Дмитро Сологуб: Інфляційні цілі — як прогноз погоди

На Інститутській пояснюють, що не винні. Мовляв, регулятор зробив все можливе, але ціни розганяли немонетарні фактори — зростання зарплат, подорожчання нафти на світових ринках, підвищення адмінтарифів тощо.

Цей рік обіцяє бути ще більш непростим. Подвійні вибори, пік виплат за зовнішніми боргами, охолодження світової економіки — це лише деякі з довгого переліку ризиків. Проте, центробанк поставив ще більш амбітну мету — знизити інфляцію в Україні до 6,3%.

За рахунок чого НБУ планує утримувати ціни і яким чином це може позначитися на кредитуванні та темпах зростання економіки, «Мінфіну» розповів заступник голови Національного банку України Дмитро Сологуб.

— У минулому році інфляція знову перевищила мету, поставлену НБУ. Це викликало черговий шквал закидів на адресу регулятора. Багато хто вважає, що центробанк ставить надто амбітні цілі і робить нереалістичні прогнози. Чи не краще знизити планку і напевно потрапляти в ціль?

— Ми бачили приклади багатьох країн, які грали з таргетами. Ні до чого хорошого це не призвело. Ми живемо в динамічному світі, де ситуація постійно змінюється. Тому гарантовано завжди потрапляти в ціль практично не реально. Це схоже на прогноз погоди — надто багато змінних. Наше завдання — забезпечити в середньостроковій перспективі виконання деяких середніх цілей і до них підтягти очікування. Але якщо мету постійно змінювати, люди перестануть розуміти, що відбувається. Бізнес не зможе прогнозувати, який рівень зарплат їм закладати в плани, які зміни вартості сирих матеріалів тощо.

Також необхідно розуміти, що НБУ разом з іншими органами влади несе відповідальність за макроекономічну стабільність в країні. Будь-які різкі рухи, як, наприклад, значне підвищення ставки для уповільнення інфляції, негативно впливають на темпи зростання економіки, кредитування.

— Тобто інфляційні цілі залишаються незмінними, але змінюються терміни їх досягнення?

— Наша мета 5% — найбільш вірна в сучасних умовах. Якщо подивитися на світову практику, тільки одна країна має інфляційну мету вище цієї планки — це Гана, де показник становить 8%. Вважається, що намагатися стабілізувати очікування на високому показнику інфляції, не вірно. Тому так, наша мета не змінюється. Що стосується горизонту її досягнення, він тісно пов'язаний і з тими структурними змінами, які відбуваються в українській економіці, і з безліччю інших факторів.

Я спокійно ставлюся до критики, що фактичний рівень інфляції вище інфляційної мети. Мені здається, важливо не стільки досягнення конкретного показника в стислі терміни, скільки правильна динаміка і рух до мети. Хоча, звичайно, якщо рухатися до неї занадто довго, можна втратити довіру людей.

— Інфляційні очікування населення залишаються набагато вищими, ніж таргет НБУ …

— У населення завжди очікування вище мети. У аналітиків вони поміркованіші — близько 7,5%, у юросіб — 10−11% на 2019 рік. Ми враховуємо цей фактор, приймаючи рішення щодо облікової ставки. Але варто розуміти, що навіть в країнах з розвиненою економікою, де очікування інфляції «заякорені» на низькому рівні вже 20 і більше років, існує серйозний розрив між цілями центробанків і очікуваннями населення.

Ми розуміємо, що для уповільнення інфляції потрібно, щоб очікування знижувалися. Тому для нас важливо зберігати послідовність політики та комунікацій центробанку. Рано чи пізно ситуація зміниться. В Україні все ще низький рівень довіри до державних інституцій, до центрального банку в тому числі. І це теж впливає на очікування. Наказати директивно знизити очікування і полюбити центробанк? Так не буває. Треба йти до цього поступово.

В Угорщині та Румунії ще 8−9 років тому інфляційні цілі були на рівні 3−4%, а очікування — 8−9%. За останні роки ці показники зблизилися.

— Коли, за вашими прогнозами, бажане і очікуване зблизяться і в Україні?

— Не буде такого, що інфляційні очікування зіллються воєдино з інфляційною метою НБУ і залишаться в цій точці назавжди. Це неможливо. Але, думаю, що протягом 3−5 років вони можуть зблизитися досить сильно.

