Як банки ігнорують закони

Документ діє вже три місяці. Але за цей час ситуація не сильно змінилася — більшість фінустанов просто ігнорує його норми.

Проблема не нова. Ще кілька місяців тому компанія Gfk в рамках проекту USAID «Трансформація фінансового сектора» протестувала ринок споживчого кредитування. Дослідження навмисно проводили до 20 червня — дня набрання чинності закону «Про споживче кредитування», щоб можна було зрозуміти, яким чином банки працювали до нововведень. USAID представило результати і пообіцяло провести ще одну хвилю перевірок в грудні 2017 року, щоб зрозуміти, що змінилося.

Тільки на словах

Дослідження Gfk було побудовано за принципом «контрольної закупівлі». У відділення фінустанов відправляли «свого» покупця, який повинен був з'ясувати — який обсяг інформації про кредит готовий надати клієнту банк.

Виявилося, що в 68% випадків потенційному позичальникові взагалі не надавалася інформація в письмовому вигляді. Найчастіше таємний покупець отримував від консультанта лише листок-«липучку» із зазначенням річної процентної ставки за кредитом.

Відповідно до закону «Про споживче кредитування», консультант зобов'язаний безкоштовно надати потенційному позичальникові проект кредитного договору. Але до вступу в силу цього закону, цей момент не був чітко відображений в законодавстві. І більшість фінустанов цим активно користувалося.

Так, копія проекту договору видавалася тільки в 15% випадків.

Найчастіше консультанти відмовлялися надати договір під приводом, що з ним можна ознайомитися тільки безпосередньо при підписанні. Були й такі, що посилалися на конфіденційність та комерційну таємницю.

Велика частина кредитних договорів не містила інформації, яку банки були зобов'язані надавати відповідно до чинного на той момент законодавства, або взагалі суперечила йому. Зокрема, основні норми, які регламентували вимоги до змісту кредитного договору на момент дослідження, були прописані в Цивільному кодексі, законах «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги», «Про банки і банківську діяльність», а також в постанові НБУ № 168.

Відповідно до цих документів, в кредитному договорі повинні були вказуватися:

• річна процентна ставка за кредитом: розмір відсотків, тип процентної ставки, порядок сплати відсотків;
• детальний опис загальної вартості кредиту в процентному й грошовому вираженні, з урахуванням процентної ставки за кредитом та вартості всіх додаткових послуг;
• дата видачі кредиту;
• право позичальника достроково повернути кредит;
• порядок зміни й призупинення дії договору, умови дострокового розірвання договору;

У 33% проектів договорів, проаналізованих Gfk, не було детальної інформації про загальну вартість кредиту. У 17% був відсутній графік платежів. Також до Gfk потрапив один проект договору, в якому не було взагалі інформації про процентні ставки. У ньому йшлося про те, що процентна ставка на місяць буде вказана банком в щомісячній виписці по картковому рахунку.

Ще в 54% договорів фігурували умови, які порушували право позичальника на дострокове повернення кредиту. І це попри те, що згідно з законом «Про захист прав споживачів» позичальник може протягом 14 днів відкликати свою згоду на підписання договору без пояснення причин.

Більш того, в 58% договорів було прописано умову, що банківська таємниця і персональні дані позичальника можуть розкриватися третім особам необмежену кількість разів.

З іншого боку, кредитні консультанти досить охоче розповідали про основні «параметри» кредиту в усній формі. Майже 80% таємних покупців сказали, що їм все-таки назвали головні умови кредитування, навіть без їх прохання.

Більшість таємних покупців залишилося досить задоволеними отриманою консультацією. У 85% випадків їх задовольнив рівень компетентності консультантів. 86% покупців залишилися задоволені отриманими від консультантів порадами. В 78% випадків співробітники фінустанов надавали зрозумілу для таємних покупців інформацію.

Куди йти

В рамках дослідження Gfk також опитували українських позичальників. Виявилося, що більшість з них не знає, куди звертатися в разі порушення їх прав, а абсолютна більшість — нікуди і не хоче звертатися. Так, 45% респондентів взагалі не знає, де можна залишити скаргу. А 78% споживачів просто не хоче нікуди скаржитися. 

Найгірший рівень знань про те, куди можна поскаржитися при виникненні конфліктної ситуації, виявився у:

• студентів і пенсіонерів
• жителів сільської місцевості
• населення без вищої освіти
• тих, хто не користується фінпослугами взагалі

Тільки 11% респондентів або їх родичів мали конфліктні ситуації з фінустановами. З них 56% для вирішення конфлікту зверталося безпосередньо до цієї ж фінустанови, а 23% — не знало, куди можна подати скаргу.

Gfk попросило своїх таємних покупців спитати кредитних консультантів, куди в разі чого, можна подати скаргу. Найчастіше консультанти радили звертатися безпосередньо до самої фінансової установи.

Як боротися

USAID навмисно проводило дослідження до набрання чинності закону «Про споживче кредитування», щоб у грудні, після повторної перевірки, можна було побачити, чи є від нього користь.

«Мінфін» випередив USAID та провів своє дослідження ще в липні. Результати виявилися невтішними: банки продовжували ігнорувати норми закону.

Прийняти закон — одна справа, контролювати його виконання — зовсім інше. Так, зараз в Україні де-факто немає жодного державного чи недержавного органу, який мав би повноваження захищати права споживачів фінансових послуг. Єдине, що може зробити споживач — звернутися до суду. Але це тривалий процес. До того ж, українці судам не довіряють.

Влада стверджує, що для вирішення цієї «головоломки» необхідно прийняти ще один законопроект — 2456-д (зараз документ очікує голосування парламенту в другому читанні). Він пропонує ввести конкретні санкції проти фінустанови, наприклад, за надання неповної інформації про позику. В даний момент проект закону за подібне порушення передбачає штраф в розмірі 300 мінімальних неоподатковуваних доходів громадян.

Більш того, цей законопроект надає НБУ і Нацкомфінпослуг функції щодо захисту прав споживачів фінансових послуг.

Інший можливий вихід з ситуації, що склалася — створити інститут фінансового омбудсмена, який вирішував би суперечки між споживачами і фінустановами без залучення держави.

Банківська спільнота обіцяла, що з набранням чинності закону про споживче кредитування ринок стане більш прозорим, а фінустанови — будуть «грати за правилами». Поки конкретного результату не видно. Чи допоможуть навести порядок на ринку штрафи в 300 «мінімалок» або омбудсмен — питання відкрите.

Олекса Рябуха