«Все буде погано». Чому? — Тому що ми досі не збагнули, що це не просто війна і криза — це все ознака фазового переходу, який незабаром відбудеться. І ми маємо це пережити. Краще буде лише тоді, коли ми збагнемо, що нам потрібно модернізувати суспільство, економіку, інфраструктуру, релігію, перебудувати житлове комунальне господарство і відносини. Не кажучи вже про те, що нам треба змінити наші власні мізки, як громадян, і якість наших державників.
30 вересня 2024, 10:01
Головна цінність України та як навчитися продавати її світу
Підлаштовуватись під ситуацію: що не так із цим підходом
Ми постійно оцінюємо, що ж там зроблять Сполучені Штати, росія, Китай — як це все буде в комбінації? Чи підтримає нас Німеччина, чи ні? А нам потрібно вийти з логіки інерційних сценаріїв, перейти до моделі неінерційного аналізу, або програмованого підходу — управління майбутнім.
Це коли ми знаходимо найкращу модель для розвитку самої України чи світу, і, відповідно, плануємо свої дії так, щоб реалізувати саме той чи інший сценарій — ту чи іншу стратегічну візію.
Такий візійний підхід дає можливість не підлаштовуватися під ситуацію, не вирішувати ризики, які вже реалізувалися, а дивитися на декілька кроків вперед.
На жаль, саме те, що в нашій державі неспроможні до стратегічного мислення, переводить у реактивну позицію і наших міжнародних партнерів. Саме тому вони дають нам допомогу запізно, коли вже зруйновано те, що ми прагнули захистити.
Так, зараз вони допомагають нам із відновленням енергетичної інфраструктури, але набагато дешевше було б вирішити питання закриття неба над Україною і запобігти руйнації української енергетичної інфраструктури.
Так само, наприклад, із українською міграцією і деградацією, яку ми зараз маємо. Демографічне питання потрібно вирішувати не тоді, коли рівень фертильності жінок вже 0,8, а не 2,1, як потрібно, принаймні, для утримання кількості населення в Україні. Бо вже зараз запізно — тепер жодні стимули народжуваності не дозволять нам збільшити кількість людського капіталу в країні навіть за 20 років.
Навіть з огляду на те, що ми, наприклад, повернемо хоча б половину трудових ресурсів, які виїхали, нам для відновлення економічного зростання не вистачатиме близько 4 мільйонів людей. Де ми їх братимемо? Навіть народжуючи їх, ми отримаємо відновлення робочого капіталу лише через 20 років. Але він нам потрібний вже зараз.
Нам доведеться ухвалювати дуже багато складних рішень, але, знаючи, чого ми хочемо, це набагато легше робити.
Чого ми хочемо: світ, як суцільна гра
Ми навіть не намагаємося відповісти на це базове питання. Давайте подивимося на світовий контекст, який радикально змінює, наприклад, логіку бізнесу, або логіку побудови міст. На мій погляд, найкраща ілюстрація майбутнього — це те, що, за результатами досліджень, 44% дорослих людей у світі вже зараз готові відмовитися від роботи на користь того, що їм дійсно дає справжню насолоду в житті. І це не секс — це ігри.
Насправді ми вже живемо в геміфікованому просторі, часто наші дії — це і є гра.
Вже зараз по мапі бойових дій дорослі чоловіки «грають в гру» з управління ударними дронами чи спостереження за ними. Одна з наших мрій, щоб всі технічні спеціалісти, починаючи з дітей в 10−11-му класі, проходили курс управління дронами, щоб вони всі це вміли. Щоб ми всі це вміли.
Це і є гейміфікація війни. Як це не жахливо звучить, але саме гейміфікація стає одним із елементів нашої військової спроможності у майбутньому. Але цього замало. Врешті-решт буде гейміфіковано все: управління державою, сімейне життя, релігія тощо. Наприклад, покупки та наше споживання вже гейміфіковані.
