Як витягти економіку з болота: чому Україна має повчитись у Чилі

У моєму фокусі — країна Чилі (там живет 20 млн населення). А конкретно — просте питання: що буває з країною, коли ліві правлять нею десятиліттями? З 1990 року, після кінця диктатури Піночета (який був призначений військовою хунтою у 1973), ліві та лівоцентристи 28 з 36-и років демократії тримали владу в Чилі. Результат: держборг злетів з 28% ВВП до 43% — впритул до законодавчої стелі (45%). Дефіцит бюджету виявився вдвічі більшим за плановий. Амортизацію для бізнесу закрутили до абсурду. Капітал поїхав до Перу (що потрібно зробити щоб від тебе біг капітал в Перу?) та США. А натомість множились програми, виплати й агенції, які ніхто не наважувався зрізати.

У грудні 2025 року народ Чилі сказав «досить» — і з результатом 58% обрала правого президента Хосе Антоніо Каста. В березні 2026 він приніс у Конгрес пакет із понад 40 економічних заходів.

І ви мене запитаєте — а навіщо нам про це знати? Бо ця країна, як і Україна, зіткнулася з гострою необхідністю залучати зовнішні гроші та рятувати економіку. Тільки у них головна проблема — не війна, а організована злочинність та багаторічна стагнація. Але все ж це є прикладом для України.

Що зробив новий уряд

Перше — податки та амортизація. Зниження ставки корпоративного податку з 27% до 23% — це зрозуміло. А от що таке амортизація і чому це важливо? Це те, скільки своїх витрат на новий верстат чи завод ти можеш легально списати, щоб зменшити базу оподаткування. В нормальних країнах ти купив обладнання — і держава дозволяє тобі списати майже все, стимулюючи тебе інвестувати далі. Ліві уряди довели ситуацію до абсурду — бізнесу дозволяли списувати лише 70% на техніку і жалюгідні 48% на будівлі. Тобто держава тебе фактично штрафувала за те, що ти оновлюєш виробництво і будуєш цехи!

«Світові доходи» — це ще один ідіотизм. Чилійська компанія відкрила філію в країні з меншими податками, чесно заплатила їх там, а рідна чилійська податкова каже: «Ану доплати нам різницю до наших 27%». Це вбиває будь-яку експансію бізнесу на зовнішні ринки. Каст це все зносить разом зі скасуванням подвійного оподаткування дивідендів — щоб капіталу було вигідно працювати з Чилі, а не тікати до США чи Перу.

Друге — ставка репатріації капіталу — 7%. Це банальна, але дуже ефективна податкова амністія. Що робить наш український чиновник у такій ситуації? Відкриває кримінальні справи, підключає фінмоніторинг і розповідає про зрадників. Що робить прагматичний уряд? Каже: «Заплати 7% на вхід — і ми не задаємо питань». Ці 7% — це дешевий квиток додому, і в результаті в країну повертається жива ліквідність, яка йде в банки та реальний сектор.

Третє — будівельний сектор. 180 тисяч людей на вулиці, 100 тисяч квартир стоять пусті. Ліві популісти створили б державну іпотечну агенцію з мільярдами дотацій (які частково б розікрали). Уряд Презідента Каста просто обнуляє ПДВ на нове житло рівно на 12 місяців. Все! Квартира одразу дешевшає для покупця — без жодного зайвого чиновника.

І тепер головне. Чилі вводить режим податкової стабільності на 25 років для великих інвестиційних проєктів із фіксованим навантаженням не більше 35%. Чверть століття юридичного захисту від раптових нових зборів і правил «заднім числом». Саме це — а не обіцянки на форумах у Лондоні — змушує інвестора відкривати гаманець. В Україні замість цього висувають Національну стратегію доходів, яка базується на презумпції винуватості бізнесу. Інвестор дивиться на регулярні «маски-шоу» і логічно йде в юрисдикції, де правила гри фіксуються на десятиліття.

Ціна популізму

А тепер — про те що чекає кожну країну після десятиліть правління лівих — різання витрат, і чому тут все складніше, ніж виглядає.

Ось що завжди відбувається після десятиліть популізму: тяжкі рішення, які народ не любить і які неможливо провести через парламент. Каст пообіцяв скоротити держвитрати на $6 млрд за 18 місяців — це 7% бюджету, найжорсткіша економія з часів Піночета 1975 року. Але одночасно пообіцяв не чіпати пенсії, освіту та охорону здоров'я, де сидить левова частка витрат. І додати грошей поліції та тюрмам — бо криза безпеки нікуди не ділась. А будь-яке скорочення понад 1% ВВП потребує парламентського схвалення — де більшості у Каста немає. Економісти кажуть, що така арифметика не сходиться. Ринки вже нервують — хоча він іще нічого не встиг реалізувати. Це і є ціна 28 років популізму.

І ще новий президент пообіцяв суттєво збільшити витрати на охорону правопорядку — адже за останні 5 років у Чилі стало небезпечно ходити вулицями. На це теж потрібні кошти!

Тепер подивіться на Україну — і помножте все це в кілька разів.

Читайте також: Як Сталін будує в Індії капіталізм без ГУЛАГів

У нас жоден уряд за всі 34 роки незалежності системно не скорочував держвитрати. Кожен додавав нові програми, виплати, агенції. Замість конкурувати за капітал низькими ставками репатріації та 25-річними гарантіями — наш уряд висуває стратегію, яка базується на презумпції винуватості бізнесу. Інвестор дивиться на це і логічно йде туди, де правила гри фіксуються на десятиліття. До цього додайте два фактори, яких у Чилі немає взагалі: повоєнна відбудова на сотні мільярдів — і армія, яка коштує великих грошей не рік і не два. Якщо Каст змушений приймати найважчі рішення за 50 років через 28 років популізму — Україні доведеться приймати рішення ще важче. За борги всіх урядів, за «соціальну державу без економічного фундаменту» і за рахунок відбудови та безпеки одночасно.

Автор:

підриємець, екс-президент Київстар Чернишов Петро