Як зробити справедливою нашу податкову систему і чому це корисно для бюджету

Що не так із нашою податковою системою: два приклади

Першим прикладом несправедливості української податкової системи є відсутність нижнього порогу доходів, із якого громадяни звільняються від податків. У нашій країні досі зберігається архаїчний неоподатковуваний мінімум у розмірі 17 гривень на місяць. Ця ставка, незмінна з 1996 року, є підставою для розрахунку насамперед штрафів, але за дивною логікою стосується і всіх доходів громадян.

Для порівняння: польський неоподатковуваний мінімум становить приблизно 2 500 злотих на місяць, що еквівалентно 28 тисячам гривень на місяць. В Україні ж працівники навіть з мінімальною зарплатою все одно сплачують 23% податків (18% ПДФО + 5% військовий збір).

Другим чинником, який найболючіше б'є по купівельній спроможності українських сімей, є уніфікована 20% ставка ПДВ на всі товари без винятку, включаючи найнеобхідніші продукти харчування. Така політика має найнегативніший вплив на домогосподарства з низькими доходами, які змушені віддавати левову частку заробітків на базові потреби виживання. За даними Державної служби статистики, середня українська родина витрачає понад половини свого доходу на харчування, що означає фактичну сплату десятої частини всього сімейного бюджету державі виключно у вигляді ПДВ на продукти.

Скільки б коштували продукти в Україні з європейським підходом до оподаткування

У Європейському Союзі ситуація кардинально інша. Більшість країн ЄС застосовують знижені ставки ПДВ на базові продукти харчування. Франція застосовує 5,5% на основні продукти (а також деяку фармацевтичну продукцію), Німеччина — 7%, Італія та Іспанія — 4%, Польща — 5%.

Розрахунки показують суттєву різницю використання подібного підходу для сімейних бюджетів. Якщо б в Україні ставка ПДВ на продукти була, як у Польщі, — 5%, замість 20%, то продукти коштували б на 12,5% дешевше. Батон коштував би 20,6 гривень, замість 23,5 гривень, а свинина — 260 гривень, замість 300 гривень, за кілограм.

ПДВ на базові потреби особливо болісно б'є по найвразливіших групах населення. В умовах війни, коли соціальна згуртованість має критичне значення для національної стійкості, податкова система, що карає бідність, підриває солідарність та довіру до держави.

Чому підвищення ключової ставки НБУ не допомагає боротися з інфляцією

Подвійний удар по купівельній спроможності населення створює зростання цін на продукти харчування — на 22% тільки за останній рік. Збереження високої інфляції вчергове демонструє неефективність монетарної політики НБУ. Головна проблема полягає в тому, що НБУ намагається інструментами монетарної політики вирішувати проблеми, які мають фіскальну та структурну природу.

Підвищення облікової ставки НБУ до 15,5% робить кредитування недоступним для більшості підприємств та громадян, гальмуючи економічне зростання та інвестиції. В умовах війни, коли економіка потребує максимальної мобілізації ресурсів для відновлення зруйнованої інфраструктури та перезапуску економіки, така монетарна політика стає гальмом розвитку.

Європейський досвід показує, що боротьба з інфляцією має поєднувати помірну монетарну жорсткість з активною фіскальною політикою, зокрема, через кредитування економіки.

Треба почути малий і середній бізнес

Політика взаємодії влади з українським бізнесом демонструє нерозуміння потреб розвитку української економіки, коли інтереси великого капіталу превалюють над потребами МСБ та суспільства.

27 червня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про створення нової Ради з питань підтримки підприємництва та оголосив про підготовку тривалого мораторію на перевірки бізнесу. На перший погляд, це позитивні кроки для покращення бізнес-клімату. Однак детальний аналіз складу новоствореної Ради розкриває реальну картину державної політики щодо підприємництва.

Серед понад 70 членів Ради переважають представники великого бізнесу — від «МХП» та «АТБ-МАРКЕТУ» до «Київстару» та «ДТЕК». Малий та середній бізнес, який становить хребет української економіки та забезпечує робочі місця для мільйонів громадян, практично не представлений у цьому консультативному органі.
Коли держава слухає виключно голос великого капіталу, її рішення неминуче спрямовуються на захист інтересів монополістів за рахунок конкуренції та споживачів. Мораторій на перевірки, який на поверхні виглядає, як універсальна підтримка підприємництва, на практиці найбільше вигідний саме великим корпораціям, які мають найскладніші схеми оптимізації оподаткування та найбільші ризики від контролюючих органів.

Показовою також є політика так званої «детінізації економіки», яка під гаслами боротьби з ухиленням від сплати податків фактично перетворилася на інструмент знищення малого та середнього бізнесу, як конкурентів великих корпорацій. Прикладом минулого року стали нові податкові вимоги щодо заборони перебування на спрощеній системі до інтернет-провайдерів, вочевидь спрямовані проти невеликих регіональних операторів на користь великих телекомукаційних компаній.

Аналогічно відбувається тиск на інші сегменти малого бізнесу через ускладнення умов роботи на спрощеній податковій системі. Плановане поступове скасування «спрощенки», яку лобіюють представники великого бізнесу під приводом «справедливого оподаткування» та «вимог МВФ», насправді має на меті ліквідацію конкурентів у вигляді малого та середнього бізнесу. Без можливості працювати на спрощених умовах мільйони ФОП будуть змушені або закритися, або піти в тінь, залишивши ринки на поталу монополістам.

