Банк йде на дно: п'ять ознак, які мають насторожити

Що ж має насторожити вкладника? Про це в колонці для «НВ» написав спеціаліст з продажу активів неплатоспроможних банків, інвестиційний брокер Денис Дроздов. «Мінфін» подає головні тези.

Наочний приклад з банком Аркада

Нацбанк ліквідує банк Аркада. І це, за прогнозами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), займе три роки. Це сумний, але логічний фінал історії, яка тривала не один місяць.

Причина загибелі Аркади особлива: вона пов’язана з тим, що банк був створений виключно під однойменну будівельну компанію. І коли в останньої почалися проблеми із землею на лівому березі Києва, де вони планували побудувати три житлові комплекси, почалися проблеми і в банку.

Зазвичай українські банки йдуть на дно через видачу великих незабезпечених кредитів, які їм не вдається повернути. І/або тому, що купують ледь живі банки з величезними боргами — але виявляються нездатними їх «переварити».

Читайте також: Банк Аркада позбавили ліцензії і ліквідують

«Симптоми» краху

Завжди або майже завжди є п’ять послідовних етапів. Кожен з яких може і повинен наштовхнути клієнтів банку на роздуми про те, що у нього не все гаразд.

Перший етап: покупка іншого банку на межі ліквідації. Уявімо банк N. Формально у нього все добре, в новинах не світиться. До того моменту, поки він не купує банк, який ще не де-юре, але вже де-факто банкрут. Тобто це така собі мильна бульбашка, тільки з боргами всередині, іноді на кілька мільярдів гривень. Купує, як правило, за копійки. Буквально. Наприклад, так у 2012 році Дельта Банк, ліквідацію якого мають завершити якраз цього жовтня, за $1 купив Кредитпромбанк.

Кажуть, найчастіше така угода — предмет неформальних домовленостей банку з НБУ або Фондом гарантування вкладів. Скажімо, банку потрібно отримати якийсь дозвіл, наприклад, на видачу позичальникові великого кредиту. І він його отримує — в обмін на таку «послугу», щоб черговий банк не пішов у ліквідацію. Тому що кожна ліквідація для Нацбанку і ФГВФО — великий головний біль і витрати.

Інформація про покупку банком іншого банку завжди є в пресі і на сайті НБУ. І можна не сумніватися, що йдеться саме про подібну операцію. В Україні в принципі відсутній «ринок банків». Якщо банк стабільний і прибутковий, його не продають. Якщо у когось є гроші на таке придбання, він віддасть перевагу відкрити банк з нуля і побудувати там все по-своєму. «Вторинний ринок» може бути тільки в тому випадку, якщо банк ось-ось збанкрутує. Не від хорошого життя продають банки і міжнародним групам — просто у тих є кошти на покупки і найчастіше немає бажання розбиратися з нашими законами. В такому випадку це стає найпростішим шляхом «завести» представництво свого банку в Україні.

Читайте також: Вкладники 200+ та інші кредитори Аркади можуть звертатися з вимогами до 30 жовтня — ФГВФО

Другий етап: банк починає скуповувати кредитні портфелі в інших банків — діючих або в стадії ліквідації. Це може бути тисяча, дві, три, десять тисяч кредитів і готівки, і під заставу чогось, і іпотечних, і карткових. Крім того, що це кредити, у них є ще одна спільна риса — вони безповоротні. Безповоротними вони можуть бути з тисячі причин: позичальник виграв суд і може не віддавати борг, за ним йдуть суди без особливих перспектив для банку, позичальник визнав себе банкрутом, пропав або навіть помер.

Головне тут те, що кредитні портфелі купують тільки для збільшення, а точніше, роздуття балансу. Наприклад, банк за $1 млн купує портфель кредитів на $5 млн. У такому випадку, за внутрішньою статистикою банків, з цих 5 млн реально повернути максимум $100 тис. Але банк всі ці 5 млн записує собі на баланс.

Разом з документами у нього баланс збільшується на $5 млн, що дозволяє йому видавати більше кредитів, теж неповоротних. Як показує практика, зазвичай у такий спосіб власники намагаються вивести побільше грошей з банку до ліквідації.

Відстежувати угоди з купівлі-продажу кредитних портфелів можна на Prozorro. Продажі, вся інформація про торги у відкритому доступі. Там буде і продавець, і покупець, і договір купівлі-продажу як підтвердження того, що угода відбулася. Робити це не дуже зручно, оскільки пошук працює тільки за продавцем. Але якщо поставити собі за мету — цілком можливо. Знають про такі операції також інвестиційні брокери, фінансові консультанти та інші фахівці у сфері інвестиційного та банківського консалтингу.