Друга ознака сучасного світу —дивергентність
Немає пріоритетних трендів. Вірніше, так: всі тренди існують одночасно. Це нам дає величезне віяло можливостей для пошуку бізнес-моделей. Зовсім необов'язково слідувати тому, що робить хтось крутий на ринку.
Бо технології дають лише підстави для формування нових бізнес-моделей чи бізнес-ідей, але вони не зобов'язують нас йти заздалегідь визначеним шляхом. Переважна більшість трендів, які є, якщо їх відсіяти і обрати з них ключові, то вони саме про можливості. Наприклад, про те, що будь-що може ставати сервісом.
Будівництво — це сервіс. І квартира — це сервіс. Але покупка, будівництво квартири — це ж дуже незручно: ти залежиш від цього простору. А якщо ти хочеш більшої динаміки? Бо ти ж постійно знаходишся в грі. Ти вже звик до того, що у віртуальному просторі ти можеш змінити простір, збільшити його чи покращити.
А як збільшити простір, якщо ти вже купив цю квартиру? То потрібний цей смарт-хаус? Наприклад, модульне будівництво — будівництво з абсолютно іншою логікою, коли залишається можливість змінити та масштабувати своє житло. І не тільки це.
Будь-що має ставати direct for customer чи direct for human. Наприклад, екосистемний підхід — це коли ти намагаєшся оточити людину тими необхідними продуктами, які стають сервісами в тій кількості і в тому обсязі, щоб насправді задовольнити якомога більше потреб. Екосистемний підхід вже показав свою ефективність, і я переконаний, що це буде шляхом для нових бізнес-моделей близького майбутнього.
Звичайно, в основі всього цього покладені технологічні можливості, які дає штучний інтелект. Але головне, на чому базуються нові бізнес-моделі, — це на спроможності побудувати персоніфікацію на базі діалогу зі своїм клієнтом. Персоніфікація і діалог — це основа і для людиноцентричної держави майбутнього, і для бізнес-моделей сучасного.
Але всі ці бізнес-моделі, які ми зможемо вигадати і знайти, однозначно передбачають зміну соціальних практик. Тому що технології дають лише інструмент, а основа — це все одно практики, які формуються. Важливо привчати людей, перевчати людей і навчати їх через створення нових практик. Необхідно змінювати культуру цілих ринків.
Стратегічне бачення майбутнього
Наша відсутність стратегії та постійна неготовність до викликів — це велика біда. Ми вже втратили конкурентні переваги, що мали ще 5 років тому. Так, у нас багато ресурсів не просто недооцінені — ми навіть не знаємо про їх обсяги.
Наприклад, ті ресурси, які ми маємо на поверхні — тобто ті, про про які ми знаємо, — вони оцінюються приблизно в 1 трильйон доларів, згідно з нашим довоєнним аудитом (Центр економічного відновлення, 2020 рік). А ресурси, які у нас не введені в економічний обіг, — наші поклади рідкоземельних металів, наш газ, наші ресурси з відновлюваної енергетики — все це коштує понад 10 трильйонів доларів.
Ми дійсно надто недооцінена країна, але ми вже зараз втрачаємо конкурентну перевагу у вигляді дешевої кваліфікованої робочої сили, бо вона деградує. А ще її стає просто арифметично менше.
Ми втрачаємо логістичні можливості. Ми точно мали б скористатися ними для того, щоб стати збиральним майданчиком для азіатських компаній для європейського ринку. Для цього було все — і логістично, і кадрово, і енергетично, і в будь-яких інших сенсах.
Читайте також: Чи правда, що економіка України гальмуватиме через нестачу робочих рук
Єдине, чого ми поки що не втратили, — це можливості. І ще дещо стало особливо цінним, якщо ми навчимося це «продавати» світу напередодні фазового переходу. Це наша адаптивність. Але для цього потрібно мати візію країни і державну стратегію країни можливостей.
Автор:
Джерело:
Мінфін
Коментарі - 14