Як Трамп і Гарріс вплинуть на безпеку України, США і всього світу, — Bloomberg

Після фіктивних виборів Венесуела скочується до відвертого авторитаризму. Перевороти, тероризм і насильницькі заворушення вражають більшу частину Африки. Україна намагається вистояти проти росії; Близький Схід уражений багатофронтовим конфліктом. Крихкий спокій у американо-китайських відносинах може бути порушений будь-якої миті.

Світ фрагментованіший і небезпечніший, ніж будь-коли з часів холодної війни. Як може реагувати на все це наступний президент США?

Досі віцепрезидент Камала Гарріс здебільшого представляла себе, як Байдена 2.0. Її завдання полягатиме в тому, щоб повторювати його сильні сторони — підтримку союзників і демократичних цінностей, стійкість у кризі, але не переймати його слабкості. Трамп, зі свого боку, може не бути тим циклоном дипломатичного руйнування, якого бояться деякі аналітики. Однак у питаннях від України до Китаю він змінить політику США таким чином, що може принести користь, або ж призведе до ще небезпечнішого безладу.

У будь-якому разі, наступний президент повинен швидко визначити курс: початок 2025 року може принести декілька криз.

Успіх Байдена, поразка Байдена

Історія зафіксує президентство Джо Байдена, як момент загострення конкуренції між великими державами та спалаху кривавих регіональних війн.

Альянси та партнерства є найпотужнішою геополітичною зброєю Америки, оскільки вони збільшують вражаючу силу, яку США можуть використати. Головний крок Байдена проти Китаю, росії та Ірану полягав у зміцненні коаліцій, які можуть стримувати їх.

Після вторгнення росії в Україну НАТО розширилося, включивши Фінляндію та Швецію, і альянс повернувся до оборони свого східного фронту. На тлі зростання напруженості у відносинах із Китаєм Байден зміцнив майже кожен із своїх Індійсько-Тихоокеанських військових альянсів, а також створив або вдосконалив об'єднання, такі як AUKUS із Австралією та Великою Британією, та Quad, до якого входять США, Австралія та Індія.

Важливо те, що команда Байдена зміцнила глобальні сили, зміцнюючи зв’язки між союзниками та партнерами в різних регіонах: подивіться, як країни Великої Сімки працюють над протистоянням економічному тиску Китаю, або як азіатські країни, такі як Південна Корея, підтримують Україну.

Створення коаліції сприяло другому досягненню: підготовці до технологічного та економічного суперництва. Байден забезпечив інвестиції в такі ключові галузі, як напівпровідники та чиста енергетика, водночас обмеживши Китай: експортний контроль, інвестиційні обмеження, цільові тарифи. Він використав дипломатичну силу США, залучивши такі країни, як Тайвань, Нідерланди та Японію, до своєї війни проти Пекіна.

Третій успіх Байдена стосується врегулювання кризи. Легко вказати на те, чого не досягла політика США щодо України — перемоги України. Але вдалося запобігти українській поразці — результату, який мало хто очікував на початку 2022 року, і втримати західну коаліцію.

Позиція Байдена щодо Близького Сходу після 7 жовтня (стримування Ірану та суміш підтримки та стримування Ізраїлю) наразі утримали нестабільну ситуацію від вибуху. За відсутності лідерства Байдена геополітичний ландшафт міг би бути набагато неспокійнішим.

Водночас оборонні бюджети Байдена ніколи не були достатніми для світу, в якому супротивники США змовляються, а загрози зростають у декількох регіонах одночасно. Його політика в Україні — повільне й неохоче надання систем озброєнь — обмежила небезпеку ескалації, але й перспективи української перемоги. І якщо Байден залишає вагомий внесок у декількох сферах, він також залишає у спадок багато проблем.

Чи буде Гарріс такою ж?

Прогнозувати зовнішню політику Гарріс складно, оскільки вона мало говорила про це під час короткої кампанії. Але те, що вона сказала, особливо під час дебатів із Трампом 10 вересня, створює враження, що її політика буде продовженням політики Байдена.

Гарріс зухвало захистила найгірший епізод зовнішньої політики Байдена — хаотичне виведення військ із Афганістану, як розумне стратегічне визначення пріоритетів. Вона пообіцяла продовжувати підтримувати Україну, щоб путін не просунувся далі.

Як і Байден, Гарріс підтвердила свою підтримку Ізраїлю, водночас закликавши до припинення вогню та, зрештою, до ухвалення рішення про створення двох держав. Також вона запозичила у Байдена критику Трампа за його дружні зв’язки з жорстокими диктаторами і його неліберальні тенденції вдома.

Немає жодних ознак того, що Гарріс ставиться до оборони серйозніше, ніж Байден. Її заклики створити унікальну «смертоносну» армію більше схожі на гру для республіканців, ніж на реальний план протидіяти численним загрозам. Якщо Гарріс збереже торговельну політику Байдена, вона продовжить витісняти США на узбіччя Індо-Тихоокеанського регіону. Якщо вона збереже його помірний підхід до підтримки України — і відмовиться від різкого посилення економічного тиску на росію, — вона може приректи Київ на прогресуючу ерозію своїх позицій.