— У минулому році інфляція сповільнилася, багато в чому завдяки старанням НБУ. Але цьому сприяв і ряд ситуативних чинників, таких, як зниження світових цін на нафту, рекордний врожай. Як ви вважаєте, чи можна назвати нинішній дезінфляційний тренд стійким?

— У цьому році ми не розраховуємо на рекордний врожай. У минулому році Україні вдалося зібрати понад 70 мільйонів тонн зернових, в цьому році ми очікуємо близько 66 млн. тонн. І це відображено в нашому інфляційному прогнозі. Що стосується світових цін на нафту, то насправді за підсумками 2018 року вони зросли, у порівнянні з 2017 роком. А падіння цін на нафту в 4 кварталі 2018 року ще не повністю відіграно в цінах на бензин. Тому динаміка цін на нафту стане одним з факторів, які підтримають уповільнення інфляції в 1 кварталі.

Безумовно, ситуативні чинники можуть призводити до коливань цін. Але зниження інфляції триває. Хоча ми бачимо і ризики. Саме тому Правління НБУ і прийняло рішення не знижувати облікову ставку в кінці січня.

— Інфляційний прогноз Нацбанку на 2019 рік на рівні 6,3% виглядає надто вже оптимістичним. Навіть до держбюджету-2019 закладено зростання цін на 7,4%. І це при тому, що уряд традиційно схильний «недооцінювати» інфляцію, оскільки це допомагає потім наповнювати бюджет. Ви готові до того, що вам доведеться переглядати інфляційний прогноз протягом року?

— Ні, тому що за цим прогнозом стоять цифри. Є чотири основні компоненти інфляції: базова інфляція, сирі продукти харчування, зміна адміністративних цін і вартість паливно-мастильних матеріалів.

Ми очікуємо у 2019 році зростання вартості сирих продуктів харчування на 3,4%, тобто динаміка залишиться на рівні 2018 року. Зростання цін на паливо прогнозуємо на рівні 4%, це менше, ніж у 2018 році (9%). За нашою оцінкою, середні ціни на нафту в цьому році також будуть трохи нижче. Так що і з цього боку ми не очікуємо дисбалансу. Що стосується адміністративних тарифів, ми прогнозуємо їх зростання на 14% з урахуванням запланованого підвищення цін на газ та електроенергію. Останній компонент — базова інфляція. За нашими оцінками, вона сповільниться до 5% завдяки зниженню темпів зростання заробітних плат. До того ж, бюджет цього року побудований на досить консервативних планах щодо бюджетних витрат.

— Чи буде впливати на інфляцію монетизація субсидій?

— Обсяги субсидій не виглядають критичними, це лише невеликий відсоток від загального обсягу приватного споживання. Тобто це не той фактор, який може вплинути на макроекономічну ситуацію. Тим більше ми очікуємо, що ці гроші підуть в першу чергу на оплату послуг ЖКГ, а не на стимулювання імпорту.

— Монетарні умови продовжують залишатися достатньо жорсткими. У минулому році інфляція виявилася найнижчою за п'ять років — 9,8% проти 13,7% в 2017 році. Облікова ставка зараз майже вдвічі вище рівня інфляції. Проте, НБУ не став її знижувати. Чому?

— Я вже частково говорив про це. НБУ бачить зниження інфляції, стабільну ситуацію на валютному ринку, досить стабільну економічну ситуацію. З одного боку, базова інфляція, яку Національний банк може контролювати за допомогою монетарної політики, сповільнилася в порівнянні з 2017 роком — з 9,5% до 8,7%. Але з іншого боку, є ряд ризиків. По-друге, темпи зростання заробітних плат все ще залишаються високими, хоча динаміка знижується. Якщо за весь 2018 рік реальна заробітна плата в Україні зросла на 12,5%, то вже в грудні її зростання сповільнилося до 9,8%. Існують також ризики, пов'язані з політичною невизначеністю, з нестабільною ситуацією в світовій економіці. Тому, хоча правління і прийняло рішення про зміну риторики в «голубину» сторону (м'якішої риторики — ред.), ми не стали поки що знижувати облікову ставку. Інакше нас ще 5 років будуть звинувачувати в тому, що ми не досягаємо інфляційних цілей.

