Країна, до якої «переїжджають» Apple та Samsung: як Ханой підкорює серця інвесторів

У середині квітня В'єтнам відвідав Генеральний директор Apple Тім Кук, де зустрівся з прем'єр-міністром Фам Мінь Чинем та був щедрим на компліменти. «Більше немає такого місця, як В'єтнам, це яскрава і красива країна», — зазначив він.

Доброзичливість Кука можна зрозуміти — В'єтнам посилює свою роль в житті технологічного гіганта. Насамперед завдяки виготовленню різноманітних компонентів. В країні на Apple працює 26 постачальників із 28 заводами, які завдяки близькості до Китаю легко включити до глобальних ланцюгів постачання.

Водночас Apple нарощує в країні і збір своєї продукції. Очікується, що вже наступного року з конвеєрів у В'єтнамі сходитиме 20% iPad та Apple Watch, 5% MacBook, а купити наушники AirPods іншого виробництва буде взагалі проблемою — тут робитиметься 65% від їх загальної кількості.

Тім Кук під час зустрічі з прем'єр-міністром В'єтнаму Фам Мінь Чинем.

Частково ці плани реалізовані вже зараз, а ключовий підрядник Apple, тайванська компанія Foxconn, активно скуповує земельні ділянки, щоб наростити потужності.

За словами Кука, співпраця з Apple вже забезпечила В'єтнаму 200 тис. робочих мiсць, надалі їх кількість стрімко зростатиме.

Інші технологічні гіганти теж нарощують співпрацю з цією країною. Для Samsung В'єтнам став ключовою базою виробництва смартфонів — тут збирається близько половини продукції південнокорейського гіганта. Загальний обсяг інвестицій компанії в державу з 2008 року вже перевищив $18 млрд і продовжує збільшуватись. Зокрема, наприкінці минулого року було відкрито центр розробок вартістю $220 млн.

«Сьогодні ми говоримо не лише про виробництво недорогої електроніки. Тепер мова йде про вищу позицію в ланцюжку доданої вартості. Два роки тому таких змін не було навіть в проєктах іноземних компаній», — говорить старший аналітик Wedbush Securities Ден Айвз.

Великий центр збирання та тестування мікросхем належить у В'єтнамі Intel — тут працює майже 3 тис. людей.

Традиційно сильними залишаються позиції В'єтнаму у текстильній продукції та виробництві взуття. Наприклад, Nike робить близько половини всього свого взуття саме тут. Для порівняння: на Китай припадає лише 18% обсягів виробництва. Інший спортивний гігант, Adidas, робить тут 40% взуття.

В'єтнам на мапі світової торгівлі

Активність компаній з перенесення виробничих потужностей до цієї південно-азійської країни вже можна помітити в статистиці глобальної торгівлі. За останні 10 років імпорт в'єтнамських товарів у США зріс на понад 360% і сягає $144 млрд.

Це ставить В'єтнам на 6−7 місце за обсягом імпорту до США, приблизно з тим самим показником, що й у Південної Кореї, а Індію та Тайвань ця держава впевнено обходить.

Загальний обсяг експорту товарів із країни сягає майже $400 млрд, із 2012 року цей показник злетів приблизно у 3,5 раза. Це дозволяє В'єтнаму входити до першої двадцятки світових експортерів.

Ще важливіше, що В'єтнам посідає одне з перших місць у світі за часткою експорту високотехнологічних товарів — на них припадає понад 40% продажів за кордон, хоча ще у 2010 році було лише 13%.

Чому ключові компанії переїздять до В'єтнаму

Дешева робоча сила

Міграція виробництв з Китаю до інших країн Азії — процес, який тривав щонайменше останніх 10 років, а останнім часом лише прискорився. Першим поштовхом до «переїзду» стало підвищення рівня життя в КНР і, відповідно, зниження його переваги дешевої робочої сили.

Середня зарплата в Китаї минулого року сягнула $16,3 тис. на рік, або близько $1,35 тис. на місяць. Натомість у В'єтнамі середній місячний дохід складає близько $290, тобто приблизно в вчетверо нижчий. Водночас В'єтнам має велику кількість висококваліфікованих працівників.

Одяг та взуття залишаються одними з ключових категорій експорту країни.

Як пояснює Ден Айвз, В'єтнам — ідеальне місце для диверсифікації технологічних компаній за межами Китаю, в тому числі завдяки великій кількості хороших інженерів.

