Ілюзія свободи від МВФ

Про те, наскільки значним може бути приплив іноземних інвестицій в Україну після набрання чинності законом, і чи зможе в цьому випадку країна обійтися без МВФ, на своїй сторінці в Facebook написав Сергій Фурса. «Мінфін» публікує скорочений варіант колонки.

Парламент проголосував закон про «номінального утримувача». І тепер, після прийняття додаткових постанов з боку регуляторів, інвестори отримають доступ до ринку України. Головне, щоб не було пізно і щоб інвестори ще хотіли цього. Тому як дивлячись на «криваву різанину бензопилкою» в Туреччині та Аргентині, можуть виникати сумніви.

Тепер лондонському фонду не потрібно летіти до Києва і приносити документи з мокрою печаткою. Умовний інвестор відкриває рахунок в добре відомому йому міжнародному банку, який, у свою чергу, буде купувати активи вже на себе. Найчастіше це буде робити через свою дочку в Україні, що значно спрощує будь-які операції і процедури, що дозволяють цим операціям здійснитися. В результаті, якщо інвестор побачить для себе привабливість українського боргу, він досить швидко зможе цей борг купити. Поки ця сама привабливість не зникла. І мова йде про мільярди доларів. Тільки в один Єгипет, який, до речі, ввів у себе інститут номінального утримувача, за останній рік увійшло $18 млрд. Не зайві гроші.

У підсумку, всі у виграші. Країна отримує інвесторів. Внутрішній ринок отримає ліквідність, яку не могли самостійно дати вітчизняні банки. Що дозволить з часом вийти за грошима і корпоративним позичальникам. Депутати ж отримають ілюзію, що тепер вони зможуть позбутися від ярма МВФ, отримавши доступ не тільки до ринку єврооблігацій, але й залучаючи інвесторів у локальні папери. Ілюзію, яка допомогла згуртувати зал. І насправді залишається ілюзією з тієї причини, що без програми МВФ жоден інвестор не ризикне купувати українські борги, особливо номіновані в українській гривні. Адже не секрет, що стабільність гривні останніх років грунтувалася на співпраці з МВФ. І без неї гривню очікують дуже важкі часи.

Читайте також: Як залучити в Україну іноземні інвестиції

Але заголовки замість «перемоги» рясніють «зрадою». Багато людей поспішили назвати «зрадою» поправку, яка забезпечила спрощену ідентифікацію. У чому заковика? Поправка говорить, що ідентифікацією кінцевого клієнта повинен займатися той самий іноземний банк. Що логічно. Адже в цьому і є сенс «номінального утримувача».

Чи є тут ризик? Насправді ні. Фактично, ми делегуємо проведення ідентифікації західному банку. Цікаво, кому ви більше довіряєте, українському банку або західному? Хто на вашу більше звик дотримуватися процедури? Чиє правове поле здається вам більш «авторитетним»? Той же і воно.

Відкрити рахунок, принести гроші в банк, та й навіть забрати гроші з банку без пояснення причин в цивілізованій країні зараз дуже складно. Все прописано і зарегульовано і навряд чи хто ризикне зустріти українського олігарха або бандита з розпростертими обіймами. За таке закривають латиські банки і штрафують авторитетні німецькі. Люди в банках цінують свої голови, свої робочі місця і свої зарплати. І не будуть ризикувати.

І про росіян. Так, росіяни можуть спробувати скористатися номінальним утримувачем. Якщо їм раптом з якоїсь неймовірної причини захочеться купити, наприклад, українські ОВДП. Але якщо ми так вже не хочемо бачити російські гроші в Україні, ми завжди можемо зобов'язати українські підрозділи вимагати від номінальних утримувачів за кордоном «національність» грошей. І припиняти подібні наміри. А самі емітенти будуть регулярно отримувати інформацію про своїх кінцевих власників. Було б бажання. Таку можливість закон залишає. І її треба буде просто прописати тепер, після прийняття закону. Адже відразу після набуття ним чинності нічого не станеться. Ні зради, ні перемоги. Наберуть сили лише бюрократи, які будуть виписувати процедури. І якщо хтось хоче підкласти соломинку, то саме регуляторам і треба зараз її вручити. З наполегливою вимогою «не проспати візит підступного ворога».