Про Конституційну кризу і не лише про неї...

«Уж сколько раз твердили миру (что судебная реформа важна); но только все не впрок…»

Більше тижня суспільний дискурс займають рефлексії, пов’язані з реакцією громадськості на сумнівне рішення КСУ, яке фактично заморожує антикорупційну реформу і провокує Конституційну кризу. Більш сміливі після місцевих виборів прихильники попереднього президента та поріділі ряди прихильників нинішнього ламають списи і критикують один одного у традиційному стилі… «сам дурень», забуваючи, що КСУ – це рушниця, яка рано чи пізно мусила вистрілити. Причому провину за це по факту повинні нести кожна за сторін, хоча і в різному масштабі та з різним ступенем відповідальності.

Прихильники президента Зеленського у своєму звичному амплуа не знаходять нічого кращого, ніж усі проблеми свого улюбленця списувати на таємне чи явне лобі Порошенка, який залишається головним злом і демоном, уособленням зла. Не стало виключенням і рішення КСУ. Хоча сам Зеленський проголосив, що – це змова проросійських сил і олігархів – таке змішування усіх «ворогів» до купи не повинно було від початку нікого вводити в оману. Де-факто, проквартальні політики та їх електорат навіть у депутатському поданні членів ОПЗЖ та прихильників Коломойського з «За Майбутнє» побачили інтригу Порошенка, який і тут призначений головним опудалом. Саме він продовжує бути головним «ворогом», який, якимось чином, впливає на рішення суддів. Такий собі марсіанин-рептилоїд, який не дає нормальним людям жити (десь ми це чули) Впливає на рішення суддів, рішення яких ще нещодавно були дуже вигідними В. Зеленському і сумнівні рішення яких він вперто не помічав. Таких дрібниць не помічав і його електорат. В цьому немає нічого дивного, бо прихильники теорії зради будуть бачити її всюди, навіть якщо треба спочатку подивитися в дзеркало і на руки своїх улюбленців. Але хто ж це буде робити?

Для прихильників Зеленського на цьому форумі, яких все таки тут ще трохи залишилося я хочу підкреслити лише декілька речей. Якось ними не помічено і залишено поза чертогами свідомості (може і на добре, бо інакше це би був повний розрив шаблонів), що з 15 нині діючих суддів КСУ – 4 проголосували проти скасування кримінальної відповідальності за недостовірне декларування. І з цих осіб – 3 були призначені особисто П. Порошенком за його квотою, а 1 – за квотою ВРУ попереднього скликання. Отже, по факту, треба визнати, що 3/4 суддів, які поповнили склад КСУ за квотою П. Порошенка були проти цього ганебного рішення. Також я бачу мало претензій прихильників Зеленського до фракції, яка майже у повному складі оформила депутатське звернення, що стало причиною нинішньої кризи. Я розумію, що критикувати Медведчука і компанію «нє кошерно», викликає больові почуття в проросійського електорату і є менш вигідним для В. Зеленського, але правило називати речі своїми іменами ще ніхто не відміняв. Крім того, у мене для прихильників Зеленського погані новини, які вони не хотіли чути під час президентських виборів. Відповідальність за популізм, брак ціннісних орієнтирів, відсутність стратегій і пов’язані з ними хаотичні дії все таки існують, тож підміна понять і подальше змішування реальних і віртуальних замовників Конституційної кризи до купи призведе лише до подальших репутаційних втрат «молодого дарованія», від якого з часом вам самим захочеться абстрагуватися (у бік іншої популістичної сили). Звичайна річ, власної відповідальності за обрання президентом людини без поглядів, з розмитими малоросійськими цінностями і браком політичного досвіду ніхто не побачить, але саме такий вибір рано чи пізно стане сумною історією поки що діючого президента.

Тож у мене до прихильників Зеленького прохання: забути про те що колись там Порошенко був президентом, забути і про те, що він зараз «строіт козні», а постійно тримати в голові, що 1) Зеленський 1,5 роки при владі, а більше року має «монобільшість», КОЖЕН З ДЕПУТАТІВ якої проходили через його власне схвалення «паручітєльство»; 2) що Зеленський весь цей час мав можливість продовжити судову реформу, а не розпочати руйнувати її. Останній рік є дуже показовим і яскраво демонструє лицемірство нової влади, яка з однієї сторони згортає судову реформу (прихильники тут навіть пару місяців назад мені апелювали «А Зеленський і не обіцяв ніякої судової реформи», що ти таке пишеш), з іншої – мовчить там, де треба було би проявити позицію (скандал, пов’язаний з ОАСК та П. Вовком і страусяча позиція Зеленського), а у випадках, коли вже треба діяти – умиває руки у стилі Понтія Пілата («а нам суди дісталися від Порошенка, тож які до нас претензії»). Від себе додам, що більше року тому колишній заступник голови АП Рябошапко все таки від імені президента В. Зеленського пообіцяв реалізацію судової реформи (див. https://www.president.gov.ua/news/sudova-reforma-ta-yiyi-rezultati-budut-revizovani-zayava-zas-55893 ), тож така обіцянка була, хоча прихильники Зе можуть контраргументувати, що особисто він нічого нікому не обіцяв. Але в такому випадку виявиться, що не дуже пестливі епітети супротивників В. Зеленського все-таки мають реальне підґрунтя, і нині діючий президент у нас дійсно ні за що не відповідає і тим більше за слова своїх підлеглих … бо є дешевим балаболом і популістом…

