Чим криза Evergrande відрізняється від банкрутства Lehman Brothers

​У вересні цього року китайський забудовник Evergrande опинився в центрі уваги всього світу. Тоді другий за розміром девелопер країни, який накопичив майже $300 млрд заборгованості, попередив інвесторів про можливість банкрутства.

На початку осені дехто прогнозував, що це стане «моментом Lehman» для Китаю, згадуючи банкрутство інвестбанку Lehman Brother, яке вважається початком фінансової кризи 2008 року. Однак з того часу стало очевидним, що Пекін вирішує цю проблему у зовсім інший спосіб, ніж Вашингтон 13 років тому.

Після того, як Evergrande заявив, що не зможе виконати всі свої фінансові зобов’язання, компанія оголосила дефолт за деякими зі своїх іноземних облігацій. За даними ЗМІ, забудовник вже розпочав переговори з китайською владою щодо реструктуризації боргу. Однією з умов може бути продажа особистих активів декого із засновників компанії.

Читайте також: Чи врятує Китай Evergrande і хто заплатить за її боргами

«Чорний лебідь» проти «сірого носорога»

Банкрутство Lehman інколи описують як «чорного лебедя». Кризу ж Evergrande можна назвати «сірим носорогом» — ця катастрофа насувалася повільно, її могли передбачити всі охочі, вважає Рорі Грін, керівник відділу досліджень Китаю та Азії в інвестиційно-консультаційній фірмі TS Lombard.

У серпні 2020 року китайська влада впровадила так звані правила «трьох червоних ліній» — набір показників, що значно обмежував здатність певних забудовників позичати кошти. Нові правила були впроваджені після десятиліть неконтрольованого кредитування сектору, яке китайський центробанк назвав «безвідповідальним».

Вже на момент оголошення правил було очевидно, що Evergrande — їхній найбільший порушник, — пояснює Вінеш Мотвані зі Silk Road Research.

«Про Evergrande попереджали вже давно, тож нікого з власників облігацій не повинно дивувати, що вони оголошують дефолт», — підсумовує Грін.

Криза розвивається інакше

Є ще одна суттєва відмінність між колапсом Lehman та кризою Evergrande: коли США треба було реагувати, вони мали ухвалити закон, що дав би їм повноваження для втручання. У Китаю такої проблеми не було.

Пекін контролює ринок нерухомості через державні банки — це дозволяє йому знати, які девелопери найближче наблизилися до дефолту. Цього не можна було сказати про Вашингтон під час кризи 2008 року.

Читайте також: Центробанк Китаю завірив, що Evegrande — це виняток, а сектору нерухомості нічого не загрожує

Крім того, якщо США кинулися рятувати найбільші банки від банкрутства, підхід Китаю поки що набагато більш фрагментарний.

Для китайської влади критично важливо гарантувати, що Evergrande зможе завершити свої проєкти. Компартії важливо захистити звичайних покупців та зберегти довіру до ринку нерухомості. І поки що такий підхід, схоже, дозволив обмежити негативний ефект на сектор.

«У річному вимірі ціни на нерухомість виросли. І навіть якщо вони впали у місячному вимірі, це падіння не перевищує десяти відсотків», — коментує Мотвані.

Але декого турбує, що подальше падіння цін може спонукати потенційних покупців відкласти придбання нових будинків, що ще більше сповільнить зростання ринку.

Читайте також: Китайська економіка виявляє ознаки стагфляції, попереджають економісти

Що чекає на Evergrande

Експерти прогнозують, що реструктуризація Evergrande може тривати місяцями, якщо не роками. Цей процес навряд чи супроводжуватиметься гучними заголовками — влада Китаю намагатиметься уникнути шоку, схожого на той, що прокотився фінансовою системою після колапсу Lehman Brothers.

Грін наводить приклад страхового гіганта Anbang, чия реструктуризація триває вже два роки. Evergrande же набагато більший, тож для нього все може затягнутися на ще довший термін, припускає він.

Експерт очікує, що Evergrande поділять на окремі компанії, управління якими доручать регіональним банкам. Це має зберегти стабільність сектору та економіки загалом.

Читайте також: Китай намагається змінити модель економічного росту. Чому спроби не мають успіху

Яких збитків зазнають інвестори

Невиплата Evergrande відсотків за доларовими облігаціями не призвела до фінансового колапсу, адже власники цих облігацій — переважно заможні іноземні інвестори. Однак деяких аналітиків турбує вплив кризи на репутацію китайського ринку нерухомості. Особливо — значне зростання ціни, яку китайські девелопери мають платити за залучення іноземного капіталу.

Пекін намагатиметься продовжувати свою сувору політику на ринку нерухомості. Однак для нього також важливо, щоб ключова для економіки країни галузь не втрачала доступу до доступних іноземних інвестицій. Як Китаю вдасться зберегти цей баланс — поки що не відомо.