його союзникам у якихось інших, символічних і не таких вже символічних міжнародних голосуваннях. Але головне — аби мати можливість будувати свої воєнні бази на островах Тихого океану.

Донедавна в регіоні повністю домінували США, плюс деякими країнами опікувалися (буквально опікувалися, включаючи в деяких випадках повне делегування дипломатичних чи воєнних функцій) Австралія та Нова Зеландія. Проте останні сім-вісім років Китай активно шукає ті країни в регіоні, які думають про те, аби змінити покровителя.

Першою країною, яка «відкрила ворота» Китаю, були Соломонови Острови, що підписали угоду про взаємну безпеку у 2022 році. Був великий скандал, бо формально ця угода дозволяє ВМФ Китаю мати довгострокову присутність на Соломонових островах — щось на кшталт бази Тартус російських ВМС в Сирії, і тамтешний президент виступив із офіційними заявами про те, що ніколи-ніколи-ніколи там не буде китайських бойових кораблів постійного базування, але «осадочок лишився».

Другою найслабшою, з погляду «залицянь» Китаю, країною регіону вважається якраз Вануату. І австралійська держава, наприклад, із міркувань національної безпеки профінансувала купівлю місцевої компанії мобільного зв’язку, аби її не купив China Mobile. А Вануату (під тиском Вашингтону і Австралії) підписали з США угоду про регулювання риболовлі в регіоні (бо китайські риболовні судна іноді не такі вже й риболовні, і США просить всі країни регіону докладати зусилля для того, аби не було і неконтрольованого риболовства, і неконтрольованого переміщення суден із невідомими цілями).

Тобто всі ці атолли та острови — це не про економіку, це про геополітику і геостратегію. Про злітні смуги і глибоководні порти, а не про експорт. Тим паче, що майже 100% експорту з Вануату до США — це кава, місцева рослина, яку перетирають на порох, розчиняють у воді і п’ють полінезійці, замість того, аби пити спиртне. І цього експорту всього аж $6 млн на рік.

Тобто заради мільйона доларів, які збиратимуться тарифами з експорту кави, США отримує статус ненадійного союзника, для якого цей мільйон важливіший, ніж ймовірний перехід того ж Вануату під патронат Китаю.

Читайте також: Текіла, наркотики і BMW: все, що ви хотіли знати про економіку Мексики

Можна тільки процитувати камбоджійського принца Сіріка Матата, який у 1975 році написав останнього листа послу США в Камбоджі, що закінчувався рядками «I have only committed the mistake of believing in you, the Americans», перш ніж Червоні Кхмери його повезли розстрілювати. Цитата дуже точно передає відчуття від проголошення тарифів і її не згадав тільки лінивий.

Автор:

Співзасновник і керуючий партнер Будкін Сергій

FinPoint