Відкриття ринку землі: розбір головних міфів

Які міфи існують в суспільстві про вільний продаж землі розповіла в колонці для Ліга.нет генеральний директор компанії Агро-Регіон Єкатерина Рибаченко. «Мінфін» наводить ключові тези її колонки.

Міф №1. Більшість українців проти продажу землі

За результатами соцопитувань більшість українців проти запровадження вільного ринку землі. Ми звикли чути саме таку думку з екранів телевізорів та від українських політиків. Але, давайте розглянемо, хто саме приймає участь у соцопитуванні. 70% українців живуть у містах та дуже далекі від сільського господарства. Чи можна покладатися на їхню думку?

Наша компанія зробила дослідження, опитавши мешканців 60 населених пунктів, де працює. Результат – очікуваний, більшість селян хоче вільно розпоряджатися власним майном. При цьому, це не означає, що більшість хоче одразу продавати свої паї. Люди просто хочуть мати таке право.

Міф №2. Реформа не на часі, бо держава не готова

В 1086 році англійський король Вільгельм Завойовник, створив так звану «Domesday book» (книгу страшного суду). Це був зведений перепис населення, кадастр земель та їхня оцінка, перелік та кількість тварин, залишки зерна на фермах. Мета цього проекту — визначення економічних ресурсів королівства, справедливий збір та розподіл податків, врегулювання судових суперечок щодо власності на землю та землекористування.

Майже через 1000 років, в часи тотального супутникового моніторингу поверхні всієї планети Земля, коли навіть безкоштовний сигнал супутника дає точність до 1 метра відносно GPS координати, а алгоритми за індексами вегетації визначають, які культури та в якій кількості взагалі вирощуються, говорити про те, що Україна ще не готова, звучить просто смішно.

Як це так, ми не знаємо чи правильно працює кадастр? Чому там не всі ділянки «світяться»? Чому 1000 років тому в Англії можливо було врегульовувати справедливо суперечки в судах щодо землекористування, а у нас сьогодні чомусь це не вдається? Ми не впевнені, чи просто у нас немає бажання, чесно подивитись, скільки землі обробляється в сіру та чорну, скільки посівів та зерна не декларується та продається за готівку, скільки податків не платиться?!

Для того, щоб відповісти на всі ці запитання, треба чесно визнати, що до цього часу в нас просто не було політичної волі. Сьогодні ми маємо можливість створити найпрозорішу онлайн систему контролю за використанням землі на базі супутникового моніторингу, big data та machine learning.

Міф №3. За землю платять копійки

Офіційна статистика сьогодні декларує середню орендну плату за сільськогосподарську землю на рівні $49 за гектар, в той час як у агрохолдингів ця цифра вже на рівні сусідніх країн Євросоюзу та дорівнює $140 за гектар. До того ж холдинги платять ще $110 за гектар в бюджет різними податками, в тому числі ПДФО, військовий збір, ЄСВ, єдиний податок 4 групи та інші.

Як же ж тоді виходить, що статистика така викривлена та цифри на стільки різні? Невже кожен другий гектар у нас обробляється в чорну, що створює несправедливі умови конкуренції, значно погіршуючи інвестиційний клімат в державі? Допоки ми не будемо знати, що саме і де у нас росте і обробляється, у нас процвітатиме розвинена тіньова система з багатьма стейкхолдерами, для яких відсутність прозорості приноситиме $250 за гектар в кишеню щорічно.

Міф №4. Агро-холдинги – це зло

Агро — це складний, капіталомісткий та довгостроковий бізнес. З початку 2000-х, коли створювались перші агропідприємства та холдинги, і до сьогодні, пройдено неабиякий шлях. Більшість компаній починала з обробітку земель, що вже роками не оброблялись, піднімаючи цілину, вкладаючи величезні кошти в будівництво сушарок та елеваторних потужностей, нову техніку та технологію, навчаючи людей та створюючи тисячі робочих місць.

Читайте також: Чому іноземці і холдинги не зможуть скупити українську землю, — заступник міністра

Всі ці інвестиції, Україна має поважати та захищати, бо саме цей агробізнес сьогодні забезпечує нам 14% ВВП, приносить 40% валютної виручки, є найбільшим роботодавцем в країні (3 млн працівників). Також він виконує функції держави на місцях: відкриває фельдшерські пункти, утримує школи, дитячі садочки, лікарні, допомагає місцевим мешканцям в вирішенні щоденних проблем, у кожному населеному пункті має окремого представника, на кожну філію – штат співробітників.