Мінфін - Курси валют України

Встановити
12 листопада 2021, 7:34 Читать на русском

Леонід Остальцев: «Бізнес схожий на планування бойової операції»

«Мінфін» починає серію інтерв'ю про успішний український бізнес. Цього разу своєю історією з нами поділився засновник Veterano Group, ветеран АТО Леонід Остальцев.

Бізнес, своя справа, гроші, піцерія, Veterano Pizza, ветерани
фото: Сергій Владикін

Леонід Остальцев виріс на Троєщині, до війни працював піцайоло. Після Революції гідності, у 2014 році, він пішов на фронт добровольцем. Каже, що інакше вчинити не міг, тому що сам себе не пробачив би.

Війна навчила головному: життя лише одне. Це дозволило інакше дивитися на світ, радіти простим речам. Проблеми перетворюються у звичайні завдання, говорить він. Нічого не трапиться, якщо я втрачу бізнес, гроші. Зароблю знову.

На думку Остальцева, в бізнесі перемагає не найрозумніший та найталановитіший, а той, хто робить спробу за спробою, поки не досягне успіху.

Коли ветеран повернувся з війни і загорівся ідеєю відкрити власну піцерію, «стукав» до всіх знайомих, щоб позичити гроші. Отримав 22 відмови, але не здався.

Перший заклад Veterano Pizza з'явився у центрі Києва на Софіївській у 2015 році. Мета проєкту — працевлаштовувати ветеранів, які повертаються з війни та допомагати їм адаптуватися до мирного життя. До того ж кожен гість закладу може «підвісити» піцу, яку потім передадуть бійцям у воєнний госпіталь.

Через деякий час інші ветерани почали відкривати заклади за франшизою Veterano. Бізнес виріс і перетворився на Veterano Group. Зараз в групу входять уже 11 піцерій у різних містах України, а також кав’ярня Veterano Coffee, кондитерська Veterano Brownie та маленька охоронна компанія Veterano Guard.

Всі зароблені гроші Остальцев реінвестує в проєкт або віддає кредиторам. Позик довелося брати багато. На даний момент потрібно повернути ще близько 5 млн грн. За його словами, бізнес — наче дитина, яка завжди потребує їжі.

Як вдалося почати свій бізнес із $50 у кишені, на яких умовах домовляється з кредиторами, яких правил бізнесу дотримується та яким бачить свій проєкт у майбутньому, Леонід Остальцев розповів в інтерв'ю «Мінфіну».

Як адаптуватися до нового життя і почати свій бізнес із $50 у кишені

Бізнес Veterano Group розпочинався з піци. Чому, наприклад, не з вареників?

Піца — це моя основна історія. Я до війни працював на кухні майже 6 років. І на війну я теж пішов саме з кухні. Тому питання «піцерія чи щось інше» взагалі не стояло. Тільки піца, тому що я люблю готувати і вмію це робити.

Але у вас вийшла не просто піцерія, а, так би мовити, своя унікальна історія…

Саме так. Наприклад, перший зал у піцерії на Софіївській ми називаємо сімейним, тому що там люблять відпочивати з дітьми, розповідати історії, шеврончики (військові патчі — ред.) подивитися.

Наш другий зал — нагородний. У ньому є місця для пожиттєвого резерву. Всього є 7 залізних табличок з написом — прізвище або назва бойового підрозділу. У нас є правило: якщо ви сідаєте за таке місце, а потім приходить його власник, ви зобов’язані йому поступитися. Місце зарезервоване за ним назавжди.

Наприклад, на одній з таких табличок ім'я мого загиблого бойового побратима — Олексія Буслаєва. Якщо прийде його сім'я, а на його місці хтось відпочиватиме, вони повинні звільнити його.

Одна зі стін у піцерії — єдина в Україні виставка всіх існуючих державних нагород. Більше немає подібного місця. В Україні навіть музею немає, де були б зібрані усі нагороди, що видаються військовослужбовцям. Ми ж спеціально замовили цю колекцію зразків у геральдичної компанії.