Читайте також: ФГВФО: пул кредитів чотирьох банків планують продати за 1 мільярд

Третій етап: розмивання акцій. Цей етап опціональний. Він буває, якщо власники банку не хочуть плямувати свою репутацію. Уявімо банк, у підпорядкуванні якого є два партнери-кити. У них, скажімо, по 45% акцій, і є ще дві-три людини, у яких сумарно 10% акцій. Далі є два варіанти. Перший: партнери добирають в акціонери ще якихось людей. Другий: свої відсотки акцій переводять на тих, у кого було 10%. Мета тут — щоб за підсумком у «китів» разом було менше ніж 51% акцій і формально вони не могли приймати рішення без інших акціонерів.

Роблять це шляхом додаткового випуску акцій. Наприклад, раніше еквівалентом частки в 1% був один 1 млн акцій, а коли додрукували ще 10 млн паперів, таким еквівалентом стають вже 2 млн акцій. «Кити» в такому разі не докуповують акції, а їх процентна частка зменшується. Акції можуть перейти цим партнерам з 10% або зовсім новому, якого введуть спеціально під цю історію. Вони, до речі, можуть і не знати, що відбувається — тут вже залежить від «китів». Ще цей спосіб використовують, щоб віджати бізнес, але тут не той випадок. Така інформація рідко потрапляє в пресу, тож розповісти про ці події можуть тільки ті самі брокери й фінансові консультанти.

Четвертий етап: рефінансування. У 90% випадків рефінансування запитують у НБУ, в решті 10% — у держбанків. По суті, рефінансування — це коли сам банк бере кредит. Тільки йдеться про суми більші, а відсотки, навпаки, менші.

Наприклад, в банк прийшов власник великої агрокомпанії і каже: хочу експортувати за кордон соняшникову олію, мені потрібен завод, склади тощо. І на все це йому потрібно $10 млн. Банк вважає, що позичальник надійний, можна видати — але на рахунку є тільки $1 млн. Тоді керівництво звертається в НБУ і запитує рефінансу в $10 млн.

Потім, як і позичальник, банк спочатку віддає ці 10 мільйонів боргу НБУ, тобто «тіло» кредиту, а потім ще відсоток — зазвичай це 3% річних. Тим часом позичальник віддає ті ж $10 млн, тільки річна процентна ставка у нього 10−11%. Ось цю різницю між процентними ставками банк і забирає собі. Так він і кредит зміг видати, і віддати борг НБУ, і заробити.

Сам по собі рефінанс — цілком нормальна практика. Насторожити повинна велика сума запитаної позики: не $1−2 млн, а $80−100 млн. Саме в другому випадку його найчастіше і не повертають. Ніби як — нам кредит позичальник не повернув, ось і ми не можемо.

Керівництво може це робити з розрахунком на те, що вони зможуть повернути позику. Але може і відразу з прицілом на те, щоб якомога більше вивести грошей до банкрутства — якщо у банку почалися серйозні проблеми і хочуть вийти з бізнесу з мінімальними втратами.

П’ятий етап: реструктуризація рефінансу. Банк може впасти ще на етапі неповернення рефінансу. Але може і запросити реструктуризацію на якийсь термін і знову-таки не виконати її і тоді вже оголосити себе банкрутом. Реструктуризацію просять приблизно в 30% випадків.

Паралельно, починаючи з другого етапу, банк може почати розпродавати активи — землю, нерухомість, цінні папери. Якщо ви про таке дізнаєтеся, це повинно стати додатковим тривожним дзвіночком. Щоправда, дізнатися це буде ще складніше, ніж у випадку з купівлею-продажем кредитних портфелів, оскільки діючі банки не зобов’язані продавати свої активи на аукціонах. Але, знову-таки, фахівці, які займаються консалтингом у цій сфері, завжди знають про подібні угоди.

Банківська система — кровоносна система будь-якої економіки. У нашої економіки, як і у банківської системи, великі проблеми зі здоров’ям. Але все ж збирати на затишну квартиру, будиночок за містом або на пенсію під матрацом — набагато більш ризиковий варіант, ніж на банківському рахунку. Тому користуватися банками слід за принципом «довіряй, але перевіряй». І краще регулярно.