— Політична невизначеність буде зберігатися весь рік. Чи означає це, що ви не будете переглядати ставку протягом року?

— Це лише один з факторів, які впливають на облікову ставку. Насправді їх набагато більше, і вони дуже мінливі. При прийнятті рішень буде враховуватися комбінація цих факторів, зміна їх ваги.

— Чи згодні з таким рішенням правління в Раді Нацбанку? Зокрема, глава Ради НБУ Богдан Данилишин нещодавно опублікував пост на Facebook, в якому дорікнув НБУ в тому, що український регулятор поводиться так, ніби він ФРС або центробанк іншої країни з розвиненим ринком. Тобто ви не робите поправку на реалії і потреби української економіки …

— Закон «Про Національний банк України» чітко визначає функції Ради НБУ. Наприклад, він бере участь у визначенні режиму монетарної політики. Але вибір інструментарію, який буде використовуватися для досягнення цілей щодо інфляції, не є функцією Ради. Тому точку зору Богдана Данилишина я розглядаю як експертну. Але Правління Національного банку прийняло інше рішення.

— Проблема не тільки в ціновій стабільності, але і в створенні умов для зростання економіки. При такій високій відсотковій ставці забезпечити зростання кредитування та розвиток економіки неможливо…

— Так, і ми намагаємося дотримуватися балансу. Чисто технічно ми могли б досягти наших інфляційних цілей ще в минулому році, однак для цього довелося б набагато підвищити облікову ставку. В цьому випадку докорів і розмов про вбите кредитування та уповільнення темпів економічного зростання, було б ще більше.

— А хіба кредитування не вбито?

— Я б не сказав, що все так погано. Якщо говорити про споживче кредитування фізосіб, то там зростання високе. Ми моніторимо цей сектор як на рівні окремих банків, так і на рівні всього сегмента. Він росте з низького рівня і макроекономічної загрози цей факт поки що не представляє.

У питанні кредитування юросіб є кілька аспектів. Загальний портфель таких кредитів в гривні виріс у 2018 році на 2% — цифра зовсім невелика. Але ми розуміємо, що ринок, як гирі, тягнуть величезні обсяги проблемних кредитів, які «сидять» в системі. У загальній картині ми виділили працюючі компанії, в історії яких немає дефолтів. І за нашими останніми розрахунками, за 12 місяців кредитування таких позичальників зросло на 26%.

Банкіри стверджують, що незважаючи на зростання кредитної ставки, попит на кредити залишається високим. Хоча підкреслю, що мова йде про короткострокові кредити — на поповнення оборотних коштів. Завдяки пожвавленню економіки, яке ми побачили в минулому році, фінансові можливості компаній такі, що вони можуть витримати короткострокові кредити, незважаючи на такі високі ставки.

Я не стану стверджувати, що така ситуація може тривати довго. Ставки повинні зменшуватися і стимулювати довгострокове кредитування. Але, не знімаючи відповідальності з Національного банку, скажу, що це аж ніяк не головна перешкода для розвитку економіки. НБУ щоквартально опитує підприємства про їх інфляційні та бізнес-очікування. І серед перешкод, які вони бачать для свого інвестиційного розвитку, недоступність кредитування знаходиться далеко не на першому місці. Найбільші труднощі створюють високі ціни на сировину, дефіцит кваліфікованих кадрів, політична невизначеність. Тому не варто очікувати, що якщо ми знизимо облікову ставку, кредитування відразу зросте.

— Як бачить НБУ подальшу співпрацю з Міжнародним валютним фондом? Що буде, якщо Україна не отримає нові транші?

— Значні виплати за зовнішнім боргом в цьому році — це серйозний виклик. До того ж, щоб економіка зростала швидше, нам потрібні прямі іноземні інвестиції. І наша співпраця з МВФ — це важливий сигнал і для прямих, і для портфельних інвесторів. Без МВФ, без цих сигналів, складно уявити, як ми досягнемо стійкого зростання. Можна розмірковувати, що в Україні велика тіньова економіка, що всі прийдуть з повинною і виведуть гроші з офшорів, і тоді ми заживемо. Але це не відбудеться відразу, для цього потрібні серйозні реформи. А доти присутність МВФ — важливий фактор розвитку і стабільності економіки країни.