Так само Гарріс не досягне успіху, продовжуючи безрезультатну боротьбу Байдена з хуситами в Червоному морі. І їй потрібно буде стати набагато жорсткішою щодо Ірану, поєднавши нищівні санкції з реальними погрозами застосування сили, щоб утримати Тегеран від отримання ядерної зброї.

Трамп не збирається все підривати

У Трампа, звісно, ​​не буде проблем протистояти спадщині Байдена. «Слабке» керівництво Байдена, як він стверджує, підбадьорило ворогів, розслабило союзників Америки і навіть поставило нас усіх на шлях до «Третьої світової війни». Трамп пообіцяв все виправити, змусивши світ знову поважати та боятися США. Якщо його оберуть, наскільки масштабними можуть бути зміни?

На щастя, сценарій «підірвати все» залишається малоймовірним. Трамп, ймовірно, не вийде з НАТО. Але є багато сфер, де Трамп може залишити свій слід.

Можливо, він не буде розбивати альянси США, але він вимагатиме від союзників вищих витрат на оборону, і погрожуватиме скасувати захист Америки для тих, хто відстає. Як і під час свого першого терміну, він може використовувати тарифи та інші економічні інструменти, щоб тиснути на союзників та ворогів.

Щодо України — він може відрізнятися від Байдена та Гарріс готовністю чинити тиск на обидві сторони, можливо, погрожуючи Україні припиненням допомоги, а росії — суворішими санкціями, якщо вони не сядуть за стіл переговорів, і фактично вимагати, щоб Київ погодився на розмежування, яке залишає великі частини території в руках росіян.

На Близькому Сході Трампа тягнуть у протилежних напрямках. Давній критик «нескінченних воєн» може не мати терпіння щодо відкритого конфлікту проти хуситів (це змусить його вдарити сильніше, чи просто відступити, ще невідомо). Водночас Трамп, який давно критикує укладання угод Демократичної партії з Іраном, може повернутися до кампанії санкцій «максимального тиску» на Тегеран.

Підхід Трампа до Китаю також може бути складною сумішшю. Для колишнього президента економічна безпека — це національна безпека. Тож очікуйте, що адміністрація Трампа проводитиме жорсткішу торговельну та технологічну політику, наприклад, 60% тариф, який він обговорював, чи то як прелюдію до певних переговорів із Пекіном, чи як рух до ширшого економічного відокремлення.

Справу ускладнює те, що Трамп також може бути менш відданим захисту Тайваню, який він вважає економічним конкурентом, або бути не зацікавленим боротися з Китаєм в скелях і рифах Південно-Китайського моря. І в усіх цих питаннях сама політика США може стати невпорядкованою, оскільки своєрідний президент приймає та оголошує рішення на ходу.

Статус-кво не є священним, і підривний порядок денний, якщо його виконувати грамотно, може принести позитивні результати. США справді потрібно похитнути свою стратегію щодо України, тому що Київ зараз точно не виграє. Якби, наприклад, Трамп спробував витіснити російську нафту з ринку, він міг би отримати деякі важелі впливу для переговорів, які так потрібні Україні та Заходу.

Трамп також має рацію в тому, що союзники США в кожному регіоні мають більше робити для оборони, і для цього може знадобитися більший тиск із боку Америки. Якщо йому вдасться змусити союзників щодо НАТО прийняти стандарт витрати на оборону до 3% ВВП, а також, як він обіцяв, збільшити військовий бюджет Америки, він міг би значно підвищити безпеку вільного світу.

Або, можливо, порядок денний Трампа може лише посилити глобальний хаос. Якщо Трамп змусить Україну укласти мир на жахливих умовах, це може виправдати захоплення землі москвою та створити основу для нової війни пізніше. Більша економічна конфронтація з Китаєм із меншою прихильністю союзників США може стати вибухонебезпечною сумішшю. Погрози залишити союзників США можуть мати зворотний ефект, спричинивши кризу довіри до демократичного світу.

Агресивна кампанія санкцій, напевно, зашкодить Ірану, але вона також може призвести, як під час першого терміну Трампа, до небезпечної ескалації, оскільки Тегеран відповість ударом. І якщо Трамп вбиватиме економічні клини між США та іншими країнами вільного світу, він підірве єдність, необхідну для протистояння їхнім спільним противникам. Не в останню чергу Трамп, який відродить практику свого першого терміну — сварки із союзниками, залицяння до диктаторів, балачки про створений Вашингтоном міжнародний порядок, — відродить глибші сумніви щодо глобальної ролі Америки.

Читайте також: Регулювання цін на їжу та вищі податки: чого чекають ринки у разі перемоги Камали Гарріс

У дипломатії, як і у внутрішній політиці, брендом Трампа є творче руйнування. Небезпека полягає в тому, що він просто створить розкол і нестабільність, коли демократичний світ найменше може собі це дозволити.