Чи може НБУ припинити «спалювати» резерви: можливі варіанти та їх наслідки

Міжбанк: чи є дисбаланс, і що робити

Критика стосується система підтримки курсу через інтервенції, мовляв, вона неефективна, не має довгострокової стійкості, а Національний банк використовує валютні резерви для підтримки адміністративного курсу без ринкових передумов.

Я вже пояснював, чому так відбувається: значна частина валюти, яка заходить до України, конвертується в гривню поза ринком, тоді як майже весь попит реалізується саме на ринку. Якщо ж порахувати приплив валюти до України та її відтік за кордон, то якогось значного дисбалансу ми не побачимо.

За великого бажання, досягти зменшення обсягу валютних інтервенцій нескладно. Наприклад, можна було б фінансувати принаймні окремі бюджетні видатки відразу в іноземній валюті. Утім, це, очевидно, підривало б законодавчий та сутнісний статус гривні, як єдиного засобу платежу на території України, і мало б значні довгострокові руйнівні наслідки.

Крім того, це не відповідало б визначеним міжнародними партнерами напрямам використання отриманих від них коштів. Левова частка міжнародної допомоги виділяється Україні на фінансування соціальних видатків, освіти та охорони здоров’я. Мабуть, без зайвих пояснень зрозуміло, що фінансувати такі видатки потрібно лише в гривні, тому уряд мусить конвертувати отриману валюту.

Натомість ту частину видатків, де необхідні імпортні закупівлі (насамперед для потреб оборони), уряд має фінансувати лише завдяки внутрішнім надходженням. Ці доходи надходять до бюджету в гривні. Саме тому закупівельники зброї, отримавши з бюджету гривню, виходять на валютний ринок для купівлі валюти.

Гаразд, а чи міг би в такому разі уряд продавати валюту не Нацбанку, а безпосередньо на ринку? У такому разі, обсяги інтервенцій НБУ були б значно меншими і подекуди це були б інтервенції не з продажу, а з купівлі валюти до резервів. Треба лише змінити доданки місцями. Однак у тому то й річ, що в монетарній арифметиці від перестановки доданків сума таки може бути різною.

Чому так відбувається

Надходження валюти від міжнародних партнерів та потреби в бюджетному фінансуванні видатків не завжди збігаються і точно завжди неритмічні. За таких умов, продаж урядом валюти на ринку об'єктивно відбувається нерівномірно.

У якийсь день може бути продано декілька сотень мільйонів доларів, а потім тривалий час жодні продажі не відбуватимуться. Це провокуватиме значну волатильність на ринку та значні хаотичні стрибки курсу в один, а потім в інший бік. Це не сприяло б стійкості валютного ринку та спокійній поведінці його учасників.

Натомість чинний механізм, коли ринок балансується шляхом інтервенцій НБУ, дає змогу уникати різких курсових змін та згладжувати раптові перекоси на ньому.

Читайте також: Курс долара та євро у квітні: за чим стежити та як змінювати свій портфель валютних заощаджень

А що з готівковим ринком

Обсяг чистих інтервенцій НБУ у 2024 році (34,8 млрд дол.) був на 6,2 млрд дол. більшим, ніж у 2023 році (28,6 млрд дол.). Майже на третину цей приріст пояснюється формуванням додаткового попиту, за результатами здійсненої торік валютної лібералізації, тягнути з якою вже не було куди.

Значною мірою інтервенції збільшилися і завдяки зростанню купівлі валюти оборонним сектором, із огляду на збільшення фінансування відповідних потреб. Конкретні цифри, зі зрозумілих причин, навести не можу.

Різниця між обсягами чистої купівлі валюти населенням на готівковому ринку у 2024 році, порівнюючи з 2023 роком, становить 7,7 млрд дол., тобто є більшою, ніж приріст інтервенцій, навіть без урахування впливу додаткового попиту від лібералізації та сектору оборони. Виникає питання: як таке може бути?

Відповідь дуже проста. До грудня 2023 року діяли значні обмеження на готівкові операції, наслідком чого були подвійні курси та картковий туризм. Курс гривні був фіксований і фактично був не амортизатором шоків, як зараз, а їх накопичувачем. Населення все одно купувало валюту, але робило це через інші канали.

Утім, який би канал не використовувало населення, джерело для задоволення попиту на валюту в нас одне — інтервенції НБУ.

Тому, якщо зростання попиту на готівкову валюту не призводить до рівновеликого зростання валютних інтервенцій, це означає, що значна частина готівкового попиту всього лише відображає перетікання в цей сегмент попиту з інших куточків валютного ринку.

Звісно, Нацбанк намагається зменшити попит у готівковому сегменті, але робить це суто ринковими методами. НБУ залишається стратегічно налаштованим на повернення до довоєнних засад функціонування валютного ринку, коли курс був плаваючим, а обсяги інтервенцій — відчутно меншими.

Допоки умови для повернення до плаваючого курсу не сформовані, Національний банк реалізує політику керованої гнучкості. Якщо підсумувати двома словами, то НБУ намагається винести «за дужки» структурну складову попиту на валюту.