Чи допоможе податкова реформа збільшити інвестиції в Україну

Чи вирішує реформа питання корупції

Вже основний меседж про те, що пропонована реформа «10−10−10» є антикорупційною і дозволить, нарешті, остаточно, подолати корупцію в Україні, виглядає досить сумнівним.

По-перше, боротися з корупцією одночасним зменшенням ставок основних податків — все одно, що боротись з лупою відтинанням голови.

Найбільша корупція у нас на митниці, так давайте кордони скасуємо. Логіка ж така сама.

Для боротьби з цієї ганьбою у нас є система антикорупційних органів, що коштує платникам податків чималеньких грошей, проте останнім часом досить ефективно працює.

Як вона може вплинути на приплив інвестицій

Заява про гарантовані інвестиції у випадку зменшення ставок податків також виглядає перебільшенням, якщо не сказати більше.

Про які потенційні інвестиції та новостворені робочі місця йдеться? Tesla чи ExxonMobil, Rheinmetall чи BMW готові відкрити заводи в Україні?

Якщо ж під інвестиціями, що хлинуть до України після зменшення ставок податків, розуміється черговий round-tripping від українських олігархів, так ми, наче, навпаки, прагнемо позбутися впливу цих персонажів на нашу державу та економіку. Це буде, до речі, головний виклик для країни відразу після війни.

На відміну від них, які прагнуть для себе податкового раю в окремо взятій країні, для цивілізованого іноземного інвестора ані ставка податку на прибуток на рівні 18%, ані існуючі в Україні розмірі податкового навантаження на фонд оплати праці не є якимось опудалом, що відлякує їх від інвестицій в українську економіку.

А ось точно що їх більше відлякує, так це, наприклад, хабар за підключення до електромережі в розмірі $10 млн, та ще й протягом двох років. Щось ми не чули звітів компетентних органів про результати розслідування цього ганебного випадку.

Якщо раптом хтось не помітив, то більшість цивілізованих країн світу дійшли згоди про запровадження мінімальної ставки корпоративного податку на прибуток на рівні 15%, відповідно до другого підходу плану дій BEPS.

Це означає, ми настільки багаті, що готові частину прибутку, заробленого міжнародними ТНК, оподатковувати не в Україні, а подарувати юрисдикціям материнських компаній! Виглядає така ініціатива в рамках реформи «10−10−10», щонайменше, дивно.

Що реформа говорить про свободи та заборони

Вишенькою на торті є оксюморон «авторитарного лібералізму», що запропонований суспільству авторами концепції. З одного боку, розробники реформи позиціонують себе як ліберали та прихильники різного роду свобод, із необхідністю дотримання яких, власне, ніхто й не збирається сперечатись.

Тільки ці свободи якісь односторонні, тільки підприємницькі. Адже, з іншого боку, в якості одного з компенсаторів втрат бюджету, вони пропонують заборону продажів за готівку певних видів підакцизних товарів!

Як свободи пов’язані з заборонами — важко уявити. Як вони пов’язані зі захистом прав споживачів та взагалі конституційними правами громадян?

Такий крок прямо суперечить Закону України «Про платіжні послуги», в якому чорним на білому написано: «Гривня, як грошова одиниця України, є законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення платіжних операцій та розрахунків».

На цій кривій стежині «заборон заради кращого майбутнього» варто зробити лише один крок і вона, як засвідчує історія, неодмінно приведе тебе до пекла! Реалії життя полягають у тому, що можна бути вільною, демократичною країною з перерозподілом ВВП через бюджет на рівні майже 50%, як у Швеції, а можна бути авторитарною деспотією, як РФ із показником 33%, чи як у їхніх союзників Зімбабве та Есватіні (по 30%).

Якщо серйозно, то між підприємницькими свободами і рівнем оподаткування не існує ніякої сталої, зворотної залежності, яку нам намагаються довести і нав’язати, демонізуючи податки.

Головним чином тому, що частина податкового тягаря, говорячи дуже спрощено, завжди повертається підприємцям та людям у формі суспільного добробуту та блага.

Тому єдиний варіант, за якого можна запроваджувати хоч 10−10−10, хоч 5−10, то це коли, за висловом відомого літературного героя, «заграница нам поможет»!

Якщо наші західні партнери згодні й здатні протягом року-двох після перемоги й надалі безоплатно нам надавати по $30−40 млрд щороку на потреби бюджету, то тоді, звісно, будь-яка реформа зможе «поїхати».

Але маю великі сумніви щодо таких намірів, оскільки не розумію жодних причин, із якого це їм переляку створювати в центрі Європи офшор для своїх корпорацій та ще й фінансувати його за кошт власних платників податків!

У сухому залишку

Якщо відкинути яскраву обгортку, пропонована концепція радикальної податкової реформи «10−10−10» є сумішшю авторитарного лібералізму, популізму, нерозуміння суті податків та глобальних трендів у цій сфері.

Політики з прихованими намірами, яких, судячи з усього, ми нікуди не позбулись, черговий раз штовхають країну до прірви домінування ідеологічних стереотипів та хибних наративів, що не мають нічого спільного з реаліями життя та потребами суспільства.

Вдала маніпуляція хибними ідеологемами, як ми переконались за тридцять років новітньої української незалежності, призводить, за вдалим висловом колишнього директора МВФ Домініка Стросс-Кана, до «приватизації прибутків та націоналізації збитків».

Така політика протягом цього періоду має цілком матеріальні наслідки для України. Оскільки в економіці нічого нізвідки не береться та ніщо нікуди не зникає, саме тому в офшорних юрисдикціях різного роду активів, що належать українським резидентам, накопичилось за роки незалежності на півтора ВВП у цінах 2023 року, а може й більше. Інакше кажучи, у когось діти негодовані, а в когось діаманти дрібнуваті.