Думки вголос про нові тренди перших місяців 2020 року

Добрий вечір всім, друзям та опонентам! Давно не писав і за цей час багато що в країні змінилося. Найвища пора додати свої «5 копійок», власний аналіз побаченого і прорефлексованого. Вибачте за багатобукаф, але оскільки останній раз я писав в листопаді, тож мені можна :) Сподіваюся знайдуться ті, хто осилить написане мною. А якщо ні, то соррі. В будь якому разі я намагався бути вірним своїм традиціям відмежуватися від будь якої партійності, але не цінностям. А вийде чи ні, оцінювати Вам. Отже починаю :)

Від початку 2020 р. відбулося багато подій, які істотним чином відкоригували соціально-економічну політику країни і якщо не вплинули, то з часом вплинуть на кожного з нас. Ці події мають як зовнішнє, так і внутрішнє походження і на превеликий жаль більшість з них не викликають позитивних очікувань.

Мабуть кожна влада має пройти свій шлях перетворення у дракона. Від першого етапу реформ до контрреформ у кожної з них свій період. Наприкінці 2014 р. більшість українців, на тлі загрози зникнення України були готові «затягнути пояси» заради реформ в країні і цей тренд позначився на гучних призначеннях і започаткуванні реформ в різних сферах життя. Реформаторський запал старої влади вивітрився після звільнення уряду А. Яценюка, а разом з них «закордонного десанту». За старої влади контрреформи стали помітними від весни 2016 р., які проявилися у методичному вичавлювання непотрібних, зайвих, не своїх людей з Генпрокуратури, Національної поліції, гальмуванні судової реформи, антикорупційного суду, створенні штучних перешкод в діяльності антикорупційних органів, провокуванні конфліктів між ними, гальмуванні енергетичних реформ в інтересах групи Фірташа тощо. Але, треба визнати, навіть у найгірші часи президентства П. Порошенка, коли рівень популістичних рішень остаточно перекреслив реформаторські очікування громадянського суспільства, існували державні інститути і цілі міністерства, які очолювалися реформаторами, діяльність яких мала постійну підтримку уряду і президента аж до перемоги В.Зеленського і «СН». Які за інерцією продовжували тренд змінювання країни, незважаючи на рік подвійних виборів і збільшення популістичних очікувань суспільства. Насамперед це НБУ (знімаю шапку перед В. Гонтарєвою та Я. Смолієм), МЕРТ (респект О. Данілюк, О. Маркарова), міністерство юстиції (П. Петренко), міністерство освіти (респект Л. Гриневич), МОЗ (просто шалений респектище У. Супрун), певною мірою добрих слів заслуговує і міністерство транспорту (певною мірою, бо під час війни з В. Балчуном міністр В. Омелян проявив свої ненайкращі якості). Також, незважаючи на негативне ставлення до ряду дій самого екс-прем’єра – В. Гройсмана, не можу не визнати, що саме він був мотором адміністративно-територіальної реформи, з якою новій владі прийдеться рахуватися. Таким чином, дії попередньої влади, хоча й були половинчастими, але були сфери, де реформаторський потенціал зберігався довший час. І на цьому, в принципі можна подякувати, хоча, як це часто буває, завжди хочеться більше.

Ось вже минув рік з приходу до влади нового президента, якого підтримали з різних міркувань: як популістичних (наївне очікування закінчення війни після розведення військ і розмов з Путіним, або зменшення комунальних платіжок вже зараз варто Шнобелівської премії), так і об’єктивного невдоволення наростання корупції з боку близького оточення президента П. Порошенка, саботажем ряду реформ і посиленням контрреформаторських ініціатив старої влади (атаки на Супрун, Нефьодова, Гонтареву-Смолія, керівництво Нафтогазу, як відомо, розпочалися задовго до перемоги В. Зеленського). Таким чином, на боці перемоги В. Зеленського і «Слуг народу» в 2020 р. був широкий фронт як соціальних популістів і відвертих русофілів, так зневірених патріотів і лібералів. На жаль вже колишній президент – П. Порошенко проігнорував найрозумніші поради, які давали йому експерти, що він не має шансів виграти вибори, тому повинний зробити ставку на «розкручення» когось з молодих, незап’ятнаних осіб, з «правильними» цінностями. Але не захотів: був занадто жадібним, чи самовпевненим… Зрештою це вже не важливо, хоча з його програшом програла і ціла країна. Це вже було давно, тому «проїхали».

