Щасливого дефолту?

Днями український інформаційний простір означився шквалом обговорень, а чи потрібен Україні дефолт. Багато експертів та чиновників виступають і критикою дефолту, як дестабілізаційного явища. Втім, насправді з державним боргом в Україні не все гаразд, тому певну увагу цій темі варто приділити.

Що ми маємо?

У 2019 році Україна має витратити на погашення та обслуговування державного боргу 478,22 млрд грн, але цю цифру з моменту прийняття бюджету на 2019 рік вже кілька разів переглядали у бік збільшення. Плани на 2020 рік передбачають витрати на погашення та обслуговування у розмірі 321,32 млрд. грн, але, скоріш за все, і вони будуть збільшені. За попередніми оцінками, сума, яка повинна бути витрачена на погашення та обслуговування державного боргу у 2019 році, складатиме 12% від ВВП України або 46% від доходів державного бюджету. Звісно, частину цієї суми держава замістить новими ОВПД або іншими запозиченнями, але в цілому за обслуговування державного боргу у 2019 році доведеться сплатити щонайменше 123 млрд. грн – це більше 11% видатків державного бюджету і приблизно 6% від загальної суми державного боргу.

Ключова проблема в тому, що боргове навантаження на державний бюджет досить високе і має тенденцію до зростання. А Міністерство фінансів поставлене у ситуацію, коли не може не позичати, заміщуючи старі борги новими. На мій експертний погляд, Мінфін досить професійно керуєдержавним боргом, застосувавши кілька вдалих рішень.

По-перше, так зване пільгове фінансування від МВФ, Світового банку, Європейської комісії та інших західних кредиторів дозволили нам скоротити витрати на обслуговування держборгу, у т.ч. за рахунок стабільної гривні. По тому ж кредиту МВФ Україна сплачує відсотки приблизно у тричі менші за ринкові, по кредиту від Єврокомісії – відсотки менші за ринкові у 4-5 разів.

По-друге, валютні ОВДП, які було розраховані на внутрішній ринок, дозволили Мінфіну позичати на внутрішньому ринку у 1,8-2 рази дешевше ніж на ринку євробондів. Певною проблемою для України є занадто велика дохідність по ОВДП у національній валюті, але і тут потрібно дивитись на структуру їх портфеля за власниками. Станом на 28.05.2019 р. портфель ОВДП мав наступну структуру:

• 337,09 млрд грн (або 43,5%) – у власності НБУ. З початку 2019 року вкладення НБУ в ОВДП скоротились на 11 млрд грн.НБУ більше не купує ОВДП, а виплата відсотків по частині ОВДП в портфелі НБУ прив’язана до поточних темпів інфляції;

• 360,92 млрд грн (або 46,6%) – у власності банків. Тут важливо розуміти, що на вказану дату ОВДП на суму 325 млрд грн ОВДП належало саме банкам з державною часткою, тобто 90% ОВДП, які знаходились у власності банків, були у власності держбанків, що, як правило, було наслідком їх докапіталізації.

• Інші 9,9% ОВДП належать фізичним, юридичним особам та нерезидентам (5,4%). Станом на 28.05.2019р. нерезидентам належало ОВДП 41,429 млрд грн і спроби ЗМІ роздмухати проблему нерезидентів, м’яко кажучи, не витримують жодноїкритики, оскільки їх частка досить мала.

Вдосконалити майже досконале

​Дефолт для України, в нашому конкретному випадку, –це недієві та малоефективні ліки, які скоріш за все тільки нашкодять пацієнту. Такий висновок я роблю, виходячи зіструктури державного боргу. По ОВДП Мінфін не зможе об’явити дефолт, оскільки цей дефолт нічного не дасть: це дефолт перед самим собою (нагадаю, що на 28.05.2019 85,5% ОВДП належить НБУ і держбанкам). Під потенційний дефолт підпаде приблизно 11-12 млрд доларів, частина цих грошей – кошти МВФ, які і так обходяться нам втричі нижче за ринкову вартість.

В підсумку, за таку невелику суму ми знищим кредитний імідж держави і більше нічого не зможемо взяти в борг на зовнішніх ринках в найближчі роки. Більше того, такими діями ми позбавимо себе можливості брати у борг через механізм пільгового найдешевшого фінансування.

Досить спірним є і сам крок дефолту перед МВФ. Гарна кон’юнктура зовнішніх ринків у 2019 році і приплив валюти в Україну можуть дати можливість Україні просто припинити програму з Фондом та повернути йому фінансування. Звісно, при цьому ми втратимо частину ЗВР, але це буде відбуватись без знищення кредитного іміджу і, можливо, без глибоких девальваційних шоків.

Взагалі, гострота необхідності отримання чергового траншу від МВФ може залежати від того, з яким багажем Україна увійде у 2020 рік, особливо мене цікавлять ціни на новий врожай зернових у 2019-2020 рр. та ймовірність втрати російського газового транзиту. Може статись так, що дефолт перед МВФ буде виглядати як безглуздий постріл в ногу.

І все ж, я би зробив кілька кроків для того, щоб покращити вплив держборгу на економіку країни:

1. Потрібно добре попрацювати над зниженням вартості запозичень, при чому ринкову частину валютних запозичень, що зроблені через євробонди, можна заміщувати саме пільговим фінансуванням від МВФ, Світового банку та ЕС.

2. Я б рекомендував повернутись до ідеї позик на ринку євробондів під гарантії уряду США та (або) ЄС. Це дозволяло збивати дохідність по нашим облігаціям у 3-4 рази, і одночасно не так напружувало наших західних партнерів, оскільки гарантії – це ж не фінансування.

3. Потрібно значну увагу звернути і на те, що ЄЦБ все ще підтримує ставки, нижчі за Федрезерв, і скоріш за все така тенденція буде довгостроковою. Тому краще менше позичати у доларах і більше у євро, до того ж, вже помітна частина нашої зовнішньої торгівлі прив’язана до зони обігу євро.

4. Я би менш активно кликав на ринок ОВДП фізичних осіб, а відновив практику залучення коштів від населення через казначейські зобов’язання. Їх можна було б оформлювати у документарній формі та робити іменними, що значно знизило б залежність населення від тарифів зберігачів, та витягло б гроші з-під матраців.

5. Також потрібно менше говорити про дефолт, особливо у закордонній пресі. Самі такі розмови, навіть не на державному рівні, виконанню пунктів 1-3 сприяти не будуть. Бажано, щоб не тільки Мінфін та НБУ, але йінші гілки влади підтвердили публічно готовність до обслуговування боргів і разом працювали над зниженням їх вартості і збільшенням їх строків.

Віталій Шапран

Головний експерт Ради НБУ