На чужому досвіді: як Україні вирішити проблему поганих кредитів

Менеджер відділу управління фінансовими ризиками KPMG в Україні Олексій Філіппов розповідає, які досягнення європейських колег у роботі з проблемними кредитами можуть стати взірцем для української банківської системи.

В Україні частка проблемних кредитів у портфелях банків дуже значна — понад 50%. Це гальмує не лише розвиток корпоративного кредитування, але й економіки в цілому. У банків з іноземним капіталом ситуація краща: вони вже давно неофіційно копіюють процедури реструктуризації проблемних кредитів своїх материнських структур. Однак серед банків з українським державним чи приватним капіталом лише деякі мають подібні механізми.

Наприкінці липня Нацбанк встановив для банків вимоги щодо роботи з проблемними активами (NPL – non-performing loans). Зокрема, документ передбачає створення спеціального підрозділу по роботі з такими активами. Крім того, банки повинні розробити чітку стратегію та механізми роботи з проблемними активами. Враховуючи, що у Європі такі процедури вже діють, українським банкам потрібно просто адаптувати ці практики.

У тому, що європейські банки за останні кілька років значно зменшили обсяг проблемних кредитів, є велика заслуга Європейського Центробанку (ЄЦБ). Він зробив зниження NPL-портфелів своїм пріоритетним завданням та провів низку заходів:

• випустив настанови щодо регулювання проблемних кредитів (ECB Guidance on NPLs) для впровадження єдиного наглядового механізму;
• запровадив нові ініціативи з метою підтримки попиту на проблемні кредити на ринку;
• посилив вимоги до складання звітності та оприлюднення інформації у рамках нагляду.

Настанови ЄЦБ є прикладом найкращих світових практик, а деякі з них частково увійшли до постанови НБУ № 64. Тож українські банки вже зараз можуть провести GAP-аналіз та оцінити, наскільки їх кредитні процеси відповідають європейським вимогам.

Кредитний процес будь-якого банку складається з трьох частин. Перша – це видача кредиту, друга – його обслуговування, а третя – оцінка можливих збитків від непогашення кредиту. На жаль, досить часто в українських банках погано налагоджена комунікація між відповідальними особами чи підрозділами, що суттєво знижує ефективність кредитного процесу. Прийнята Нацбанком постанова № 97 передбачає об’єднання всіх етапів кредитного процесу, тож має допомогти вирішити цю проблему.

Одна з ініціатив ЄЦБ — посилення вимог до власних моделей оцінки кредитних ризиків, як до однієї з основних частин визначення достатності капіталу банків. Європейський регулятор вважає: випадків, коли такі моделі не справляються з адекватною оцінкою ризиків, почастішало. Для України введення аналогічних вимог є передчасним, адже наразі достатність капіталу банків визначається регуляторним підходом. Проте український банківський сектор розвивається, тож і у нас можна очікувати появу практики внутрішніх моделей оцінки, хоча і не найближчим часом.

У європейських банків є ще один важливий інструмент регулювання капіталу та ризиків — інструкції ICAAP та ILAAP. Вони допомагають впроваджувати політики і процедури визначення вимог до власних коштів та управління ризиком ліквідності.

В рамках так званої Підвалини І (Pillar I) ЄЦБ виділяє три головні ризики банківської діяльності:

• кредитний;
• операційний – стосується будь-яких операційних втрат;
• ринковий — зміна вартості цінних паперів або валюти, які є в портфелі банків.

З інструкціями ICAAP та ILAAP банки можуть розробляти та впроваджувати власну оцінку вказаних ризиків. А також інших, які не включені до мінімальних регуляторних вимог, але важливі для конкретного банку. За результатами виявлених додаткових ризиків фінустанова повинна сформувати капітал, достатній для їх покриття. Такий підхід має назву Підвалина ІІ (PillarII).

Згадані інструкції також регулюють те, як банки використовують отримані оцінки необхідного рівня капіталу та ліквідності для подальшого бізнес-планування і формування системи винагород. Це означає, що до стандартної системи КРІ для топ-менеджменту повинні додаватися показники, які враховують рівень ризиків та управління ними.

Європейський регулятор в рамках щорічної наглядової процедури SREP (supervisory review and evaluation process) перевіряє, як банк впровадив ICAAP та ILAAP. За результатами перевірки визначаються індивідуальні вимоги до капіталу та ліквідності кожного з банків.

Треба відзначити, що хоча постанова НБУ №64 і стала великим кроком уперед у розвитку банківського ринку, вона не передбачає методології того, як результати оцінки ризиків мають трансформуватися у вимоги до капіталу. Адже у 2014 – 2015 роках більшість банків втратили величезний обсяг капіталу через позбавлення активів на тимчасово окупованих територіях. Наслідком цього стала поява трирічних планів відновлення капіталу, дія яких закінчилася у 2018 році. У середньостроковій перспективі можна очікувати поступове впровадження вимог ICAAP та ILAAP Нацбанком, тож фінустановам варто готуватися до таких змін вже сьогодні.

На українські банки чекають кроки, які європейські фінансові установи вже реалізували. За даними звіту KPMG Refining the framework: SSM supervisory priorities 2019, серед таких дій особливо важливо враховувати наступні:

1. Підвищення ефективності моніторингу поточного стану кредитів. Наприклад, впровадження механізму ранньої ідентифікації потенційно проблемних кредитів та дій, які дозволять уникнути їх переходу до категорії NPL.
2. Прийняття належних заходів для зменшення ІТ- та кібер-ризиків. Наприклад, підвищувати обізнаність персоналу банків та періодично проводити для них тренінги.
3. Впровадження комплексних політик і процедур щодо визначення вимог до капіталу (Pillar 2) та ліквідності в рамках ICAAP та ILAAP.
4. Розробка дієвих планів відновлення діяльності в умовах зростаючої невизначеності з урахуванням різноманітних сценаріїв. Активну участь в їх розробці та впровадженні повинні брати Наглядові ради та Правління банків.