Питання на 3 млрд: Кого насправді підтримає «Український кешбек»

Як працюватиме програма

Згідно з концепцією, покупці українських товарів зможуть отримати повернення частини витрачених коштів на спеціальну картку, якою можна буде розраховуватись за інші товари українських виробників, купувати військові облігації чи сплачувати комуналку. Ця ініціатива презентується як спосіб підтримки національного виробника та збільшення частки вітчизняних товарів на внутрішньому ринку.

На перший погляд, ідея виглядає привабливою та своєчасною, особливо в умовах необхідності відновлення економіки. Український бізнес, який зазнав величезних втрат та руйнувань внаслідок агресивної війни РФ, потребує державної підтримки та стимулів для відновлення та розвитку. Збільшення попиту на вітчизняні товари може стати драйвером економічного зростання, створення нових робочих місць та збільшення податкових надходжень до бюджету.

Однак, незважаючи на добрі наміри, програма «Український кешбек» має низку суттєвих недоліків та ризиків, які ставлять під сумнів її економічну доцільність та ефективність.

Як «Український кешбек» підтримуватиме іноземних виробників

Однією з ключових проблем програми є надто м'які критерії визначення «українського товару». Для участі в програмі достатньо, щоб товар мав штрих-код, який починається з «482». Фактично, достатньо лише фасування товару в Україні, щоб він вважався вітчизняним, незалежно від фактичної доданої вартості. Це створює ризики маніпуляцій з маркуванням іноземних товарів як українських та ускладнює адміністрування й моніторинг дотримання критеріїв.

Такий підхід не враховує реальний внесок виробника в українську економіку та може призвести до ситуації, коли державні кошти витрачатимуться на стимулювання продажів товарів з мінімальною локалізацією в Україні. Натомість, програма мала б фокусуватись на підтримці виробників, які створюють значну додану вартість всередині країни.

Ще одним недоліком є занадто широке охоплення програми. До переліку товарів, які підпадають під дію кешбеку, входять категорії, які і без того мають високу частку ринку та не потребують додаткового стимулювання. Зокрема, йдеться про харчові продукти, які становлять більшу частину споживчого кошика українців. Водночас поза увагою можуть залишитись виробники інвестиційних товарів з високою доданою вартістю, які дійсно потребують державної підтримки.

Дизайн та механізм адміністрування програми також викликають запитання. Залучення, фактично, п'яти сторін (продавця, виробника, банку, державної платформи «Дія» та покупця) передбачає складну взаємодію, бюрократичні процедури та високі витрати на адміністрування.

«Український кешбек» чи… «італійський»

Міжнародний досвід реалізації подібних програм підтримки внутрішнього попиту також не дає однозначних аргументів на користь їх ефективності. Зважаючи наінформацію з сайту Мінекономіки та схожі параметри, за приклад була взята італійськапрограма «Cashback bonus».

Ця програма була запущена в 2020 році з метою стимулювання безготівкових розрахунків та підтримки італійського бізнесу під час пандемії COVID-19. Програма передбачала повернення 10% вартості покупок у вигляді кешбеку, однак була достроково згорнута урядом через надмірні бюджетні витрати та сумнівну ефективність. Експерти вказували на те, що програма не призвела до суттєвого збільшення споживання, а лише субсидувала покупки, які громадяни здійснили б у будь-якому разі. Попри деякі відмінності, український кейс має схожі ризики з точки зору нецільового використання бюджетних коштів та недостатнього стимулюючого ефекту для економіки.

Цікаво, що італійська ініціатива була частиною програми Italian Cashless 2019 р. Враховуючи схожість підходів та активнупромоцію «Українського кешбеку» заступником Керівника Офісу Президента України Ростиславом Шурмою, відомим своєю прихильністю до ідеї обмеження готівкових транзакцій, можна припустити, що українська програма також має на меті не лише підтримку вітчизняного виробника, а й стимулювання безготівкової економіки.

Малий бізнес поза увагою

Окрім того, умови участі в програмі фактично дискримінують дрібних виробників та невеликі магазини. Вимога до продавців працювати за загальною системою оподаткування та здійснювати фіскалізацію операцій залишає поза програмою малий бізнес, який часто працює за спрощеною системою.

Це може призвести до посилення і без того значної ринкової влади великих торгових мереж. Натомість, малі виробники та торгові точки, які не матимуть можливості брати участь у програмі, опиняться у нерівних конкурентних умовах та можуть втратити частину покупців.

Та чи не найголовніше питання — економічна ефективність ініціативи. Державні витрати на виплату кешбеку, які можуть сягнути 2−3 млрд грн на рік, виглядають непропорційними відносно очікуваних вигод у вигляді збільшення податкових надходжень. За розрахунками експертів, для повернення витрачених на кешбек коштів до бюджету у формі податків виробникам необхідно буде збільшити обсяги виробництва щонайменше вдвічі. В умовах кризи та обмежених ресурсів такі оптимістичні сценарії викликають обґрунтовані сумніви.

Виникають запитання і щодо здатності програми в її поточному вигляді стимулювати зростання виробництва та створення нових робочих місць. Адже основними бенефіціарами кешбеку стануть не виробники, а споживачі та торгові мережі.

При цьому, додаткові кошти, які отримають покупці, не обов'язково будуть спрямовані на придбання інших українських товарів, як це передбачає концепція програми. Скоріш за все, левова частина кешбеку буде спрямована на комунальні платежі, особливо після підвищення з 1 червня тарифів на електроенергію для населення. Відсутність чіткої прив'язки отриманого кешбеку до подальшої купівлі вітчизняної продукції знижує потенційний мультиплікативний ефект для економіки.

Чим замінити кешбек

В умовах війни та бюджетного дефіциту доцільнішим видається спрямування коштів на більш нагальні потреби — фінансування армії, відбудову інфраструктури, підтримку вразливих верств населення тощо.

Якщо метою уряду дійсно є підтримка українських виробників, то існують більш дієві та менш витратні способи її реалізації. В першу чергу, йдеться про покращення загального бізнес-клімату в країні, дерегуляцію та забезпечення рівних правил гри для всіх учасників ринку.

Це також реформи та перезапуск неефективних контролюючих органів, які замість збиранняподатків та митних платежів, вигадуютьнові корупційні схеми для збору данини з бізнесу.

Ці заходи не потребують значних бюджетних витрат, але здатні суттєво покращити умови для ведення бізнесу та залучення інвестицій.

Також ефективними можуть бути адресні кредитні та податкові стимули для виробників у пріоритетних галузях з високою доданою вартістю. Зокрема, йдеться про розширення доступу до дешевих кредитних ресурсів, спрощення податкового адміністрування, звільнення від оподаткування частини прибутку, яка реінвестується у модернізацію виробництва тощо.

Окремої уваги заслуговує підтримка експорту української продукції на міжнародні ринки. В умовах глобальної конкуренції та обмеженості внутрішнього попиту, саме експортний потенціал може стати драйвером зростання для багатьох галузей вітчизняної економіки.

Читайте також: Життя дорожчає: чому виявилось, що українці до цього не готові

Замість запровадження складних і витратних схем стимулювання внутрішнього попиту, державі варто зосередитись на створенні сприятливого бізнес-середовища, розвитку інфраструктури та адресній підтримці пріоритетних галузей. Такий підхід дозволить ефективніше використовувати обмежені бюджетні ресурси та створить умови для сталого зростання української економіки у довгостроковій перспективі.

Автор:

віцепрезидент ICC Ukraine Олексієнко Дмитро