Бронювання: чи справедливе воно та кого вигідніше мобілізувати державі

Розмова про бронювання критичного персоналу підприємств дивним чином перетворюється з економічно і соціально обґрунтованого рішення на міф про «війна для бідних». Розбираючи результати наших численних соціологічних досліджень, маю гіпотезу, що розуміння поняття «справедливість» в суспільстві не відповідає часу і нашим цілям.

Як сприймають справедливість у суспільствах на різних етапах:

• В постмодерному суспільстві справедливість — це коли краще для людини, отже краще для країни. Але туди нам ще треба дістатися.
• В модерному суспільстві справедливість — це суспільне благо. Або, справедливо те, що краще для суспільства і країни. Це коли обмежений і майже не відновлюваний людський капітал має бути використаний в найефективніший для країни спосіб. Ти маєш можливості навчатися, будувати карʼєру, переїздити в іншу область — отже можеш мати і вищу зарплату, і бронь, і квартиру, і карʼєру, і власні накопичення в додаток до солідарної пенсії.
• У домодерному суспільстві — це коли «іншому не має бути краще, ніж мені». Совкова справедливість — це коли неприпустимо багатство та вищий IQ, вища зарплата, краща карʼєра та… бронь від мобілізації.

Якою логікою керується держава

Суспільним інтересом — отже завданням держави — є обороноздатність і економічна стійкість. Припустимо, силам оборони необхідно на постійній основі 1 млн військовослужбовців, більшість з яких — чоловіки.

Ще 300 тис необхідно додатково щороку з урахуванням ризику довгої війни та необхідністю проводити часткову демобілізацію безпосередньо на фронті, де задіяно близько 300 тис захисників. І так на 5 років.

Отже, потрібно, щоб з 6 млн чоловіків мобілізаційного потенціалу близько 2,5 млн пройшли через мобілізацію в різні роки.

За домодернового підходу, мобілізованим має бути той, хто програв жереб; той, хто слабше чи не має родичів, чи знайомих «де треба»; той хто не зумів сховатися; той, кого спіймали.

Модерний підхід передбачає, що це можуть бути або добровольці, або ті, хто не заброньований за принципом критичності.

То хто ж в такому випадку може і має бути заброньований:​

• той хто працює на критичному для економіки і обороноздатності підприємстві;
• той хто має критичну компетентність;
• той, в кого (в чию компетентність) державою чи бізнесом проінвестовано більше ресурсів, або втрата кого для країни має суттєві негативні наслідки.

Як визначити критичність

Перш за все, позначити критичні для економіки галузі — обʼєктивно, без дискреції, визначити критичні підприємства і для всіх підприємств дати можливість підприємцю самому визначити — хто є критичним для виживання та розвитку бізнесу.

Не може працювати тільки одна частина економіки. Здавалося б, є критичне підприємство — виробник хліба. І на цьому підприємстві мають бути заброньовані щонайменше 50% працівників-чоловіків.

Але для виробництва хліба потрібно, щоб працювали логістика, фінанси, обслуговування обладнання, постачання сировини, виробництво упаковки тощо.

Отже, ситуація, яку ми маємо на поточний момент, коли 80% підприємств не мають жодного заброньованого — вкрай ризикована для економіки в цілому і зокрема для функціонування критичних галузей.

Як цей підхід може змінити бронювання

Здається, є очевидний підхід — держава визначає критичні підприємства — модель 1, а сам бізнес визначає критичний для нього персонал — модель 2.

Сукупно ці моделі дають при логічному і не корупційному підході (а корупцію ми прибираємо шляхом відмови від дискреції), близько 1,5 млн заброньованих — відповідно, 1 млн на критичних підприємствах і 0,5 млн як критичний персонал.

Але якщо повернутися до ідеї зі збільшенням рекрутингу, то можна поєднати ідеї: нехай підприємець не просто позначає критичний персонал (модель 2), але й за рахунок збільшення сплати податків за заброньованих, сприяє збільшенню воєнного бюджету країни.

Тобто, як варіант, встановлює для критичного персоналу зарплату на рівні 36 тис грн. За такого сценарію в країні буде детінізовано кількасот тисяч зарплат і надходження до бюджету збільшаться вже у 2025 році на 250 млрд грн.

Читайте також: Бронювання від мобілізації. 20% компаній можуть втратити статус критично важливих

Скільки грошей потрібно на війну

Тепер розглянемо питання справедливості, коли один працівник отримує зарплату 36 тис грн і може бути заброньований, а інший отримує 18 тис грн і не може бути заброньований. Чи це справедливо? Для домодерного суспільства — ні.

Для модерного суспільства це прямий дороговказ людині — якщо прагнеш бути заброньований, то знайди можливість стати критичним співробітником. Навчайся (підвищуй кваліфікацію), змінюй місце роботи на те, де тебе будуть цінувати, зміни фах, а якщо любиш свою професію — знайди, де твої компетентності справді потрібні. Нарешті, переїдь в іншу місцевість, де є дефіцит таких фахівців.

Соціологія свідчить, що зараз надто багато українців працюють на роботі, яка їм не подобається, скаржаться на те, що їх не цінують. Можливо, сьогодні найкращий момент, коли потрібно це змінити. Отже, оскільки можливість стати критичним фахівцем є і нічим не обмежена — то така модель є справедливою.

Навіть більше. Це є справедливим з точки зору визначення — як суспільне благо.

Так, державі для збереження обороноздатності і економічної стійкості вигідніше мобілізувати з приватного сектору людину з зарплатою 18 тис грн, ніж з зарплатою 36000. Навіть якщо не враховувати інвестиції в підготовку фахівця.

При зарплаті 18 тис сумарно (ЄСВ, ПДФО, ВЗ, ПДВ при споживанні) держава отримує близько 10 300 грн в місяць податків, повʼязаних з особою. При зарплаті 36 тис грн — ця сума зростає вже до 19 600 грн. Отже 100 людей з меншою зарплатою утримують стільки ж військових, скільки 53 людини з більшою зарплатою.

При цьому, мобілізувавши 100 людей з меншою зарплатою держава втрачає дохід, необхідний для утримання, оціночно, 20 військових. А мобілізувавши 100 людей з вищою зарплатою — втрачає дохід, необхідний для утримання 38 військових.

Який з цього висновок. Війна не закінчиться замиренням. Нам доведеться думати про ізраїльський варіант, про мілітаризацію, а тому лише тимчасову демобілізацію наших захисників. Саме тому нам доведеться шукати спосіб більше покладатися на самих себе. І нам, нарешті, доведеться навчатися дорослому діалогу і пошуку обʼєктивно найкращих — для суспільства, країни, майбутнього — рішень.

Автор:

Доктор економічних наук, голова Advanter Group, засновник Kyiv Foresight Foundation, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України Длігач Андрій