— НБУ прораховував песимістичний сценарій на випадок, якщо Україна не отримає транші МВФ у 2019?

— Україна жила без траншів 18 місяців до запуску нової програми. У нас є інструменти, які допоможуть зберегти або повернути макроекономічну стабільність навіть в екстремальних ситуаціях. Кінець світу без МВФ не настане, але макроекономічні параметри — і інфляція, і економічне зростання — будуть виглядати зовсім інакше, ніж при продовженні активного співробітництва з Фондом, на яке ми розраховуємо.

Плаваючий валютний курс значно полегшує роботу НБУ в разі несприятливого розвитку подій. Це свого роду інструмент для «випускання пари». Нам не потрібно захищати фіксований курс, як це було раніше. Серед інших інструментів — інтервенції центробанку, зміни відсоткової ставки, ну і, звичайно, можливість вводити адміністративні обмеження на валютному ринку. Хоча останнім інструментом нам користуватися зовсім не хочеться. Ми переконалися в 2015 році, що ввести обмеження можна швидко, а ось скасувати їх — не так просто. Це завжди сокира, а не скальпель.

— До якого рівня може зрости облікова ставка при найбільш несприятливому сценарії?

— Це нумерологічне питання. Ви знаєте, що в Швеції на початку 90-х була банківська криза, і там ключова ставка центробанку підіймалася до 500%? Я не хочу сказати, що те саме буде у нас. Просто справа не в цифрах. Питання в комбінації стимулів і наслідках прийняття рішень. Прийняти жорстке рішення можна, але потрібно розуміти, що за ним піде.

— Перший заступник голови НБУ Катерина Рожкова озвучувала думку, що в цьому році темпи зростання переказів від заробітчан сповільняться. З чим пов'язаний такий прогноз? Адже до цього обсяги переказів щорічно росли досить істотно. Чи є відчуття, що люди їдуть за кордон не просто працювати, але поступово перевозять туди свої сім'ї. Звідси — зниження припливу грошей в Україну?

— Прогноз базується на кількох факторах. Ми бачимо, що приріст і грошових переказів, і дозволів, виданих на роботу в тій же Польщі, знижуються в порівнянні з попередніми роками. Якби люди перевозили за кордон свої сім'ї, кількість таких дозволів зростала. Крім того, ми перевіряємо популярність запитів в Google щодо пошуку роботи за кордоном і бачимо зниження інтенсивності таких запитів. Потрібно також враховувати, що різниця між зарплатами в Україні і Польщі поступово знижується. За останні 3 роки номінальна зарплата в Україні зросла в 2,5 рази. Ми не очікуємо, що всі, хто поїхав, повернуться в Україну. Просто бачимо, що процес інтенсивної міграції загасає.

— Який прогноз НБУ щодо надходжень від мігрантів у 2019 році?

— Ми прогнозуємо $ 11,4 млрд. У 2018 році обсяг переказів склав $11,0 млрд.

— Ви говорите, що кількість запитів щодо Польщі падає. Але згідно зі статистикою, зростає інтерес до інших країн — Чехії, Німеччини. І обсяги переказів звідти теж ростуть.

— ЗМІ пишуть, що Німеччина вже відкрила ринок праці. Насправді цей законопроект тільки розглядається. До того ж, до мігрантів пред'являються досить жорсткі вимоги, наприклад, щодо знання мови. Тому огульно заявляти, що зараз всі виїдуть до Німеччини, не варто. Що стосується Чехії та інших країн, там теж немає вала мігрантів.

— Чи є якісь проекти, націлені на те, щоб в майбутньому повернути в Україну гроші заробітчан, які «осядуть» за кордоном? Можливо, їм можна було б надати якісь податкові пільги, пільгові кредити, щоб змусити їх інвестувати в нашу економіку?

— Не думаю, що центробанк повинен бути на чолі цього процесу. У нас інші функції. Наприклад, валютне регулювання. 7 лютого набрав чинності Закон «Про валюту і валютні операції», що є вирішальним етапом валютної лібералізації, яку ми проводимо з кінця 2015 року. Ми перейшли від системи тотального валютного контролю за кожною операцією до ризик-орієнтованого нагляду, побудованому за принципом «менше ризиків — менше уваги, більше ризиків — більше уваги». Наприклад, «дрібні» транскордонні платежі на суму до 150 тисяч гривень тепер виведені з-під нагляду. В цілому, ми зняли або послабили близько 30 обмежень на валютному ринку. І це критично важливо для нормального бізнес-середовища та залучення іноземних інвестицій. Що стосується таких глобальних проектів, таких як залучення грошей заробітчан в економіку, то тут ініціатива повинна виходити від виконавчих органів влади.