Торговельні війни США з Китаєм

В'єтнам став одним із ключових бенефіціарів протистояння Китаю із країнами Заходу. Найбільшого загострення ці конфлікти набули за президентства Дональда Трампа, коли почались митні війни. Байден обмежив доступ до Китаю мікрочипів та технологій, пов'язаних зі штучним інтелектом. Ще сильніше розпалити конфлікт може вимога американських законодавців продати місцеве відділення TikTok.

Обмінявся Китай санкціями і з ЄС через критику репресій проти уйгурів. Значного впливу на торгівлю вони не справили, але точно погіршили відносині Пекіну з блоком.

Поштовхом до релокації стала також націоналізація західних компаній в росії після нападу на Україну. Існує ризик, що у випадку атаки КНР на Тайвань американські та європейські компанії так само втратять свої китайські потужності.

Суворий карантин в Китаї

Суттєво прискорилась міграція з Китаю через суворі правила нульової терпимості до ковіду. Через них на карантин закривались цілі міста та регіони, включаючи ключові підприємства та найбільші порти.

Як наслідок, зупинялись виробництва у всьому світі, яким не вистачало комплектуючих. За оцінками Американської торгівельної палати Південного Китаю, у розпал карантину у 2020 році близько 90% іноземних компаній розглядали можливість релокації з КНР принаймні частини виробництва. Bank of America тоді спрогнозував, що за 5 років компанії з ЄС і США витратять на переїзд до $1 трлн.

Натомість В'єтнам досить швидко вийшов із ковідних обмежень і не лише зберіг виробництва, але й намагався залучати інвесторів завдяки відкриттю аеропортів та спрощенню пересування країною.

«Успіх у боротьбі з COVID-19 зміцнив репутацію країни, як безпечного та сприятливого середовища для прямих іноземних інвестицій», — переконаний директор програм Школи бізнесу при Університеті Санта-Клари Лонг Ле.

Близкість до Китаю

Західні компанії здебільшого не поспішають повністю розривати зв'язки з КНР, натомість вони проводять політику, яку прийнято називати «Китай +1». Відповідно до неї, в Китаї залишається основна виробнича база, але до неї додаються обслуговуючі підприємства в інших країнах. І ось тут важливу роль відіграє спільний кордон із КНР.

Крім цього, В'єтнам має велику берегову лінію та розвинену портову інфраструктуру, що спрощує відправлення товарів до будь-якої частини світу.

Політика тотальної дружби

Держава не лише не має агресивних зовнішніх намірів, але й публічно заявляє про намагання товаришувати з усіма державами та повагу до їх суверенітету. Підкреслений нейтралітет дозволяє В'єтнаму мати гарні стосунки навіть з тими, з ким воював у другій половині ХХ століття, — США та КНР, і, звичайно, вигравати від їх протистояння.

Минулого року для налагодження відносин В'єтнам відвідав президент США Джо Байден.

«В'єтнам забезпечив необхідне „нейтральне“ середовище для іноземних технологічних компаній, щоб зменшити ризики та переспрямувати суперництво між великими державами — США та Китаєм», — говорить Лонг Ле.

Читайте також: Локомотив Європи: чому Німеччина така багата та які кризи їй загрожують

З 2007 року В'єтнам входить до складу Світової організації торгівлі, підписав 17 угод про зони вільної торгівлі, в тому числі з ЄС та Британією. Це робить його економіку однією з найвідкритіших у регіоні.

Потенціал внутрішнього ринку

Китай та Індія зазвичай розглядаються не лише, як місця виробництва товарів, але й як місця їх збуту. В'єтнаму це стосується меншою мірою, але й він цікавий багатьом інвесторам, саме як новий ринок.

Населения В'єтнаму минулого року перетнуло межу в 100 млн, і це робить його 16 країною світу за цим показником. Кількість жителів продовжує зростати, і, як очікується, за 20 років сягне 107 млн. Крім цього, хоча доходи в державі залишаються невисокими, вони зростають, як і купівельна спроможність громадян.

Все ще сільська країна

Лише за перші два місяці цього року В'єтнам залучив майже $4,3 млрд прямих іноземних інвестицій, що на 39% більше, ніж за рік до цього. Грошові потоки сприяють стрімкому зростанню ВВП.

У 2023 році економіка країни додала 5%, що удвічі перевищує світовий показник. Останні 10 років ВВП додавав в середньому 6−7%, навіть в розпал пандемії у 2020 році економіка держави зросла приблизно на 2%.

На фоні таких результатів може скластись враження, що В'єтнам стрімко наближається до клубу багатих країн, але це далеко не так.

В'єтнам залишається переважно аграрною державою, де близько 60% населення продовжує жити в селах. Для прикладу: в Китаї це лише 35%, а в Україні — близько 31%.

