В`ячеслав Мішалов: Я не вірю в прихід західного інвестора, доки нашому бізнесу в Україні погано

Гість редакції — В'ячеслав Мішалов, співвласник одного з найбільших металургійних заводів Дніпропрес Сталь, співзасновник незалежного всеукраїнського порталу новин «Інформатор» та компанії «Фрегат», яка входить до топової п'ятірки українських провайдерів.

«Мінфін» говорив із В'ячеславом Мішаловим про те, як інвестують його компанії і він сам, що заважає розвиватися українському бізнесу, і чому наші компанії можуть створити серйозні проблеми своїм конкурентам на зовнішніх ринках.

Про запуск проєктів та пошук нових ринків під час війни

Вячеслав, металургія — одна з галузей української економіки, що найбільше постраждали від війни. Але для Дніпропрес Сталь 2023 виявився найуспішнішим за останні 4 роки. Загальний річний обіг — 1 млрд грн, чистий прибуток — 13 млн грн.

Тут важливо додати — найуспішніший рік у гривневому еквіваленті.

Проте це досить високі показники для воєнного часу. Завдяки чому вийшли на такий результат?

Насамперед тому, що розвиток металургійного бізнесу не зупиняється з 2011 року. Цього року закінчиться модернізація гарячого цеху. Це довгі складні активи, в які насправді важко входити, не маючи великого фінансового (кредитного) плеча. Але металургійний напрямок планую розвивати далі.

Війна дуже сильно змінила традиційні ринки збуту для наших виробників, і насамперед металургів…

Так, ми мали досить великий внутрішній український ринок, який практично припинив існувати. На ньому залишилося буквально 3−4 клієнти.

Великі заводи, порти зупинили модернізацію. Виконуються лише необхідні ремонти, без яких неможливе продовження роботи. Це, певна річ, якийсь відкладений попит, але коли він буде і що з ним буде — велике питання.

Тобто у нас від внутрішнього ринку залишилося 20% від того, що було до 2022 року. Хоча внутрішній ринок — це найкращий, найкомфортніший ринок.

Ви знайшли адекватну заміну місцевим покупцям?

Однозначно, так. Але все одно ми живемо в Україні та зацікавлені у розвитку України, зацікавлені у тому, щоб насамперед зростав український ринок. Це найкращий ринок для нас. Крапка.

Де ви знаходили нових покупців?

Здебільшого це європейський ринок, тому що Європа є історично сильною у машинобудуванні. І той метал, який ми виготовляємо, — він насамперед для машинобудівників.

Вчора закінчив останній зум із європейськими клієнтами. Нині саме сезон контрактів на цей рік. Обговорюються нові умови тощо. Але що цікаво: навіть попри війну, в очах європейських клієнтів продукція з України все одно повинна коштувати дешевше, ніж продукція з Європи. Тобто до нас все одно ставлення, як це сказати, як до другого ґатунку.

А вимоги жорсткіші, ніж до європейських постачальників.

Про ризики післявоєнного відновлення України

Багато експертів кажуть, що післявоєнна відбудова може стати для України унікальним шансом вийти на новий рівень економіки. Скажімо, замість того, щоб відновлювати ті ж самі металургійні заводи, будувати підприємства, які випускатимуть продукцію з високою доданою вартістю…

Наразі Україна експортує товари з низькою доданою вартістю, з низьким ступенем переробки.

Зі свого боку, сталь — це вже продукт високої переробки, хоча й є ще куди зростати. Завдання номер один — продавати, звичайно, товари глибшої переробки, а не сировину.

І тут не потрібно вигадувати велосипед: щойно з'явиться експортне мито на вивезення будь-якої сировини, це сприятиме розвитку переробки всередині країни.

Тобто не так, що мито запроваджується на раз два, а скажімо, галузь знає, що через 3 роки експортне мито буде 10 доларів на тонну. І кожен починає рахувати, а чи вигідно купити залізну руду в Україні, чи вже тут її переробляти. З іншого боку, мають бути, звичайно, державні програми з розвитку галузі.

Ви маєте на увазі, що держава має надавати фінансову допомогу, чи все ж таки створювати умови, за яких для фінансування таких проєктів заходять інвестори?

Одне іншого не виключає. Я вже багато разів казав: я не вірю сьогодні у конструктивних західних інвесторів. Сьогодні ніхто з них Україну в інвестиційному плані не розглядає всерйоз. Вони кажуть, що для початку внутрішній бізнес має добре почуватися.

Інвесторів лякає війна чи регуляторні, податкові та інші законодавчі умови?