Хоча я і вважаю, що значно більшу відповідальність зараз за цю ситуацію мусить нести нова влада, бо 1,5 роки м’яч на її полі, 1,5 роки вона заплющувала на тліючу проблему, нічого не робила корисного для її розв’язання, спочатку зволікала і заплющувала очі на необхідність судової реформи, а потім почала атакувати які-неякі, кволі, половинчасті реформи попередньої влади і врешті решт вирішила що перетворення у міфічного китайського дракона це найкращий вихід, тож почала використовувати ручні суди в стилі всіх своїх попередників разом взятих.
Але прихильники Порошенка не повинні тішити себе думками, що «Ось зараз Зелений осоромиться і влада повернеться до наших рук». Насправді такі думки є такими самими деструктивними, як віртуальні акти екзорцизму прихильників Зеленського до адреси «всесильного Бариги». Так… нинішня криза є також відтермінованим наслідком не надто активного просування судової реформи у період екс-президента, його ілюзій про необхідність ручних судів, через які зараз проходить його наступник і завзятий критик. Кожне рішення або його відсутність мають наслідки: у випадку Порошенка, відбувалася профанація антикорупційної та судової реформи. Якісь половинчасті рішення, які дозволяли відбілити корупційну репутацію України перед зовнішніми партнерами проводилися, але без належного ентузіазму, із сильним зволіканням та протидією – як внутрішнього лобі судової системи і прокуратури, так політиків Блоку Порошенка і Народного фронту, а час від часу, чого гріха таїти – і самого ПОП. Президента, який так і не змінив своєї точки зору, що вольова судова реформа може загрожувати його владі і в разі програшу на виборах може призвести до проблем для його бізнесу у майбутньому. За іронією долі, нереформована судова система і стала однією з найбільших проблем екс-президента, а паралельно з цим для цілої країни. Пам'ять про цю помилку повинна стати важливою саморефлексією для умовних «порохоботів», які повинні постійно враховувати її як віддалену першопричину сьогоднішньої Конституційної кризи, і виховати новий колективний наратив: «НЕОБХІДНА ВОЛЬОВА СУДОВА РЕФОРМА ЯКА БИ ПРИЗВЕЛА ДО НЕЗВОРОТНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА ЇЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ». Якщо, звичайно «порохоботи» вважають що мають моральне право критикувати подвійні стандарти своїх опонентів.

Насправді, думки про судову реформу повинні об’єднати всіх проєвропейські налаштованих громадян незалежно від поглядів. Її першочерговість прораховувалася задовго до нинішньої кризи і, навіть, Революції гідності. Врешті-решт, вона стала би запобіжником і для всіх інших проведених раніше і очікуваних у майбутньому реформ. Тож, необхідність перезавантаження судів повинна стати головним наративом і для громадян, і для проєвропейських політиків. Тільки прозорий, очищений зсередини і звільнений від корупційного лобі виконавчої влади суд стане найкращим гарантом що подібні кризи не повторяться у майбутньому. Тільки суд, який не стане слухняною маріонеткою кланів і нової радикальної влади, що бажає крові попередників, не буде афішувати надумані справи і штампувати надумані вироки, які, в тому числі, знищують реформаторські здобутки. І тільки такий суд, стане союзником нині діючої влади, якщо вона дійсно прагне реформ і їх втілення в життя. Тож ідея перезавантаження судової влади повинна зараз стати справжнім індикатором підтримки/не підтримки для нинішніх парламентських сил і повинна бути актуалізована громадянським суспільством без очікування, що це раніше повинний зробити Захід, а «ми вже якось потім долучимося». Судова реформа повинна бути ПЕРШОЮ для Зеленського, навіть якщо він цієї реформи не бажає. В свою чергу, ЄС повинна долучити свої голоси до її перезавантаження, навіть якщо кривди, заподіяні нинішнім президентом здаються нестерпними. Бо зараз йде не про любов-нелюбов до «президента-ворога», а майбутнє України, і, до речі, економічне зростання. І так, для «зеленофілів» це прикро чути, але перезавантаження реформи повинно розпочатися не так, як це бачить у черговому популістичному пориві емоцій молодий недосвідчений президент, а у відповідності до Конституції, Законів України, рішень Венеціанської Комісії та міжнародних угод, підписаних Україною.

Я сподіваюся, що нинішній скандал при всіх проблемах, які він створює для України, зможе актуалізувати для більшості суб’єктів української політики і громадянського суспільства (ОПЗЖ та партії-проекти Коломойського, а також їх електорат не беремо в розрахунок) формулу – немає майбутнього України без судової реформи. І я доживу до моменту, коли громадяни будуть збиратися на площі міст не лише напередодні загрози нечесних виборів, чи після побиття студентів і прямій загрозі диктатури, а за прикладом румунських громадян – для захисту реформ і незалежних антикорупційних органів влади…