Рецепти перемоги: внутрішній фактор

З зовнішніми економічними факторами перемоги України над агресором все більш-менш зрозуміло: санкції, конфіскація російських активів, відлучення рф від технічного прогресу. Українські дипломати по обидва боки Атлантики з перемінним успіхом працюють над поставленими завданнями і головне, що цей успіх є. Між тим, внутрішні економічні фактори готовності України до перемоги викликають глибоке занепокоєння і потребують ретельної ревізії та трансформації в руслі країни з ринковою економікою та демократії, що розвивається.

Головне – це Українці!

В будь-якій економіці (окрім, Білорусії, Ірану, Куби, КНДР, рф та кількох країн Африки) головним елементом відносин є споживач – тобто населення. Якщо сучасна економічна ідеологія держави базується на преференціях по видобутку природних ресурсів (нафта, газ, золото та ін. корисні копалини), тоді таку ідеологію варто ідентифікувати як «марсіанську»: на Марсі також немає споживачів, але багато корисних ресурсів. Насправді, розвиток Сінгапуру, Гонконгу та багатьох Британських острівних територій показав, що, незалежно від наявності природних багатств, ключовим фактором успішності держави є споживачі. Російська агресія в Україні націлена саме на витіснення українців з власних домівок. Крім ракет та бомб використовуються технології економічного тиску. Об’єктивні і суб’єктивні фактори призводять до збільшення реальної вартості кредитів та запозичень, збільшення податкового навантаження та погіршення умов зайнятості у порівнянні з сусідніми країнами.

Мене особисто дуже занепокоїло опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке проводилось ще 20-26 квітня 2024 року серед українських біженців (перше посилання). З опитаних КМІС біженців 7% відповіли, що вже мають громадянство інших країн, 12% заявили, що вже подали документи та очікують рішення, та 45% заявили, що хотіли б отримати громадянство іншої країни. Тобто загалом 64% опитаних хочуть отримати (або отримали) громадянство інших країн. Нагадаю, що станом на 31/03/2024 4,2 млн. українців отримали тимчасовий захист в ЄС. В цілому, за різними оцінками, Україну через війну залишили від 5 до 6 млн українців. Проблема в тому, що від 50 до 75% громадян, які залишили Україну, – це економічне активне населення. Так, у Польщі у 2023 році кожний десятий новий ФОП відкривав українець. Загалом з 2022 року українці відкрили у Польщі близько 60 тисяч компаній (дані Польського економічного інституту). І це тільки Польща, а ще ж є Болгарія, Німеччина, Угорщина і т.д. Проблема навіть не в кількісних показниках міграції, а в якісних. Економічно активного населення не так багато і його відтік за кордон може суттєво вдарити по внутрішньому економічному потенціалу України.

Бізнес, який залишився, працює на перемогу

Бізнес, який залишився в Україні, фактично працює на перемогу. Бізнес-активність, яка сприяє тому, щоб українська економіка вистояла і Україна перемогла рф, я б розділив на три складові:

1. Сплата податків
2. Інвестиції в бізнес під час війни
3. Благодійні проекти (гуманітарні та для військових)

Офіційний реєстр платників податків (друге посилання) складений за не дуже вдалою схемою, коли перші ТОП-100 платників включають ті компанії, які вимушені під дією вимог закону багато сплачувати непрямих податків (по суті, забезпечують транзит податків від споживачів до держави). Взяв на себе сміливість очистити цей реєстр від транзитних компаній, компаній-роздрібних торгівців та компаній, які знаходяться під контролем держави. В мене вийшов такий ТОП-10 платників:

1. Кернел-Трейд
2. АрселорМіттал Кривий Ріг
3. Запоріжсталь
4. БАДМ
5. Оптіма-фарм
6. МХП
7. ТОВ «МЕТІНВЕСТ-СМЦ»
8. ТОВ СП «НІБУЛОН»
9. ПрАТ «Київстар»
10. ТОВ «Метінвестголдинг»

Згадані компанії у 2023 році перерахували до Держбюджету близько 400 млрд грн податків. Звісно, частка державних компаній в податкових надходженнях є більшою, як і частка тих, що перераховували акцизи та інші непрямі податки. Але слід враховувати різницю між держкомпаніями-платниками та транзитними компаніями, які просто відправляють до держбюджету податки від споживачів. Готовий до дискусії, але думаю, що ТОП-10 названих мною платників податків претендують на досить таки детальний аналіз їх бізнес-моделі, щоб перенести її на інших учасників галузей, в яких вони працюють.