Після перших місяців нового року можна зробити невтішні для патріотів і лібералів, що голосували за Зе та «СН» висновки, а також простежити нові, небезпечні і для суспільства, і для країни тренди. Нажаль у мене майже немає сумнівів, що ці тренди будуть домінувати до кінця каденції Зе-президента, і мовчання громадянського суспільства може призвести до наслідків, при яких в 2024 р. ми отримаємо Україну значно слабшу як у економічній так і геополітичній площині:

— нова влада, на прихід якої вони так очікували перетворюється у дракона з шаленою швидкістю. Фактично завершення перетворення на дракона відбулося з відправленням у відставку прозахідного та реформаторського уряду О. Гончарука. Отже, якщо цей процес для попередньої влади зайняв майже 1,5 року, то для нової – менше півроку

— за останні місяці ми стаємо свідками вже відчутного дрейфу нової влади у бік соціального популізму. Чого варта «Вовіна тисяча». Слід вже зараз констатувати, що нова влада в пориві безвідповідального популізму закладає величезну міну під економічною стабільністю, руйнуючи ті непрості зусилля, які робилися потом і кров’ю починаючи від другого уряду А. Яценюка. Чого варте збільшення розходів в умовах кризи та очікуваного зменшення доходів!

— нова влада вичавлює тих, хто щиро повірив у ідеї змін або керувався не партійними, а ціннісними симпатіями, вірячи що реформи цілих державних установ і інститутів можна робити без огляду на особу президента чи правлячу коаліцію при владі. Восени був змушений піти О. Данилюк, у березні – прем’єр О. Гончарук, ряд перспективних міністрів його уряду та генпрокурор Р. Рябошапка. Сьогодні черга дійшла до М. Нефьодова та С. Верланова. Завтра, можемо не сумніватися, дракон вичавить останніх з могікан-реформаторів, які ще працюють при новій владі (наприклад, А. Абромавічуса). Також, можна не сумніватися, нова влада «міцних господарників» з уряду та президента-популіста почне створювати перешкоди діяльності незалежних установ, реформованих від кінця 2014 р., зокрема НБУ, НАК Нафтогазу України (Благо, до призначення їх очільників, руки ексцентричного президента поки що дотягнутися не можуть. Хоча, судячи з риторики, помітної у нещодавно створеному фільмі, він цього дуже бажає).

— Нова влада уособлена президентом та членами нового уряду не розуміє сенс терміну «реформи» і за будь якої можливості буде саботувати їх у тому значенні, який ми бачили за останні 5 років у сферах судочинства та правоохоронних органів, але помножений і на інші життєво важливі сфери, в яких, при всій непослідовності минулої влади, все-таки реформи проводилися. З фільму видно, що розуміння президентом Зеленським суті медичної реформи, реформи корпоративного управління це повний «треш», він вважає ці реформи неправильними, а другу — загрозою для свого ручного керування, яке, напевно вважає найкращою формою менеджменту. Про шкоду, реалізованої попередниками банківську реформу наразі президент мовчить, але не полишають сумніви, що незалежні НБУ та НАК йому не надто подобаються.

До цих, нових трендів, треба додати старий, який викликає занепокоєння від найперших днів Зе-президента при владі – відсутність чіткого розуміння національних інтересів України. Ця вада В. Зеленського і його зовнішньополітичних радників буде і далі створювати загрозу здачі стратегічних інтересів країни заради маловажливих поступок зі сторони Росії, важливих лише для нестабільного, популістично налаштованого електорату.

Тим не менш, навіть незважаючи на вказані тренди, Україна отримала неочікуваного союзника у вигляді світової пандемії COVID-19 і спровокованої нею кризи, які уповільнили, але ні в якому разі не зупинили описані вище негативні тенденції. Так, я не обмовився, в нашій ситуації коронавірус є союзником, який позбавляє владу маневрів і вимушує її відновлювати та посилювати зв’язки з МВФ та іншими міжнародними кредиторами. Наслідки пандемії для української економіки, в найкращому випадку, відкинуть нас на позиції середини 2018 р., отже лише з 2023 р. Україна може досягнути рівня 2019 р. Цей факт у середньостроковій перспективі буде перешкоджати лоббі Коломойського в новій владі і деякою мірою корегувати соціальний популізм президента у бік його зменшення. Зменшення вимушеного, а не викликаного зміною мислення президента. Як бачимо, лоббі Коломойського поспішає, використовуючи нереформовані попередньою владою суди. Останнє рішення Окружного суду та виграш у Печерському суді апеляції братами Суркісами, дивним чином відбулися до другого читання «антиколомойського закону» у ВРУ.

Ну що ж, я лише сподіваюся, що необхідність співпраці з МВФ хоч на деякий час поставлять недосвідченого президента і весь його уряд «міцних господарників» у безвихідне становище і змусять йти на відкритий конфлікт з людьми Коломойського у своїх рядах, як і самим олігархом. Як ми всі бачили, іноді політичне життя може створювати дивовижні конфігурації, коли Зеленський, щоб розблокувати земельну реформу та перше читання «антиколомойського закону» був змушений домовлятися з П. Порошенком, партія якого разом з «Голосом» врятували ситуацію. Сподіваюся, центробіжні тенденції поховають монобільшість і синхронне голосування проєвропейської групи «СН» з «ЄС» та «Голосом» перестане когось дивувати. А якщо це станеться, то стане серйозним фактором, який буде зміцнювати прозахідні тренди в Україні і послаблювати впливи групи В.Коломойського, а В. Зеленського змінювати неолукашенківський стиль правління на якийсь більш цивілізований. Чого всім нам і бажаю.