— У минулому році зростання ВВП забезпечило інвестиційний попит і приватне споживання. Але перший фактор починає «видихатися». Кредитування юросіб зростає слабо, а запас власних ресурсів у бізнесу закінчується. Наскільки небезпечний для української економіки «перекіс» у бік приватного споживання?

— Ми не бачимо значного перекосу. В цьому році ми прогнозуємо уповільнення приросту і приватного споживання, і інвестиційного попиту. Проте, ми очікуємо, що споживчий попит і інвестиційна активність залишаться драйверами економічного зростання. Жорстка монетарна політика та стримана фіскальна політика призведуть до того, що економіка сповільниться з 3,3% у 2018 році до 2,5% у 2019 році. Але вже зараз ми бачимо передумови для пом'якшення монетарної політики, що буде одним з факторів прискорення економіки в наступні роки. За нашими прогнозами, у 2020 році зростання реального ВВП складе 2,9%, а в 2021 році — 3,7%.

— Приватне споживання і кредитування стимулює імпорт, що загрожує збільшенням дефіциту торгового балансу. Проти нас грають і глобальні фактори — МВФ нещодавно знизив прогноз темпів зростання світової економіки. Проблеми і в Європі, через наближення Brexit, і в Китаї — в 3 кварталі 2018 року економіка Піднебесної показала найгірший показник з 2009. Чи є ризики для платіжного балансу?

— Вплив імпорту на дефіцит поточного рахунку змінюється. Ми зробили аналіз, який показав, що в 2009 році основним фактором розширення дефіциту поточного рахунку з боку імпорту були споживчий і енергетичний імпорт. Зараз ситуація протилежна. Основний фактор, який штовхає імпорт вгору — це інвестиційний попит. Але опосередковано він генерує і експорт. Наприклад, імпорт сільгоспобладнання, пестицидів підвищує продуктивність цього сектора. А, значить, підвищує і експортний потенціал економіки.

Крім того, навіть якщо дивитися на зміни в абсолютних цифрах, то дельта зміни дефіциту поточного рахунку 5−6 років тому і зараз істотно відрізняється. У 2012−2013 рр дефіцит поточного рахунку становив 8−9% ВВП, зараз — 3−4%. І плаваючий обмінний курс тут працює як стабілізатор.

Ми не очікуємо в цьому році великого зростання дефіциту поточного рахунку, оскільки ми прогнозуємо уповільнення темпів зростання споживання. За нашими оцінками, зовнішня стійкість української економіки залишиться прийнятною.

Набагато більше нас турбує низька динаміка прямих іноземних інвестицій. Звичайно, ситуація зараз не така критична, як у 2012−2013 рр, але вона далека від ідеальної.

— Які галузі були драйверами зростання в минулому році і як зміниться розстановка сил у 2019 році?

— У 2018 році зростання реального ВВП в рівній мірі забезпечили різні сектори економіки — сільське господарство, торгівля, транспортний сектор, будівництво, промисловість. Не було галузі, яка б вирвалася вперед. В цьому році ми вважаємо, що вклад сільського господарства буде нульовим, оскільки не очікуємо рекордного врожаю. Решта галузей будуть генерувати стабільний вклад в зростання економіки.

У минулому році на показниках в транспортній, металургійній галузях значно відбилася ситуація в Азовському морі. В цьому році ми візьмемо до уваги цей ризик, але не вважаємо, що він буде мати істотний вплив. У 2018 році масштабні ремонти пройшли на українських металургійних заводах, що дозволить їм підвищити продуктивність. Так що в цілому макроекономічна ситуація виглядає стійкою.

Вели бесіду: Регіна Дацюк, Тетяна Очімовська

Автор:

ex-Головний редактор Тетяна Очимовська (Делл)

Пише на теми: Макроекономіка, банківський ринок, небанківські фінансові ринки