Законопроект «Про рієлторську діяльність»: чому це стосується кожного?

Законопроект N 3618 «Про рієлторську діяльність в Україні» це не стільки про регуляцію ринку, скільки про обмеження конституційних прав громадян, порушення правил збереження конфіденційної інформації та нав’язування державою обов’язкових платних послуг монополістом.

Зареєстрований і навіть розглянутий комітетами Верховної Ради законопроект 3618 «Проект Закону про рієлтерську діяльність в Україні» — це вже сьома спроба врегулювати ріелторську діяльність в нашій державі. Але наразі, зі слів учасників ринку, до розробки цієї законодавчої ініціативи вперше не було залучено жодної профільної організації. Закон 3618 вирішили прийняти швидко, тихо і за зачиненими дверима. І це зрозуміло: в країні короновірус.

Як купівля-продаж має виглядати «по новому»

Отже, як має виглядати процес купівлі-продажу, наприклад, квартири в місті.

Я вирішила продати квартиру, тож маю зразу внести її до Єдиної інформаційної бази, в якій подати всю інформацію щодо нерухомості починаючи від власників, закінчуючи метражем та фото фіксацією. Зробити це можна лише за допомогою ріелторів, членів Федерації ріелторів. Тож, шукаю фахівця, надаю йому всі необхідні документи, заключаю з ним договір, плачу йому кошти, він вносить дані до Єдиної бази. Далі персональні данні про мене та моє майно знаходяться в Єдиній базі, яка є власністю Федерації ріелторів, організації, яка невідомо кому належить та підпорядковується.

Наступний крок: проводиться оцінка майна. Адже це обов’язкова процедура, яку ніхто не відміняв, і яка також є платною.

Далі ріелтор знаходить покупця і ми йдемо до нотаріуса. По ходу справи оплачуємо всі податки і збори, звісно ж, разом із послугами нотаріуса, і проводимо угоду.

Отже, в порівнянні із тією процедурою купівлі-продажу, яка є до сьогодні, нова процедура включає в себе два нових зобов’язання: звернення до ріелтора та внесення до Єдиної бази. І одне і друге — платне, і одне і друге – обов’язкове. Вартість послуг законотворці не прописали, а от вартість штрафу за те, що громадянин вирішив самостійно розпорядитись своїм майном складає кілька десятків гривень.

Що робити мешканцям села, яким важко буде знайти ріелтора, законопроект не вказує. Що робити людям, які, наприклад, здають квартири в оренду на добу? Теж не зрозуміло. Ясно лише, що без внесення до Єдиної бази та послуг ріелтора їх штрафуватимуть.

Що не так?

Можливо, всі ці дії, як написано в пояснювальній записці до законопроекту, мають на меті виключно регуляцію ринку рієлторських послуг і поповнення бюджету. Та виникає декілька питань:

1. Кому і навіщо потрібно позбавляти громадян права самостійно розпоряджатись своїм майном?
2. Кому підпорядковується та хто регулює діяльність Федерації ріелторів? Яка форма власності ця нова установа?
3. Як контролюватиметься якість послуг ріелторів, чи будуть вони проходити якусь обов’язкову професійну підготовку? Чи як і зараз: купив посвідчення – можеш працювати?
4. Чому громадяни мають невідомо кому передавати свої персональні дані і як буде забезпечуватись їх захист?
5. Чому держава нав’язує монополіста на ринку послуг, коли АМКУ має з ними боротись?

Поки що відповіді на всі ці питання немає, немає й чіткого розуміння, як цей законопроект в разі його прийняття вплине на ринок первинної житлової та комерційної нерухомості. Але, певно, про це поговоримо іншим разом.