Це історія, на яку варто звертати увагу, тому що наша система нагороджень досі «совкова». Наприклад, зараз у нас дають орден за мужність третього ступеня як загиблим посмертно, так і живим, хоча це далеко не рівнозначно. На мою думку, той, хто загинув, заслуговує на щось більше.

У вас дійсно відчуваєш, що наша країна воює, що за те, щоб отак зайти і поїсти піцу, наші хлопці кладуть свої життя. Але тема ветеранів дуже неоднозначна…

Дуже сильно хочеться зламати стереотип про те, хто ці люди, які були на війні. Адже це далеко не алкоголіки чи неврівноважені особи зі зброєю. Познайомтеся з нами. Вам для цього нічого не треба робити: просто завітайте в гості, з'їжте нашу піцу, відчуйте наш сервіс і атмосферу, побачте, як ми працюємо.

Також хочеться прибрати стереотип, що ветерани хочуть якихось пільг. Нам це не потрібно. Наше завдання — отримати якомога прозоріші правила гри, за якими ми будемо грати, заробляти, з величезним задоволенням платити податки, коли будемо розуміти, куди йдуть ці гроші, і демонструвати свій приклад у багатьох питаннях.

Чи складно було перелаштуватися після повернення з передової?

Депресії не було. Просто була адаптація. Дивилася колись канал Discovery? Там була передача про тих, хто виловлював креветки з моря.

Уяви собі, що ти — частинка маленької команди моряків, яка ловить креветки. Ви виходите в море на два місяці. Разом потрапляєте у шторм, їсте однакову їжу, маєте спільні правила, яких треба дотримуватися, щоб вижити у морі. Однак через два місяці ти повертаєшся додому, виходиш на берег, прощаєшся з усіма своїми друзями і життям у морі. Звичайно, після цього необхідний час для адаптації.

Тут така ж ситуація. Кожен військовослужбовець, який завершив службу у збройних формуваннях, має адаптуватися до мирного життя.

Найкраща підтримка держави у цьому випадку — це соціальний пакет для всіх військовослужбовців, які зараз служать або вже повернулися додому з війни. Але основна історія — це велика заробітна платня військовослужбовця, завдяки чому якій він розумітиме, що з його сім ‘єю все буде добре, поки він воює, і якщо раптом щось трапиться, то вони будуть захищені.

Зараз наші бійці не мають часу на адаптацію. Вони повертаються і відразу мають йти на роботу, щоб заробляти гроші та годувати сім'ю. Проте їм необхідно трохи освоїтися: розібратися з правилами гри в цивільному житті та перелаштуватися від правил гри, які були на війні.

Що допомогло адаптуватися вам?

Мені пощастило, бо я відразу поринув у соціальну роботу. Пам’ятаю, як зателефонував Жора з 95 бригади. Ми з ним раніше не були знайомі, але він сказав, що хоче створювати Спілку ветеранів АТО Деснянського району в місті Києві. Я запитав «що це і навіщо?» Він відповів, що поки не знає точно, але відчуває, що нам треба бути корисними і щось робити далі.

Так ми з Жорою почали створювати спілку ветеранів. Налагоджували комунікацію з центром зайнятості та іншими державними органами, щоб полегшувати життя тим, хто повернувся з війни. Наприклад, щоб бійці знали, як отримати знижку на житлово-комунальні послуги тощо.

Читайте також: Як уникнути виселення за борги по комуналці

Ваша історія руйнує багато міфів. Один із них — що не можна почати свою справу без грошей. Ви вже розповідали, що на час запуску проєкту мали всього $50. Як змогли стартувати з таким «капіталом»?

Так, моя колишня дружина тоді була на 6 місяці вагітності і грошей не було навіть на коляску та памперси. Гроші шукав всюди, стукав до всіх, кого знав. Всі натерпілися від мене (сміється — ред.).

Отримав 22 відмови. Проте я точно знав: не важливо де і як, але я відкриюся, тому що я люблю готувати піцу і роблю це добре. Мою піцу купували б навіть у підземному переході на Троєщині, бо вона дуже смачна.