Що стосується інвестицій то, тут все складно. Наприклад Forbes (третє посилання) дає нам такий ТОП-5 інвесторів в Україну під час війни:

1. ДТЕК
2. Метінвест
3. Епіцентр
4. МХП
5. Київстар

Не менш цікаві дані по іноземним інвесторам в Україну під час війни наводить AIN:

1. Laude (Польща)
2. Nestle (Швейцарія)
3. Carlsberg (Данія)
4. Philip Morris (США)
5. Cersanit (Польща)

Особисто я зафіксував доволі цікаві проекти від групи «Нова Пошта», Unileverта Bayer. Так, цікаво спостерігати за інвестиційними проектами Нової пошти, яка одночасно здійснює експансію в ЄС та в інші розвинені країни і виходить в фінансовий роздріб всередині України. Дивує і компанія Київстар, яка за час війни вже інвестувала 12,3 млрд грн в розвиток мережі і в 2024 році офіційно заявила про свої плани щодо розвитку мережі 5Gв Україні. Наведений фактаж вказує на те, що інвестиційні процеси в Україні поки що не зупинились. Бізнес рухається, а тому живий. Плани вкладати в Україну, які підтверджені реальними інвестиціями, – це запорука майбутнього економічного зростання, а значить – зростання сплачених податків, і є прямим внеском у перемогу. Основне завдання держави – допомагати цим процесам, а не перешкоджати їм.

І, нарешті, третя складова – благодійні проекти. Оцінити в цифрах цей трафік неможливо. Численні благодійні фонди (БФ) часто дублюють функціонал один одного і немає ніяких гарантій, що заявлені кошти БФ ганяють по колу для набуття політичної значущості і PR. Можливо, я буду суб’єктивним, але ознаки довіри мають проєкти, впроваджені такими бізнесменами, як Рінат Ахметов, Віктор Пінчук та Томаш Фіала. Досить інтенсивний трафік благодійних проектів демонструють компанії: Астарта, АТБ, Кернел, Київстар, Нова Пошта і т.д. CSR Ukraine навіть склала каталог благодійників, де думаю кожен зможе самостійно оцінити важливість внеску окремих компаній (четверте посилання).

Філософія та поради пані Пріцкер

І от на фоні статистики КМІС, інформації від європейських інституцій і національної статистики по платникам податків та інвестиціям великих компаній і іноземців я розумію, що «ще не вмерла Україна». Бізнес вірить в нашу країну, вірять і іноземці, які прийшли сюди задовго до війни. Життя триває. Але бізнес не може працювати без трудових ресурсів. Бізнес – це те, що об’єднує трудові, матеріальні ресурси та капітал. Три компоненти мають працювати одночасно, щоб економіка отримувала нові й нові ін’єкції пожвавлення. Тож податки платяться, інвестиції йдуть, бізнес навіть бере на себе часткове фінансування благодійних проектів, в багатьох місцях підмінуючи собою державу. Залишилось лише відповісти на 2 питання:

1. Чи є стимули у економічно активних трудових ресурсів залишатись в Україні?
2. Чи виконує держава функції регулятора відносин між бізнесом, трудовими ресурсами та владою?

Боюсь, обидва питання зараз є проблемними і відповідь на них впирається в епічне філософське питання: «Чи створена держава для громадян, або громадяни повинні жертвувати всім заради держави?». Європа вже давно зробила свій вибір. А от в Україні ми час від часу спостерігаємо прояв радянської філософії, коли населенню відводять роль палива, на якому працює економіка країни. Щоб узагальнити проблематику економічної сфери сучасної України давайте звернемось до рекомендацій пані Пріцкер, екс-міністерки Торгівлі США та спецпредставниці США по відновленню України, та подивмось на її рекомендації (п’яте посилання):

1. Повернення українців з-за кордону
2. Більше світового капіталу для інвестування в Україну
3. Продовження антикорупційних реформ
4. Швидке збільшення кількості готових проєктів
5. Урядове планування реконструкції України як єдиного проєкту

Нічого антиукраїнського в цих рекомендаціях немає: трудові ресурси (об’єктивно, без них ніяк), інвестиції (капітал), нульова толерантність до корупції (щоб чергове підвищення податків не перетворювалось на вілли на Кіпрі, яхти та авто люкс-класу), сигнал до готовності прийняти інвестиції, стратегічна керованість інвестиційних процесів.

Думаю, що спецпредставниця США дуже добре розібралась в процесах, які відбуваються в Україні. З бізнесом проблем немає, проблема у відтоку трудових ресурсів, які мають право шукати більш безпечного і якісного життя, проблема з наявною корупцією, з якою триває боротьба, але вона недостатня, і проблема з дисфункцією держави по окремим економічним напрямкам. Очевидно, що економічні реформи потрібно починати не з підвищення податків чи реальної вартості кредитів, а з нормалізації відносин держави з інвесторами та бізнесом. Держава має не заважати бізнесу створювати в Україні умови, за яких трудові ресурси буть мати бажання повернутись до України. А бізнес впорається з таким завданням, бо за всіма ознаками він живий, розвивається і зацікавлений в цих процесах.

1 — https://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1408&page=1#_ftnref1

2 — https://opendatabot.ua/open/large-tax-payers

3 — https://dev.ua/news/naibilshi-investory-ukrainy-1715249284

4 — https://csr-ukraine.org/catalog-actions-of-companies-in-the-russian-ukrainian-war/

5 — https://www.holosameryky.com/a/pritzker-pro-plan-rekonstruktsiji-ukrajiny/7728692.html

Віталій Шапран