Вірші з окопу. Розстріл.

Стріляти в бік беззбройного-забава,
Тим більш, що він не скиглить і не плаче,
дав чергу і стоїш такий-красава,
бо знаєш, що не буде точно здачі…

День-камуфляж… не холодно, не жарко,
Зіжрали сонце березневі тіні,
А полонений попросив цигарку,
Бо знає, що нічого вже не змінить.

На вигляд років 45, напевно,
не зовсім для парадного портрета,
Роки пройшли і просто, й недаремно,
та, явно, не при владних кабінетах…

І погляд не наляканий, відкритий,
На пікселі квадратик жовто-синій,
йому б дали, можливо, докурити,
Та він промовив: «Слава Україні!»

І загарчали постріли тваринно,
І піксель став брунатно-пурпуровим,
Вони могли терпіти ще хвилину,
все, що завгодно, та не ці два слова.

Їм краще удавитись на бантині,
життя своїх дітей програти в карти,
та наше звичне «Слава Україні»!-
їх накриває гірше, аніж арта!

Вони тіла жінок своїх, обвислі,
готові за горілку віддавати,
та цей короткий, але гордий вислів,
їм розриває мозок, як граната!

Тому так швидко затріщали черги,
на грудях засоромились іконки,
і побрели понуро людожери,
в окоп ножами шкрябати тушонку.

Можливо, хтось з них доживе до миру,
точніше, до нікчемної поразки,
«трофейний»чайник привезе в квартиру,
і внукові розкаже п’яну казку.

Дрижатимуть від перепоїв руки,
і в голову впливатиме дитині,
Как дед блевал со страха «сдохни, *** » ,
Коли лунало « Слава Україні»!