Більшість населення країни все ще живе із сільського господарства.

Попри стрімке зростання, ВВП на душу населення становить лише $3,6 тис. В Україні цей показник до повномасштабного російського вторгнення становив $4,5 тис.

Водночас крайню бідність держава вже переважно поборола. Зараз за межею бідності перебуває близько 4,4% громадян, хоча ще у 2016 році їх було понад 9%, а в 1985 році, за оцінками Світового банку, в такому стані перебувало 75% місцевих жителів.

Перемогти злидні державі допоміг перехід до «регульованого капіталізму», який розпочався у 1986 році. В рамках програми Doi Moi (буквальний переклад — «оновлення») відбувся перехід від планової економіки до «соціалістично-регульованої ринкової економіки».

Читайте також: Кенія: як живе і на чому заробляє головний союзник України в Африці

З того часу влада почала заохочувати розвиток власного бізнесу та іноземні інвестиції. Значною мірою реформи у В'єтнамі спирались на досвід сусіднього Китаю та перетворення, започатковані Ден Сяопіном.

Загрози авторитаризму

Попри економічні реформи, значних політичних змін у державі не відбувається. Влада у В'єтнамі належить єдиній комуністичній партії — конкурентних виборів немає. Так само відсутні і прямі вибори лідерів держави: Генерального секретаря партії (фактично верховного керівника) та президента й прем'єр-міністра, які очолюють виконавчу владу.

Окрім контролю за медіа та релігійними організаціями, в державі запроваджено інтернет-цензуру. У 2019 році було ухвалено закон, який передбачає кримінальну відповідальність за критику влади в інтернеті, а також зобов'язує провайдерів передавати дані користувачів, які на неї наважилися.

На перший погляд може здатися, що відсутність вільних виборів та свободи слова не заважає країні стрімко розвивати економіку.

«В'єтнам є соціальною республікою та однопартійною державою, що забезпечило політичну стабільність. Це також призвело до стабільного бізнес-середовища, яке дозволяє підприємствам процвітати», — фактично називає авторитаризм перевагою керівник відділу бізнес-аналітики місцевого порталу Vietnam briefing Притеш Самуель.

Насправді ж країна стикається із низкою структурних проблем. Так, минулого року Intel відмовився від інвестицій в $1 млрд у розширення своїх виробничих потужностей в державі. Офіційно це ніяк не пояснювалось, але, за даними Reuters, причиною стали проблеми з електроенергією в державі, а також «надмірна бюрократизація».

Бюрократичний механізм держави забуксував разом із запровадженням нової урядової антикорупційної кампанії. Вона призвела до того, що чиновники почали боятись вскочити у халепу через активну роботу, а тому, з їхнього погляду, краще нічого не робити і, тим самим, убезпечити себе.

Не вдається країні забезпечити і зростаюче споживання електроенергії. В результаті, виникають збої постачання, які зупиняють роботу заводів. Минулого року з цим стикнулись, зокрема, Foxconn та Samsung.

Використовуючи досвід сусіднього Китаю, В'єтнам в міру своїх можливостей заливає інфраструктурні проблеми грошима. За останні 12 років загальні інвестиції в інфраструктуру становили в середньому понад 10% ВВП — більше майже всіх країн регіону.

«Очевидна нездатність вирішити інфраструктурні обмеження пояснюється тим, що значна кількість проєктів, особливо у транспортному секторі, економічно нежиттєздатні і передбачають завищені витрати, але схвалені владою. Тому найважливіший інфраструктурний виклик В'єтнаму — це не недостатність коштів на вирішення проблем, а неефективність їх використання», — йдеться у висновку гарвардської Школи управління ім. Кеннеді.

Сьогодні В'єтнам ще не стикнувся зі значними структурними проблемами розвитку. Надто сприятливе зовнішнє середовище та низькі зарплати продовжують приваблювати інвесторів. Але з розвитком він неодмінно отримає всі ті ж труднощі, які вже доводиться долати Китаю, — зниження кількості робочої сили та підвищення її фінансових вимог, що гальмують економічне зростання.

Читайте також: Туреччина: інфляція понад 60%, нацвалюта продовжує падіння, чому країну любить інвестор

Тоді потрібно буде шукати нові способи залучати міжнародний капітал, і дуже сумнівно, що неповоротка забрократизована Комуністична партія впорається з такими випробуваннями. Принаймні сусіди з КНР цей іспит вже провалюють.

Автор:

Журналіст Олексій Писарєв

Пише на теми: Інвестиції, фондовий ринок, forex, макроекономіка