Чому Мінфін хоче послабити гривню, а Нацбанк утримує курс

Причини підвищити курс

Гривня зміцнюється, і це турбує міністра фінансів. Про що він і сказав на публічному заході, і журналісти, не будь дурні, процитували. «Нас турбує зміцнення гривні. У нас немає жодних фундаментальних чинників для цього. Це мінус, про який ми комунікуємо з НБУ та МВФ. Це мінус для експортерів. На наступний рік передбачаємо курс 41,4 грн/$».

На перший погляд, виходить навіть трохи абсурдно — бо той же НБУ, наприклад, підтримку курсової стабільності називає одним із власних досягнень. Щонайменше, у контексті зниження інфляції. Або, простіше, те, чим НБУ пишається, що готівковий та картковий курс не особливо відхиляються від офіційного, фіксованого, то для Мінфіна погано, і головний біль.

Але це на перший лише погляд абсурдно, а, насправді, досить зрозуміло. Бо у Мінфіна бюджет, де прогнозний курс на цей рік стоїть 42,2 грн/$, і якщо курс менше, то це загрожує невиконанням бюджету і, як би то сказати, потенційним «атата» по відомому місцю міністру. Бо ж міжнародна допомога та кредити, які складають досить багато від бюджету, за курсом 42,2 — це одна сума в гривні, а за курсом 36,6 — це вже сума інша.

І якщо бюджет не буде виконано, у гривні, бо він же у гривні, то ніхто там не розбиратиметься, чому, як і що змінилося. Не виконано, і все, шукаємо винного, суворо караємо. Як то в нас заведено.

Тому, так, для Мінфіну курс, близький до офіційного, і відсутність зараз підстав підвищувати офіційний — це проблема.

Це й називається конфліктом інтересів. Коли для НБУ важлива курсова стабільність, аби не було множинних курсів, або хоча б їх було поменше. Для Мінфіну важливо, щоб курс був найближче до закладеного в прогноз, бажано, навіть, трохи вище. Це за нинішніх умов; за інших — і цей конфлікт інтересів може виглядати інакше, і його може не бути взагалі.

Як виник орієнтир

Чому 42,2? Крім того, що це відповідь на загальне питання життя, всесвіту і всього такого, плюс нуль-два. Бо це планували восени минулого року. Коли була інша картина світу, інша фінансова ситуація, інші ввідні, все ще невизначеність з приводу міжнародної підтримки. Тоді ще ані угоди з ЄС не було, ані угоди з МВФ. А, і ще тоді досить активно вже стріляли по цивільній інфраструктурі.

Загалом, тоді і 50, і 60 здавалися реальними прогнозами за курсом, за тодішніх ввідних і в тодішній реальності. Зійшлися — і я сам це тоді називав оптимізмом у квадраті — на 42,2. Потім ситуація змінилася на нашу користь, принаймні, щодо грошей — з’явилася і угода з ЄС із макрофіндопомоги, і угода з МВФ, й інша допомога, і все інше позитивне. Прогнозні цифри, між тим, в бюджеті лишилися.

Тут, до речі, трохи навіть смішно виходить — що краще Мінфін та НБУ працювали над угодами з партнерами, тим швидше і більше грошей до нас надходить, тим сильніша гривня, тим більша ймовірність для міністра «отримати на горіхи» за невиконання бюджету, бо курс краще, ніж планувалося торік. Смішно для всіх, окрім самого міністра.

Це та історія, що коли ми кажемо про бюджетне планування, яке, безумовно, потрібне, то часто забуваємо про те, що ввідні дані і ситуація з війною, з фінансами, з усім іншим змінюється іноді досить швидко. Воно просто стає неактуальною, і до того привязуватися не дуже розумно. Те, що здавалося гарним і точним прогнозом рік тому, зараз нереалістично; найімовірніше, і те, що в нас зараз із курсом, держфінансами, за рік вважатимемо чимось знову нереальним.

Читайте також: Податок на надприбутки банків: чим він небезпечний для вкладників і держави

Ні, середньострокове планування, звісно, потрібне, але це не самоціль, бо неможливо точно все спрогнозувати, і має сенс змінювати прогнози та орієнтири, орієнтуючись на ситуацію, на реалії.

Автор:

Асоційований експерт Дубогриз Євген

CASE Україна