Чимало гарних ідей не злетіло через відсутність бізнес-плану, про це пишуть всі підручники для стартаперів…

Якось, коли ми сиділи в авто з Жорою з 95-ї бригади, я за 10 хв написав у блокноті бізнес-план. Друг посміявся, мовляв, подібні речі так не роблять. Тоді я заявив у центрі зайнятості, що хочу створювати свій бізнес, і став на облік. На той час була державна двотижнева програма з навчання, як створювати бізнес-план. Я скористався нею.

І що було далі?

Вперше піцерія відкрилася на території японського ресторану в підземному переході на Бессарабці. Ресторан на той час був збитковим. На старті його власник дав не лише своє приміщення, а й вклав близько $4 тис. на обладнання для піцерії: піч, тістоміс, інвентар, першу заробітну плату, оренду.

Ми попрацювали там якийсь час, я повернув усі гроші, а власник продав свій ресторан. Після того, як ми розійшлися, у мене залишилося 3 тис. грн, команда і все. Я почав заново позичати гроші, шукати інвесторів. Взяв ще дві великі позики і відкрив піцерію на вулиці Софіївська в центрі Києва.

Читайте також: Куди інвестують бізнесмени

Про відносини з кредиторами і боргами

Загалом багато довелося брати позик?

Кредитів за весь час роботи було дуже багато. Загалом я повернув десь 7 млн грн. Але я ще досі винен гроші. Якщо рахувати все разом, то маю віддати десь близько 5 млн грн.

Тільки минулого року через локдаун я був змушений додатково позичити з різних джерел 2,5 млн грн. Ці гроші я доінвестував у бізнес, щоб залишитися в живих і не звільнити жодну людину. Ми навіть добрали ще персонал і запустили доставку піци.

Це допомогло?

У нас не було вибору, бо коронавірус сказав, що ми маємо право працювати лише з доставкою. І нам довелося запустити доставку, яка працювала в мінус, але дозволяла виплачувати заробітну плату співробітникам. І оплачувати продукти.

Вдалося вийти в плюс зараз?

Ми працювали в плюс ще до коронавірусу. Просто всі зароблені гроші або віддавали кредиторам, або реінвестували в проєкт. Бо завжди є що робити і куди зростати. Бізнес — це як дитина, яка постійно потребує їжі. Завжди є ті речі, які хочеться покращити у закладі. Навіть в одну терасу можна вкласти мільйон, щоб перетворити її на космічно красиву.

На яких умовах позичаєте?

Я з усіма домовляюся на абсолютно різних умовах. Було декілька людей, які дали мені $100−200. Одна компанія дала мені без відсотків 300 тис. грн. Був ще хлопець, який дав мені 250 тис. грн, інший — 400 тис. грн, щоправда, під відсотки.

Який кредит був найдорожчим?

Найдорожче брав гроші під 32% річних у гривні. Я користувався такими кредитами 4 рази, і зараз планую знову брати позику.

Кредитори не пропонували обміняти гроші на частку в бізнесі?

Моя умова лише одна — я беру гроші і віддаю. Все. Я не працюю ні з ким у партнерстві, залишаюся єдиним власником бізнесу. Дасте гроші — дякую, ні — теж дякую. Але, якщо ви даєте гроші, — це не означає, що ви стаєте співвласником, ви залишаєтеся не більше, ніж моїм кредитором.

Читайте також: Які банки видають населенню найдорожчі кредити

Про благодійність: ми це робимо завжди, але не афішуємо

У вашому закладі кожен гість може «підвісити» піцу, яку ви передаєте бійцям у воєнний госпіталь. Часто ваші клієнти стають благодійниками?

Підвішують, але небагато. Те, що ми віддаємо в шпиталь тощо, у більшості випадків покривається за наш рахунок. Це просто додаткова опція, але ми навіть не закликаємо це робити.

На головній сторінці Veterano Pizza у фейсбуці ми жодного разу не написали: «Будь ласка, підвішуйте піцу». Хочете — робите, але, незалежно від цього, до військового госпіталю і на війну ми завжди будемо доставляти піцу, не чекаючи певної кількості «підвісів».

Як виникла ця ідея?

