Навіщо Україні гроші МВФ

Без співпраці з МВФ, Україна не отримала б необхідні гроші для стабілізації макроекономічної ситуації та проведення реформ. Один із прикладів результативності програми — повернення країни на міжнародні ринки запозичення.

У вересні влада залучила $3 млрд під 7,3775%. Термін розміщення виявився найдовшим в історії — 15 років. Це дозволило уряду знятипікові навантаження з обслуговування держборгу, які припадали на 2018-19 роки.

Але успіх запаморочив голову. Багато представників влади вже заявляють про те, що Україна зможе обійтися й без співпраці з МВФ. Чому це не так та чим загрожує Україні, у своїй колонці на НВ, написав глава Незалежної асоціації банків Роман Шпек.

Чому без співпраці з МВФ Україні загрожує нова криза

Позитивні очікування фінансових ринків щодо активізації співпраці України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) цієї осені виявилися марними.

Більшість структурних критеріїв залишаються невиконаними, а відмовою від практичного впровадження формули ціноутворення для роздрібного ринку природного газу Україна де-факто заявила, що відмовляється виконувати частину попередніх умов останнього перегляду програми EFF, у рамках якого було отримано четвертий транш в обсязі $1 млрд.

Із пожвавленням економічної активності та певною стабілізацією фінансового ринку в Україні все частіше лунають заклики про втрату актуальності програми МВФ або про те, що чергового траншу можна почекати, адже часу ще багато, а Фонд і сам «насідає» на нас із грошима, яких у нас самих «навалом», і нікуди не подінеться. На жаль, ситуація не така комфортна.

Без МВФ із зовнішнім боргом не впоратися

Операція з обміну єврооблігацій, здійснена у вересні 2017 року, була відповіддю на давні побоювання фінансистів щодо перспектив погашення та обслуговування українських боргів. Вдалося суттєво подовжити середній термін зовнішніх суверенних зобов’язань України та полегшити навантаження з погашення зовнішнього боргу, що припадає на 2019 рік.

Проте боргові проблеми України не вирішено. Пік погашення зовнішніх боргів змістився з 2019 року на 2020 рік. Та навіть обсяги погашень боргу в 2019 році залишаються суттєвими. Зокрема, у 2019 році потрібно погасити борг перед МВФ на суму $1,6 млрд та єврооблігації сукупним обсягом $1,7 млрд. Також зросли щорічні видатки на обслуговування прямого державного боргу (через його збільшення), що вже потрібно повністю враховувати у державних видатках 2018 року.

Що більше, успіх боргової операції вересня 2017 року великою мірою базувався на позитивних очікуваннях щодо активізації співпраці України з Міжнародним валютним фондом, які так і не виправдалися. Через це ринкова вартість українських єврооблігацій зменшилася, а шанси на здійснення нової успішної операції з випуску довгострокового зовнішнього боргу для рефінансування поточних операцій суттєво зменшилися.

Кошти, отримані від боргової операції вересня 2017 року, є порівняно невеликими, зважаючи на зростання потреб у погашенні та обслуговуванні зовнішнього державного боргу впродовж найближчого часу.

Так, до кінця 2017 року Україні потрібно витратити на ці потреби $0,7 млрд, а у 2018 році ще $4 млрд. Очевидно, що отримане від боргової операції поповнення золотовалютних резервів на суму $1,3 млрд буде повністю витрачено на погашення та обслуговування валютного боргу вже у І кварталі 2018 року.

Зупинка співпраці з Міжнародним валютним фондом згортає позитивну тенденцію відновлення золотовалютних резервів, яка тривала у 2016-2017 роках. Після досягнення пікового значення у $18,6 млрд у вересні 2017 року, що еквівалентно 3,6 місяця майбутнього імпорту, вже на кінець 2017 року золотовалютні резерви України в разі відсутності фінансування від МВФ скоротяться приблизно до $17,5 млрд (3,3 місяця майбутнього імпорту).

А навесні 2018 року український валютний резерв впаде нижче «комфортного» рівня 3 місяці імпорту, причому фінансові ринки будуть грати на випередження, розуміючи подальшу тенденцію скорочення резервів.

Без отримання фінансування МВФ скорочення міжнародних резервів НБУтриватиме і у 2018 році, наслідком чого може стати зниження суверенного кредитного рейтингу України та втрата доступу до світового ринку запозичень.

Загроза розбалансування державних фінансів

Бюджетний процес в Україні перейшов у найактивнішу стадію: розгляд проекту Державного бюджету на 2018 рік. Міністерство фінансів подало до парламенту проект головного фінансового документу країни вчасно, забезпечивши в ньому поміркований дефіцит, що є частиною політики стабілізації державних фінансів України згідно програми EFF.

Вже сьогодні з парламенту надходять тривожні звістки про наміри депутатів сильно змінити баланс Держбюджету-2018. Зокрема, пропозиції щодо збільшення видаткової частини суттєво перевищують за обсягами пропозиції щодо збільшення доходної частини.

При цьому очевидно, що навіть співставне підвищення видатків та доходів є загрозливим, адже доходи не беруться з повітря. Їх доведеться шукати у додатковому оподаткуванні або у емісійних чи інфляційних засобах фінансування.

