Чи варто жертвувати українським дубляжем заради вивчення англійської

«Іноземні фільми, мовою оригіналу яких є англійська мова, демонструються у кіновидовищних закладах мовою оригіналу із субтитруванням державною мовою», — цей сухий і непримітним рядок у тексті законопроєкту (який взагалі-то не про кіно) спровокував шквал обурення та дискусій.

Ініціаторів законопроєкту (а проєкт внесений від імені Президента України, як невідкладний) звинувачують у спробі знищити український дубляж. Втім, є й обережні голоси, які підтримують законодавчу ініціативу, як таку, що, за задумом, начебто, має посприяти вивченню українцями англійської.

Оскільки написано і сказано про проєкт вже чимало, зосереджуся лише на чотирьох аспектах, що особисто мене насторожують.

Новий сенс мови під час війни

Відсутність чутливості до контексту. З початком російсько-української війни і особливо після повномасштабного вторгнення українська мова зазвучала з особливими конотаціями: і як частина спадщини, яку багато хто з нас собі повертає (мова, як «дім буття»); і як звукове середовище, що психологічно підтримує; і як засіб вербалізації, звукового дизайну нових сенсів, що їх наше суспільство генерує у цій боротьбі; як екзоскелет нашої експресії, люті і лагідності, які жодне інше лінгвістичне середовище передати не в змозі.

Я вже не кажу про банальне розрізнення «свій-чужий», адже тест на паляницю ніхто не скасовував. Розширення сфер застосування української мови сприймається значною частиною суспільства, як відвойовані у ворога території, як індикатор наближення перемоги. І, навпаки, звуження україномовного простору сприймається, як капітулянтство і зрада.

Що можна втратити

Втрати можуть бути істотно більшими за здобутки: в естетичному, ринковому і навіть безпековому сенсах. Запровадження обов’язковості українського дубляжу свого часу додало акторам, звукорежисерам, перекладачам та іншим представникам кіноіндустрії завзяття зробити якщо не краще, ніж в оригіналі, то вже точно перевершити якістю російськомовний дубляж. І це справді працювало!

Українці голосували за український дубляж гривнею. Скажімо, у 2015 році національні касові збори поставили рекорд. За даними аналітиків медіаконсалтингової компанії «Медіа Ресурси Менеджмент», яка щорічно моніторить ринок кінопрокату, порівнюючи з 2014 р., виторг зріс приблизно на третину і становив 1,2 млрд грн, причому збільшилася і кількість проданих квитків — на 8,8%, тобто кінотеатри відвідали 21,19 млн осіб. У соцмережах і чатах можна було натрапити на зізнання, що люди або переходили на українську під враженням «смачних» перекладів «Зоряних війн» чи серіалу «Секс і місто». Або, принаймні, починали цікавитися іншими креативними продуктами, створеними українською. Тому запровадження норми щодо показу англомовних фільмів без дубляжу вдарить по ринку креативних індустрій.

Зрештою, Володимиру Зеленському не зайве було б пригадати, що зростанню симпатії до нього частини суспільства, яка не дивилася «95 Квартал», сприяло те, що його голосом розмовляв Паддінгтон в однойменному фільмі.

Читайте також: Збори Аватару перевищили $2 млрд: чи зможе це врятувати Disney

Кому варто вчити англійську

Вибірковість підходу до переліку посад, для яких застосовуватиметься вимога щодо обов’язкового володіння англійською мовою. Так, цілком логічно, що державні службовці категорії «А», співробітники середнього та вищого складу Національної поліції України, посад начальницького складу інших правоохоронних органів, офіцери ЗСУ тощо мають володіти англійською. А керівники закладів освіти і науки? Зокрема, ЗВО? Чому раптом їх пропустили? Адже освітні управлінці, принаймні, мають читати фахову літературу англійською, аби розуміти, про що дискутують колеги у світі, які ідеї та новації вони генерують і куди, загалом, рухається сфера освіти.

Навчання з примусу чи добровільне

Хтось спробував вирішити за усіх громадян України, як і де їм вчити англійську. А, повірте, українці, як люди з чутливим нервом свободи і справедливості, дуже цього не люблять. Навчання з примусу точно не працює, особливо, коли «педагогами» виступають політики. Українці, зазвичай, посилають таких діячів услід за «рускім корабльом» і відповідають недовірою, ба, навіть в'їдливим цинізмом. Якщо перше позначається переважно на репутації політиків, то друге, зрештою, починає роз'їдати соціальну тканину. Адже інститути суспільству потрібні, лідери на політичній сцені теж, але від них ми очікуємо дорослішої поведінки.

Підказка для тих «ухвалювачів» рішень, хто вважає, що чинить з кращих міркувань (раптом є такі). Мовляв, люди у масі своїй, як діти, — не тямлять, що коять, і не знають, чого хочуть. Поведінкова економіка послуговується таким поняттям, як «надж», або ж підштовхування. «Надж — це будь який аспект архітектури вибору, що змінює поведінку людей у передбачуваний спосіб, не забороняючи жодних варіантів і жодним чином не змінюючи їхніх економічних стимулів. Поштовхом вважається таке втручання, якого можна легко і дешево уникнути. Наджі — не накази», — пише нобелівський лауреат Річард Талер.

Які ж наджі для вивчення англійської можуть виявитися конструктивними? Передусім, ті, що створюють можливості, замість обмеження, там де є заохочення, а не жорсткий контроль.

Наприклад, підтримка розмовних клубів. Особливо у невеликих містах і містечках. Вони цілком можуть поєднуватися із кіноклубами, де поціновувачі якісного кіна збираються, аби подивитися стрічки мовою оригіналу і потім обговорити їх.