В Україні класична інфляція пропозиції: як її може «вилікувати» НБУ

Чому сповільнюється інфляція

Зараз у нас спостерігається закономірний дезінфляційний фактор (на початку війни спостерігався, навпаки, проінфляційний, коли економіка перебувала у своєрідному шоці і треба було друкувати гроші).

Суть дезінфляційного фактору полягає у тому, що відбувається суттєве скорочення доходів населення та досить серйозно впав його платоспроможний попит. Це вплинуло на зниження базової інфляції. Базова інфляція залежить від монетарної політики Нацбанку України і формується за рахунок цін на імпортні товари, окрім нафтопродуктів, а також адміністративно регульованих цін на послуги, на оброблені сировинні товари. Базову інфляцію можна, наприклад, зменшувати за рахунок регулювання курсу нацвалюти. Але на урядову тарифну політику фінрегулятор вплинути не може.

Крім того, логістичні проблеми призвели до накопичення сировини всередині країни, насамперед, аграрної, та зниження внутрішніх цін на неї. Це вже впливало на небазову інфляцію. Небазова інфляція — це ціни на нафтопродукти і адміністративно регульовані послуги. І вона не може бути регульованою з боку НБУ. Тому досить скептично можемо оцінювати роль НБУ у зниженні інфляції.

Можна також оцінювати промислову інфляцію, тобто ціни на промтовари. Можна говорити, що фактично зараз в Україні не інфляція попиту, а інфляція пропозиції.
Перша відбувається при динамічному розвитку економіки (коли вона знаходиться на розігріві), і за рахунок витрат бізнесу та держави формується великий платоспроможний попит, ціни зростають.

Такої інфляції, зрозуміло, зараз в Україні немає. У нас класична інфляція пропозиції — витрат воєнного часу. У нас фактично все паливо імпортне. Все дорожчає.

А у нас НБУ завжди трактує все як інфляція попиту і намагається це регулювати через збільшення облікової ставки, не розуміючи, що в Україні зараз інфляція пропозиції. Остання, навпаки, лікується зменшенням базової ставки і збільшенням кредитування реального сектора економіки та пропозиції товарної маси.

А ця невірне трактування призводить до неправильно оброблених статистичних даних: наприклад, зростання заробітної плати, зростання платежів у торговельній системі тощо. Я скажу так: показник зростання зарплати має досить значні відхилення від реального показника, тому що ми маємо дуже велику частку тіньового сектору економіки.

До того ж, у нас досить серйозно збільшилася вага державного сектору, включаючи воєнний.

Що стосується самого показника інфляції, то скільки часу він існує, постійно точаться дискусії щодо його правильного обчислення.

Я впевнений, що це відбувається саме так, тому що тактильне відчуття інфляції завжди є індивідуальним і змінюється від рівня заможності певної людини.

Найбідніші люди, у яких витрати на продукти харчування складають 70−80% їхніх доходів, відчуватимуть зростання цін набагато сильніше, ніж люди заможні.
У останніх витрати на продукти займатимуть, наприклад, не більше 5% від їх доходів. Тому всі розмови щодо того, що в Україні зараз не така інфляція, як треба, виникають тому, що у нас дуже сильно збільшилася частка бідних людей.

Тактильні відчуття цього показника у такого населення набагато більші, ніж у тих людей, які зароблять великі гроші.

Але й обчислення показника інфляції у багатьох країнах є також складним процесом. Так, я читаю чимало американської літератури, і у США фахівці постійно нарікають на тому, що і у них в країні цей показник неправильно обчислюється.

Читайте також: Інфляція сповільнюється: чому НБУ зберігає політику дорогих грошей

Якою має бути вартість грошей

Ми зараз не маємо проблем із обліковою ставкою. Наші питання та проблеми формуються навколо нормально працюючої монетарної трансмісії.

Завданням номер один для влади є переведення монетарної трансмісії у класичний стан — коли ставка за депозитними сертифікатами менше облікової, а ставка за рефінансуванням, навпаки, більше.

Тут можна дискутувати, яке повинно бути зменшення облікової ставки — 1−2 чи 3%.
На мій погляд, зниження на 1−2% можна назвати мінімальним, яке абсолютно нічого не вирішує в контексті розвитку реального сектору економіки.

У даному випадку залежить також і розвиток військово-промислового комплексу. Реальний сектор економіки потребує реформ щодо переведення економіки до специфіки воєнного часу.

Це і релокування підприємств, і фінансування програм енергозабезпечення, і програм технологічного оновлення. А своїх коштів у нас мало, тому треба думати за кредити. А останні є дуже дорогими.

Міністерство фінансів потребує боргового фінансування за рахунок ОВДП. Через високу облікову ставку це відомство вимушене залучати ці папери під надто високі відсотки. А це призводить до різкого збільшення вартості обслуговування зовнішнього боргу. Ця сума становить 400 млрд грн — вона є вищою за витрати на медицину, освіту та науку. Це абсолютно неприпустимо, що призводить до вимивання значних коштів із держбюджету.

Нам треба запускати власні програми ВПК. Наприклад, нещодавно міністр із питань стратегічних галузей промисловості, пан Камишін, сказав, що для того, щоб знайти нашій країні фінансування, потрібно запускати експорт власної зброї. Це абсолютно аномальна ситуація, адже жодна країна не експортувала зброю за кордон, коли перебувала у стані війни.

Військові підприємства емітують спеціальні облігації, які купують переважно державні українські банки і отримують під них рефінансування НБУ. І ці кошти потім надходять на фінансування програм ВПК на оборонні підприємства. Але для цього знову ж таки необхідною умовою є значно менша облікова ставка Нацбанку України, тому що високий її розмір з'їсть всі кошти цього інструментарію.

