Ще один важкий рік, але з ноткою оптимізму

Голова ради НБУ і екс-міністр економіки України Богдан Данилишин підвів економічні підсумки 2018 року у своїй колонці на «НВ». «Мінфін» публікує скорочений варіант.

18 грудня МВФ затвердив нову програму співпрацю з Україною — Stand-by на суму $3,9 млрд. Цього року має надійти $1,4 млрд. кредитних коштів. Це позитивна новина. Україна змушена залучати кредити міжнародних організацій, адже зараз співпраця з ними необхідна. Насамперед тому, що на погашення та обслуговування зовнішнього боргу України в 2019 році потрібно витратити 150 млрд гривень — згідно з прогнозними даними Мінфіну на 1 грудня.

Кредит МВФ разом з макрофінансовою допомогою від Євросоюзу — 0,5 млрд євро вже надійшли, таку ж суму очікуємо в наступному році, та з гарантіями від Світового банку на $0,75 млрд дають надію, що наступного року не буде загроз фінансовій стабільності держави. Ймовірно, що у разі потреби держава зможе позичити гроші на міжнародних ринках капіталу за більш прийнятною ставкою, ніж у 2018 році. Багато кредиторів і інвесторів оцінюють свої ризики по роботі з країною з оглядкою на наявність або відсутність у позичальника програми з МВФ.

Міжнародні резерви, до кінця року зростуть, відігравши своє зниження наприкінці літа і на початку осені. Станом на 1 грудня вони становили $17,7 млрд, на початок наступного року вони наблизяться до позначки $20 млрд.

Курс гривні у цьому році в цілому демонстрував стабільність – якщо порівнювати з кінцем 2017 року. Станом на 20 грудня 2018 року національна валюта зміцнилася по відношенню до долара на 0,75%. Цього року валюти ринків, що розвиваються, були схильні до девальвації – через зростання ставки ФРС, що спричинило відтік капіталу з ринків, що розвиваються, а також через сильні фінансово-економічні потрясіння в Аргентині і Туреччині. Але гривня відчувала себе набагато краще більшості валют країн з подібними ринками.

Поки немає передумов для повторення ситуацій грудня 2016 року та грудня 2017 року, коли уряд витрачав великі обсяги коштів, що призводило до девальвації гривні. Наприклад, минулого року за грудень залишок коштів на єдиному казначейському рахунку зменшився в 10,6 разів. Сподіваюся, ми робимо перший крок до належного рівня координації фіскальної та монетарної політик.

Щодо інфляції – вона росла високими темпами на початку року, з травня по вересень був сприятливий період нульового зростання цін і навіть їх зниження в серпні. Після різкого стрибка у вересні темпи зростання споживчих цін мали низхідну динаміку. Думаю, що прогноз Нацбанку щодо споживчої інфляції станом на кінець року — 10,1% — виглядає відносно реалістично. Інфляція в цьому році буде нижчою, ніж у 2017, проте мета, встановлена в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу (6% ± 2 процентних пункти), досягнута не буде.

Вища від цільового рівня інфляція істотною мірою пов'язана з динамікою споживчого попиту. Наприклад, в жовтні 2018 року порівняно з жовтнем минулого року реальна заробітна плата зросла на 14,2%. А заборгованість за банківськими кредитами домогосподарств станом на 1 грудня була на 19,5% більше, ніж на кінець 2017 року.

Без гучних баталій був прийнятий державний бюджет на 2019 рік. Позитивне рішення про надання кредиту від МВФ – найкраще свідчення того, що держбюджет є реалістичним і збалансованим.

Економічне зростання буде забезпечено, насамперед, розширенням внутрішнього попиту. Однак, і це важливо, не тільки за рахунок споживчого, а й за рахунок інвестиційного попиту. Про це свідчить, наприклад, помітна активізація інвестиційного імпорту — зокрема, продукції машинобудування і електротехнічного обладнання.

Темпи зростання ВВП України за підсумками 2018 року очікуються приблизно на рівні 3%. Багато це чи мало? Відповім так — це той рівень зростання, який може дозволити собі нинішня якість української економіки.

Для того, щоб розуміти інституційні та структурні проблеми економіки України, слід знати, що відбувається у світовій економіці, частиною якої ми є. А в світовій економіці з кінця XX століття йде Третя промислова революція, і її темпи помітно прискорилося на початку нового тисячоліття. Наслідки цієї революції будуть колосальними, вона викличе не менші потрясіння, ніж Перша (початок XIX століття), і Друга (кінець XIX — перша половина XX століття) промислові революції.

Третя промислова революція характеризується наступним:

• зміною енергетичної парадигми – викопне паливо буде поступово замінено поновлюваними джерелами енергії.

• субтрактивне виробництво, яке домінує в даний момент, в середньостроковій перспективі буде істотною мірою замінено адитивним виробництвом (3D друк), значно більш економічним з точки зору витрат на виробництво: до 90% економії енергії та ресурсів у порівнянні з субтрактивним.

• кардинальне підвищення ролі програмного забезпечення в кінцевому продукті.

• значне зростання використання нових інноваційних матеріалів (наприклад, графена) у виробництві, які замінять класичні матеріали (наприклад, чорні метали, алюміній).

• істотне посилення ролі автоматизації в виробництві, аж до повної заміни виробничих одиниць-людей роботами.

• підвищення ролі вертикальної інтеграції при виробництві товарів і локалізація цього виробництва, на відміну від глобально і горизонтально організованого виробництва товарів, що існує в даний момент.

Ці вектори розвитку світової економіки радикально змінять домінуючий на сьогодні спосіб виробництва товарів. Україна зараз є країною промислового устрою, сформованого Другою промисловою революцією. Роль цього устрою в світовому виробництві товарів знижується і буде стрімко скорочуватися надалі. Це помітно, наприклад, в поступовому зменшенні колись потужної української металургійної галузі. Останнім часом її частку в українському експорті займає не наукомістка продукція, а пшениця і кукурудза. І тут є питання: де більше ступінь доданої вартості – у металургійних напівфабрикатах чи у агросировині. Одне зрозуміло точно: в обох товарних групах додана вартість низька.

Макрозавданням економічних реформ повинна стати трансформація української економіки в напрямку, заданому наведеними векторами розвитку, задіяння потенціалу української науки. І тоді наша країна буде експортувати не тільки катанку, ячмінь і насіння соняшнику, аміачну селітру і карбамідно-аміачну суміш. Тоді Україна буде виробляти і продавати на зовнішніх ринках електронне, оптичне телекомунікаційне та мультимедійне обладнання, продукцію аерокосмічної промисловості, суднобудування, сільгоспмашинобудування, верстатобудування і фармацевтику. Домогтися цього — не питання одного року. Але починати реально працювати в цьому напрямку потрібно негайно.