Про електрички і фонтанчик

Укрзалізниця з причин, відомих лише Господу і тим мудрецям, які періодично жонглюють літнім та зимовим часом, запровадила новий розклад руху приміських електропоїздів. В понеділок був колапс: тиснява, відірвані гудзики, затиснуті дверьми руки, стусани, близький контакт та дзвінка лайка, яку навіть не почуєш на районному базарі, і звісно щирі побажання можновладцям.

Щоб не ризикувати, сьогодні я вирішив підти на електроїзд, що віправляється раніше. І, що ж трапилося? Електричка була напівпорожня, люди, які заходили, голосно охали від здивування: новенький просторий салон електрички, нові сидіння з ручками, на яких навіть мухи не кохались, запах новенького дермонтину, а може навіть і не його, навіть табло було, яке по задумці повинно було видавати якусь інфу. Народ не знав, що трапилося, невже Пришествіє наступило?

І що не так спитає ви?

І тут як блискавка вдарила: я згадав про фонтанчик. А було це в сиву давнину, коли вибирали першого чи другого Президента. Біля нашої виборчої дільниці був фонтанчик, який не працював ще з радянських часів, щонайменше з часів Перестройки. І от ідемо ми на вибори, і боже ж ти мій: фонтанчик дзюрчить. І це все? — Ні, — біля фонтанчика апокаліпсісно завмерли дві старі собаки, вони ніколи не бачили, що фонтанчик працював.

Так в чому ж справа? — нетерплячи спитають ті, хто не читав Чернишевського.

А справа в тому, що я відчув на собі, в якій ми попі, я відчув себе тими нещасними собаками.

Я ридав.

p/s. Фонтанчик, на наступний день після виборів, перестав працювати.