Тому у нас облікова ставка НБУ має бути максимально наближеною до показника інфляції. Тобто зараз цей показник має бути не вищим за 10%. Відповідно, ставка за депозитними сертифікатами — 8%, а ставка рефінансування для комерційних банків — 12%.

Але НБУ зараз пропонує ставку за депозитними сертифікатами вищу, ніж облікова ставка. Це є нонсенсом монетарного дизайну. Нацбанк України це пояснює дивним чином: вони створюють політику дорогої гривні, і щоб вона відволікалася від валютного ринку і «приходила» до системи сертифікатів. Саме тому у нас повністю знищено кредитний важель зростання.

Читайте також: Українці продовжують нести гроші на депозити: чи протримаються ставки у травні

Чому не працює кредитування

Понад половини підприємств і фірм в України хотіли б залучати кредити, щоб адаптуватися до воєнного стану та зробити структурну перебудову у себе всередині.
Але 70% керівників підприємств, згідно з опитуваннями, не беруть кредити, тому що є зависокою кредитна ставка і важкі процедури щодо їх отримання.

Тому керівництво НБУ каже, що наразі у нас немає попиту на кредити. Це, в принципі, спростовується практикою роботи державної програми «Доступні кредити: 5−7−9%», коли підприємці стояли у чергах і не могли отримати ці позики.

Тобто кредити хочуть брати, проте не під високі відсотки. Тому знову повторююсь, що ключова проблема — це розміри облікової ставки регулятора та ставок за депозитними сертифікатами. Якщо останній приносить банку 18,5%, то він кредитуватиме підприємства реального сектору економіки під 25% і жодним чином не менше.

Щоб кредитний важель працював у позитивному ключі, необхідно, аби ставка за кредитом була нижчою за рентабельність виробництва на конкретній фірмі чи підприємстві.

Наприклад, у мене на підприємстві рентабельність становить 15%, я беру кредит у банку під 10%, і я, таким чином, зароблю 5%. Тобто за цей рахунок я розширю виробництво та дам також заробити й самому банку.

Якщо брати зараз: 25% ставка за кредитом банків. Подумаємо, чи багато у нас бізнесів, які працюють з рентабельністю 25%? Це означає, що за таких умов я мушу взяти ще 10% зі своїх власних обігових коштів. Таким чином, це фактично шлях до банкрутства підприємства.

Отже, знову зазначу: жодного іншого виходу, як знижувати, і до того ж, на великий відсоток, облікову ставку, немає. По-друге, нормальні умови кредитування. У нас зараз є досить специфічними положення Нацбанку України про кредитування. Їх прописано таким чином: для того, щоб отримати кредит, треба передати величезні застави (передати банку стільки грошей, скільки ти у нього позичаєш).

Для самих банків це проблеми з кредитними ризиками. Тому й треба змінювати цю методологію.

Свого часу було запущено велику схему, про яку зараз мало хто говорить. Компенсація кредитних ризиків за рахунок державних грошей. Ця схема переважно працювала у 2022 році, торік вона теж працювала, проте на такому собі залишковому принципі.

Банки розміщували свої кошти на депозитні сертифікати. Нацбанк України за цими коштами виплачував величезні відсотки. Наприклад, за тримісячними депозитними сертифікатами був такий період, коли сплачувалося 25% річних.

Наприклад, якщо розміщуєш на рік 1 млрд гривень, то потім отримуєш 250 млн гривень «навару». Взагалі, банки отримували від регулятора досить значні ресурси: на рік виходило 70−80 млрд гривень. За два роки НБУ виплатив банкам понад 100 млрд гривень у вигляді прибутків.

За формою це була така собі фінансова емісія, тому що запускалися на ринок нові гроші. Але це фактично державні кошти. Банки отримували їх (із прибутками) і за рахунок них списали проблемні активи: сумарно на 130 млрд гривень.

І можна сказати, що за рахунок держави банки списали свої токсичні кредити, які накопичували завдяки недолугій політиці. А якщо казати про державні банки — то за рахунок корупційної складової.

Читайте також: НБУ несподівано для ринку знизив облікову ставку: як банки змінять умови кредитування

Що має відбуватися із заробітками банків

Треба максимально стимулювати банки до того, щоб вони вкладали гроші у реальний сектор економіки, а не у депозитні сертифікати. Останні Нацбанк України повинен розміщувати на досить короткий проміжок часу. А у нас це перетворилося з тимчасового розміщення на великий проміжок часу і основної маси ліквідності.

Торік загальний обсяг таких вкладень склав 500 млрд гривень, у тому числі в так звані тримісячні депозитні сертифікати на суму понад 300 млрд гривень. Це про слова Кушнірука.

Але треба розуміти, що під час війни банки, так чи інакше, вкладатимуть в ОВДП. Вони мають вкладати це лише на обсяг резервування. Тобто банки мають вкладати свої гроші у формування обов’язкових резервів.

Але використовувати ОВДП, як заробіток під час війни, дійсно є аномальним явищем. Це призвело до того, що банки торік отримали майже 100 млрд гривень прибутку. Це був, до речі, історичний рекорд.

Нацбанк України, який повинен був притримуватися балансу притоку капіталів між реальним сектором економіки і промисловим та фінансовим капіталом банків, навпаки, зробив суттєвий перекіс — повністю дискредитував потреби реального сектору економіки.

Цей перекіс було частково виправлено за допомогою запровадження спеціального податку на доходи банків. Це було одним із правильних рішень, адже до державного бюджету надійшли десятки мільярдів гривень, які можуть використовуватися на потреби економіки.