Історія з «підвішеними» піцами з’явилася випадково. Коли я тільки відкривав піцерію, прийшов хлопець, Льоша його звуть, і приніс мені $100. Мовляв, хочу тобі допомогти. На що я відповів: «Дякую, але мені не треба, я зароблю, бо бізнес відкриваю». І він запропонував на ці гроші зробити піцу і відвезти у госпіталь. Це навіть не моя ідея була.

А ви багато витрачаєте на благодійність?

У нормальному бізнесі дійсно частка грошей йде на соціальні проєкти, а решта — реінвестується у розвиток. У нашому бізнесі всі гроші витрачаються на погашення кредитів.

Ресторани закриваються через кризу, 30% на сьогоднішній день вже не відкриється. Величезна кількість людей пішла з цієї професії. Тому віддавати гроші кудись зараз нераціонально. Для того, щоб допомагати комусь, потрібно самому вижити для початку.

Це що стосується грошей, але благодійність — це не тільки гроші. Як розподіляєте ресурс між благодійністю і бізнесом?

У нас є три основних принципи роботи: нам ніхто нічого не зобов’язаний — якщо хочемо, то піднімаємо «дупу» і робимо. Ми працюємо максимально чесно за законом, наскільки це дозволяє економічна законодавча база України. Якщо ми заробляємо — допомагаємо. Все.

Для нас історія з благодійністю — абсолютна норма. Ми це робимо завжди, але не афішуємо. Це можуть бути піци, які ми раз на тиждень відвозимо в дитячий онкоцентр чи дитячі будинки. Або безкоштовні вечори для людей-переселенців.

Читайте також: Найбагатші ІТ-мільярдери США — рейтинг Forbes

Не важливо — воював чи ні: не виконуєш свої обов’язки — до побачення

Усі говорять, що працювати або будувати бізнес з друзями не варто, адже з одного боку не хочеться образити друга, з іншого — жорсткі правила роботи і бізнесу. Однак ви допомогли багатьом бойовим друзям. Як вибудовуєте з ними відносини?

Зараз небагато бойових товаришів працює зі мною. Вже майже не залишилося саме тих, із ким я воював. Дехто з них має власний бізнес.

Та в будь-якому випадку в нашій історії є звичайні правила роботи. Виконуєш свою роботу — молодець, не виконуєш — до побачення. Це історія про повагу.

Я навіть на зборах дуже часто кажу, що кулінарія — це справа, де треба працювати по 12−15 годин. І 5−6 днів на тиждень. Ми проводимо тут величезний шмат свого життя. І дуже важливо любити те, що ти робиш. Якщо цього не любиш, значить не варто витрачати на це свій час.

Тобто як керівник ви доволі жорсткий. Не перепадало вам від скривджених?

Була неприємна історія з одним хлопчиком, який прийшов до нас працювати офіціантом. Він не був працевлаштований, просто проходив у нас навчання і не пройшов його. З ледарями нам не по дорозі. Не його це справа — і ми з ним попрощалися.

Однак мама цього хлопчика діставала нас майже два роки. Писала щодня, що Veterano — це «скоти», які вигнали її бідного сина, який воював, і нічого йому не заплатити. А це дорослий хлопець, який нам просто не підійшов. Проте мама доклала зусиль, щоб після цієї історії до нас завітали всі можливі перевірки. Трудове законодавство у нас жахливе.

Що саме жахає?

Якщо до мене приходить людина без досвіду роботи на посаду офіціанта, я маю відразу її працевлаштувати за законом. Немає такого поняття, як випробувальний період.

Звичайно, я не буду його працевлаштовувати з першого дня роботи. А раптом він мені не підійде, або його щось не влаштує? Тільки формат оформлення співробітника на роботу — це жах, а звільнити його — це подвійне жахіття. Ніхто так не робить. Бо це величезна паперова шляпа, де не обійтися без бухгалтерів та юристів.

Читайте також: Ринок праці в Україні. Для кого є робота на хорошу зарплату

Про відносини з державою: ми не даємо хабарі

Від чого найбільше страждає підприємець?

Якщо ти відкриваєш маленьку кав’ярню з двома співробітниками, без бухгалтера ти вже нікуди не підеш. Сьогодні підприємець найбільше страждає від того, як йому оптимізувати податки, тобто заплатити податки і не збанкрутувати. Він повинен сидіти з бухгалтером і прораховувати все. Хоча підприємець повинен думати, як покращити продукт, його якість, як масштабуватися і заробляти більше, а не страждати цією маячнею.

