Що виграє Україна, втративши транзит газу

Державний недокапіталізм

Почну з головного: ви не замислювалися про те, чому в Україні не ведуть свою діяльність такі компанії, як, наприклад, Shell, British Petroleum, Exon Mobil та інші міжнародні енергетичні компанії? Україна має досить великі запаси газу і нафти. Якщо вірити Вікіпедії, то в 2001 році запаси нафти з конденсатом становили 1 706 млн. т, газу — 6 711 млрд. кубометрів.

Щоправда, з цього обсягу запас газу, який отримують технічним шляхом, — близько 1 трлн. І переважно цей газ важковидобувний. Але у західних компаній є для цього технології, потенційно вони можуть цей газ видобувати. Якби вони змогли працювати в Україні, то країна могла б спокійно добувати необхідні 30 млрд. кубів газу і, припустимо, 10 млн. тонн нафти, значно скоротивши свою залежність від імпортованого палива. Але країна цього не робить!

У різні періоди Україна і Нафтогаз укладали різні меморандуми і з ExxonMobil, і з Shell, і з іншими компаніями щодо їх участі в розробці родовищ, але поки що безрезультатно. Транснаціональні компанії цікавляться Україною, але ще не готові до початку повномасштабної роботи. Виникає питання: чому?

Так відбувається тому, що нафтогазова галузь України живе майже повністю поза ринковою економікою. Держава в цій галузі відіграє ключову роль. Наприклад, експортувати нафту «Укрнафті» заборонено законом. Держава не тільки обклала галузь податками на різних стадіях переділу і продажу продукції — від ренти і до акцизів на бензин, але й вказує, за якими цінами продавати паливо, кому і як продавати продукцію.

В результаті галузь є своєрідною держекономікою, де держава виступає в ролі мегарегулятора, який вирішує все. Хоча формально на ринку працюють акціонерні компанії. У цих умовах приватні власники, які часто є олігархами, знаходять для себе єдину вигідну стратегію поведінки, при якій з компаній просто висмоктується весь прибуток і всі гроші, які тільки можна взяти. А інвестиції при цьому мінімальні. В принципі, так само чинить і держава: вона відбирає у галузі все, що можна забрати, — або у вигляді дивідендів до бюджету, або у вигляді взаємозаліків за субсидіями.

Пряма участь західних енергетичних компаній з їхніми технологіями видобутку і можливостями, де транснаціональні компанії витрачатимуть свої гроші, самостійно добуватимуть і продаватимуть здобуте в цих умовах, є неможливою. В таке, вибачте мене, «командне болото», ні ExxonMobil, ні Shell, ні інші іноземні компанії входити, звичайно, не хочуть, навіть при наявності сировинної бази, і ніколи не захочуть.

Є, звичайно, варіант, за якого Нафтогаз або інша українська компанія могли б залучити їх як замовники робіт. Але в цьому випадку транснаціональні енергетичні компанії можуть працювати тільки як виконавці, вони можуть використовувати свої технології видобутку, але гроші — ні. Гроші повинен заплатити замовник. А в України, точніше у ПЕК країни, немає на це грошей і мотивації, описаної вище.

Виходить глухий кут: держава не може будувати, оскільки і грошей немає, і Держплану, і компанії вже приватні, і повноцінної держекономіки вже немає. Але для приватного капіталу немає умов, за яких йому було б вигідно інвестувати.

Адже навіть якщо не говорити про видобуток палива, то Україна могла б побудувати термінал із прийому СПГ і арабської нафти у Миколаєві і забезпечити себе новим каналом поставки палива. Але в цьому питанні важливо зрозуміти, а хто будуватиме. Держава? — Ні! Держплану вже давно немає.

А приватник ніколи не побудує в нинішніх умовах, тому що він заздалегідь всім винен. Він повинен витратити мільярди доларів, але при цьому не може розраховувати на прибуток, тому що в країні обов'язково знайдуться сили, які скажуть, що він наживається, а тому треба встановити ціну від держави.

Доки так буде, видобуток падатиме, залежність від імпортної енергії — зростатиме. Бюджетні гроші далі згорятимуть в субсидіях і взаємозаліках. Потім, через роки, власний видобуток взагалі впаде до нуля і настане повна залежність від імпорту.

Читайте також: Ціна на газ в Європі за день зросла на 20% після відмови Газпрому збільшити транзит через Україну

Тут я б перефразував відому фразу: якщо країна не хоче платити ринкову ціну своєму виробнику, то, врешті-решт, їй доведеться платити чужому!

Транзит був підпорою безладу

Щодо транзиту газу. У цьому всьому він був ключовою ланкою з латання дірок у ПЕК та у взаємозаліках. Доходи від транзиту забезпечували фінансове підживлення цієї системи, не давали їй збанкрутувати і показати всю свою недосконалість.

Держава казала газовикам: ви повинні продати газ населенню на 200 доларів нижче закупівельної ціни, вони були змушені так робити, а збиток покривався доходами від транзиту. Без транзиту у країни буде всього два варіанти. Перший — безпосередньо витрачати бюджетні кошти, де субсидії на 100% трансформуватимуться у витрати бюджету і боляче битимуть по ньому.

Але в цьому випадку країна зможе побачити пряму залежність неринкових цін і витрат бюджету. Другий варіант — країні доведеться переходити до ринкового ціноутворення, інакше ПЕК піде на дно.

Читайте також: Енергокриза у Китаї. Чому це важливо

Вимушений перехід до ринку може бути довгим і болючим, якщо це доведеться робити через дірки в бюджеті, подальше падіння паливної галузі, банкрутства компаній і старіння фондів. Зараз ми йдемо саме цим шляхом, тому проблема з кожним роком тільки погіршується. Якби ми свідомо почали перехід до ринку 20 років тому, то зараз жодної паливної проблеми вже не було.

Транзитні гроші певною мірою заважали це зробити. Без грошей від транзиту всі проблеми вилізуть назовні, а це навіть й добре.

Ринок або спад і все одно ринок

Нафтогазові компанії в нових ринкових умовах винні будуть державі тільки чіткі, заздалегідь відомі податки у вигляді ренти та податку на прибуток. Зрозуміло, що вони ще повинні будуть дотримуватися екологічних норм та інших законів, наприклад, трудового законодавства. Але держава не повинна буде втручатися в їх діяльність.

Причому державі і країні загалом важливо усвідомити, що запаси вуглеводнів є важковидобувними. А тому великої ренти бути не може.

Якщо країна побудує свої відносини в сфері енергетики на ринковій основі, тоді компанії типу ExxonMobil і Shell зможуть зайти в Україну зі своїми грошима і технологіями. Щодо українських компаній, то їм потрібно буде звикати до конкурентних умов.

Що стосується ціни, то її повинна знизити конкуренція. Але без ринкової ціни конкуренції не виникне. І це дилема, на кшталт питання, що було першим — курка чи яйце. Без конкуренції не буде низьких ринкових цін, але без ринкових цін не виникне конкуренції. Бізнес і міжнародні енергетичні компанії собі у збиток не робитимуть першого кроку, щоб створити спочатку конкуренцію, а потім отримати конкурентний ринок. Перший крок має зробити Україна. І доки вона цей крок не зробить, її енергетика тонутиме далі.

Читайте також: Три сценарії для курсу гривні у 2022 році

Але лиха без добра не буває. Втрата транзиту газу при всіх своїх негативних моментах створить в країні умови «окропу», з якого доведеться вистрибувати і реально реформувати галузь та економіку, тому що іншого вибору вже не буде. З іншого боку, процес вимушених реформ, звичайно, може затягнутися на довгий час.