Усе разом, все це ризики. А інвестор — це цинічні хлопці, він добре рахує ризики і ніхто не хоче на себе брати надризики, не маючи надмаржі.

Тобто навіть після закінчення війни, коли всі сподіваються, що в Україні настане інвестиційний бум, цього може не статися?

За нинішніх вхідних даних я впевнений, що цього не станеться. Тобто буде багато розмов, закликів, але реальних дій буде мало. Для того, щоб реальні дії почалися, має бути створений благодатний ґрунт.

Назвіть відразу три суттєві перешкоди для бізнесу, які держава може усунути вже зараз?

Занадто високий рівень бюрократії, непрогнозовані затримки у часі отримання будь-яких дозволів, узгоджень. Непрогнозовані ризики, з погляду податкових органів.

Якби ми з вами розмовляли 5 або 10 років тому, я більш ніж впевнена, ви назвали б приблизно ту ж трійку проблем. Наскільки взагалі можливо і ймовірно, що Україна зможе швидко ці бар'єри усунути? Чи бачите ви загалом потенціал в тому, щоб це сталося?

З одного боку, щиро хочеться, щоб це сталося, і хочеться вірити в це. А з іншого боку, досвід попередніх років говорить про те, що якщо це не зробили за останні 20−30 років, то чому це має статися завтра? Тобто хочеться? — Так. Вірю у те, що це станеться швидко? — Не вірю.

Чому ні? — Не маю відповіді.

Про вплив євроінтеграції на вітчизняний бізнес

Україна рухається шляхом євроінтеграції. Як це вплине на український бізнес, зокрема, якщо оцінювати вплив на близькі вам сфери металургії та комунікацій?

Лише позитивно. Я вважаю, що ті українські бізнесмени, компанії, інвестори, які змогли зберегти свої бізнеси, активи, утримати їх на плаву, не розгубити, зберегти команду, перебувають у дуже гарній бойовій формі. І вони дуже чекають на безперешкодний доступ до європейських ринків.

Багато гравців на європейських ринках почуватимуться дуже некомфортно у конкуренції з українським бізнесом. Але завдання відстоювати український бізнес — це насамперед завдання українських політиків.

Як показує міжнародна практика, економічно успішними ставали ті країни, які змогли знайти свою нішу у світовому розподілі праці. Яку нішу, на вашу думку, у світовому ланцюжку постачання може зайняти Україна?

Перша аксіома: на нас ніхто ніде не чекає. Сьогодні всі завдання у світі, так чи інакше, закриті. Своє місце під сонцем потрібно витоптувати. Потрібно бути конкурентним, агресивним, із погляду ціни, якості, термінів. Потрібно зробити щось, що змусить умовного покупця змінити свого постачальника на українську компанію.

І якраз досвід інших країн це демонструє. Якщо раніше заводи з виробництва автомобілів (якщо брати Європу) знаходилися в Англії, Франції та Німеччині, то тепер вони «переїхали» до Польщі, Словенії, Словаччини. На певному етапі вони можуть переїхати далі. Питання лише в тому, що ми можемо запропонувати, щоб вони поїхали далі.

Ми знову впираємося в регулювання…

У тому числі. Ось, умовно, сказати, шановний Фольксваген, ось вам земля, ось вам електрика, ось вам кредит, цього може бути недостатньо. Потрібно запитувати: а що вам треба, щоб ви тут, в Україні збудували складальну лінію, виробництво запчастин тощо.

У нас же вже були так звані інвестняні, в завдання яких саме і входив прямий контакт із великими інвесторами та їх супровід. Але ця ідея не злетіла. Чому?

Я особисто спілкувався з цим офісом інвестняні і змарнував час.

Що було з ним не так?

Вони не мали повноважень. Вони справді були націлені на результат, але були не в змозі щось вирішувати, не мали права щось вирішувати, практично вирішувати конкретну проблему інвестора, з якою він звернувся.

Про власні інвестиції

Що б ви порадили людям, які тільки розпочинають свій шлях інвестора?

Почати дивитися насамперед на фондовий ринок. Це найзручніший, найправильніше структурований ринок. Починати з невеликих вкладень, не поспішати, не піддаватися спокусі. Захотіли займатися інвестиціями в цінні папери? — Виберіть для себе вузьку галузь і почніть її вивчати, звіряти події, що відбуваються, з тим, як на це реагує ринок.

Ця галузь може бути, не знаю, фармацевтична, машинобудування, металургія, що завгодно. Але найголовніше — людині має бути цікаво цю інформацію споживати та застосовувати в інвестиціях.

Автор:

Головний редактор Олена Дьоміна

Пише на теми: Макроекономіка, фінанси, державне регулювання, бюджет, фіскальна політика