Перше загрожує сповільненням економічного зростання та погіршенням фінансового стану економічних суб’єктів, друге загрожує прискоренням інфляції, девальвацією гривні та в кінцевому рахунку знов-таки погіршенням фінансового стану економічних суб’єктів (бізнесу та населення).

Очевидно, що стримуючим фактором для розбалансування бюджету є програма EFF. Розбалансований бюджет поставить хрест на її продовженні. І навпаки: зацікавленість у продовженні співпраці України з МВФ стримує політикум від ухвалення незбалансованих державних фінансів.

Як було зазначено вище, спроможність України виходити на ринок запозичень прямо залежить від стану виконання програми з МВФ. В урядовому проекті Державного бюджету на 2018 рік передбачено здійснення зовнішніх запозичень на суму $3,7 млрд, зокрема $3,1 млрд на фінансування загального фонду. Очевидно, що за підсумками парламентських слухань ці потреби як мінімум залишаться незмінними, а може і зростуть.

В разі неспроможності запозичити ці кошти на зовнішньому ринку (що в умовах зупинки співпраці з МВФ цілком реально) уряду доведеться шукати їх всередині України. Проте можливості внутрішнього ринку дуже обмежені та є недостатніми для такого фінансування. Що більше, уряд може таким чином генерувати додатковий внутрішній попит на іноземну валюту, розхитуючи обмінний курс гривні в бік девальвації.

Готуймося до наступної кризи?

Всі ключові зміни у фінансово-економічному житті країни в останні роки здійснено під егідою програми міжнародної фінансової підтримки України, центральним елементом якої є програма EFF. Зміни у банківській системі, реструктуризація зовнішнього боргу, нормалізація фінансового стану НАК Нафтогаз України, зміни у пенсійній системі та навіть медична реформа – все це частина програми реформ, яку Україна представила МВФ перед отриманням фінансової підтримки.

Незважаючи на економічне зростання та стабілізацію фінансової системи, кошти донорів досі формують основу притоку капіталу до України. Покращення ситуації в Україні не призвело до пожвавлення прямих іноземних інвестицій: їхній чистий притік за останні 12 місяців становив менш як $2,5 млрд проти $3,5 млрд за попередній аналогічний період. Цих коштів дуже мало, аби компенсувати навіть дефіцит поточного рахунку платіжного балансу ($4 млрд), не кажучи вже про запуск інвестиційного акселератора економічного зростання.

Останнім часом Україні трохи щастило: активно зростали ціни на деякі експортні товари. Наприклад, це дало змогу суттєво наростити валютну виручку від експорту металургії, хоча фізичні обсяги виробництва та поставок за кордон насправді скорочувалися. Але цінова кон’юнктура мінлива: якщо лише півтора місяці тому залізна руда у світі коштувала майже $80, то зараз вже $60.

Натомість український імпорт теж активно зростає, і передусім за рахунок нарощування фізичних обсягів поставок. Якщо погіршиться цінова складова експорту – дефіцит зовнішньої торгівлі зросте моментально. Тобто у разі спаду світових цін нас чекає нова (і швидка) хвиля девальвації, яку можна упередити тільки надходженням капіталу, що після зупинки співпраці з МВФ видається малореалістичним.

Ланцюг негативних подій в економіці легко продовжити, для України він дуже відомий з власного досвіду. Національному банку доведеться або меланхолічно дивитися на потужну девальвацію, або повертати жорсткі валютні обмеження, після скасування яких український бізнес щойно почав піднімати голову. Далі – прискорення інфляції, скорочення реальних доходів громадян, загальне погіршення ділової активності та повернення до економічного спаду.

Часу на «вальс із МВФ» більше нема

На жаль, в Україні дуже поширена ілюзія (і багато політиків активно тиражують цей погляд), що всі реформи робляться заради отримання коштів МВФ, а не заради майбутнього України. У цієї ілюзії є і зворотній напрям: якщо співпраця з МВФ припиняється, то і реформи можна полишити. Мовляв, часу домовитися з МВФ ще багато.

Проте часу практично не залишилося. Термін дії програми EFF спливає в кінці 2018 року. Навіть якщо Україна зараз повністю мобілізується для її виконання (чого не спостерігається), вона навряд чи зможе отримати більш як два-три транші кредиту. Це дасть змогу закласти добрий підмурівок для ухвалення нової програми з Міжнародним валютним фондом, адже цим можна покрити великі боргові виплати 2018 та частково 2019 року, але далі на країну чекають піки платежів за боргами 2020-2021 років.

Проте це добрий сценарій. Поки що навіть цього нема. Робити ставку на «спокійну, гарантовану домовленість» із МВФ про нову програму у виборчий 2019 рік без позитивного завершення попередньої програми може хіба що неадекватний оптиміст.

Тут варто зазначити, що шанси на отримання нової екстреної допомоги Фонду суттєво зростають під час жорсткої фінансово-економічної кризи. На жаль, у разі відсутності продовження поточної програми (а сьогодні це вже стає статус-кво) сценарії такої кризи вже у 2019 році стають доволі імовірними. Хіба це і є бажаний сценарій для влади під вибори?