Три внутрішні резерви для покриття дефіциту бюджету України, які ми ще не задіяли

В умовах, коли зовнішня допомога України знижується, чи є достатні внутрішні резерви (окрім рідкісних металів), щоб покрити дефіцит? Я бачу щонайменше три такі величезні резерви, які за 33 роки незалежності і 40 років реформ ми ще не почерпнули. Почну з найобговорюванішої ідеї і рухатимусь до найменш обговорюваної (і я б сказав, до найненависнішої у суспільстві) ідеї.

1. Економічна свобода

У 1985 році УРСР разом зі всім «Східним Блоком» почала рухатись від політичного і економічного ГУЛАГу до свободи. Політичний шлях Україна пройшла непогано. Економічний — застопорився.

Водночас Естонія у 1985 році, як ЕССР, починала свій шлях разом із УРСР точно з тієї ж невільної позиції і досягла 8-го місця. Польща — 42-го. ВВП на душу населення Естонії зараз майже 30 тис доларів, Південної Кореї — 33 тис. дол., Польщі — 22 тис. дол., Тайваню (4-те місце за економічною свободою) — 33 тис. дол., Сингапуру (1-ше місце за економічною свободою) — 85 тис. дол. В Україні у 2021 році — неповних 5 тис. дол.

У 1990 році ВВП Польщі і України було однаковим — десь 80 млрд дол. У 2023 ВВП вільної Польщі досягло 800 млрд дол. Рекорд економічно невільної України — 200 млрд у 2021 році. Звісно, рухаючись прискореними темпами, вийти на 1 млрд ВВП забере в України 20−25 років.

Але спробуймо уявити собі українську державу, яка розвиває підприємництво.

Уявімо собі, як розцвітуть сотні тисяч малих і середніх нині заляканих, затиснених, «віджатих» підприємств, які, замість витрачати час на податкові, контролюючі і силові органи, зосередяться виключно на розробці і продажі на світових ринках конкурентної, інноваційної продукції, залучаючи на це мільярди приватних інвестицій як із України (про це пізніше), так і з-за кордону, як це роблять їхні естонські, польські, тайванські та сингапурські колеги-підприємці?

2. Підвищення продуктивності

Україна (як і врешті багато інших замонополізованих, заолігархізованих країн із низько-середнім доходом) показує ДУЖЕ низьку продуктивність праці і капіталу, порівнюючи з розвинутими країнами.

Дослідження Світового Банку говорять, що пропорційно до ВВП США людський і фізичний капітал України складав до війни 133%, але сукупна факторна продуктивність цього ж капіталу складала лише 17%.

Якщо продуктивність українського працівника подвоїти (і вийти, таким чином, на рівень Польщі), це і мало б дати 85% (стільки важить продуктивність в економічному зростанні) від вищезгаданих додаткових 600 млрд дол. за 20−25 років.

Яким чином це зробити? Той самий Світовий Банк пропонує у Звіті про Світовий Розвиток 2024 стратегію 3і — інвестиції (насамперед приватні і внутрішні, про це — далі), інфузія передових технологій (у т.ч. управлінських) та інновації.

І той самий Світовий Банк наголошує, що все це неможливо без економічної свободи (пункт 1 вище), бо саме вона створює конкурентне поле, яке стимулює підвищення продуктивності шляхом виходу з ринку низькопродуктивних підприємств (вибачте) і заміну їх на вищепродуктивні стартапи.

3. Збільшення заощаджень

Цей резерв майже не згадується ані українськими посадовцями, ані навіть українськими економістами.

Насправді рівень заощаджень в Україні є фатально низьким (10% від ВВП, у Чехії — 30%, у Сингапурі — 40%, у Китаї — 45%).

Оскільки абсолютна більшість інвестицій у світі (і в Україні) фінансується саме внутрішніми, а не зовнішніми заощадженнями, цей дуже низький рівень заощаджень призводить до дуже низького рівня валових інвестицій у країні (15% від ВВП, порівнюючи з 32% у Чехії і 43% у Китаї у 2022 році).

Потроєння заощаджень в Україні (вихід лише на рівень Чехії) — це додаткові 36 млрд інвестиційних доларів в економіку ЩОРІЧНО.

Якщо мріяти про китайський рівень заощаджень (між іншим, у нас війна на виживання!), це додаткові 63 млрд доларів (скільки млрд американської допомоги зависло минулого року в Конгресі США?).

Далі, якщо піти свіжим британським досвідом і досягти домовленості між найбільшими пенсійними фондами Британії, що 5% свого портфелю вони витрачають на стартапи — ось нам 4 млрд дол українських грошей щороку на фінансування малого бізнесу (замість, наприклад, втраченого фінансування USAID).

Читайте також: «Сировинна» угода з Трампом: чи варто Україні платити таку ціну за допомогу США

Що робити далі

Що потрібно, щоб мобілізувати цей фінансовий ресурс, який знаходиться тут, у країні?

Передусім завершити пенсійну, освітню і медичну (такі ненависні в українському суспільстві) реформи з переходом від державного патерналізму до самозарадності і особистої відповідальності.

Ось тут і полягає основна проблема — у докорінній зміні суспільних цінностей. Неможливо розкрити ці гігантські внутрішні резерви без глибокої внутрішньої суспільної трансформації.

І, попри те, що ми спромоглись за 40 років досягти і захистити незалежність, створити непогано функціонуючу державу з армією, нам ще не вдалося досягти економічної свободи, високого рівня продуктивності і належного рівня заощаджень.