Як зробити українську систему оподаткування справедливішою

Україна напередодні повномасштабного вторгнення рф мала коефіцієнт Джині (розрахунок нерівності доходів домогосподарств) лише 0,26 — один із найнижчих у світі, нижчий навіть за скандинавські країни з їхніми розвиненими системами соціального захисту. Для порівняння: середній показник ЄС становить близько 0,3%.

Однак цей показник не відображав справжню картину соціальної справедливості в українському суспільстві. Низький коефіцієнт нерівності в Україні пояснюється високим рівнем тіньової економіки (19−30% ВВП) та недосконалістю статистичного обліку доходів. Справжні доходи багатих приховуються через офшорні схеми, зарплати «в конвертах» та інші механізми уникнення оподаткування, створюючи ілюзію рівності при фактичній несправедливості розподілу податкового навантаження.

У Європі система працює протилежним чином. Прогресивне оподаткування та розвинуті соціальні трансферти знижують нерівність на 40−50%. Коефіцієнт Джині в ЄС до соціальних трансфертів становить 50,7%, а після перерозподілу через податкову систему та соціальні виплати — 30,4%. Це означає, що європейська система справді перерозподіляє доходи від багатих до бідних та забезпечує реальну соціальну справедливість.

Україна залишається однією з небагатьох європейських країн, що застосовують плоску шкалу оподаткування доходів фізичних осіб. Єдина ставка 18% ПДФО означає, що мільйонер та працівник із мінімальною зарплатою сплачують однаковий відсоток податків із основної частини своїх доходів. Але ця рівність лише на папері.

Європейські країни демонструють кардинально інший підхід до соціальної справедливості в оподаткуванні, починаючи з повного звільнення мінімальних доходів від податків. Окрім Польщі, також Німеччина встановлює неоподатковуваний мінімум на рівні 11,6 тисяч євро на рік, а Іспанія — 5,5 тисяч євро. У Бельгії ставки зростають від 25% для доходів понад 15,2 тисячі євро до 50% для високих доходів, в Нідерландах — від 9,3% до 49,5%, у Португалії — від 14,5% до 48%.

Така архітектура податкових систем забезпечує реальний захист найвразливіших верств населення, одночасно гарантуючи справедливий внесок заможних громадян у фінансування суспільних потреб.

Зниження податкових ставок для найвразливіших груп населення може, навпаки, збільшити доходи бюджету через детінізацію економіки. Приклад Польщі є особливо цікавим для України. Уряд цієї країни у 2022 році тимчасово знизив ПДВ на основні продукти харчування до 0% (ці заходи були скасовані у 2024 році), що призвело до зниження споживчих цін на 2,1−2,8% та загальної інфляції на 0,3−0,7 пункти.

Важливо, що ця політика не призвела до критичного скорочення бюджетних надходжень, оскільки зростання споживання та детінізація компенсували втрати від зниження ставок.

Ключовим уроком досвіду країн ЄС є необхідність всеохопного підходу до податкової реформи. Простого зниження ставок недостатньо — потрібно одночасно посилювати адміністрування, боротися з корупцією та створювати стимули для добровільного дотримання податкового законодавства. Україна має унікальну можливість поєднати реформу податкової системи з соціальною справедливістю, створивши систему, де бідні платять менше, а багаті — більше, що відповідає європейським стандартам та принципам соціальної держави.

Три етапи реформування

Трансформація української податкової системи має відбуватися поетапно, з огляду на воєнні виклики та цілі інтеграції до ЄС. Перший етап реформ має включати невідкладні заходи соціальної справедливості: встановлення неоподатковуваного мінімуму на доходи громадян та зниження ПДВ на базові продукти. Ці кроки негайно знизять податкове навантаження на найбідніші верстви населення та зроблять продукти харчування більш доступними для мільйонів українських сімей.

Другий етап має передбачати впровадження помірної прогресивної шкали оподаткування доходів: 15% для низьких доходів, 20% для середніх доходів та 25% для високих доходів. Паралельно має запроваджуватися відчутний податок на розкіш. Це забезпечить додаткові надходження від заможних верств при зниженні навантаження на бідних.

Критично важливим є збереження та розвиток спрощеної податкової системи, як інструменту підтримки малого та середнього бізнесу. Замість її ліквідації, необхідно вдосконалити механізми контролю та розширити можливості для чесних підприємців, одночасно посиливши відповідальність за зловживання.

Читайте також: Чи мають мобілізовані підприємці сплачувати податки

Останній етап реформи податкової системи має завершити гармонізацію з європейськими стандартами напередодні вступу нашої держави до Європейського Союзу. Але головне завдання — забезпечити справедливий розподіл податкового навантаження між різними групами населення та сегментами бізнесу.

Тільки справедлива податкова система, що поєднує прогресивне оподаткування багатих з реальною підтримкою бідних та середнього класу, здатна забезпечити той рівень суспільної довіри та національної єдності, які необхідні для розбудови сучасної європейської держави. В умовах війни особливо важливо, щоб тягар фінансування оборони та відновлення країни розподілявся справедливо — відповідно до реальних можливостей кожного громадянина та кожного бізнесу.

Автор:

Виконавчий директор Ліги аудиторів України Олексієнко Дмитро