Ох. За мотивами української народної казки

Коли пан 12345, більше відомий як Фунтик (а він часто помічає те, чого не помічають інші), скоротив прізвище пана Охріменка до перших двох літер, я пригадав, що саме так називався чарівник із однієї казки. Тому й подумав, а чи не написати мені казку?

Отож, почнемо:

В тридев'ятім славнім царстві,

Де колись був Цар-Горох,

Є тепер на господарстві

Мудрий пан, вельможний Ох.

Сам той Ох на корх заввишки,

А на сажень борода,

Знає край і вздовж і вширшки,

І кому яка біда.

Чи хто правий, чи неправий,

Чи хто прийде сам, чи вдвох, -

Всіх приймає пан ласкавий,

Тільки треба мовить «Ох».

Леся Українка, Казка про Оха-чародія

Зовсім недавно жив собі (а, може, й зараз живе) селянин із дружиною та одним сином. Та задумав він сина свого в місто віддати, банківську справу вивчати. Як там учився хлопець – казка не знає, але після науки пішов він у банк працювати.

Тяжко йому там працювалося: і депозити треба було залучувати (а де ж він їх візьме, не ганяти ж за людьми по вулиці), і кредити видавати (небагато відчайдухів ішли на умови за тими кредитами), і картки банківські роздавати. А якщо план не виконувався, премію не давали та й зарплату могли урізати. Пробував він до інших банків переходити працювати, навчився з вкладниками домовлятися замість одного по три депозити оформлювати на ту ж загальну суму, кредитні договори юридичних осіб обслуговувати, розрахунки з нерезидентами проводити, з системою клієнт-банк працювати та багато чого іншого. Так поступово доріс він до заступника Голови правління одного кишенькового банку. А банк той якимись дивними справами займався і, коли Голова правління несподівано зник, зрозумів наш герой, що власники банку не сядуть, а сяде він. Тому швиденько звільнився за власним бажанням, зібрав речі й поїхав до батьків.

Розповів він батькам про свою долю безталанну. А батько того хлопця до себе в селі Інтернет саме підвів. Та й каже:

– Поглянь-но, сину, є в Інтернеті Центр Аналітичний. Президент того Центру все про твої банки знає. Пішов би ти до нього працювати.

Шукав хлопець адресу Центру по всьому Інтернету, та не знайшов. Лише сторінки на різних сайтах. Написав тоді він електронного листа самому Президенту Аналітичного Центру, оскільки про відділ кадрів він також нічого не довідався. Відгукнувся Президент скоро й запросив на співбесіду.

Поїхав парубок знову до міста, довго ходив по вулицях, надто дивна адреса в того Центру була – вся з літер чужоземних складена. І, хоч як погано знав мову заморську, здогадався він, що означають ті літери просто «книжка з обличчями». Роздивлявся він навкруги, та жоден будинок не схожий був на книжку з обличчями. Стомився він, сів він у парку на лавочку та сумно так:

– Ох! – каже.

Тільки це сказав, аж раптом – де не взявся – з'явився міцний, огрядний чолов'яга з бородою.

– Що Вам, – питає, – треба од мене?

Здивувався хлопець: де воно таке диво взялося? Та й каже йому:

– Хіба я Вас кликав? Одчепіться!

– Як же не кликав, – каже той пан, – коли кликав!

– Хто ж Ви такий? – спитав парубок.

– Я, – каже чоловік, – Президент Аналітичного Центру. Звати мене Ох.

– Так я саме Вас і розшукую, – зрадів наш герой.

– Ходімо тоді до мене в офіс, – запросив Ох парубка і рукою кудись убік показав.

Повернув хлопець голову й бачить перед собою – офісний центр величезний! Але хвилину назад він міг заприсягтися, що парк навкруги й фонтан на тому місці був. Дивина та й годі! Зайшли вони з Охом у будівлю, а там – іще дивніше! Гроші зелені та різнокольорові, всі їм прислуговують – двері відчиняють, каву та чай на таці підносять. Ох і каже хлопцю:

– Дивись, гроші повинні працювати! Не клади їх до тумбочки й не пхай у матрац – вони там змарніють. Краще занеси до банку. Вони там зростати будуть. Бачиш, які в мене повиростали – тацю з чашками піднімають!

У кабінеті сказав Ох парубку:

– Дуже треба мені аналітик. Бо Центр у мене Аналітичний. Президент є, а ось аналітиків немає. Попервах просто «аналітиком» будеш. Якщо ще хтось прийде – станеш «старшим аналітиком», а той буде «молодшим».

Так і почав хлопець аналітиком працювати. Ой, нелегко йому було. Адже Ох був зареєстрований на всіх фінансових та економічних сайтах тієї країни, не рахуючи того, заморського. Сотні людей на день зверталися з різноманітними питаннями до Оха, на які треба було відповідати. Сам Ох теж не відпочивав – ходив із однієї телепередачі до іншої, на радіо виступав, статті в блогах писав. У проміжках устигав іще й стан банків аналізувати. А банків у тій країні було! Більше навіть ніж партій політичних.

Одного разу дав Ох своєму аналітику завдання пост у блог написати, бо сам на ефір запізнювався. Дуже старався наш парубок не підвести свого шефа, гарну статтю написав та й розмістив у блозі відразу. Сам Президент у той день після ефіру стомився та спати поїхав, пост не читаючи. А зранку – що почалося! Блогери не повірили, що це Ох написав. Адже всі знали, що той жодного речення без помилок не напише, а тут – ціла стаття. Довелося Оху виправдовуватися, мовляв, давав комусь редагувати.