Є питання, які досі вирішуються поза офіційними рамками?

У мене є позиція, якої ми притримуємося в усіх випадках, — ми не даємо хабарів і, звичайно, не беремо їх. Якщо щось не догледіли, то платимо на повну. У мене вже було декілька перевірок податкових. І з держпраці приходили. Щоразу за знайдені порушення я платив повний штраф. Без варіантів. Це наша політика.

Скільки доводилося платити найбільше?

Найбільша сума штрафу була 17 тис. грн за одну пляшку, яка стояла на барі. Вона не була опломбована акцизом, тому що мені її подарували волонтери з Германії. Оскільки вона була виготовлена іспанським брендом Veterano.

Пляшка була дуже гарна, тому ми просто поставили її на барі, але не продавали. А податкова служба вирішила, що якщо вона стоїть на барі, то це товар, який реалізується, і має бути акциз. Це було несправедливо, але наші принципи говорять: «винен — плати за законом».

Зараз можна розраховувати на підтримку держави?

Мені не потрібна підтримка від держави. Наш проєкт — історія про те, що ми можемо робити це самостійно. І навіть можемо допомагати державі, якщо це буде їй потрібно.

Бізнес просто називається ветеранським, тому що у нас власник — ветеран і певна кількість співробітників — ветерани. Але фактично ми працюємо, як інші, без жодних пільг і «плюшок».

Це ваш принцип, але не всі підприємці його дотримуються. До того ж, якщо держава підтримує такі проєкти, як ваш, вирішуються і певні соціальні проблеми…

Чим більше я займаюся власною справою, тим більше розумію, що не можна вирішувати лише питання бізнесу зі соціальною складовою, тому що на даний момент загалом в українському бізнесі купа невирішених проблем. І від того, що держава дасть нам якісь «плюшки», не зміниться податкове законодавство, трудовий кодекс і багато іншого.

Влада має провести колосальну роботу, щоб з’явилися закони, які допоможуть бізнесу працювати максимально в білу. Бо у нашій країні зараз просто математично неможливо вести ресторанний бізнес на 100% чесно і офіційно.

Всі про це знають, але вигідніше десь закрити очі, а потім скаржитися, що підприємці десь ідуть у тінь. А як цього не робити, якщо правила для бізнесу прописують люди, які нічого не розуміють у бізнесі?

Читайте також: Куди інвестують професійні інвестори

Про вибір і правила ведення бізнесу: я не жалкую за рішеннями, які приймав

У нашій країні ведення бізнесу схоже на ходіння мінним полем. Чи допомагає вести власну справу бойовий досвід?

Бізнес схожий на планування бойової операції. Це зважені ризики, планування, підбір команди і знову ризики, на які йде людина. Тільки найгірше, що тут може бути, — це втрата грошей. А це не страшно.

Як приймаєте рішення у критичних ситуаціях?

Приймати рішення завжди непросто. Залежить від того, яка ситуація, яке рішення треба прийняти. Втім, завжди треба все обдумати.

Під час першого локдауну думав закриватися повністю і переїжджати в інше місце. Коли є два зали у центрі Києва, дозволити собі просто стояти і не працювати не можна. Але прорахував всі варіанти і прийняв правильне рішення залишитися. Піти в борги, але в подальшому мати можливість працювати тут і, можливо, вийти у плюс.

Були якісь переломні моменти, коли все могло піти інакше? Вибір, що змінив усе?

Я не жалкую за тими рішеннями, які приймав. Якби повернутися на рік, два чи десять назад, я б нічого не змінив. Бо мені подобається все, що зараз відбувається, і кожне моє рішення вело мене сюди.

Читайте також: Куди інвестують банкіри

Про розвиток бізнесу: гроші — це не головне

Наскільки важко отримати вашу франшизу?

На сьогодні ми повністю призупинили франшизу. Можемо дозволити відкрити бізнес лише людині, яка зараз із нами працює за франшизою, але нових людей більше брати не будемо.

