НБУ заявляє про наближення економіки до потенційного рівня — чи можна цьому вірити

Однією з новин Інфляційного звіту НБУ особисто для мене було твердження, що економіка України наблизилася до свого потенційного рівня. Щиро зізнаюся, я зупинився на цих рядках. Чому ми можемо висловити скепсис? Спад економіки 2022 року точно не надолужений. Втрати матеріальних і людських ресурсів величезні. Рівень безробіття є суттєвим.

Але саме тут вступає в дію повільне мислення, яке перебирає макроекономічне визначення потенційного ВВП. Достатньо відкрити Wikipedia, щоб побачити визначення цього показника: «Потенційний випуск в макроекономіці стосується позиції на кривій виробничих можливостей для суспільства загалом, відображаючи природні, технологічні та інституціональні обмеження».

І ще. Цей показник безпосередньо пов'язаний з виробничою функцією, в якій ключовими параметрами є кількість праці (працівників) та кількість робочих годин на одиницю продукції (змінна капіталу).

Що підтверджує оцінки НБУ

1. Фіскальний імпульс. Саме він нагнітає попит в економіку, фізичне стиснення якої через воєнні обставини є закономірним. Дефіцит бюджету на рівні 20% ВВП створює фундамент для того, щоб в економіці функціонували компенсатори її фізичного стиснення. Оскільки значна частина цих дефіцитів покривалась/покривається шляхом зовнішньої допомоги, то кореспондуючий торговельний дефіцит є абсолютно природним.

2. Напружені ринки праці. Попри значний рівень безробіття, усі роботодавці зазначають, що саме брак кадрів є чи не найсуттєвішим для перспектив компаній. Інакше кажучи, сам факт безробіття, тільки в дуже грубій апроксимації, є індикатором попиту, але саме модель Фрідмена — Фелпса дає розуміння, чому формальний показник безробіття і потенціал економіки можуть розходитися. З іншого боку, зростання зарплат та інфляція в секторі послуг на тлі відтоку населення, що вимірюється в категоріях мільйонів, вже є свідченням, що економіка, радше, близька до потенціалу, ніж ні. На жаль, через війну сам потенціал знизився.

3. Доступність площ, придатних для масштабних інвестицій. Не думаю, що це секрет, але в деяких областях таких площ вже немає. А зміна функціонального призначення землі є складним і недешевим процесом. І тут саме вступають в дію обмеження з визначення потенціалу ВВП. Технологічні та інституціональні. Зміна алокації ресурсів в економіці з низькою якістю інститутів генерує масштаб трансакційних витрат у масштабах, які є сумісними хіба що з кволим процесом на межі похибки між структурним розпадом і структурною адаптацією. Така економіка генеруватиме тиск із боку граничних витрат на ціни ще в негативній зоні ВВП-розриву, не кажучи про позитивну зону.

Отже, напрошується логічний висновок: економіка дійсно або досягла свого потенційного рівня, або суттєво до нього наблизилася. А тому подальше прискорення економіки є можливим лише у разі збільшення її потенційного рівня шляхом підвищення продуктивності виробництва, про що і каже НБУ.

За якими показниками не можна оцінити наближеність економіки до потенційного рівня

1. Завантаженість у секторі чи на рівні окремої компанії.

2. Торговельний дефіцит, тим паче, що останній визначається попитом, що генерується фіскальним імпульсом, логістичними бар'єрами та воєнними закупівлями, які не впливають на потенціал ВВП.

3. Скарги на недофінансування, бо вони будуть завжди.

Читайте також: Тарифні війни у розпалі: як свої інтереси має відстоювати Україна

І найголовніше. Занедбана ферма чи розкрадене «ефективними власниками» підприємство — це ще не свідчення того, що випуск із негативної зони ВВП-розриву запускає «довгу руку» зниження інфляційного тиску. Цю руку хіба використовують, щоб смикати за ниточки жаги до емісії. Питання лише у тому: для чого, а точніше — для кого це робиться.

Автор:

Завідувач кафедри економіки та економічної теорії Західноукраїнського національного університету Козюк Віктор