Працевлаштувати інваліда - обов'язок чи право підприємства?

В постійній боротьбі з безліччю контролюючих органів керівники підприємств та власники бізнесу зазвичай зосереджуються на фіскальних органах, не приділяючи належної уваги іншим «нетрадиційним» контролерам. До таких контролерів можна віднести і Фонд соціального захисту інвалідів (Фонд), який слідкує за дотриманням підприємствами положень законодавства про соціальну захищеність інвалідів в Україні.
Мабуть всі роботодавці знають, що законодавством передбачено обов’язок працевлаштовувати інвалідів, для чого підприємства реєструються у Фонді та кожного року до 1 березня подають відповідний звіт із зазначенням кількості працевлаштованих інвалідів. Більшість роботодавців скоріше за все також знають, що за непрацевлаштування належної кількості інвалідів передбачені штрафні санкції.
Водночас, роботодавці зазивай керуються наступною логікою: до мого підприємства інваліди не зверталися за працевлаштуванням, тому я їх і не працевлаштував, відповідно підстав для нарахування санкцій немає.
Логіка роботодавців загалом вірна, але неналежне документальне оформлення такої «логіки» може призвести до накладання на роботодавця величезних штрафних санкцій у розмірі понад мільйон гривень.
Особливо це стосується великих підприємств зі штатом працівників понад 100 осіб.
Щоб уникнути притягнення до відповідальності за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів необхідно пам’ятати наступне.
По-перше, на кожне підприємство з кількістю працюючих понад 8 осіб покладається обов’язок працевлаштовувати інвалідів у кількості 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (якщо загальна кількість працівників не перевищує 25 осіб – то норматив встановлюється у кількості одного робочого місця для інваліда).
Таким чином, спершу роботодавець має порахувати скільки ж інвалідів він має працевлаштувати, що виконати законодавчо встановлений норматив.
По-друге, у разі непрацевлаштування інвалідів, підприємство має самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Такі санкції мають бути сплачені у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.
Що може статися, якщо підприємство не сплатить самостійно такі санкції?
За порушення термінів сплати вказаних вище санкцій доведеться сплатити пеню у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Якщо ж підприємство не сплачує самостійно такі санкції та пеню, Фонд має право звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості в судовому порядку.
Про власне порушення підприємством нормативів по працевлаштуванню інвалідів Фонд дізнається зі звіту, яке підприємство подає до територіального відділення Фонду щороку до 01 березня. У такому звіті підприємство самостійно вказує кількість інвалідів, які мають бути працевлаштовані відповідно до законодавства і кількість інвалідів, які фактично працюють на підприємстві. Якщо підприємство не виконало такого нормативу і до 15 квітня не сплатило самостійно адміністративно-господарські санкції у Фонду виникає право звернутися до суду із вказаною вище позовною заявою.
Як захиститися від неправомірних вимог Фонду?
Насправді логіка роботодавця абсолютно вірна – якщо до підприємства не зверталися інваліди або такі інваліди не направлялися службою зайнятості, то підприємство не вчиняло порушень законодавства та не має сплачувати штрафи. Суть правової позиції полягає у тому, що обов’язку підприємств з працевлаштування інвалідів не кореспондує обов’язок здійснювати пошук таких інвалідів. Крім того, законодавством чітко передбачено, що таким пошуком має займатися державна служба зайнятості.
Водночас, підприємство має надати суду докази наявності вакантних позицій для інвалідів. Такими доказами є звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яку підприємство має кожного місяця подавати до центру зайнятості. Саме у цьому звіті підприємство і зазначає про наявність вільних робочих місць, призначених для інвалідів.
Таким чином, якщо у підприємства наявність звіти за формою № 3-ПН із зазначенням необхідної кількості вільних робочих місць для інвалідів, проте службою зайнятості інваліди не направлялися для працевлаштування, жодних порушень з боку підприємства немає.
Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України, зазначаючи, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

З практики варто зазначити, що уникнути судового спору навряд чи вдасться. Адже позиція багатьох контролюючих органів, серед яких Фонд не є винятком, полягає у тому, щоб в будь-якому разі спробувати стягнути штраф/санкції в дохід держави. При цьому контролюючий орган може цілком розуміти необґрунтованість своїх вимог, «сподіваючись» на непоінформованість підприємства.

Таким чином, успішне вирішення справи залежить виключно від обізнаності власників бізнесу щодо своїх прав та обов’язків та виробленні вірної правової позиції по справі.