Скільки таких вже запустили в Україні?

На даний момент запустили 11 піцерій. У Києві є три: ось тут на Софіївській, на Лук’янівці та Оболоні. Є також в Борисполі, Кривому Розі, Одесі, Львові, Дрогобичу, Стрию, Маріуполі.

Кав’ярні, окрім Києва, ще є у Маріуполі. А от Veterano Brownie взагалі єдині. Це навіть не франшиза, а окремо. Veterano Coffee відкрив ветеран 2-го аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Вова Шевченко (він власник всіх кав’ярень у Києві), а Veterano Brownie — також ветеран бойових дій Рома Набожняк разом із дружиною. Це унікальні люди, з якими приємно працювати. Загалом всі, хто зараз залишився, великі молодці.

На яких умовах домовлялися раніше?

Наші умови були такі: власником бізнесу має бути ветеран, який має мотивацію, дотримується кодексу ветерана і наших фундаментальних принципів. І, звичайно, в нього мали бути фінанси, тому що я не буду власні гроші вкладати у чужий бізнес.

Кожен наш проєкт був заточений саме на доставку, оскільки в наш час утримувати такі піцерії, як на Софіївській, дуже важко. Вони дуже дорогі в плані персоналу, оренди приміщення, комунальних послуг та обслуговування залів.

Чому зараз призупинили франшизу?

Вона не виправдала себе. У нас вже закрилася одна піцерія. І, я думаю, на черзі ще одна. Основна причина — локдауни і коронавірус. Але так чи інакше відіграв роль і сам формат, бо бізнес за франшизою — це інший власник.

Піца, кондитерська, охорона, сонячні батареї, таксі — як зараз влаштований ваш бізнес?

Таксі немає вже давно. Воно пропрацювало буквально один тиждень і закрилося. Проєкт із сонячними батареями теж відразу закрили. Зараз у нас група компаній, до якої входить піцерія, кав’ярня Veterano Coffee і кондитерська Veterano Brownie. А ще Veterano Guard — маленька охоронна компанія.

Чому деякі проєкти не злетіли?

Проєкти з таксі та сонячними батареями не злетіли через помилки. Ми всі навчаємося. Мені тепер стало зрозуміло, що маю займатися лише тим, в чому розбираюся і що люблю. Не треба пхати свій ніс туди, де мені хтось радить заробити.

Гроші — це не основна історія. У нас є своя екосистема. Найважливіше в нашій роботі — це якість, сервіс і атмосфера. За цим я слідкую. Якщо будуть ці речі, то гроші також будуть, бо люди це відчувають. Люди ходять туди, де смачно, якісно, атмосферно і, звичайно, там, де їм раді.

Глибоко переживаєте невдачі в бізнесі?

До провалів я ставлюся як до досвіду. Яких би грошей він не коштував, це дозволяє не робити такі ж помилки в майбутньому. Тому це добре. Немає людей, які не помиляються. Все залежить тільки від того, як швидко ти реагуєш на них і на що ти готовий, щоб їх виправити. Все.

До успіхів теж ставитеся так по-філософськи?

Успіхи — це завжди історія про спільну роботу команди. Будь-яка перемога — заслуга команди. Зазнаватися немає сенсу, треба рухатися далі.

Читайте також: Куди інвестують айтішники

Про майбутнє бізнесу і політичну кар'єру

Куди плануєте рухатися далі?

Тільки вперед.

Яким бачите бізнес через 5 років?

Такого бачення у мене немає. Я навіть цього не хотів. У мене не було в планах франшизи. Розвиток проєкту та групи компаній Veterano Group — це історія про природне зростання, коли до мене приходили, пропонували запустити щось нове — і я давав на це згоду.

Але ніколи не було такої історії «Veterano в каждый дом и каждый город». Просто хочеться робити свою роботу максимально якісно, приносити задоволення нашим гостям, зростати разом зі своєю командою.

Яка ваша заповітна мрія як власника бізнесу?

