Навіщо Україні єврооблігації на $3 млрд

Сергій Фурса

Чому розміщення єврооблігацій пройшло успішно

Отже, Україна провела хороше розміщення. Дива не сталося. Та й на ринку його не буває. Тут тільки розрахунок. І традиційне українське «погана та угода, де ми нікого не кинули» тут не працює. Країна вперше привернула 15 річний бонд, який так далеко ще не розміщувалися. Прибутковість в процесі розміщення знизилася з 7,75 до 7,375%.

І, чесно кажучи, ще місяць тому про таку ставку ми не могли мріяти й по 10-й річним паперам. Тут й хлопці на роад-шоу постаралися, та лід-менеджери не дарма свій хліб їдять (причому з чорною ікрою). Ключове в цій угоді навіть не сума, а сам факт складної операції з управління держборгом, що дозволило розвантажити 2019 рік, прибравши звідти ризики.

З огляду на те, що це рік виборів, то для фінансової надійності країни це дуже важливо. Але тут супер професіонали, що представляють чи групу міцних господарників, чи то відчайдушних популістів, чи товаришів, які хочуть все завалити дешевими грошима, пишуть ...

Перша теза. Навіщо брати під 7,375% коли можна залучати на внутрішньому ринку під 5%. І ще й з Ощадбанком та його ставками можна порівняти. Цей аргумент можна було б пробачити бабусі на лавці, але не колишньому міністру фінансів. Який, очевидно, розуміє, що пише маячню, але свідомо маніпулює.

Але все ж нагадаємо йому, що вартість грошей залежить від терміну, на який ви ці гроші залучаєте. І порівнювати вартість залучення на 2-3 роки та на 15 років просто не допустимо. Для такого терміну вартість залучення адекватна українському ризику. Хочемо залучати дешевше — робимо реформи та підвищуємо кредитний рейтинг. Не кажучи вже про те, що зовсім не робота держави пилососити валюту у населення або локальних банків. Скажімо прямо, це навіть шкідливо.

І ще один аргумент. Зараз ставки на історичному мінімумі. Так дешево гроші не коштували ніколи. І вічно цей аукціон небаченої щедрості тривати не може. Тому рішення займати «на довго» дуже вірне. Добре б ще навздогін 30 років зробити. Або 100 років, як Мексика. Але боюся інвестори гикати почнуть від таких пропозицій.

Друга теза — що гроші спрямували не на проїдання, а на погашення майбутнього боргу. У чому тут «зрада» до кінця не ясно. Вся ідея даної операції була саме в тому, щоб розвантажити 2019 та 2020 роки. Так раніше робили наші корпоративні позичальники. Тепер ось зробила держава. Це абсолютно здорова політика міністерства фінансів, яке думає трохи далі, ніж до кінця поточного року. Хоча, кому ми це говоримо. Який був горизонт планування у міністра фінансів в уряді Тимошенко ми всі чудово пам'ятаємо.

Ну й нарешті про податки. Це вже улюблений аргумент «зрадофілів». І знову мимо. Так, скасували податки. Але їх тут й не могло бути за визначенням. Уявіть собі картину, приходить Мінфін до іноземного інвестора, який торгує єврооблігаціями за лондонським правом і які формально торгуються на ірландської біржі. І торгують вони давно один з одним українські єврооблігації. І тут приходить Мінфін України та й говорить «продай мені, любий друже, назад мій борг». І начебто все добре, але тут Мінфін додає «Так, але ти мені продаси за ринковими цінами, але я з тебе ще податок візьму».

Що трапиться тоді? Відразу пошлють й чаю ще запропонують допити? Цілком очевидно що платити податки тут ніхто не збирався. Це просто нонсенс. Тому й зняти податкове навантаження в даному випадку було повністю розумним та раціональним кроком. Інакше б вся ця угода не вийшла.