ПОДІЇ В МУКАЧЕВІ І МІНСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ

Эта страница с сайта Правого сектора неожиданно удалена по неизвестным причинам. Я успел ее сохранить и разместить у себя в блоге. dikkens.

У випадку оцінок мукачевських подій увага громадськості чомусь була надмірно зосереджена на проблемах контрабанди і корумпованості місцевої міліції. Вказані проблеми безперечно важливі. Але, обмежившись лише ними, ми не побачимо усієї повноти картини.

Аби зрозуміти ситуацію, котра склалася довкола «Правого сектора», потрібно усвідомлювати, що його існування — це колосальна проблема для режиму Порошенка. І «вирішення» цієї проблеми розпочалося задовго до мукачевського інциденту.

Відтворимо хронологію подій.

12 лютого 2015 року відбувся так званий Мінськ-2, був підписаний «Комплекс заходів по реалізації Мінських домовленостей». Пункт 10 цього документу передбачав «роззброєння всіх незаконних груп». Враховуючи те, що Мінськ-2 був капітуляцією української сторони, неважко здогадатися, що під цим пунктом ішлося передусім про ліквідацію «не легалізованих» добровольчих формувань — Добровольчого Українського Корпусу та батальйону «ОУН». І в Києві, і в Москві розуміли, що «непідконтрольні» добровольці не будуть мовчки дивитися за здачею території.

Уже 13-14 лютого багато хто почав очікувати близького наступу на добровольчий рух. Прогнози доволі швидко почали стверджуватися. Уже у березні влада почала чинити на ДУК шалений тиск, аби змусити його покинути лінію фронту, передусім Піски — найгарячішу точку українсько-російського протистояння.

У квітні бійці «Правого сектора» усе ж вийшли з Пісків. Лише окремі групи «напівлегально» продовжували діяти поблизу Донецька. Що ж стосується сектору М, то в Широкине бійці ПС були змушені їхати під чужими шевронами.
Далі стало гарячіше. Наприкінці квітня відбулося блокування бази 5-го бату ДУК. Цей захід, щоправда, користі владі не приніс. Навпаки, ПС нічим не поступився, натомість показавши, що має дуже високий рівень підтримки у суспільстві.

Влада це врахувала і замість силового протистояння збільшила власні зусилля, спрямовані на інформаційну дискредитацію ПС і добровольчого руху загалом. Паралельно посилилася оперативна робота проти ПС збоку міліції.

Тепер найсвіжіша хронологія. 3 липня під проводом ПС пройшов Марш Святослава. Вимоги, які озвучувалися учасниками, виразно були спрямовані проти політики Порошенка — визнати факт війни, розірвати відносини з державою-агресором, вийти з Мінського процесу, націоналізувати російський бізнес, повернутися до повноцінного, силового сценарію звільнення окупованих територій.

Напевно, саме після Маршу Святослава Порошенко з Аваковим вирішили, що зволікати з нейтралізацією ПС не варто. Уже 6 липня відбулися арешти активістів та бійців ПС у Дніпрі та Херсоні. До керівництва ПС поступали все нові і нові сигнали про репресії, які плануються проти руху. Далі ж було Мукачево.

Те, що мукачевський інцидент був наперед спланованою операцією, не викликає сумнівів. Під питанням залишається лиш те, яким був рівень планування — локальним чи всеукраїнським. У першому випадку центральна влада просто скористалася ситуацією. У другому — від початку знала про операцію, давши їй свій «одобрямс» (координація могла відбуватися або по лінії МВС, або ж безпосередньо по лінії Медведчук-Порошенко). На користь другої версії свідчить оперативність, із якою влада відреагувала на події на Закарпатті.

Як би там не було, сталося те, що мало статися: виконуючи волю закордонних сил і намагаючись убезпечити своє панування, режим внутрішньої окупації перейшов у наступ проти українських патріотів. Можливо це й на краще, адже поведінка влади руйнує зайві ілюзії і змушує усвідомити істину — безальтернативність революційного шляху.

Автор — Іван Солодовник

pravyysektor.info/news/news/326/podiyi-v-mukachevi-i-minski-domovlenosti.html