Став учитися аналітик писати з помилками, як шеф. Дуже простий метод придумав – щоранку кілька клавіш на клавіатурі переставляв. Коли ж бачив на моніторі описку, вже не виправляв її, щоб усі думали, що це Ох, як завжди, з помилками пише. А для російських дієслів, що закінчуються на «-тся» і «-ться» – запускав генератор випадкових чисел, бо сам Ох не знав, у яких випадках він тулить туди м'який знак, а в яких – ні.

Та так дивно в тому офісі час спливав, що хлопцю здавалося кілька днів минуло. Насправді ж – цілий рік. Тому й затурбувалися його батьки, що він так давно звістки про себе не подає. Поїхав батько до міста його шукати. Так само ходив по вулицях і розпитував, чи знає хто, де той Центр Аналітичний. Але навіть ЄДРПО (був у тій країні такий перелік усіх підприємств і організацій) про нього не знав. Так зайшов той селянин у парк і сів відпочити. Там із ним сталася така ж пригода, як і з сином:

– Ох! – каже так тяжко, а сам думає, де ж іще сина шукати.

Тут і з'явився чоловік із бородою.

– Що Вам, – питає, – треба од мене?

Здивувався селянин, проте каже:

– Сина шукаю, вже рік як зник десь в Аналітичному Центрі.

– Так я і є Президент Аналітичного Центру на ім'я Ох, – каже той пан. – Ходімо до мене в офіс. Як пізнаєте свого сина, то можете забирати, а як ні, то ще рік Ваш син служитиме в мене.

Не хотів Ох свого аналітика віддавати й перетворив його на інвестиційну монету. Заводить він селянина до підвального приміщення, а там – бункер. Відчиняє двері бункера і бачать вони – сила-силенна договорів депозитних, сертифікатів пайових фондів, зливків золотих, срібних і платинових, навіть діаманти без оправи з сертифікатами якості. Дійшли вони до інвестиційних монет. А тих монет там – лічити-не перелічити! Дивився-дивився селянин на монети – хто його знає, в яку з них син зачарований! Чоловік і пішов журячись.

От виходить і другий рік. Селянин знову йде до Оха. Прийшов до парку:

– Ох! – каже.

Ох і з'явився.

– Йдіть, – каже, – пізнавайте!

Заходять вони знову до бункера, проходять у дальній куток, а там у мішках, у пачках та й просто купами на полицях казначейські зобов'язання лежать.

«Так ось хто всі казначейські зобов'язання купив, – подумав селянин, – по телебаченню розповідають, що всі зобов'язання розмістили, а кого не спитаєш, ніхто їх не брав».

– Ну, пізнавайте, – каже Ох, – де Ваш син?

Чоловік дивився-дивився – всі казначейські зобов'язання однакові: один у один – не пізнав. Але пригадав, що в Інтернеті писали, що один строк погашення купонів уже був. Роздивився він уважніше – точно! В усіх папірців по одному купону відрізано, а в одного – всі купони на місці. Чоловік і каже:

– Ось мій син!

– Ну, вгадали! Коли так, то беріть.

«Клятий Інтернет, – подумав Ох, – уже селяни фінансистами поставали!»

Перетворився з того казначейського зобов'язання парубок. Батько зрадів дуже:

– Ходімо же, сину, додому.

Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там у Оха було; син розказує. То знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

– Що ж ми тепер, сину, робитимемо? Я бідний і ти бідний… Служив ти два роки, та нічого не заробив, адже Аналітичний Центр доходу не дає.

– Не журіться, тату, все гаразд буде. Навчився я в Оха передбачати курс нашої валюти до заморської. Ось дивіться, в обміннику курс заморської валюти виріс. Завтра чи позавтрому Головний Скарбничий багато тієї валюти по низькому курсу продаватиме. Давайте сьогодні заморську валюту позичимо та й продамо зразу – на нашу поміняємо. А коли курс вернеться назад, відкупимо, борг віддамо ще й при грошах залишимося.

Так вони й зробили.

Помітив Ох, що населення валютою спекулює та здогадався, що то його колишній наймит. Щоб завадити йому, почав Ох писати в блогах, виступати по телебаченню, що треба обкласти податком такі оборудки. Та чи не дослухалися державні мужі до думки Президента Аналітичного Центру, чи самі такими спекуляціями займалися – казка не знає. Але не запровадили такого податку.

Якось, аналізуючи платіжний баланс країни, побачив Ох, що населення купило стільки заморської валюти, аж увесь баланс країни похитнувся. Подивився по інвалютних депозитах – немає на рахунках фізосіб стільки коштів. Та й зметикував, що то його колишній наймит таку шкоду робить – ховає заморські гроші в себе на городі, а на депозит у банк не кладе.

«Треба продати землю транснаціональним сільськогосподарським корпораціям, – подумав Ох, – тоді людям ніде буде стільки готівки сховати й усе понесуть до банків».

І почав Ох писати статті, виступати по радіо, що треба продати землю сільськогосподарського призначення чужинцям, бо свої раду їй дати не можуть. Але знову не послухали державні мужі Президента Аналітичного Центру. Може, зайняті дуже були, а може, самі вже ту землю між собою поділили – казка не знає.

Так і лишився Аналітичний Центр без аналітика, з одним тільки Президентом, який усе частіше скромно звався «економіст». Що з тим хлопцем сталося, казка теж не знає – зрештою, вона про Президента Аналітичного Центру Оха, а не про якогось там парубка, навіть ім'я якого так і лишилося невідомим.