Мабуть, заробляти достатньо, щоб створити свою політичну партію і не рахуватися з усіма нашими політиками. Робити свій «двіж» у парламенті, куди приводити розумних та кваліфікованих людей зі свого оточення, підтримувати їх під час виборів до парламенту і робити так, щоб вони лобіювали інтереси громадян, а не окремо взятих бізнесменів.

Вже знаєте, що робитимете як політик?

Дуже важливо змінити систему. Той самий податковий та трудовий кодекс потребують колосальних змін. Але для цього треба, щоб у парламенті сиділи люди, які готові це робити, можуть це зробити і зроблять це. А в нас поки таких людей там немає.

Про власні інвестиції

Куди інвестуєте власні заощадження?

Я не є людиною, яка в щось вкладає гроші. Мені подобається одна умова — гроші повинні працювати. Вони працюють. Вкладати в когось я не готовий, вкладати в себе — звісно. В освіту, бізнес-процеси, нових співробітників, нові історії щодо кухні та обладнання, тренування та розвиток нових навичок у різних сферах.

Автор:
Світлана Тартасюк
Журналіст Світлана Тартасюк
Пише на теми: Банки та банківські продукти, нерухомість, ринок праці, бізнес, фінанси, інвестиції

Коментарі - 9

+
+35
Kostyantyn Kostenko
Kostyantyn Kostenko
12 листопада 2021, 10:01
#
Цікаво.
Дякую!
+
+49
molander
molander
12 листопада 2021, 10:24
#
Дичь какая-то. Такой «успешный» бизнес, что не может за 6 лет даже выйти в ноль? И это пицерия! Офигенный бизнес) Когда про шаурмичные будете писать?)
+
+34
Olimpiec
Olimpiec
12 листопада 2021, 13:40
#
Ещё очень смешно по поводу мест, зарезервированных за побратимами и их родственниками. Если человек сидит на этом месте, придут родственники — его попросят освободить место, получается если свободных мест нет — его попросят покинуть помещение…
PR на теме побратимов это хорошо, только всё должно быть с головой.
Я на пример в жизни не пойду в пиццерию, в которой есть зарезервированные места — на которые меня могут посадить, и следом потребовать освободить место. Т. е. с этой статьи — я сделал вывод, в эти пиццерии идти не стоит.

Глупее рекламной статьи — не видел…
+
+27
ramarren
ramarren
15 листопада 2021, 13:29
#
«PR на теме побратимов это хорошо, только всё должно быть с головой.»

А в чем здесь «отсутствие головы»? Побратимы не все поголовно, а конкретные люди, всего семь табличек, даже если там есть название подразделения, то вряд ли они там сутра до вечера сидят. Плюс это отдельный зал. В общем, вероятность быть «изгнанным» крайне мала (ибо еще умножается на вероятность полного отсутствия других столиков). «Отсутствием головы» было бы думать о таких мелочах при выборе заведения: если людям нравится место/кухня, то «риск изгнания из-за столика» никто учитывать не будет.
+
0
dvded .
dvded .
12 листопада 2021, 11:28
#
Столько раз видел эти заведения, и никогда не было мысли, что Veterano имеет отношение к Ветеранам.
+
0
bonv
bonv
12 листопада 2021, 12:53
#
Як почати свій бізнес із $50 у кишені. Отримати спадщину:)))
+
+30
bonv
bonv
12 листопада 2021, 12:56
#
Я не є людиною, яка в щось вкладає гроші. І продовження. Це і називається в щось:)) В свій бізнес:))
В освіту, бізнес-процеси, нових співробітників, нові історії щодо кухні та обладнання, тренування та розвиток нових навичок у різних сферах.
+
+55
Botanic
Botanic
12 листопада 2021, 15:49
#
1. «Немає такого поняття, як випробувальний період… Але ж т.26−28 Кодекса законів про працю України дозволяюють встановлювати строк випробування. Напевно юристу у Ветерано нема
2. «…Звичайно, я не буду його працевлаштовувати з першого дня роботи…» Якщо це прочитає Держпраці, то завтра вони навідаються за «винагородою» у розмірі 10 МЗП
+
+15
Gepardina
Gepardina
6 грудня 2021, 21:32
#
Крута історія, успіхів!
Щоб залишити коментар, потрібно увійти або зареєструватися